Рекомендація про збереження і сучасну роль історичних ансамблів
ООН; Рекомендації, Міжнародний документ від 26.11.1976
Документ 995_726, поточна редакція — Прийняття від 26.11.1976

                           Рекомендація 
про збереження і сучасну роль історичних ансамблів

Генеральна конференція Організації Об'єднаних Націй з питань
освіти науки і культури, що зібралася в Найробі з 26 жовтня по 30
листопада 1976 року на свою дев'ятнадцяту сесію, беручи до уваги, що історичні ансамблі є частиною
повсякденного оточення людей, що вони забезпечують живу
присутність минулого, яке сформувало їх, і що вони надають умовам
життя різноманітності, яка відповідає різноманітності суспільства,
і що, у зв'язку з цим, вони набувають додаткової цінності та
значення для людей; беручи до уваги, що історичні або традиційні ансамблі
впродовж століть служать найреальнішими свідоцтвами багатства й
різноманітності культурної, релігійної та соціальної творчості, що
їх збереження та інтеграція з життям сучасного суспільства є
фундаментальним чинником у містобудуванні та благоустрої
території; беручи до уваги, що перед загрозою одноманітності та
знеособлення, котрі часто можна спостерігати в наш час, ці живі
свідоцтва попередніх епох набувають життєво важливого значення для
людства і народів, які вбачають у них вияви своєї культури, а
рівночасно - одну з підвалин своєї самобутності; враховуючи, що в усьому світі руйнування, здійснювані під
приводом розширення чи модернізації, з абсолютним нерозумінням
того, що руйнується, а також безтямні й непотрібні перебудови
заподіюють серйозної шкоди історичній спадщині; беручи до уваги, що історичні або традиційні ансамблі являють
собою нерухому спадщину, руйнування якої часто спричинюють
соціальні чвари, навіть якщо й не призводять до економічних утрат; беручи до уваги, що в зв'язку з цим на кожного громадянина
покладається відповідальність, а на державні органи покладаються
обов'язки, що тільки ними можуть бути здійснені; беручи до уваги, що перед цією загрозою руйнування і навіть
повного знищення всі держави мусять ужити заходів із врятування
цих невідшкодних цінностей, терміново розпочавши проведення
глобальної та активної політики охорони й оживлення історичних або
традиційних ансамблів та їхнього оточення в межах національного,
регіонального чи місцевого планування; беручи до уваги відсутність у багатьох країнах ефективного і
гнучкого законодавства щодо архітектурної спадщини та її
взаємозалежності з облаштуванням території; враховуючи, що Генеральна конференція вже ухвалила міжнародні
акти про охорону культурного й природного середовища, такі як
Рекомендація щодо міжнародних принципів, які застосовуються під
час археологічних розкопок (1956 р.) ( 995_237 ). Рекомендація про
збереження краси й характеру пейзажів і місцевостей (1962 р.) і
Рекомендація про збереження культурних цінностей, яким загрожує
небезпека внаслідок проведення громадських або приватних робіт
(1968 р.) ( 995_723 ), Рекомендація про охорону на національному
рівні культурної та природної спадщини (1972 р.) ( 995_724 ); прагнучи доповнити й розширити сферу дії норм і принципів,
викладених у цих міжнародних актах; розглянувши пропозицію про збереження й сучасну роль
історичних або традиційних ансамблів, що належить до пункту 27
порядку денного сесії; вирішивши на вісімнадцятій сесії про те, що це питання має
набути форми рекомендації державам-членам, ухвалює 26 листопада 1976 року цю Рекомендацію.
Генеральна конференція пропонує державам-членам застосовувати
вищевказані положення, вживаючи у вигляді національного закону або
в іншій формі заходів щодо здійснення на територіях, які
знаходяться під їхньою юрисдикцією, принципів і норм, що містяться
в цій Рекомендації. Генеральна конференція пропонує, щоби держави-члени довели цю
Рекомендацію до відома національної, обласної та місцевої влади, а
також установ, служб, організацій та асоціацій, зацікавлених у
збереженні історичних або традиційних ансамблів та їхнього
оточення. Генеральна конференція пропонує державам-членам доповісти їй
про проведення ними в життя цієї Рекомендації в такі строки і в
такій формі, що будуть нею визначені.
