Основні напрями економічної політики України в умовах незалежності
Постанова Верховної Ради України; Інші від 25.10.1991
Документ 1698а-XII, поточна редакція — Редакція від 09.02.1993, підстава - 14-93

                                                          
Основні напрями економічної політики
України в умовах незалежності
( Із змінами, внесеними згідно з Декретом
N 14-93 ( 14-93 ) від 22.01.93 )

Преамбула
Основні напрями економічної політики України в умовах
незалежності підготовлені Кабінетом Міністрів України у зв'язку із
прийняттям Верховною Радою Акта проголошення незалежності України
( 1427-12 ) та на виконання відповідного рішення парламенту.
При розробці й обгрунтуванні найважливіших положень виходили
з того, що з моменту проголошення вказаного історичного Акта
( 1427-12 ) Україна виступає незалежною державою, яка самостійно
визначає та здійснює в інтересах свого народу власну економічну і
соціальну політику, формує стратегію й тактику свого розвитку,
обирає ті чи інші засоби їх практичного здійснення.
Визначенню основних напрямів подальшого економічного розвитку
України передували розгорнутий, глибокий аналіз сьогоднішнього
стану її економіки, оцінка тих принципових змін в економічній
ситуації, що сталися після фактичного розпаду колишнього
Радянського Союзу.
При цьому Уряд усвідомлював, що проголошення незалежності
потребує надійних економічних гарантій нашої суверенності,
тверезого й зваженого переосмислення шляхів та напрямів
економічного розвитку, які до останнього часу, по суті,
нав'язувалися Україні в складі "єдиного народногосподарського
комплексу".
Виходячи з цього, подолання гіпертрофованих форм
концентрації, спеціалізації і монополізації виробництва,
виправлення деформацій та перевернутих структурних співвідношень,
перегляд застарілих командних, опосередкованих колишнім центром
економічних зв'язків і міждержавних взаємовідносин поряд з
прискоренням переходу до ринкової економіки розглядались як
найбільш реальні шляхи подолання економічної кризи та головна мета
наступної діяльності Уряду.
При підготовці Основних напрямів дотримувалися принципів
спадкоємності, врахування вивірених підходів із раніше розроблених
Урядом програм, що також розглядалися Верховною Радою України,
зокрема програмою переходу економіки України до ринкових відносин
і Програмою надзвичайних заходів щодо стабілізації економіки
України та виходу її з кризового становища ( 1291-12 ).
Разом з тим цілком закономірна необхідність істотного
коригування окремих положень цих програм, що і було зроблено
Урядом, особливо в частині, яка стосується фінансово-кредитної та
податкової політики, темпів, строків і етапів переходу до ринку,
створення ринкової інфраструктури, а також міжнародних,
зовнішньоекономічних зв'язків, взаємовідносин з республіками, що
входили до складу колишнього СРСР.
Розробляючи напрями самостійного розвитку України на
перспективу, Кабінет Міністрів враховував також ступінь її
ресурсного та енергетичного самозабезпечення. Потреби економіки
сьогодні задовольняються продукцією власного виробництва на
82 відсотки. За рахунок ввезення повністю формуються ресурси
каучуку, що споживається в республіці, на 60-80 відсотків -
ресурси нафти, кольорових металів, автомобілів, верстатів та
інструменту, хімічних волокон і ниток.
Лише наполовину ми задовольняємо свої потреби за рахунок
власного виробництва у хімічному устаткуванні, електротехнічних і
кабельних виробах, лісоматеріалах, продукції целюлозно-паперової,
текстильної та медичної промисловості.
Для надбання Україною повної незалежності необхідно створити
і всіма засобами забезпечувати державну систему національної
безпеки, що включала б економічну, політичну, оборонну та
екологічну безпеки. Вони діятимуть у взаємозв'язку і матимуть за
кінцеву мету вільний розвиток держави та її народу на засадах
Декларації прав людини ( 995_015 ), а також інтеграцію України в
міжнародні світові та європейські процеси.
Досягти цього можливо лише шляхом першочергового створення
надійної економічної безпеки України за рахунок реалізації
комплексу заходів щодо захисту інтересів особистості, території та
державності України. Вона передбачає утворення нових інститутів
держави, які забезпечать реалізацію самостійної економічної
політики України як на власній території, так і за її межами у
відносинах з іншими державами.
