Цивільний кодекс України
Кодекс України; Закон, Кодекс від 16.01.2003435-IV
Документ 435-IV, попередня редакція — Редакція від 11.10.2013, підстава - 5178-VI
( Увага! Це не поточна редакція документу. Перейти до поточної? )

     {  Частину  другу  статті  194  виключено  на підставі Закону 
N 5178-VI ( 5178-17 ) від 06.07.2012 }

Стаття 195. Групи та види цінних паперів
1. В Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи
цінних паперів:
1) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному
капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні
емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді
дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента;
2) боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і
передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк
кошти, передати товари або надати послуги відповідно до
зобов'язання; { Пункт 2 частини першої статті 195 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 3461-VI ( 3461-17 ) від 02.06.2011 }
3) похідні цінні папери, механізм розміщення та обігу яких
пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку,
встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або)
товарних ресурсів; { Пункт 3 частини першої статті 195 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 3480-IV ( 3480-15 ) від 23.02.2006 }
4) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому
держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.
Законом можуть визначатися також інші групи цінних паперів.
2. Види цінних паперів та порядок їх обігу встановлюються
законом ( 3480-15 ).

{ Частину третю статті 195 виключено на підставі Закону
N 5178-VI ( 5178-17 ) від 06.07.2012 }

Стаття 196. Вимоги до цінного паперу
1. Обов'язкові реквізити цінних паперів, вимоги щодо форми
цінного паперу та інші необхідні вимоги встановлюються законом.
2. Документ, який не містить обов'язкових реквізитів цінних
паперів і не відповідає формі, встановленій для цінних паперів, не
є цінним папером.
Стаття 197. Права на цінний папір та права за цінним папером
1. До особи, яка набула право на цінний папір, одночасно
переходять у сукупності всі права, які ним посвідчуються (права за
цінним папером).
2. Цінні папери за формою випуску можуть бути на пред’явника,
іменні або ордерні.
Права на цінний папір та права за цінним папером, що існують
у документарній формі, належать:
1) пред’явникові цінного папера (цінний папір на
пред’явника);
2) особі, зазначеній у цінному папері (іменний цінний папір);
3) особі, зазначеній у цінному папері, яка може сама
реалізувати такі права або призначити своїм наказом іншу
уповноважену особу (ордерний цінний папір). { Стаття 197 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3480-IV
( 3480-15 ) від 23.02.2006; в редакції Закону N 5178-VI
( 5178-17 ) від 06.07.2012 }
Стаття 198. Виконання за цінним папером
1. Особа, яка розмістила (видала) ордерний цінний папір, та
індосанти за ним відповідають перед його законним володільцем
солідарно, якщо інше не встановлено законом. У разі задоволення
вимоги законного володільця ордерного цінного паперу про виконання
посвідченого цим папером зобов'язання однією або кількома особами
з числа тих, хто зобов'язався за цінним папером, вони набувають
право зворотної вимоги (регресу) щодо інших осіб, які
зобов'язалися за цінним папером. { Частина перша статті 198 із змінами, внесеними згідно із
Законами N 3480-IV ( 3480-15 ) від 23.02.2006, N 5042-VI
( 5042-17 ) від 04.07.2012 }
2. Відмова від виконання зобов'язання, посвідченого цінним
папером, з посиланням на відсутність підстави зобов'язання або на
його недійсність не допускається.
Володілець незаконно виготовленого або підробленого цінного
паперу має право пред'явити особі, яка передала йому папір, вимоги
про належне виконання зобов'язання, посвідченого цим папером, та
про відшкодування збитків.
Глава 15
НЕМАТЕРІАЛЬНІ БЛАГА
Стаття 199. Результати інтелектуальної, творчої діяльності
1. Результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші
об'єкти права інтелектуальної власності створюють цивільні права
та обов'язки відповідно до книги четвертої цього Кодексу та інших
законів.
Стаття 200. Інформація
1. Інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть
бути збережені на матеріальних носіях або відображені в
електронному вигляді. { Частина перша статті 200 в редакції Закону N 2938-VI ( 2938-17 )
від 13.01.2011 }
2. Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення
порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди,
завданої такими правопорушеннями.
3. Порядок використання інформації та захисту права на неї
встановлюється законом ( 2657-12 ).
Стаття 201. Особисті немайнові блага
1. Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним
законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова
репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної,
художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які
охороняються цивільним законодавством.
2. Відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) життя і
здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека
визнаються найвищою соціальною цінністю.
Розділ IV
ПРАВОЧИНИ. ПРЕДСТАВНИЦТВО
Глава 16
ПРАВОЧИНИ
Параграф 1. Загальні положення про правочини
Стаття 202. Поняття та види правочинів
1. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або
припинення цивільних прав та обов'язків.
2. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи
багатосторонніми (договори).
3. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може
бути представлена однією або кількома особами.
Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для
особи, яка його вчинила.
Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших
осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з
цими особами.
4. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох
або більше сторін.
5. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів,
застосовуються загальні положення про зобов'язання та про
договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або
суті одностороннього правочину.
Стаття 203. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для
чинності правочину
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим
актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і
суспільства, його моральним засадам. { Частина перша статті 203 в редакції Закону N 2756-VI ( 2756-17 )
від 02.12.2010 }
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг
цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і
відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових
наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може
суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи
непрацездатних дітей.
Стаття 204. Презумпція правомірності правочину
1. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не
встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Стаття 205. Форма правочину. Способи волевиявлення
1. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.
Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не
встановлено законом.
2. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова
письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін
засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
3. У випадках, встановлених договором або законом, воля
сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Стаття 206. Правочини, які можуть вчинятися усно
1. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються
сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які
підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній
реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової
форми має наслідком їх недійсність.
2. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на
підставі усного правочину з другою стороною, видається документ,
що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.
3. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій
формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не
суперечить договору або закону.
Стаття 207. Вимоги до письмової форми правочину
1. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі,
якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у
листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі,
якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного
або іншого технічного засобу зв'язку.
2. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі,
якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами,
уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю,
законом або іншими актами цивільного законодавства, та
скріплюється печаткою.
3. Використання при вчиненні правочинів факсимільного
відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого
копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного
підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими
актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у
якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх
власноручних підписів. { Частина третя статті 207 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 5284-VI ( 5284-17 ) від 18.09.2012 }
4. Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою
не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину
у її присутності підписує інша особа.
Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується
нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка
має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням
причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка
його вчиняє.
Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не
вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений
відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання,
проживання або лікування особи, яка його вчиняє.
Стаття 208. Правочини, які належить вчиняти у письмовій формі
1. У письмовій формі належить вчиняти:
1) правочини між юридичними особами;
2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім
правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;
3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у
двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів
громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206
цього Кодексу;
4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова
форма.
Стаття 209. Нотаріальне посвідчення правочину
1. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає
нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом
або домовленістю сторін. Договір про закупівлю, який укладається
відповідно до Закону України "Про здійснення державних закупівель"
( 2289-17 ), на вимогу замовника підлягає обов'язковому
нотаріальному посвідченню. { Частина перша статті 209 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2289-VI ( 2289-17 ) від 01.06.2010 }
2. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом
або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на
вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в
якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.
3. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише
такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим
статтею 203 цього Кодексу.
4. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин
з її участю може бути нотаріально посвідчений. { Стаття 209 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2664-IV
( 2664-15 ) від 16.06.2005 }
Стаття 210. Державна реєстрація правочину
1. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках,
встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його
державної реєстрації.
2. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію,
порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів
встановлюються законом.
Стаття 211. Місце вчинення правочину
1. Якщо у правочині не вказане місце його вчинення, то:
1) місцем вчинення одностороннього правочину є місце
вираження волі сторони;
2) місце вчинення дво- або багатостороннього правочину
встановлюється відповідно до статті 647 цього Кодексу.
Стаття 212. Правочини, щодо яких правові наслідки
пов'язуються з настанням певної обставини
1. Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити
настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої
невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
2. Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити
припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо,
настане вона чи ні (скасувальна обставина).
3. Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала
сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що
настала.
4. Якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона,
якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала.
Стаття 213. Тлумачення змісту правочину
1. Зміст правочину може бути витлумачений стороною
(сторонами).
2. На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити
рішення про тлумачення змісту правочину.
3. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове
для всього змісту правочину значення слів і понять, а також
загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.
Якщо буквальне значення слів і понять, а також
загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не
дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст
встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі
змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.
4. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї
статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка
вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст
попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами,
звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового
договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Стаття 214. Відмова від правочину
1. Особа, яка вчинила односторонній правочин, має право
відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом. Якщо
такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права
підлягають захисту.
2. Особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин,
мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках,
передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі,
якщо його умови повністю ними виконані.
3. Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в
якій було вчинено правочин.
4. Правові наслідки відмови від правочину встановлюються
законом або домовленістю сторін.
Параграф 2. Правові наслідки недодержання сторонами при
вчиненні правочину вимог закону
Стаття 215. Недійсність правочину
1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент
вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені
частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього
Кодексу.
2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена
законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого
правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин
може бути визнаний судом дійсним.
3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом,
але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його
дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може
бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Стаття 216. Правові наслідки недійсності правочину
1. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім
тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана
повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на
виконання цього правочину, а в разі неможливості такого
повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні
майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість
того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
2. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій
стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони
підлягають відшкодуванню винною стороною.
3. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою
цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі
умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів
недійсних правочинів.
4. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які
встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
5. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного
правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного
правочину з власної ініціативи.
Стаття 217. Правові наслідки недійсності окремих частин
правочину
1. Недійсність окремої частини правочину не має наслідком
недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна
припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього
недійсної частини.
Стаття 218. Правові наслідки недодержання вимоги щодо
письмової форми правочину
1. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка
встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім
випадків, встановлених законом.
Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або
оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими
доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення
суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.
2. Якщо правочин, для якого законом встановлена його
недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми,
укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона
підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий
правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
Стаття 219. Правові наслідки недодержання вимоги закону про
нотаріальне посвідчення одностороннього
правочину
1. У разі недодержання вимоги закону про нотаріальне
посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.
2. Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде
встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його
вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала
обставина, яка не залежала від її волі.
Стаття 220. Правові наслідки недодержання вимоги закону про
нотаріальне посвідчення договору
1. У разі недодержання сторонами вимоги закону про
нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
2. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору,
що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або
часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його
нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не
вимагається.
Стаття 221. Правові наслідки вчинення правочину малолітньою
особою за межами її цивільної дієздатності
1. Правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її
цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками
(усиновлювачами) або одним з них, з ким вона проживає, або
опікуном.
Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про
його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій
стороні.
2. У разі відсутності схвалення правочину він є нікчемним.
На вимогу заінтересованої особи суд може визнати такий
правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на
користь малолітньої особи.
3. Якщо правочин з малолітньою особою вчинила фізична особа з
повною цивільною дієздатністю, то вона зобов'язана повернути
особам, вказаним у частині першій цієї статті, все те, що вона
одержала за таким правочином від малолітньої особи.
4. Дієздатна сторона зобов'язана також відшкодувати збитки,
завдані укладенням недійсного правочину, якщо у момент вчинення
правочину вона знала або могла знати про вік другої сторони.
Батьки (усиновлювачі) або опікун малолітньої особи зобов'язані
повернути дієздатній стороні все одержане нею за цим правочином у
натурі, а за неможливості повернути одержане в натурі -
відшкодувати його вартість за цінами, які існують на момент
відшкодування.
5. Якщо обома сторонами правочину є малолітні особи, то кожна
з них зобов'язана повернути другій стороні все, що одержала за цим
правочином, у натурі. У разі неможливості повернення майна
відшкодування його вартості провадиться батьками (усиновлювачами)
або опікуном, якщо буде встановлено, що вчиненню правочину або
втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла їхня винна
поведінка.
6. У разі вчинення неповнолітньою особою правочину з
малолітньою особою настають наслідки, встановлені частиною третьою
статті 222 цього Кодексу.
Стаття 222. Правові наслідки вчинення правочину
неповнолітньою особою за межами її цивільної
дієздатності
1. Правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її
цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів),
піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку,
встановленому статтею 221 цього Кодексу.
2. Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її
цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів),
піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом
заінтересованої особи.
3. Якщо обома сторонами недійсного правочину є неповнолітні
особи, то кожна з них зобов'язана повернути другій стороні усе
одержане нею за цим правочином у натурі. У разі неможливості
повернення одержаного в натурі відшкодовується його вартість за
цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо у неповнолітньої особи відсутні кошти, достатні для
відшкодування, батьки (усиновлювачі) або піклувальник зобов'язані
відшкодувати завдані збитки, якщо вони своєю винною поведінкою
сприяли вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом
правочину.
