Документ 995_723, поточна редакція — Прийняття від 19.11.1968

                           Рекомендація 
про збереження культурних цінностей,
яким загрожує небезпека внаслідок
проведення громадських чи приватних робіт

Генеральна конференція Організації Об'єднаних Націй з питань
освіти, науки і культури, яка зібралася в Парижі в період з 15
жовтня до 20 листопада 1968 року на свою п'ятнадцяту сесію, вважаючи, що сучасна цивілізація та її наступний розвиток
базуються на культурних традиціях народів світу, на їхніх творчих
силах і на їхньому соціальному та економічному розвиткові; вважаючи, що культурні цінності є наслідком і свідченням
різних традицій і духовних досягнень минулого і що вони є, відтак,
одним із основних чинників, які визначають єство народів; вважаючи за необхідне зберегти їх у межах можливого і з
урахуванням їхнього історичного й мистецького значення, щоб ідеї,
втілені у культурних цінностях, стали частиною духовного життя
народів, покріпивши тим їхнє почуття власної гідності; вважаючи, що збереження культурних цінностей і забезпечення
доступу до них є, виходячи зі спрямованості Декларації принципів
міжнародного культурного співробітництва ( 995_067 ), прийнятої 4
листопада 1966 року на чотирнадцятій сесії, засобом зміцнення
взаєморозуміння, що служить справі миру; вважаючи також, що добробут усіх народів залежить, зокрема,
від наявності сприятливого і стимулюючого навколишнього середовища
і що збереження культурних цінностей усіх історичних періодів
безпосередньо сприяє створенню такого середовища; визнаючи, крім того, ту роль, яку індустріалізація та
урбанізація, що характеризують розвиток світової цивілізації,
відіграють нині в розвитку народів і у справі їхнього духовного й
національного розвою; вважаючи також, що пам'ятки, свідчення й залишки
доісторичного, протоісторичного та історичного минулого, як і
численні сучасні споруди, котрі мають мистецьке, історичне й
наукове значення, чимраз частіше наражаються на небезпеку через
проведення громадських і приватних робіт, що є наслідком розвитку
промисловості та урбанізації; вважаючи, що обов'язком урядів є забезпечення захисту і
збереження культурної спадщини людства, так само, як і сприяння
соціальному та економічному розвиткові; вважаючи потому, що вкрай необхідно збереження культурної
спадщини пов'язати зі змінами, що випливають із соціального та
економічного розвитку, докладаючи енергійних зусиль для того, щоб
задовольнити обидві ці вимоги в дусі широкого розуміння, вдаючись
до відповідного планування; вважаючи також, що відповідне збереження культурних цінностей
і доступ до них є суттєвим внеском у соціальний та економічний
розвиток країн і районів, які володіють такими скарбами людства,
через сприяння національному й міжнародному туризмові; вважаючи, насамкінець, що найкращою гарантією збереження
культурних цінностей є повага й любов, що їх виявляє до них сам
народ, і посилюючи ці почуття з допомогою відповідних заходів із
боку держав-членів; розглядаючи пропозиції про збереження культурних цінностей,
яким загрожує небезпека внаслідок проведення громадських чи
приватних робіт, відповідно до пункту 16 порядку денного сесії; вирішивши на своїй тринадцятій сесії, що пропозиції з цього
питання стануть предметом міжнародної регламентації у вигляді
рекомендації державам-членам, ухвалює 19 листопада 1968 року цю Рекомендацію. Генеральна конференція пропонує державам-членам застосовувати
нижченаведені положення, вживаючи заходів у формі національних
законів чи іншим способом, щоби поширити дію норм і принципів,
викладених у цій Рекомендації, на територіях, що знаходяться під
їхньою юрисдикцією; Генеральна конференція пропонує
державам-членам довести цю Рекомендацію до відома органів влади
або служб, відповідальних за проведення громадських чи приватних
робіт, а також до уваги організацій, які відають збереженням і
захистом пам'яток і місцевостей, що мають історичне, мистецьке,
археологічне та наукове значення. Вона рекомендує також
інформувати про Рекомендацію органи влади та організації, які
займаються освітніми програмами і розвитком туризму. Генеральна
конференція пропонує державам-членам подавати їй у терміни та за
формою, що їх вона встановить, доповіді стосовно вжитих ними
заходів у світлі цієї Рекомендації.