I. Визначення
1. У цій Рекомендації: a) Під "історичними або традиційними ансамблями" розуміються
будь-які сукупності будівель, споруд і відкритих просторів, у т.
ч. місця археологічних і палеонтологічних розкопок, що складають
людські поселення в міській чи в сільській місцевості, цілісність
і цінність яких визнано з археологічної, архітектурної,
передісторичної, історичної, естетичної чи соціально-культурної
точок зору. Серед цих досить різноманітних ансамблів можна,
зокрема, вирізнити історичні місця, історичні міста, старовинні
міські квартали, села й невеликі селища, а також однорідні
монументальні ансамблі, беручи при цьому до уваги, що ці останні,
як правило, слід ретельно зберігати в усій цілісності. b) Під "оточенням" розуміється природне або створене руками
людини довкілля, що впливає на статичне чи динамічне сприйняття
цих ансамблів, або ж безпосередньо пов'язане з ними у просторі чи
в соціальному, економічному та культурному відношенні. c) Під "охороною" розуміється виявлення, захист, збереження,
реставрація, відновлення, утримання в порядку та відродження до
життя історичних або традиційних ансамблів і навколишнього
середовища.
II. Загальні принципи
2. Історичні або традиційні ансамблі та їхнє оточення слід
було б розглядати як такі, що складають загальну невідшкодну
спадщину. Їх охорона та включення в суспільне життя нашої епохи
мають стати обов'язком урядів і громадян держав, на території яких
вони знаходяться. Виходячи з інтересів усіх громадян і
міжнародного співтовариства, відповідальність за це слід було б
покласти на національні, регіональні чи місцеві органи влади
відповідно до структури органів державного управління в кожній
державі-члені. 3. Кожен історичний або традиційний ансамбль і навколишнє
середовище слід було б розглядати в сукупності, як єдине ціле,
рівновага та особливий характер якого залежать від синтезу
елементів, що його складають, і яке криє в собі діяльність людей,
а також будинки, структуру площини та зони, що його оточують. Тому
всі елементи, що заслуговують на увагу, включно з діяльністю
людини, хоч би якою скромною вона була, мають відносно цілого
значення, що його необхідно враховувати. 4. Історичні або традиційні ансамблі та навколишнє середовище
слід було б активно оберігати від усілякої шкоди, зокрема
пов'язаної з усіляким забрудненням, а також із неправильним
використанням, зайвими добудовами та надмірними або ж позбавленими
смаку перебудовами, що завдають шкоди їхній самобутності.
Відновлювальні роботи слід було б проводити на науковій основі.
Також слід було б приділяти більше уваги гармонії та естетиці,
обумовленим наявністю зв'язків чи контрастів між різними
елементами, що складають ансамблі та надають кожному з них свого
особливого характеру. 5. За сучасної урбанізації, яка веде до значного збільшення
масштабів і щільності забудови, крім загрози прямого руйнування
історичних або традиційних ансамблів, існує реальна загроза того,
що райони новобудов можуть заподіяти шкоди оточенню і характерові
історичних або традиційних ансамблів, котрі знаходяться поблизу.
Архітекторам і містобудівничим слід було б виявляти обережність,
аби не зашкодити загальній панорамі пам'яток, історичних чи
традиційних ансамблів та навколишній перспективі, аби історичні чи
традиційні ансамблі гармонійно вписувались у сучасне життя. 6. Нині, коли існує небезпека того, що зростаюча
універсальність методів будівництва та архітектурних форм може
призвести до створення одноманітного оточення в усьому світі,
збереження історичних або традиційних ансамблів може стати
видатним внеском у справу збереження та розвитку культурних і
соціальних цінностей кожної країни. Це може сприяти архітектурному
збагаченню світової культурної спадщини.