Стаття 223. Правові наслідки вчинення правочину фізичною
особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за
межами її цивільної дієздатності
1. Правочин, який вчинила фізична особа, цивільна
дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності
без згоди піклувальника, може бути згодом схвалений ним у порядку,
встановленому статтею 221 цього Кодексу.
2. У разі відсутності такого схвалення правочин за позовом
піклувальника може бути визнаний судом недійсним, якщо буде
встановлено, що він суперечить інтересам самого підопічного,
членів його сім'ї або осіб, яких він відповідно до закону
зобов'язаний утримувати.
Стаття 224. Правові наслідки вчинення правочину без дозволу
органу опіки та піклування
1. Правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування
(стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним.
2. На вимогу заінтересованої особи такий правочин може бути
визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідає
інтересам фізичної особи, над якою встановлено опіку або
піклування.
Стаття 225. Правові наслідки вчинення правочину дієздатною
фізичною особою, яка у момент його вчинення не
усвідомлювала значення своїх дій та (або) не
могла керувати ними
1. Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент,
коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла
керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї
особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні
права або інтереси порушені.
2. У разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила
правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може
пред'явити її опікун.
3. Сторона, яка знала про стан фізичної особи у момент
вчинення правочину, зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду,
завдану у зв'язку із вчиненням такого правочину.
Стаття 226. Правові наслідки вчинення правочину недієздатною
фізичною особою
1. Опікун може схвалити дрібний побутовий правочин, вчинений
недієздатною фізичною особою, у порядку, встановленому статтею 221
цього Кодексу.
У разі відсутності такого схвалення цей правочин та інші
правочини, які вчинені недієздатною фізичною особою, є нікчемними.
2. На вимогу опікуна правочин, вчинений недієздатною фізичною
особою, може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено,
що він вчинений на користь недієздатної фізичної особи.
3. Дієздатна сторона зобов'язана повернути опікунові
недієздатної фізичної особи все одержане нею за цим правочином, а
в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість
майна за цінами, які існують на момент відшкодування.
Опікун зобов'язаний повернути дієздатній стороні все одержане
недієздатною фізичною особою за нікчемним правочином. Якщо майно
не збереглося, опікун зобов'язаний відшкодувати його вартість,
якщо вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом
правочину, сприяла винна поведінка опікуна.
4. Дієздатна сторона зобов'язана відшкодувати опікунові
недієздатної фізичної особи або членам її сім'ї моральну шкоду,
якщо буде встановлено, що вона знала про психічний розлад або
недоумство другої сторони або могла припустити такий її стан.
Стаття 227. Правові наслідки укладення юридичною особою
правочину, якого вона не мала права вчиняти
1. Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного
дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
2. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого
права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати
їй моральну шкоду, завдану таким правочином.
Стаття 228. Правові наслідки вчинення правочину, який
порушує публічний порядок, вчинений з метою,
що суперечить інтересам держави і суспільства { Назва статті 228 в редакції Закону N 2756-VI ( 2756-17 ) від
02.12.2010 }
1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок,
якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод
людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або
юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим,
територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину
інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий
правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом
недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить
інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох
сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід
держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а
в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за
рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все
належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При
наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за
правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане
останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням
суду стягується в дохід держави. { Статтю 228 доповнено частиною третьою згідно із Законом
N 2756-VI ( 2756-17 ) від 02.12.2010 }
Стаття 229. Правові наслідки правочину, який вчинено під
впливом помилки
1. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо
обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути
визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та
обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно
знижують її цінність або можливість використання за цільовим
призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного
значення, крім випадків, встановлених законом.
2. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася
в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати
другій стороні завдані їй збитки.
Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці,
зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.
Стаття 230. Правові наслідки вчинення правочину під впливом
обману
1. Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону
в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша
статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом
недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин,
які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує
їх існування.
2. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати
другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що
завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Стаття 231. Правові наслідки правочину, який вчинено під
впливом насильства
1. Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі
внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку
другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
2. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або
психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй
збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у
зв'язку з вчиненням цього правочину.
Стаття 232. Правові наслідки правочину, який вчинено у
результаті зловмисної домовленості представника
однієї сторони з другою стороною
1. Правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості
представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом
недійсним.