I. Визначення
1. У цій рекомендації під терміном "культурні цінності"
розуміються: a) нерухомі об'єкти, такі як: місцевості археологічного,
історичного чи наукового значення, споруди чи інші об'єкти, які
становлять історичну, наукову, мистецьку чи архітектурну цінність,
як релігійні, так і світські, в т. ч. архітектурні або традиційні
ансамблі, історичні квартали в містах або сільських населених
пунктах і етнологічні споруди попередніх культур, які ще й досі
знаходяться в доброму стані. Це стосується таких нерухомих
об'єктів, як руїни, що збереглися на поверхні землі, а також
археологічні чи історичні залишки, виявлені в землі; термін
"культурні цінності" охоплює також і їхнє безпосереднє оточення; b) рухомі цінності, що мають культурне значення, в т. ч.
цінності в нерухомих об'єктах чи вилучені з них, а також рухомі
цінності, приховані в землі, які можуть бути виявлені в місцях, що
мають археологічне чи історичне значення, чи інших місцях. 2. Термін "культурні цінності" охоплює не тільки виявлені й
зареєстровані архітектурні, археологічні та історичні місцевості й
споруди, а й незареєстровані залишки минулого, а також сучасні
місцевості й споруди, що мають мистецьке значення.
II. Загальні принципи
3. Заходи щодо збереження культурних цінностей мають
поширюватися на всю територію держав і не повинні обмежуватися
окремими пам'ятками й місцевостями. 4. Варто мати охоронні описи важливих культурних цінностей,
незалежно від того, зареєстровані вони чи ні. Там, де подібні
описи відсутні, під час їх складання необхідно звернути особливу
увагу на ретельне обстеження культурних цінностей у районах, де
подібним цінностям загрожує небезпека внаслідок проведення
громадських чи приватних робіт. 5. Варто брати до уваги відносне значення відповідних
культурних цінностей при визначенні заходів, необхідних для: a) збереження всієї місцевості, окремої споруди чи інших
видів нерухомих культурних цінностей від наслідків проведення
громадських чи приватних робіт; b) врятування культурних цінностей у тому випадку, коли
територія, на якій вони знаходяться, мусить бути перетворена
внаслідок громадських чи приватних робіт, і необхідно зберегти й
перенести весь об'єкт або його частину. 6. Ці заходи мають змінюватися залежно від характеру,
розмірів і розташування культурних цінностей, а також характеру
небезпеки, яка їм загрожує. 7. Заходи щодо збереження чи врятування культурних цінностей
мусять мати попереджувальний і виправний характер. 8. Попереджувальні та виправні заходи слід спрямовувати на
забезпечення захисту чи врятування культурних цінностей, яким
загрожує небезпека внаслідок проведення громадських чи приватних
робіт, зокрема таких: a) проекти розвитку чи реконструкції міст, при здійсненні
яких хоч і зберігаються зареєстровані пам'ятки, іноді зносяться
менш важливі споруди, внаслідок чого знищуються історичні зв'язки
і середовище історичних кварталів; b) аналогічні проекти, за яких традиційні архітектурні
ансамблі, що мають у цілому значення культурних пам'яток, можуть
підлягати знесенню через відсутність зареєстрованих пам'яток; c) непродумані перебудови чи ремонт окремих історичних
споруд; d) будівництво чи реконструкція шосейних доріг, які
становлять особливу небезпеку для місцевостей і споруд чи груп
споруд, що мають історичне значення; e) будівництво гребель для іригації, гідроелектростанцій та
боротьба з затопленням; f) будівництво трубопроводів і ліній електропередачі; g) сільськогосподарські роботи, в т.ч. глибока оранка,
дренажні та іригаційні роботи, розчищення і планування землі та
лісонасаджень; h) роботи, спричинені зростанням промисловості й технічним
прогресом індустріалізованого суспільства, як-от будівництво
аеродромів, розроблення шахт чи кар'єрів, драгування та ремонт
каналів і гаваней і т. д. 9. Держави-члени мають надавати необхідний пріоритет заходам,
необхідним для збереження місцезнаходжень культурних цінностей,
яким загрожує небезпека внаслідок проведення громадських чи
приватних робіт, аби зберегти історичні зв'язки і середовище. Коли
непереборні соціально-економічні умови вимагають, щоби культурні