III. Національна, регіональна та місцева політика
7. У кожній державі-члені національну, регіональну та місцеву
політику слід було б визначати з урахуванням властивих їй умов,
пов'язаних із розподілом повноважень між органами влади, щоб
юридичні, технічні, економічні та соціальні заходи вживалися
національними, регіональними чи місцевими органами з метою
збереження історичних або традиційних ансамблів та їх оточення і
пристосування їх до вимог сучасного життя. Ця політика має
впливати на національне, регіональне чи місцеве планування,
орієнтувати міське планування та планування регіонального й
сільського розвитку на всіх рівнях. Пов'язані а цим заходи слід
було б пов'язати з таким плануванням при встановленні цілей та
програм, розподілу функцій та проведення робіт. З метою здійснення
охоронної політики варто було б звертатися по допомогу до окремих
осіб і приватних асоціацій.
IV. Заходи з охорони
8. Охорону історичних або традиційних ансамблів та їхнього
оточення слід було б забезпечувати згідно з вищевикладеними
принципами і зазначеними нижче методами, а конкретні заходи
визначати відповідно до законодавства і конституції, а також
економічної та соціальної структури кожної держави.
Правові та адміністративні заходи
9. Глобальну політику охорони історичних або традиційних
ансамблів та їхнього оточення слід було б засновувати на
принципах, придатних для кожної країни в цілому. Державам-членам
треба була б пристосовувати становище, що існує, або, в разі
необхідності, ухвалювати нові законодавчі й нормативні акти із
забезпечення охорони історичних або традиційних ансамблів та
їхнього оточення з урахуванням положень, які містяться в цьому і
наступних розділах. Їм варто було б заохочувати зміни або вжиття
регіональних чи місцевих заходів для забезпечення такої охорони.
Законодавство, дотичне до благоустрою території міського й
житлового будівництва, також слід було б переглянути, щоб узгодити
його положення з положеннями законодавства, що стосується охорони
культурної спадщини. 10. У положеннях, що встановлюють режим охорони історичних
ансамблів, належало б викласти загальні принципи, пов'язані зі
створенням необхідних планів і документів, зокрема: - загальні умови та обмеження, застосовувані до ансамблів та
їхнього оточення, що охороняються; - зазначення програм і робіт, що мають бути передбачені з
метою збереження та опорядження; - зобов'язання з догляду та призначення відповідальних за
нього; - ділянки, що можуть потрапити в зону міського будівництва,
відновлення та сільського благоустрою; - призначення відповідального органу, який дає дозвіл на
всілякі роботи з відновлення, модифікації, нового будівництва чи
зносу в межах зони, що охороняється; - способи фінансування і здійснення програм з охорони. 11. У планах і документах з охорони слід було б визначити: - зони та об'єкти, що охороняються; - особливі умови та обмеження щодо них; - норми, яких слід дотримуватися в роботі, пов'язаній з
доглядом, відновленням і перебудовою; - загальні умови, що їх належить дотримуватися у випадку
створення системи постачання та обслуговування, необхідних для
міського або сільського життя; - умови, яких необхідно дотримуватися за нового будівництва. 12. У законодавстві з охорони треба було б передбачати
положення відносно запобігання порушенням правил з охорони та
будь-якому спекулятивному підвищенню цін на нерухомість у зонах,
що охороняються, яке може заподіяти шкоду охороні та відновленню,
передбачуваним в інтересах суспільства. Ці положення могли б
передбачати заходи з міського планування, яке впливає на ціни
земельних ділянок, що забудовуються, а саме: складання окремих
планів благоустрою, надання переважного права купівлі громадському
органові, експропріація в інтересах охорони чи офіційне втручання
в разі неспроможності володільців і встановлення ефективних
санкцій, таких як призупинення робіт, зобов'язання відновити в
попередньому стані або накладання відповідного штрафу. 13. Зобов'язання дотримуватись заходів з охорони слід було б
покласти як на громадські організації, так і на приватних осіб,
але рівночасно передбачити механізм подання апеляцій проти
свавільних чи несправедливих рішень. 14. Постанови про будівництво громадських і приватних
будинків, проведення громадських і приватних робіт необхідно
приводити у відповідність із регламентацією з охорони історичних
ансамблів та їхнього оточення. 15. Положення, що стосуються приміщень і кварталів, умови в
яких є шкідливими для здоров'я, а також субсидованого житлового
будівництва, треба було б планувати або змінювати для того, щоби
вони відповідали політиці з охорони й допомагали їй. Варто було б
скласти і відповідно скоригувати шкалу будь-яких субсидій, що
виплачуються, зосібна для того, щоб сприяти субсидованому
житловому фондові через відновлення старих будинків. Дозвіл на
знесення варто надавати тільки щодо будинків, які становлять
історичну чи архітектурну цінність, а субсидії, надавані у зв'язку
з цим, мають суворо контролюватися. Крім того, відповідна частина
коштів, передбачуваних для субсидованого житлового будівництва,
має скеровуватися на відновлення старих будинків. 16. Результати заходів з охорони будинків і земельних ділянок
слід було б оприлюднювати і реєструвати в офіційному компетентному
органі. 17. З урахуванням умов, властивих кожній країні, та розподілу
повноважень у межах різних національних, регіональних і місцевих
адміністративних органів, при здійсненні охорони слід було б
керуватися такими принципами: a) відповідальному органові варто було б забезпечити постійну
координацію всіх учасників: національних, регіональних і місцевих
державних служб чи груп приватних осіб; b) плани й документи з охорони мають розроблятися тільки
після проведення необхідних наукових досліджень багатогалузевими
групами, які мають у своєму складі, зокрема: - спеціалістів зі збереження й реставрації, у т. ч.