I. Структура та інвестиційна політика
Докорінна структурна перебудова народного господарства,
кардинальні зміни в інвестиційній діяльності розглядаються як
найважливіші пріоритети подальшого розвитку економіки України для
надання їй більшої динамічності й соціальної спрямованості.
Впродовж останніх десятиріч економічна політика в Україні
формувалася без урахування об'єктивних потреб та інтересів її
народів, належної оцінки регіональних умов і екологічних
можливостей окремих районів. Внаслідок цього в республіці склалася
негармонійна, деформована, позбавлена внутрішніх імпульсів для
свого розвитку структура економіки.
Сьогодні найвагомішими складовими її виробничого потенціалу є
галузі паливно-енергетичного та металургійного комплексів. На їх
долю припадає близько 42 відсотків діючих промислово-виробничих
основних фондів і майже п'ята частина робітників, зайнятих у
промисловому виробництві.
Така спрямованість індустріального розвитку України склалася
в результаті політики центру, що ігнорував потреби збалансованого
розвитку її економіки. Розвиток галузей, які працюють
безпосередньо на задоволення потреб населення, стримувався шляхом
вилучення у них левової частки накопичень, перерозподілу їх в
інтересах військово-промислового комплексу і важкої промисловості.
Частка галузей, що працюють на споживчий ринок, у загальному
обсязі валової промислової продукції за останні десятиріччя не
перевищувала 29 відсотків, тоді як у розвинутих країнах цей
показник досягає 50-60 відсотків. Це і є однією з основних причин
товарного дефіциту.
На економіку України вкрай негативно впливають глибинні
структурні деформації, пов'язані з ціновими перекосами та більш
високою трудоємкістю продукції, що вивозиться. Через високий
рівень зайнятості в сферу матеріального виробництва Україна
вимушена залучати додатково понад 300 тисяч працівників з фондом
оплати праці 1,2 мільярда карбованців. Зменшує ефективність
експорту окремих видів продукції співвідношення цін, що
складається на світовому ринку.
Характерною ознакою для більшості галузей народного
господарства України є великий коефіцієнт зношеності основних
виробничих фондів. У чорній металургії, паливно-енергетичному та
хімічному комплексах він становить у середньому 50-60 відсотків, а
на окремих підприємствах цей показник значно вищий.
Головна причина такого стану полягає в тому, що протягом
багатьох років колишнім центром Україні виділялося не більше
13 відсотків загальної суми капіталовкладень. Це значно менше
частки її національного доходу в загальносоюзному обсязі. У
зв'язку з цим останню чверть століття, наприклад, у
машинобудуванні для харчової і легкої промисловості лише
12-16 відсотків інвестицій спрямовувалися на оновлення технічної
бази, а решта використовувалася для підтримки старіючих
виробництв.
Нарешті, структура економіки України є однією з екологічно
"найбрудніших". На її територію, що становить менше трьох
відсотків земельної площі всього колишнього Союзу, припадає
четверта частина загального промислового забруднення природного
середовища. Рівень концентрації шкідливих речовин на одиницю площі
в республіці більш як у 6 разів перевищує середній показник по
території СРСР.
У зв'язку з викладеним структурна перебудова й оновлення
базових галузей промисловості, технічне переозброєння та
перепрофілювання машинобудування в напрямі забезпечення потреб
індустріального споживчого комплексу розглядаються як першочергові
завдання. Серед стратегічних цілей на найближчу перспективу
найголовнішими є створення розвинутого індустріального споживчого
сектора економіки як необхідної умови мобілізації соціальних
резервів економічного зростання;
подолання існуючої в республіці структурно-технічної
незбалансованості народного господарства за рахунок прискореного
розвитку переробної та харчової промисловості, промисловості
будівельних матеріалів, усієї сфери виробництва товарів народного
споживання;
зміна структури та обсягів інвестицій з метою прискореного
розвитку виробництва машинобудівної продукції для потреб
агропромислового сектора, легкої, харчової та інших галузей
промисловості, які працюють на наповнення споживчого ринку, а
також задоволення різноманітних потреб населення;
регулювання структурних зрушень шляхом прискорення
відтворювальних процесів, зокрема через зростання в майбутньому в
1,5-2 рази норми виробничого нагромадження у національному доході,
скорочення військових витрат, державних видатків на утримання
неефективних та збиткових виробництв з метою забезпечення
великомасштабного перерозподілу матеріальних, фінансових і
трудових ресурсів на користь галузей і виробництв, що працюють на
споживчий ринок.
