Документ v013p710-01, поточна редакція — Прийняття від 10.10.2001

                                                          
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Р І Ш Е Н Н Я
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційним поданням
Уповноваженого Верховної Ради України
з прав людини щодо відповідності Конституції
України (конституційності) положень
статей 7, 8 Закону України "Про державні
гарантії відновлення заощаджень громадян
України", за конституційним зверненням
Воробйова В.Ю., Лосєва С.В. та інших
громадян щодо офіційного тлумачення положень
статей 22, 41, 64 Конституції України
(справа про заощадження громадян)

м. Київ, 10 жовтня 2001 року Справа N 1-23/2001
N 13-рп/2001

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного
Суду України:
Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий, Вознюка Володимира Денисовича, Євграфова Павла Борисовича, Іващенка Володимира Івановича, Козюбри Миколи Івановича, Корнієнка Миколи Івановича - суддя-доповідач, Костицького Михайла Васильовича, Малинникової Людмили Федорівни, Розенка Віталія Івановича, Савенка Миколи Дмитровича, Селівона Миколи Федосовича, Тимченка Івана Артемовича, Тихого Володимира Павловича, Чубар Людмили Пантеліївни, Шаповала Володимира Миколайовича, Яценка Станіслава Сергійовича,
за участю: суб'єкта права на конституційне подання -
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Карпачової
Ніни Іванівни; представників суб'єкта права на конституційне
подання Терця Валерія Миколайовича - керівника Департаменту
соціально-економічних та культурних прав громадян Секретаріату
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Ткаченка
Миколи Степановича - керівника відділу конституційного права
Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
Селіванова Анатолія Олександровича - Постійного представника
Верховної Ради України в Конституційному Суді України; Носова
Владислава Васильовича - Постійного представника Президента
України в Конституційному Суді України; представників Верховної
Ради України Беспалого Бориса Яковича - народного депутата
України, члена Комітету Верховної Ради України з питань правової
політики, Донченка Юрія Григоровича - народного депутата України,
голови підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань
соціальної політики та праці, Стояна Олександра Миколайовича -
народного депутата України, голови підкомітету Комітету Верховної
Ради України з питань соціальної політики та праці; Ушакової Раїси
Антонівни - начальника Департаменту фінансів невиробничої сфери
Міністерства фінансів України, Ковальчука Сергія Миколайовича -
начальника юридичного управління Міністерства фінансів України;
Лутковської Валерії Володимирівни - Уповноваженого Міністерства
юстиції України у справах дотримання Конвенції про захист прав
людини і основних свобод,
розглянув на пленарному засіданні справу щодо відповідності
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) положень
статей 7, 8 Закону України "Про державні гарантії відновлення
заощаджень громадян України" від 21 листопада 1996 року
N 537/96-ВР ( 537/96-ВР ) (Відомості Верховної Ради України,
1997 р., N 8, ст. 60, ст. 61; 1998 р., N 35, ст. 240) і щодо
офіційного тлумачення положень статей 22, 41, 64 Конституції
України.
Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 39, 40, 42,
43 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР )
стали конституційне подання Уповноваженого Верховної Ради України
з прав людини, конституційне звернення Воробйова В.Ю., Лосєва С.В.
та інших громадян - жителів Харківської області.
Підставою для розгляду справи відповідно до статті 71 Закону
України "Про Конституційний Суд України" є наявність спору щодо
конституційності положень статей 7, 8 Закону України "Про державні
гарантії відновлення заощаджень громадян України", а також
визначена статтею 94 Закону України "Про Конституційний Суд
України" наявність неоднозначного застосування положень статей 22,
41, 64 Конституції України.
Заслухавши суддю-доповідача Корнієнка М.І., пояснення
Карпачової Н.І., Терця В.М., Ткаченка М.С., Селіванова А.О.,
Носова В.В., Беспалого Б.Я., Донченка Ю.Г., Стояна О.М., Ушакової
Р.А., Ковальчука С.М., Лутковської В.В., спеціаліста, професора
Рабіновича П.М. та вивчивши матеріали справи, Конституційний Суд
України
у с т а н о в и в:
1. Суб'єкт права на конституційне подання - Уповноважений
Верховної Ради України з прав людини - звернувся з клопотанням
щодо відповідності Конституції України положень статей 7, 8 Закону
України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян
України" (далі - Закон).