спеціалістів з історії мистецтв; - архітекторів і містобудівників; - соціологів і спеціалістів із планування; - спеціалістів з охорони здоров'я і соціального забезпечення;
і в загальнішому плані, спеціалістів із тих дисциплін, що
пов'язані з охороною та благоустроєм історичних і традиційних
ансамблів; c) органам влади бажано було б перебрати на себе ініціативу з
організації консультацій та участі заінтересованого населення; d) плани й документи з охорони слід було б затверджувати
органові, призначеному відповідно до закону; e) державні органи, відповідальні за застосування постанов
про охорону на всіх рівнях - національному, регіональному й
місцевому, треба було б забезпечити необхідним персоналом і
відповідними технічними, адміністративними й фінансовими засобами.
Технічні, економічні й соціальні заходи
18. Список історичних або традиційних ансамблів та їхнього
оточення, що підлягають охороні, належало б складати на
національному, регіональному та місцевому рівнях. У цьому списку
варто було б зазначити першочергові завдання, щоби забезпечити
розумний розподіл обмежених наявних ресурсів на потреби охорони.
Будь-яких термінових заходів з охорони, хоч би яким був їхній
характер, слід було б уживати, не чекаючи підготовлення планів і
документів з охорони. 19. Бажано було б провести аналіз усього ансамблю, в т. ч.
його просторового розвитку, з урахуванням археологічних,
історичних, архітектурних, технічних і економічних даних. Треба
було б скласти аналітичний документ із метою визначення будинків
або груп будинків, які підлягають ретельній охороні, збереженню за
певних умов або незвичайних і точно потверджених документами
обставин, руйнуванню, що дозволило би владі блокувати всі роботи,
не сумісні з цим документом. З цією ж метою слід було б провести
інвентаризацію державних і приватних земель, а також насаджень на
них. 20. Крім цього архітектурного обстеження, необхідне глибоке
знання соціальних, економічних, культурних і технічних даних та
структур, а також умов міста чи області в ширшому плані. В
дослідження варто було б включити, по змозі, демографічні дані та
аналіз економічної, соціальної й культурної діяльності, способу
життя і соціальних відносин, проблем використання землі, міського
господарства, стан шляхів, систем зв'язку, взаємозв'язку з
навколишньою зоною. Зацікавленим органам належало б надавати
першочергового значення цим дослідженням і зважати на те, що без
них не можна виробити дієвих планів охорони. 21. До розроблення планів охорони і після вищевказаного
аналізу бажано було б розробити систему програмування, що
враховувала б містобудівні, архітектурні, економічні й соціальні
дані, а рівночасно - можливості міського й сільського середовища
виконувати функції, відповідні до її специфіки. При програмуванні
слід було б ураховувати щільність населення і передбачити поетапне
здійснення операцій, а також надання необхідного житла для
переселення на період проведення робіт і приміщень для переселення
на постійне проживання тих осіб, які не можуть повернутись у своє
попереднє житло. Це програмування треба було б здійснювати з
максимальним залученням відповідних колективів і населення. З
огляду на те, що соціальні, економічні й фізичні умови історичних
ансамблів та їхнього оточення постійно змінюються, дослідження та
обстеження варто було б регулярно поновлювати. Важливо також, щоби