цінності було переміщено, покинуто чи знищено, роботи з їх
урятування мають завжди включати ретельне вивчення цих культурних
цінностей і підготовку докладних звітів. 10. Результати досліджень, отримані під час робіт із
врятування, що становлять наукову чи історичну цінність, особливо
в тих випадках, коли нерухомі культурні цінності повністю чи
значною мірою не можуть бути переміщені чи підлягають знищенню,
необхідно публікувати чи надавати в іншій формі для використання в
майбутніх дослідженнях. 11. Важливі споруди та інші пам'ятки, переміщені з метою їх
збереження від знищення внаслідок проведення громадських чи
приватних робіт, необхідно розміщувати в такому місці чи оточенні,
яке нагадує їхнє попереднє становище і відтворює природні,
історичні чи мистецькі асоціації. 12. Важливі рухомі культурні цінності, зібрані внаслідок
рятувальних робіт, у т.ч. характерні зразки предметів, виявлених
під час археологічних розкопок, мають зберігатися з метою вивчення
чи експонуватися в таких установах, як музеї, зокрема
музеї-заповідники, чи університети.
III. Заходи зі збереження і врятування
13. Збереження чи врятування культурних цінностей, яким
загрожує небезпека внаслідок проведення громадських чи приватних
робіт, має забезпечуватися з допомогою таких заходів, причому
конкретні заходи визначаються залежно від юридичної та
організаційної системи держави: a) законодавство; b) фінансування; c) адміністративні заходи; d) заходи щодо збереження чи врятування культурних цінностей; e) міри покарання; f) відтворення; g) заходи заохочення; h) консультації; i) просвітницькі програми.
Законодавство
14. Держави-члени повинні прийняти чи продовжувати
здійснювати як у національному, так і в місцевому масштабах
законодавчі положення, необхідні для забезпечення збереження чи
врятування культурних цінностей, яким загрожує небезпека внаслідок
проведення громадських чи приватних робіт, відповідно до норм і
принципів, викладених у цій Рекомендації.
Фінансування
15. Держави-члени повинні забезпечувати відповідні
асигнування на здійснення заходів щодо збереження чи врятування
культурних цінностей, яким загрожує небезпека внаслідок проведення
громадських чи приватних робіт. Хоча різниця юридичних систем і
традицій, а також невідповідність фінансових можливостей не
дозволяють вжити однакових заходів, необхідно враховувати таке: a) національні чи місцеві власті, які відповідають за охорону
культурних цінностей, мусять мати відповідні асигнування для
здійснення заходів щодо збереження чи врятування культурних
цінностей, яким загрожує небезпека внаслідок проведення
громадських чи приватних робіт; або b) витрати на збереження чи врятування культурних цінностей,
яким загрожує небезпека внаслідок проведення громадських чи
приватних робіт, у т. ч. попередні археологічні дослідження, мають
становити частину асигнувань на витрати з будівництва; або c) необхідно передбачити можливість поєднання двох методів,
згаданих вище в підпунктах "a" та "b". 16. У випадку надзвичайно високих витрат, спричинених
масштабом чи складністю необхідних робіт, варто вишукувати
можливості отримання додаткових коштів за допомогою відповідного
законодавства, соціальних дотацій, національного фонду охорони
пам'яток чи інших відповідних заходів. Служби, які займаються
охороною культурних цінностей, мають володіти повноваженнями щодо
розподілу чи використання цих позабюджетних коштів, необхідних для
збереження чи врятування культурних цінностей, яким загрожує
небезпека внаслідок проведення громадських чи приватних робіт. 17. Держави-члени повинні заохочувати власників споруд, що
мають мистецьке чи історичне значення, зокрема таких, що
становлять частину традиційного ансамблю, жителів історичних
кварталів у містах чи сільських населених пунктах зберігати
характер та естетичні якості культурних цінностей, які їм належать
і в іншому разі могли б наражатися на небезпеку внаслідок
проведення громадських чи приватних робіт, через: a) надання податкових пільг; або b) створення, завдяки відповідному законодавству, бюджету для
надання допомоги, способом субсидій, позичок або здійсненням інших
заходів, місцевим властям, установам і приватним власникам споруд,