Структурна перебудова народного господарства потребує
проведення обгрунтованої, ефективної інвестиційної політики,
визначення пріоритетів у спрямуванні інвестицій, забезпечення їх
ефективного використання з високими кінцевими результатами.
Передбачається рішуче змінити починаючи з 1992 року підходи
щодо спрямування державних централізованих капітальних вкладень.
Їх частка зменшиться до 25 відсотків, і вони будуть виділятися
насамперед для забезпечення реалізації найважливіших державних
програм, розвитку соціальної інфраструктури.
Виробниче будівництво здійснюватиметься в основному за
рахунок власних коштів підприємств і організацій або шляхом
залучення їх з інших джерел. Безповоротне бюджетне фінансування
буде припинено. В окремих випадках підприємствам надаватиметься
державний кредит з диференційованими процентними ставками, на
конкурсній основі і лише на ті будови і об'єкти, які мають
найважливіше значення для економіки України. Такі будови
включатимуться до державного замовлення.
Це підвищить заінтересованість та відповідальність трудових
колективів за ефективне використання всіх наявних ресурсів. В той
же час здійснення інвестиційних програм підприємств і організацій
буде повною мірою залежати від результатів їхньої виробничої
діяльності.
З метою підвищення ефективності капітальних вкладень Кабінет
Міністрів України запроваджує мораторій на будівництво виробничих
об'єктів, що не відповідають першочерговим потребам народного
господарства. У 1992 році припиняється будівництво більше 40 таких
об'єктів, у тому числі на 29 перехідних будовах із залишковою
кошторисною вартістю майже 2,5 млрд. крб. і на 14 будовах, що
тільки розпочинаються.
Подальше використання припинених будов вирішуватиметься
шляхом продажу та перепрофілювання їх під випуск необхідної
продукції, перш за все для задоволення потреб споживчого ринку.
Зменшення інвестиційного попиту на виробниче будівництво дасть
також можливість вивільнити потужності будівельних організацій,
значні обсяги матеріально-технічних ресурсів, що є необхідною
передумовою створення ринку підрядних робіт.
Такі структурні зрушення в інвестиційній сфері сприятимуть
концентрації капітальних вкладень в основному на розв'язанні
проблем соціальної переорієнтації економіки. При цьому всім
суб'єктам інвестиційної діяльності незалежно від форм власності й
господарювання гарантуються рівні права і умови по її здійсненню.
Взаємовідносини між ними визначатимуться виключно на добровільних
договірних засадах.
У структурній перебудові економіки особливе місце належить
паливно-енергетичному комплексу. Проблеми галузей, що входять до
нього, нагромаджувалися протягом багатьох років. Надзвичайно вони
загострилися останнім часом, коли Україна, по суті, опинилася в
залежності від тих республік колишнього Союзу, які в минулому
розвивалися за рахунок донецького вугілля, дашавського і
шебелинського газу.
Сьогодні забезпеченість власними паливними ресурсами
становить близько 40 відсотків загальної кількості їх споживання,
в тому числі вугіллям - 90 відсотків, газом - 16 та нафтовою
сировиною - 7,3 відсотка. Для задоволення потреб народного
господарства, населення та комунально-побутових споживачів в
Україну необхідно поставити із-за її меж понад 35 млн. тонн
вугілля, 104 млрд. куб. метрів газу, 56 млн. тонн нафти. В
наступні роки гострота паливної проблеми в Україні не зменшиться.
У перспективі наша паливно-енергетична незалежність повинна
забезпечуватися за рахунок перш за все жорсткої економії
енергозатрат, зниження енергоємкості виробництва, а також розвитку
власної паливної бази, нарощування потужностей електроенергетики
та енергетичного машинобудування.
Особлива, увага приділятиметься стабілізації роботи вугільної
промисловості, підвищенню рівня видобутку вугілля. В балансі
споживання палива його частка становитиме майже 40 відсотків від
загального обсягу енергоресурсів. Однак протягом останніх 15 років
внаслідок орієнтації центру на видобуток вугілля в східних районах
країни ця галузь в Україні не одержувала необхідних матеріальних і
фінансових ресурсів для виробничого і соціального розвитку.