плани з охорони готувались і здійснювались на основі наявних
результатів дослідження, а не відкладалися через бажання покращити
процес планування. 22. Після підготовлення планів і постанов про охорону і
затвердження їх компетентним державним органом бажано було б
забезпечити їх виконання самими авторами або під їх керівництвом. 23. В історичних або традиційних ансамблях, що містять
елементи різних періодів, збереження слід було б здійснювати з
урахуванням проявів усіх таких періодів. 24. Там, де існують плани охорони, міське будівництво або ж
програми зносу старих будівель, що передбачають руйнування
будинків, які не становлять архітектурного або історичного
інтересу і занадто старих, аби їх зберігати, знесення добудов і
надбудов, що не є цінними, а іноді навіть руйнування нещодавно
споруджених будинків, які порушують єдиний характер цього району,
можуть бути дозволені лише відповідно до плану. 25. У випадку здійснення міського будівництва чи програм
зносу старих будівель у районах, що не охоплені планами охорони,
варто було б з увагою ставитися до будинків та інших елементів, що
становлять архітектурну чи історичну цінність, а також до
елементів, із ними пов'язаних. Якщо, ця програма може негативно
вплинути на подібні елементи, варто було б завчасно підготувати
необхідні плани охорони. 26. Є необхідним постійний контроль, щоб уникнути
використання цих робіт зі спекулятивною чи іншою метою, яка
суперечить меті плану. 27. За будь-якого, міського будівництва та здійснення програм
зносу старих будівель, що зачіпає історичний або традиційний
ансамбль, належало б дотримуватися звичайних норм безпеки на
випадок пожежі чи іншого стихійного лиха, за умови, що це
відповідатиме критеріям, застосовуваним для збереження культурної
спадщини. В іншому випадку слід було б знайти за участю всіх
заінтересованих служб особливі рішення для максимального
убезпечення, не завдаючи шкоди культурній спадщині. 28. Особливу увагу бажано було б приділити регламентуванню та
контролеві за новим будівництвом для гармонійного включення його
архітектури в просторову структуру і в атмосферу історичних
ансамблів. Аналіз умов міста має передувати будь-якому новому
будівництву з метою не лише визначення загального характеру
ансамблю, а й аналізу його домінант: гармонії висот, кольорів,
матеріалів і форм, елементів, конструкцій, фасадів і дахів, що
повторюються, співвідношення зведених об'ємів та просторів, а
також їхніх середніх пропорцій і розміщення будівель. Особливе
значення мають розміри ділянок, що зачіпаються, оскільки будь-яка
реорганізація ділянок може викликати ефект маси, що порушує
гармонію цілого. 29. Не варто було б допускати ізольованості пам'ятки
розчищенням її оточення, так само її переміщення слід було б
передбачати лише в разі нагальної необхідності. 30. Історичні або традиційні ансамблі та їхнє оточення бажано
було б берегти від несприятливого враження, що створюється
будівництвом опор, прокладанням електричних і телефонних мереж,
встановленням телевізійних антен і великомасштабних рекламних
написів. Там, де вони вже є, належало б ужити необхідних заходів
із їх усунення. Треба було б максимально ретельно вивчити й
контролювати питання про афіші, про світлову чи несвітлову
рекламу, комерційні вивіски, дорожні знаки та вуличне обладнання і
покриття з тим, щоб вони гармонійно включалися в ансамбль.