що мають мистецьке, архітектурне, наукове чи історичне значення,
включно з традиційними архітектурними ансамблями, з метою
збереження чи належного пристосування останніх до функцій, які
відповідали б потребам сучасного суспільства; або с) передбачення можливості поєднання двох методів, зазначених
вище в підпунктах "a" та "b". 18. Якщо культурні цінності не зареєстровані або не
охороняються в якій-небудь іншій формі, їх власник може звернутися
до відповідних властей з проханням про надання подібної допомоги. 19. Національні чи місцеві власті, а також приватні власники
при виділенні коштів на збереження культурних цінностей, яким
загрожує небезпека внаслідок проведення громадських чи приватних
робіт, повинні брати до уваги внутрішню цінність предмета, а також
його можливий внесок в економіку туристичного об'єкта.
Адміністративні заходи
20. Відповідальність за збереження чи врятування культурних
цінностей, яким загрожує небезпека внаслідок проведення
громадських чи приватних робіт, має покладатися на відповідні
офіційні органи. Там, де вже існують органи чи служби з охорони
культурних цінностей, на них необхідно покласти відповідальність
за збереження культурних цінностей від небезпек, що виникають
внаслідок проведення громадських чи приватних робіт. Якщо подібних
служб не існує, необхідно створювати спеціальні органи чи служби з
охорони культурних цінностей, яким загрожує небезпека внаслідок
проведення громадських чи приватних робіт, і, хоча різниця в
конституційних положеннях і традиціях не дозволяє встановити єдину
систему, необхідно прийняти деякі спільні принципи: a) необхідно мати координаційний чи консультативний орган у
складі представників органів, відповідальних за охорону культурних
цінностей, за громадські чи приватні роботи, міське планування, та
представників дослідницьких і навчальних установ, які повинні мати
повноваження, щоб надавати консультації щодо збереження культурних
цінностей, яким загрожує небезпека внаслідок проведення
громадських чи приватних робіт і, зокрема, при зіткненні
інтересів, пов'язаних із необхідністю проведення громадських чи
приватних робіт і збереження чи врятування культурних цінностей; b) провінційні, міські чи інші органи місцевого управління
повинні також мати служби, які відповідають за збереження чи
врятування культурних цінностей, яким загрожує небезпека внаслідок
проведення громадських чи приватних робіт. Цим службам слід надати
можливість звертатися за допомогою до національних служб чи інших
повноважних органів відповідно до їхніх можливостей і потреб; c) служби, що займаються охороною культурних цінностей,
повинні мати відповідний штат спеціалістів, необхідних для
збереження чи врятування культурних цінностей, яким загрожує
небезпека внаслідок проведення громадських чи приватних робіт,
як-то: архітектори, містобудівельники, археологи, історики,
інспектори та інші спеціалісти; d) варто вживати адміністративних заходів для координації
діяльності різних служб, які займаються охороною культурних
цінностей, з іншими службами, відповідальними за проведення
громадських чи приватних робіт, та будь-яким іншим департаментом
чи службою, діяльність яких пов'язана з проблемами збереження чи
врятування культурних цінностей, яким загрожує небезпека внаслідок
проведення громадських чи приватних робіт; e) варто в адміністративному порядку створювати органи чи
комісії для здійснення програм міського будівництва в усіх
громадах, які мають зареєстровані чи незареєстровані історичні
квартали, місцевості й пам'ятки, що їх слід захистити від
громадського і приватного будівництва. 21. За попередніх досліджень щодо проектів будівництва в
місцевості, культурний інтерес якої вже визнано чи в якій можуть
знаходитися об'єкти археологічного чи історичного характеру, до
прийняття остаточного рішення необхідно розробляти кілька
варіантів таких проектів в обласному чи місцевому масштабі. Вибір
між цими варіантами має проводитися на основі порівняльного
аналізу всіх елементів, що дозволяє вибрати найдоцільніше рішення
під кутом зору як економіки, так і збереження чи врятування
культурних цінностей.