Автор подання вважає, що положення зазначених статей Закону
порушують конституційні права і свободи громадян України,
передбачені, зокрема, статтями 3, 13, 22, 41, 48 Конституції
України, а також міжнародні стандарти прав людини. Мається на
увазі встановлений Законом порядок, за яким заощадження громадян,
відновлені та проіндексовані згідно з цим Законом в установах
Ощадного банку України, повертаються поетапно, залежно від віку
вкладника, суми вкладу, інших обставин, у межах коштів,
передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік
(стаття 7), а у разі смерті вкладника - лише їх частина, сума якої
визначається виходячи з розміру державної допомоги на поховання
(стаття 8).
На пленарному засіданні Конституційного Суду України
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини наголошувала на
тому, що встановлені статтею 7 Закону обмеження щодо повернення
грошових заощаджень громадян порушують принцип рівноправності,
закріплений статтями 24, 41 Конституції України.
2. Воробйов В.Ю., Лосєв С.В. та інші громадяни своє
конституційне звернення про необхідність офіційного тлумачення
статей 22, 41, 64 Конституції України обгрунтовують тим, що суди
загальної юрисдикції, до яких вони звертались з позовами про
повернення їхніх вкладів, в одних випадках, керуючись зазначеними
статтями, задовольняли їх позови, а в інших на підставі положень
Закону відмовляли. Тому таке неоднозначне застосування судами
загальної юрисдикції положень Конституції України призвело, на
думку заявників, до порушення їх права власності, зокрема щодо
повернення за першою вимогою їхніх вкладів та права розпоряджатися
ними.
Враховуючи, що конституційне подання Уповноваженого Верховної
Ради України з прав людини, конституційне звернення Воробйова
В.Ю., Лосєва С.В. та інших громадян стосуються того самого
питання, на підставі статті 58 Закону України "Про Конституційний
Суд України" їх об'єднано в одне конституційне провадження у
справі.
3. До справи додано письмові пояснення Голови Верховної Ради
України, Першого віце-прем'єр міністра України, Міністерства
юстиції України.
На думку Голови Верховної Ради України, положення статей 7, 8
Закону не обмежують реалізацію конституційного права громадян на
власність, закріпленого у статті 41 Конституції України. Разом з
тим положення статті 7 Закону, відповідно до якого заощадження
повертаються "у межах коштів, передбачених для цього Державним
бюджетом України на поточний рік", потребує офіційного тлумачення.
Перший віце-прем'єр-міністр України наголосив на тому, що
подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо
неконституційності статей 7, 8 Закону не може бути задоволене
через відсутність можливості повернення проіндексованих вкладів
усім одночасно і у повному обсязі.
Міністерство юстиції України вважає, що сума нарахованої
державою компенсації на вклади громадян не є їх власністю. У
зв'язку з цим передбачений статтями 7, 8 Закону механізм
повернення цих вкладів є правомірним.
4. У виступі на пленарному засіданні Стоян О.М. зазначив, що
з огляду на фінансові можливості держави Верховна Рада України
свідомо пішла на обмеження права вкладників розпоряджатися їх
грошовими заощадженнями, знеціненими та відновленими в установах
Ощадного банку України. Водночас встановлений Законом механізм
поетапного повернення заощаджень громадян потребує вдосконалення.
На думку Беспалого Б.Я., положення статей 7, 8 Закону
відповідають Конституції України, оскільки громадяни, які
помістили свої заощадження до 2 січня 1992 року в установи
Ощадного банку СРСР, фактично їх втратили, а на відновлені та
проіндексовані вклади не набули права власності. Цю точку зору
поділяє Донченко Ю.Г., який вважає, що відновлення реальної
вартості заощаджень є лише пільгою для тих громадян, на яких
передусім поширюються положення статті 7 Закону.
Селіванов А.О. підтримав позицію Голови Верховної Ради
України.
Компенсація державою знецінених заощаджень, на думку
Носова В.В., є елементом соціального захисту громадян і не тягне
за собою її цивільно-правової відповідальності перед вкладниками
колишнього Ощадного банку СРСР.
На думку Лутковської В.В., особа не має права власності на
проіндексовані суми, що містяться на позабюджетних рахунках
Ощадного банку України. Ці кошти є фактичним оформленням права
особи отримати суму компенсації в разі виконання державою
встановлених нею умов.
У своїх виступах Ушакова Р.А. та Ковальчук С.М. наголошували
на тому, що встановлений статтями 7, 8 Закону механізм повернення
заощаджень громадян є оптимальним, таким, що дає можливість з
огляду на фінансову спроможність держави хоча б якимось чином
компенсувати заощадження найбільш соціальне незахищених громадян.
5. Вирішуючи спір щодо конституційності положень статей 7, 8
Закону, Конституційний Суд України виходить з такого.