Необхідно було б ужити спеціальних заходів для запобігання всім
формам вандалізму. 31. Держави-члени й зацікавлені організації мали б охороняти
історичні або традиційні ансамблі та їхнє оточення від чимраз
шкідливіших наслідків деяких технічних досягнень, що тягнуть за
собою різні форми забруднення, заборонивши будівництво неподалік
шкідливих виробництв, уживши превентивних заходів проти руйнівного
впливу шуму, поштовхів і вібрацій, спричинюваних транспортом. Крім
того, слід було б передбачити заходи проти негативного впливу
надмірного туризму. 32. Беручи до уваги наявний у більшості історичних або
традиційних ансамблів конфлікт між автомобільним рухом, з одного
боку, і розмахом містобудування та архітектурними особливостями -
з іншого, державам-членам бажано було б спонукати місцеві
організації та допомагати їм вишукувати способи розв'язання цієї
проблеми. З цією метою, а також задля сприяння пішохідному рухові,
слід було б максимально ретельно вивчити питання про розміщення
автомобільних стоянок поза містом і навіть у центрі, а також
доступу до них, і розробити транспортні маршрути, що одночасно
полегшують пішохідний рух, транспортне обслуговування і роботу
громадського транспорту. Численні операції з благоустрою, як-от
прокладання підземних електричних та інших мереж, можна було б при
цьому легко та економічно координувати з розвитком мережі шляхів,
що в разі їх окремого прокладання потребувало б надто великих
коштів. 33. Охорону й реставрацію варто було б супроводжувати
заходами з відновлення функціональності об'єктів. Тому було б
важливим підтримати відповідні функції, зокрема торгівлю і
ремесло, та створити нові, котрі для того, щоб бути дієвими у
тривалій перспективі, мають відповідати міським, регіональним чи
національним економічним і соціальним умовам, до яких вони мають
відношення. Витрати, пов'язані з роботами зі збереження, належало
б зіставляти не лише з культурною цінністю споруд, а й з
корисністю від можливого їх використання. Соціальні проблеми
збереження можуть бути правильно поставлені лише виходячи з цих
двох мірил цінностей. Зазначені вище функції мають відповідати
соціальним, культурним і економічним потребам мешканців, не
применшуючи особливого характеру відповідного ансамблю. Політика
культурного відновлення функціональності об'єктів має зробити
історичні ансамблі центрами культурної діяльності та надати їм
важливу роль у культурному розвитку населення, яке проживає
довкола. 34. У сільських районах всі роботи, що ведуть до погіршання
пейзажу, та будь-які зміни в економічних і соціальних структурах
слід було б ретельно контролювати, аби зберегти цілісність
історичних сільських громад у їхньому природному оточенні. 35. Вживаючи заходів з охорони, слід було б поєднувати участь
державних органів з участю окремих чи об'єднаних володільців, а
також окремих мешканців і користувачів, які виступають як
самостійно, так і в групах, ініціативу яких варто заохочувати.
Тому належало б налагодити на всіх рівнях постійну співпрацю між
колективами та окремими особами, зокрема за допомогою таких
засобів: інформація, пристосована до відповідних категорій осіб;
опитування, що враховують характер опитуваних осіб; створення
консультативних груп при дослідницьких бюро; представництво
власників, мешканців і користувачів, у їхній консультативній
функції, в органах, що ухвалюють рішення, здійснюють керівництво і
роботи, пов'язані з планами охорони, або створення громадських
об'єднань для участі в їх здійсненні. 36. Треба було б заохочувати створення добровільних груп з
охорони, неприбуткових асоціацій та встановлення почесних або
грошових винагород із метою визнання найвидатнішої діяльності в
царині реставрації й популяризації значення історичних ансамблів. 37. Наявність необхідних фінансових коштів на рівні державних
капіталовкладень, передбачених у планах збереження історичних або
традиційних ансамблів та їхнього оточення, бажано було б
забезпечити за рахунок включення відповідних статей до бюджетів
центральних, регіональних і місцевих органів влади. Всі ці кошти
слід було б розподіляти в централізованому порядку державними,
приватними чи напівдержавними органами, яким доручено координацію
всіх видів фінансової допомоги на національному, регіональному чи
місцевому рівнях і направлення її відповідно до загального плану
дій. 38. Всю державну допомогу в усіх видах, описану в наступних
пунктах, варто було б засновувати на принципі, що там, де це
необхідно й доцільно, громаді треба було б ужити заходів, аби
передбачити "додаткові витрати" на збереження, тобто витрати, що
перевищують ринкову чи орендну вартість цієї будови. 39. Як правило, такі державні кошти належало б
використовувати головно для збереження наявних будівель, у т. ч.