Заходи зі збереження чи врятування
культурних цінностей
22. Необхідно проводити детальні обстеження задовго до
початку будь-яких громадських чи приватних робіт, які можуть
становити небезпеку для культурних цінностей, щоби визначити: a) необхідні заходи для збереження важливих культурних
цінностей в місці знаходження; b) обсяг необхідних рятувальних робіт, таких, як вибір
ділянок для провадження археологічних розкопок, що передбачаються
для перенесення споруд і рухомих культурних цінностей, котрі слід
врятувати, тощо. 23. Заходи щодо збереження і врятування культурних цінностей
необхідно вживати задовго до початку громадських чи приватних
робіт. У районах, котрі становлять археологічну чи культурну
цінність, як-от історичні міста, села, місцевості й райони, що їх
варто охороняти в кожній країні відповідним законодавством,
початок нових робіт мусить бути поставлений у залежність від
обов'язкового проведення попередніх археологічних досліджень. У
разі необхідності варто призупиняти роботи з метою забезпечення
відповідних заходів для збереження чи врятування культурних
цінностей. 24. Важливі археологічні ділянки і, зокрема, доісторичні
пам'ятки, яким загрожує особлива небезпека внаслідок труднощів їх
ідентифікації, історичні квартали в міських і сільських центрах,
традиційні архітектурні ансамблі, етнологічні споруди попередніх
культур та інші нерухомі культурні цінності, яким в іншому разі
могла б загрожувати небезпека внаслідок проведення громадських чи
приватних робіт, варто охороняти виокремленням особливих зон чи
реєстрацією: a) археологічні заповідники мають поділятися на зони або
реєструватися і в разі необхідності піддаватися відчуженню з метою
проведення ретельних розкопок чи збереження виявлених на цій
ділянці руїн; b) історичні квартали в міських і сільських центрах і
традиційні архітектурні ансамблі мають поділятися на зони, і варто
затверджувати відповідні правила щодо збереження їхнього
середовища й характеру, такі як запровадження контролю над тим,
якою мірою споруди, що мають історичне чи мистецьке значення,
можуть оновлюватися, і контролю за типом і архітектурою нових
споруд, які можуть будуватися. Збереження пам'яток мусить бути
безумовною вимогою, що виставляється до будь-якого добре
розробленого плану міського чи сільського будівництва, і це
особливо стосується історичних міст чи районів. Аналогічні правила
повинні прийматися для всього району і середовища, що оточують
зареєстровану пам'ятку чи місцевість, з метою збереження їхніх
історичних зв'язків і довкілля. Варто допускати зміну звичайних
правил, за якими здійснюється нове будівництво, що не повинні
застосовуватися при зведенні нових споруд в історичних зонах.
Звичайні види комерційної реклами з допомогою афіш і освітлюваних
оголошень слід забороняти, але комерційні підприємства можуть
позначати свою присутність іншим способом. 25. Держави-члени мають зобов'язувати осіб, які виявили
археологічні об'єкти під час проведення громадських чи приватних
робіт, повідомляти в найкоротший термін про свої знахідки
компетентній службі. Остання мусить провести ретельне обстеження,
і якщо ця місцевість має важливе значення, роботи необхідно
призупинити для проведення розкопок, причому за спричинені цим
затримки виплачується відповідна дотація чи компенсація. 26. Держави-члени повинні мати законодавчі положення про
придбання через купівлю національними чи місцевими органами
управління та іншими відповідними органами важливих культурних
цінностей, яким загрожує небезпека внаслідок проведення
громадських чи приватних робіт. У разі необхідності має існувати
можливість проведення такого придбання експропріацією.