2. Довіритель має право вимагати від свого представника та
другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної
шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок
зловмисної домовленості між ними.
Стаття 233. Правові наслідки правочину, який вчинено під
впливом тяжкої обставини
1. Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї
обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом
недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого
правочину.
2. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються
наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка
скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій
стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з
вчиненням цього правочину.
Стаття 234. Правові наслідки фіктивного правочину
1. Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення
правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
2. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
3. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним
встановлюються законами. { Статтю 234 доповнено частиною третьою згідно із Законом
N 2756-VI ( 2756-17 ) від 02.12.2010 }
Стаття 235. Правові наслідки удаваного правочину
1. Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання
іншого правочину, який вони насправді вчинили.
2. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами
для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили,
відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який
сторони насправді вчинили.
Стаття 236. Момент недійсності правочину
1. Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним,
є недійсним з моменту його вчинення.
2. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки
передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у
майбутньому припиняється.
Глава 17
ПРЕДСТАВНИЦТВО
Стаття 237. Поняття та підстави представництва
1. Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона
(представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені
другої сторони, яку вона представляє.
2. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах,
але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення
переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.
3. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта
органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами
цивільного законодавства.
Стаття 238. Правочини, які може вчиняти представник
1. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих
правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
2. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до
його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він
представляє.
3. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку
він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи,
представником якої він одночасно є, за винятком комерційного
представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Стаття 239. Правові наслідки вчинення правочину представником
1. Правочин, вчинений представником, створює, змінює,
припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Стаття 240. Передоручення
1. Представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому
повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження
частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено
договором або законом між особою, яку представляють, і
представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою
охорони інтересів особи, яку він представляє.
2. Представник, який передав своє повноваження іншій особі,
повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй
необхідні відомості про особу, якій передані відповідні
повноваження (замісника). Невиконання цього обов'язку покладає на
особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії
замісника як за свої власні.
3. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє
цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Стаття 241. Вчинення правочинів з перевищенням повноважень
1. Правочин, вчинений представником з перевищенням
повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки
особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення
правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у
разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать
про прийняття його до виконання.
2. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють,
створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту
вчинення цього правочину.
Стаття 242. Представництво за законом
1. Батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх
малолітніх та неповнолітніх дітей.
2. Опікун є законним представником малолітньої особи та
фізичної особи, визнаної недієздатною.
3. Законним представником у випадках, встановлених законом,
може бути інша особа.
Стаття 243. Комерційне представництво
1. Комерційним представником є особа, яка постійно та
самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними
договорів у сфері підприємницької діяльності.
2. Комерційне представництво одночасно кількох сторін
правочину допускається за згодою цих сторін та в інших випадках,
встановлених законом.
3. Повноваження комерційного представника можуть бути
підтверджені письмовим договором між ним та особою, яку він
представляє, або довіреністю.
4. Особливості комерційного представництва в окремих сферах
підприємницької діяльності встановлюються законом.
Стаття 244. Представництво за довіреністю
1. Представництво, яке грунтується на договорі, може
здійснюватися за довіреністю.
2. Представництво за довіреністю може грунтуватися на акті
органу юридичної особи.
3. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією
особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана
особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій
особі.
Стаття 245. Форма довіреності
1. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій
відповідно до закону має вчинятися правочин.
2. Довіреність, що видається у порядку передоручення,
підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених
частиною четвертою цієї статті.
3. Довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка
перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому
військово-лікувальному закладі, може бути посвідчена начальником
цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або
черговим лікарем.
Довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації
військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального
закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії,
також довіреність працівника, члена його сім'ї і члена сім'ї
військовослужбовця може бути посвідчена командиром (начальником)
цих частини, з'єднання, установи або закладу. { Абзац другий
частини третьої статті 245 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2435-VI ( 2435-17 ) від 06.07.2010 }
Довіреність особи, яка тримається в установі виконання
покарань чи слідчому ізоляторі, може бути посвідчена начальником
установи виконання покарань чи слідчого ізолятора. { Абзац третій
частини третьої статті 245 в редакції Закону N 1254-VI ( 1254-17 )
від 14.04.2009 }
Довіреність особи, яка проживає у населеному пункті, де немає
нотаріусів, може бути посвідчена уповноваженою на це посадовою
особою органу місцевого самоврядування, крім довіреностей на право
розпорядження нерухомим майном, довіреностей на управління і
розпорядження корпоративними правами та довіреностей на
користування і розпорядження транспортними засобами.