дешевих житлових будинків, і їх слід надавати для спорудження
нових будівель у тому випадку, якщо ці останні не заважають
використанню й функціонуванню існуючих будівель. 40. Податкові пільги, пожертвування, субсидії, позики на
вигідних умовах чи податкові знижки слід було б надавати приватним
власникам і користувачам, які беруть участь у роботах, що
передбачені планами охорони, відповідно до норм цих планів. Ці
податкові пільги, пожертвування й позики можна було б надавати
передусім групам власників чи користувачів помешкань і торгових
приміщень, оскільки колективні роботи економічно вигідніші, ніж
індивідуальні заходи. Фінансові пільги, що надаються приватним
власникам і користувачам, треба, в разі необхідності, обумовлювати
угодами, котрі потребують дотримання певних умов, що висуваються в
інтересах громадськості, як, скажімо, підтримання будинків у
доброму стані, можливість відвідання приміщень, доступ у парки,
сади чи історичні місця, зйомки і т. д. 41. Окремі кошти бажано було б передбачати в бюджетах
державних чи приватних організацій для охорони історичних
ансамблів, які наражаються на небезпеку внаслідок великих
громадських робіт і забруднення. Державним органам слід було б
також організовувати спеціальні фонди для відшкодування збитків,
завданих стихією. 42. Крім того, всім урядовим відомствам і установам, що
здійснюють роботи з громадського будівництва, належало б так
складати свої бюджети й програми, щоби сприяти відновленню
історичних або традиційних ансамблів через фінансування робіт, які
відповідають їхній власній меті - планам з охорони. 43. Для збільшення наявних фінансових коштів державам-членам
варто було б заохочувати створення державних або приватних
фінансових установ зі збереження історичних або традиційних
ансамблів та їхнього оточення. Ці установи могли б мати статус
корпорацій і отримувати пожертвування від окремих осіб, фондів,
промислових і торгових підприємств. Для осіб, які жертвують кошти,
можна було б встановлювати податкові пільги. 44. Фінансуванню будь-яких робіт зі збереження історичних або
традиційних ансамблів та їх оточення можна було б сприяти
створенням організації для субсидування, що користувалася б
допомогою державних органів і приватних кредитних установ, які
повноважні надавати позики власникам за низькими процентними
ставками і на довгий строк погашення. 45. Держави-члени і всі зацікавлені органи на всіх рівнях
могли б сприяти створенню асоціацій, які не переслідують мети
отримання прибутку, котрі відали б питаннями придбання і, в разі
необхідності, продажу після відновлення будинків, використовуючи
фонди обігових коштів, спеціально призначені для збереження в
історичних ансамблях власників, що прагнуть охороняти їх та
зберігати їхній характер. 46. Дуже важливо не допустити того, щоб заходи зі збереження
викликали порушення соціального укладу. Аби уникнути змін у складі
осіб, які проживають у будинках або ансамблях, що підлягають
оновленню, на шкоду мешканцям, які знаходяться в найменш
сприятливих умовах, допомога, що компенсує підвищення цін на
житло, могла б дозволити мешканцям зберегти своє житло і
приміщення, використовувані з метою торгівлі й ремісничого
виробництва, та їхній традиційний спосіб життя й занять, особливо
сільських ремесел, малого сільського господарства, рибальства і т.
ін. Така допомога, встановлювана залежно від доходів, допомогла б
зацікавленим особам протистояти збільшенню витрат на проведення
робіт.