5.1. Відповідно до Конституції України кожен має право
володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю,
результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (частина
перша статті 41); ніхто не може бути протиправне позбавлений права
власності, право приватної власності є непорушним (частина
четверта статті 41).
Грошові кошти є об'єктом права власності, в тому числі
приватної (стаття 13 Закону України "Про власність" ( 697-12 ).
Відповідно до статті 384 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) громадяни можуть зберігати кошти в державних
банківських та інших кредитних установах, розпоряджатися вкладами,
одержувати по вкладах доход у вигляді процентів або виграшів,
провадити безготівкові розрахунки відповідно до статутів
зазначених установ та виданих у встановленому порядку правил.
Наука цивільного права виходить з того, що розміщення особою
коштів на рахунках ощадного банку з метою їх збереження є
реалізацією її права власності на ці кошти і водночас укладенням
між вкладником і ощадним банком цивільно-правової угоди (договору
банківського вкладу), підтвердженням якої є ощадна книжка.
Реальність будь-якого суб'єктивного права власності полягає в його
гарантованості. Вклади фізичних осіб в Ощадному банку України,
зазначається в Законі України "Про банки і банківську діяльність"
( 2121-14 ), гарантуються державою (частина друга статті 57).
Що ж стосується зобов'язання держави гарантувати вклади
фізичних осіб Ощадного банку України, то ці зобов'язання мають
цивільно-правовий характер. Держава, зазначається в частині другій
статті 384 Цивільного кодексу Української РСР, гарантує таємницю
вкладів, їх збереження і видачу за першою вимогою вкладника.
Ці положення законодавства узгоджуються з наведеними вище
положеннями Конституції України, а також частиною другою статті 3
Основного Закону, відповідно до якої права і свободи людини та їх
гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і
забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
5.2. Одним із способів захисту права власності вкладників є
відновлення становища, яке існувало до порушення цього права
(частина перша статті 6 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ).
Законом, окремі положення якого оспорює Уповноважений
Верховної Ради України з прав людини, встановлено зобов'язання
держави перед громадянами України, іноземними громадянами та
особами без громадянства, які внаслідок інфляції та інших обставин
фактично втратили свої грошові заощадження, поміщені в період до 2
січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на
території України, а також в установи Ощадного банку України
протягом 1992-1994 років, якщо вони перебували на його рахунках не
менше одного повного календарного року в період 1992-1995 років
(стаття 1). Суть цих зобов'язань полягає у збереженні та
відновленні реальної вартості зазначених заощаджень громадян
шляхом їх одноразової компенсаційної індексації установами
Ощадного банку України протягом грудня 1996 року - березня 1997
року, що й було зроблено та засвідчено видачею ощадних книжок
вкладникам (статті 2, 5). Подальша компенсаційна індексація
заощаджень громадян відповідно до положень частини другої статті 3
Закону здійснюється під час видачі вкладів.
Відновлення заощаджень громадян шляхом компенсаційної
індексації в установах Ощадного банку України означає не тільки
поновлення їх реальної вартості, але й право вкладника як власника
своїх грошових заощаджень вимагати повернення відновленої і
проіндексованої суми цього вкладу.
5.3. Відповідно до Конституції України право приватної
власності є непорушним (частина четверта статті 41). Конституційні
права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім
випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті
64).
З огляду на ці положення встановлений Законом (стаття 7)
механізм, відповідно до якого заощадження повертаються не за
першою вимогою вкладника, як це передбачено статтею 384 Цивільного
кодексу Української РСР ( 1540-06 ), а "поетапно, залежно від віку
вкладника, суми вкладу, інших обставин, у межах коштів,
передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний
рік", обмежує конституційне право власності громадян, грошові
вклади яких відновлені шляхом компенсаційної індексації в
Державному ощадному банку України.
5.4. Відповідно до Конституції України власники, здійснюючи
право власності, повинні додержуватися конституційних положень про
те, що "власність зобов'язує", і вона "не повинна
використовуватись на шкоду людині і суспільству" (частина третя
статті 13), а також, що використання власності не може завдавати
шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства
(частина сьома статті 41).
Отже, із системного аналізу положень Конституції України
випливає, що право власності може бути обмежено.
Право держави обмежити володіння, користування та
розпорядження майном визначено і Першим протоколом до Конвенції
про захист прав людини та основних свобод 1950 року ( 995_004 ).
Кожна фізична або юридична особа, зазначається в цьому документі,
має право мирно володіти своїм майном. Проте держава має право
"вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для
здійснення контролю за користуванням майном відповідно до
загальних інтересів..." (стаття 1).