Санкції
27. Держави-члени мусять уживати заходів, спрямованих на те,
щоби навмисні чи ненавмисні порушення положень, дотичних до
збереження чи врятування культурних цінностей, яким загрожує
небезпека внаслідок проведення громадських чи приватних робіт,
було суворо покарано за їхнім кримінальним кодексом, який має
передбачати штраф чи тюремне ув'язнення або те й те. Крім того,
могли б застосовуватися такі заходи: a) по змозі, відновлення місцевості або споруди за рахунок
тих, хто несе відповідальність за заподіяну шкоду; b) за випадкового археологічного відкриття - компенсація
втрати державі, якщо нерухомі культурні цінності було пошкоджено,
знищено чи приведено в незадовільний стан, а також - конфіскація
без компенсації, якщо рухомий предмет було приховано.
Відновлення
28. Держави-члени мають, коли це дозволяє характер культурної
цінності, вживати необхідних заходів для забезпечення ремонту,
реставрації чи реконструкції культурних цінностей, пошкоджених під
час громадських чи приватних робіт. Вони повинні також передбачати
можливість вимагання від місцевих властей і приватних власників
важливих культурних цінностей проведення ремонту чи реставрації з
наданням, у разі необхідності, технічної та фінансової допомоги.
Заходи заохочення
29. Держави-члени мають заохочувати окремих осіб, товариства
й муніципалітети брати участь у програмах щодо збереження чи
врятування культурних цінностей, яким загрожує небезпека внаслідок
проведення громадських чи приватних робіт. Заходи стосовно цього
могли б включати: a) заохочувальні виплати особам, які повідомили про
археологічні знахідки чи передали їх; b) видачу сертифікатів, присудження медалей чи будь-які інші
форми висловлення вдячності окремим особам, товариствам, установам
чи муніципалітетам, які виконали видатні роботи щодо збереження чи
врятування культурних цінностей, яким загрожує небезпека внаслідок
проведення громадських чи приватних робіт.
Консультації
30. Держави-члени повинні надавати окремим особам,
товариствам чи муніципалітетам, у яких немає необхідного досвіду
чи персоналу, технічну консультацію чи здійснювати контроль з
метою застосування відповідних норм щодо збереження чи врятування
культурних цінностей, яким загрожує небезпека внаслідок проведення
громадських чи приватних робіт.
Просвітницькі програми
31. У дусі міжнародної співпраці держави-члени повинні
вживати заходів для стимулювання чи розвитку у своїх громадян
інтересу й поваги до культурної спадщини, їх власного минулого і
до традицій інших країн з метою збереження чи врятування
культурних цінностей, яким загрожує небезпека внаслідок проведення
громадських чи приватних робіт. 32. У спеціалізованих публікаціях, статтях, у пресі, радіо- й
телевізійних програмах необхідно роз'яснювати характер небезпеки,
яку становлять для культурних цінностей неправильно задумані
громадські чи приватні роботи, а також повідомляти про випадки
успішного збереження чи врятування культурних цінностей. 33. Навчальні заклади, історичні й культурні товариства,
державні органи, що займаються туризмом, і просвітницькі
товариства повинні мати програми щодо роз'яснення небезпек,
створюваних для культурних цінностей внаслідок проведення
непродуманих громадських чи приватних робіт, які перекреслювали б
той факт, що проекти збереження культурних цінностей сприяють
міжнародному взаєморозумінню. 34. Музеї, просвітницькі установи та інші зацікавлені
організації мають готувати спеціальні виставки, що ілюструють
небезпеку, яка виникає для культурних цінностей внаслідок
безконтрольних громадських чи приватних робіт, і заходи зі
збереження і врятування культурних цінностей, яким загрожує
небезпека.
Конвенции и рекомендации ЮНЕСКО по вопросам охраны
культурного наследия. Сборник. - М., 1990. - С. 75-81.
Україна в міжнародно-правових відносинах,
книга 2, Правова охорона культурних цінностей,
Київ, Юрінком Інтер, 1997



вгору