V. Дослідження, освіта та інформація
47. Щоб підвищити необхідний технічний рівень і ремісничу
майстерність та сприяти зростанню свідомості й участі всього
населення в роботі з охорони, державам-членам варто було б ужити
нижченаведених заходів відповідно до своїх законодавств і
конституцій. 48. Державам-членам і заінтересованим групам належало б
сприяти систематичному вивченню й дослідженню: - аспектів міського планування історичних або традиційних
ансамблів та їхнього оточення; - зв'язків між охороною, плануванням та благоустроєм
територій; - методів збереження, застосовуваних до історичних ансамблів; - деформації матеріалів; - застосування сучасних методів у роботі зі збереження; - ремісничої техніки, необхідної для збереження. 49. Слід було б ввести або розвивати спеціальну освіту, що
стосується вищезгаданих питань і охоплює періоди практичної
підготовки. Крім того, важливо заохочувати підготовку
кваліфікованих робітників і ремісників, які спеціалізуються у
збереженні ансамблів, у т. ч. навколишніх зелених зон. Варто було
б також заохочувати ремесла, котрим загрожує процес
індустріалізації. Бажано, щоб відповідні інституції
співробітничали в цій справі з міжнародними установами, які
спеціалізуються в цій сфері, зокрема з Міжнародним дослідницьким
центром зі збереження та реставрації культурних цінностей у Римі,
Міжнародною радою з охорони пам'яток та історичних місць (IKOMOC)
і Міжнародною радою музеїв (IKOM). 50. Згідно з довгостроковою програмою, відповідним органам
слід було б там, де це доречно й необхідно, здійснювати
фінансування і керівництво питаннями підготовки адміністративного
персоналу, який відповідає за роботу на місцях з охорони
історичних секторів. 51. Усвідомлення необхідності охорони варто було б
упроваджувати через шкільну, післяшкільну та університетську
освіту, з використанням таких засобів інформації, як книжки,
преса, телебачення, радіо, кіно і пересувні виставки. Слід було б
забезпечити зрозумілу і повну інформацію про перевагу не тільки
естетичну, а й соціальну, економічну, що є результатом правильно
проваджуваної політики з охорони історичних або традиційних
ансамблів та їхнього оточення. Подібну інформацію бажано було б
широко розповсюджувати серед державних або приватних,
національних, регіональних і місцевих організацій та серед
населення, яке має знати чому і в який спосіб може бути покращене
середовище, де воно живе. 52. Вивчення історичних ансамблів бажано було б включити до
програм навчання на всіх ступенях і, зокрема, до програм
викладання історії з метою виховання в молоді розуміння й поваги
до творінь минулого й показу їй ролі цієї спадщини в сучасному
житті. В такій освіті можна було б широко використовувати
аудіовізуальні засоби та відвідання історичних або традиційних
ансамблів. 53. Варто було б сприяти курсам перепідготовки викладачів і
гідів та підготовки інструкторів з метою надання допомоги групам
молоді та дорослих, які прагнуть набути знання про історичні або
традиційні ансамблі.
VI. Міжнародне співробітництво
54. Державам-членам слід було б брати участь у збереженні
історичних або традиційних ансамблів та їхнього оточення,
звертаючись при бажанні за допомогою до міжнародних міжурядових та
неурядових організацій, зокрема до Центру документації ЮНЕСКО -
IKOM - IKOMOC. Це багато- чи двостороннє співробітництво слід було
б розумно координувати і конкретизувати вжиттям таких заходів, як: a) обмін інформацією в усіх формах та науково-технічними
публікаціями; b) організація навчальних курсів і робочих груп із певних
тем; c) надання стипендій і допомоги на поїздки, навчання
наукового, технічного й адміністративного персоналу та обладнання; d) боротьба з усіляким забрудненням; e) здійснення великих проектів зі збереження історичних
ансамблів та поширення набутого досвіду. В районах, розташованих
по обидва боки кордону, і там, де виникають загальні проблеми
благоустрою та збереження історичних ансамблів, їхнього оточення,
заінтересованим державам-членам слід було б координувати свою
політику і свої заходи з метою забезпечення найкращого
використання і найкращого захисту цієї спадщини; f) взаємодопомога між сусідніми країнами з метою збереження
ансамблів, які становлять спільний інтерес, є характерною для
історичного і культурного розвитку регіону. 55. Відповідно до духу і принципів цієї рекомендації
державі-членові не варто починати якихось дій, скерованих на
знесення або зміну характеру історичних кварталів, міст і місць,
розташованих на територіях, що окуповані цією державою.
Конвенции и рекомендации ЮНЕСКО по вопросам охраны
культурного наследия. Сборник. - М., 1990. - С. 97- 106.
Україна в міжнародно-правових відносинах,
книга 2, Правова охорона культурних цінностей,
Київ, Юрінком Інтер, 1997



вгору