З огляду на це Конституційний Суд України вважає, що
положення статті 7 Закону, відповідно до яких заощадження
повертаються "поетапно", "залежно від суми вкладу", "у межах
коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на
поточний рік", хоча і обмежують конституційне право власності
громадян, але не суперечать статтям 13, 41, 64 та іншим статтям
Конституції України.
Водночас Конституційний Суд України зазначає, що відсутність
саме в Законі конкретних етапів, термінів повернення заощаджень та
обсягів бюджетних асигнувань може призвести до повної втрати
громадянами своїх вкладів, тобто до порушення їх конституційного
права власності.
Така позиція викладена і в рішенні Європейського суду з прав
людини у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від
21 лютого 1986 року: "Не заперечуючи право держави встановлювати -
у досить широких межах розсуду, відповідно до її внутрішньої
законодавчої, соціальної, економічної політики чи з іншою метою -
обмеження у користуванні об'єктами права власності з огляду на
суспільний інтерес, слід мати на увазі, що ці обмеження, однак, не
повинні призводити до позбавлення можливостей такого користування,
тобто до повної їх втрати".
5.5. Відповідно до Конституції України громадяни мають рівні
конституційні права і свободи (частина перша статті 24). Це
означає, що і встановлене Основним Законом право володіння,
користування та розпорядження власністю (частина перша статті 41),
як і обмеження державою цього права, має бути рівним для всіх
громадян.
З огляду на це положення статті 7 Закону, відповідно до якого
заощадження громадян, відновлені та проіндексовані згідно з
Законом в установах Ощадного банку України, повертаються залежно
"від віку вкладника", є таким, що не відповідає Конституції
України ( є неконституційним).
Що стосується "інших обставин" як однієї з умов повернення
відновлених вкладів, то це положення статті 7 Закону також не
відповідає Конституції України (є неконституційним). Його довільне
тлумачення у процесі застосування Закону може призвести до
порушення рівності власників відновлених та проіндексованих
вкладів в їх правообмеженні на повернення цих вкладів.
6. Відповідно до статті 8 Закону у разі смерті вкладника
спадкоємці або інші особи, представники місцевих органів
виконавчої влади, органів місцевого самоврядування або громадських
організацій, які взяли на себе організацію похорону, можуть при
пред'явленні ощадної книжки вкладника та свідоцтва про смерть
одержати в установах Ощадного банку України, за місцезнаходженням
вкладу, частину проіндексованого вкладу для організації похорону
та проведення необхідних відповідно до національних традицій
поминально-ритуальних заходів, сума якої визначається виходячи з
розміру державної допомоги на поховання.
Ця норма не позбавляє спадкоємців права на успадкування
вкладу на загальних підставах, а отже, і на набуття права власника
на цей вклад.
Беручи до уваги наведені аргументи, Конституційний Суд
України вважає, що підстав для визнання положення статті 8 Закону
таким, що не відповідає Конституції України, немає.
7. Відновлені та проіндексовані згідно із Законом вклади є
об'єктом права приватної власності громадян. З огляду на це дія
статей 22, 41, 64 Конституції України, про необхідність офіційного
тлумачення яких йдеться в конституційному зверненні Воробйова
В.Ю., Лосєва С.В. та інших громадян, поширюється також і на
відносини власності, об'єктом яких є зазначені вклади.
На підставі викладеного і керуючись статтями 147, 150, 152
Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 51, 61, 63, 70 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ),
Конституційний Суд України
в и р і ш и в:
1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є
неконституційними), положення статті 7 Закону України "Про
державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" від 21
листопада 1996 року N 537/96-ВР ( 537/96-ВР ) (із змінами) в
частині щодо повернення заощаджень громадян України, іноземних
громадян та осіб без громадянства, відновлених та проіндексованих
згідно з цим Законом в установах Ощадного банку України, залежно
"від віку вкладника" та "інших обставин".
2. Визнати таким, що відповідає Конституції України (є
конституційним), положення статті 8 Закону України "Про державні
гарантії відновлення заощаджень громадян України".
3. В аспекті конституційного звернення Воробйова В.Ю., Лосєва
С.В. та інших громадян положення статей 22, 41, 64 Конституції
України слід розуміти так, що їх дія поширюється також на
відносини власності, об'єктом яких є вклади, відновлені та
проіндексовані згідно з Законом України "Про державні гарантії
відновлення заощаджень громадян України" в установах Ощадного
банку України.
4. Положення статті 7 Закону України "Про державні гарантії
відновлення заощаджень громадян України", визнані
неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення
Конституційним Судом України цього Рішення.
5. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до
виконання на території України, остаточним і не може бути
оскарженим.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у
"Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних
виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ



вгору