Довіреність суб'єкта права на безоплатну вторинну правову
допомогу, за зверненням якого прийнято рішення про надання такої
допомоги, може бути посвідчена посадовою особою органу (установи),
уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
{ Частину третю статті 245 доповнено новим абзацом згідно із
Законом N 5477-VI ( 5477-17 ) від 06.11.2012 - зміна набирає
чинності поетапно після початку діяльності центрів з надання
безоплатної вторинної правової допомоги - див. розділ II Закону
N 5477-VI ( 5477-17 ) від 06.11.2012 }
Довіреності, посвідчені зазначеними посадовими особами,
прирівнюються до нотаріально посвідчених. { Частина третя статті 245 в редакції Закону N 1055-VI ( 1055-17 )
від 03.03.2009 }
4. Довіреність на одержання заробітної плати, стипендії,
пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції
(поштових переказів, посилок тощо) може бути посвідчена посадовою
особою організації, в якій довіритель працює, навчається,
перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його
проживання.
5. Довіреність на право участі та голосування на загальних
зборах може посвідчуватися реєстратором, депозитарієм, зберігачем,
нотаріусом та іншими посадовими особами, які вчиняють нотаріальні
дії, чи в іншому порядку, передбаченому законодавством. { Статтю 245 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом N 514-VI
( 514-17 ) від 17.09.2008 }
Стаття 246. Довіреність юридичної особи
1. Довіреність від імені юридичної особи видається її органом
або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами,
та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.
Стаття 247. Строк довіреності
1. Строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк
довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення
її дії.
2. Строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не
може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої
вона видана.
3. Довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є
нікчемною.
Стаття 248. Припинення представництва за довіреністю
1. Представництво за довіреністю припиняється у разі:
1) закінчення строку довіреності;
2) скасування довіреності особою, яка її видала;
3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені
довіреністю;
4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність;
5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність;
6) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її
померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою,
обмеження її цивільної дієздатності.
У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник
зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних
справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення
збитків;
7) смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її
померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою,
обмеження її цивільної дієздатності.
2. З припиненням представництва за довіреністю втрачає
чинність передоручення.
3. У разі припинення представництва за довіреністю
представник зобов'язаний негайно повернути довіреність.
Стаття 249. Скасування довіреності
1. Особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної
довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або
передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.
2. Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її,
повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй
третіх осіб, для представництва перед якими була видана
довіреність.
3. Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок
вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг
довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для
особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило
не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія
довіреності припинилася.
4. Законом може бути встановлено право особи видавати
безвідкличні довіреності на певний час. ( Стаття 249 із змінами, внесеними згідно із Законом N 980-IV
( 980-15 ) від 19.06.2003 )
Стаття 250. Відмова представника від вчинення дій, які були
визначені довіреністю
1. Представник має право відмовитися від вчинення дій, які
були визначені довіреністю.
2. Представник зобов'язаний негайно повідомити особу, яку він
представляє, про відмову від вчинення дій, які були визначені
довіреністю.
3. Представник не може відмовитися від вчинення дій, які були
визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими,
що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він
представляє, чи іншим особам.
4. Представник відповідає перед особою, яка видала
довіреність, за завдані їй збитки у разі недодержання ним вимог,
встановлених частинами другою та третьою цієї статті.
Розділ V
СТРОКИ ТА ТЕРМІНИ. ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ
Глава 18
ВИЗНАЧЕННЯ ТА ОБЧИСЛЕННЯ СТРОКІВ
Стаття 251. Поняття строку та терміну
1. Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана
дія чи подія, яка має юридичне значення.
2. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого
пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
3. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного
законодавства, правочином або рішенням суду.
Стаття 252. Визначення строку та терміну
1. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або
годинами.
2. Термін визначається календарною датою або вказівкою на
подію, яка має неминуче настати.
Стаття 253. Початок перебігу строку
1. Перебіг строку починається з наступного дня після
відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано
його початок.
Стаття 254. Закінчення строку
1. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць
та число останнього року строку.
2. До строку, що визначений півроком або кварталом року,
застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При
цьому відлік кварталів ведеться з початку року.
3. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число
останнього місяця строку.
Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням.
Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на
такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в
останній день цього місяця.



вгору