Шахтний фонд вкрай занедбано. Зношеність основних
промислово-виробничих фондів досягла 45 відсотків, вибуток
виробничих потужностей за цей період випередив їх введення майже
на 40 млн. тонн. Таке становище зумовило зменшення видобутку
вугілля з 218 млн. тонн у 1976 році до 135 млн. тонн у поточному
році.
Тривалий час не вирішувалися соціальні проблеми. В черзі на
одержання житла постійно перебуває понад 140 тис. сімей шахтарів.
Не вистачає лікарень, поліклінік, шкіл, дитячих садків,
санаторіїв, баз відпочинку та інших об'єктів соціальної сфери.
У зв'язку з відсутністю надійного механізму ціноутворення
діючі ціни на вугільну продукцію не відповідають рівню суспільно
необхідних витрат на її виробництво, що призводить до необхідності
виділяти кошти з бюджету. За попередніми розрахунками в 1992 році
дотація на вугільну промисловість може становити близько
40 млрд. крб., що ляже важким тягарем на бюджет України.
Урядом розглядаються варіанти бездотаційного розвитку
вугільної промисловості. Зокрема, вивчається можливість переходу
від фіксованих розрахункових цін на вугілля до регульованих цін,
рівень яких визначатиметься залежно від величини рентабельності по
окремих виробничих зонах. Зважується також варіант переходу до
вільних цін.
( Дію частини 26 розділу I зупинено в частині пріоритетного
забезпечення галузі матеріально-технічними ресурсами згідно з
Декретом N 14-93 ( 14-93 ) від 22.01.93 ) Розв'язувати складні
проблеми у вугільній промисловості передбачається за рахунок
нарощування обсягів введення в дію нових і реконструкції діючих
підприємств, пріоритетного забезпечення галузі
матеріально-технічними ресурсами, вдосконалення механізму
ціноутворення, запровадження прогресивної системи оплати праці.
Відповідно до прийнятих Урядом рішень прискорюватиметься
соціальний розвиток шахтарських міст і селищ.
Роздержавлення вугільних підприємств, враховуючи їх
специфіку, буде здійснюватися поступово шляхом передачі їх в
оренду, продажу, створення акціонерних структур. Це поліпшить
морально-психологічний клімат у шахтарському середовищі, сприятиме
підвищенню життєвого рівня шахтарів і забезпеченню одержання
стабільних результатів у виробництві.
Другим важливим напрямом є розв'язання проблеми забезпечення
населення та промисловості газом. У цьому питанні зусилля
спрямовуватимуться на пошук нових родовищ у республіці та
організацію поставок газу із-за її меж. Перш за все, це - участь у
розробках і експлуатації нових родовищ Тюмені. Пропозиції України
щодо цього розглядаються Урядом Росії.
Розвідані запаси одного з нових родовищ (Заполярного)
дозволять протягом 17-20 років підтримувати сталу поставку газу в
Україну з використанням діючої системи магістральних газопроводів
в обсязі понад 100 млрд. куб. метрів газу щорічно. Витрати на його
облаштування та підключення до діючої системи становитимуть
10-12 млрд. карбованців. Освоїти їх передбачається за 6-7 років.
Крім цього, Україна підтримала пропозицію Вірменії про
створення спільно з іншими республіками акціонерного товариства
для будівництва трансконтинентального газопроводу Іран - Європа,
який проходитиме по території України.
Питання забезпечення нафтою, при можливих обмеженнях поставок
з Росії, вирішуватиметься шляхом закупівлі її у країнах Близького
Сходу. Для цього будуть використані наявні нафтоперевалочні
морські пункти в Одесі та Херсоні, потужності яких
нарощуватимуться.
В електроенергетиці України створено достатній потенціал, що
дає можливість не тільки забезпечити власні потреби, але й
експортувати певну кількість електроенергії. Надалі потреби
народного господарства в енергоресурсах задовольнятимуться за
рахунок їх економії та шляхом поступового нарощування генеруючих
потужностей. Прискориться реалізація програми прямої економії
енергоресурсів за рахунок структурної перебудови економіки,
реконструкції та технічного переозброєння народного господарства,
впровадження передових енергозберігаючих технологій. І, нарешті,
будуть значно розширені наукові дослідження, в тому числі разом з
іноземними фірмами, по використанню нетрадиційних джерел енергії.
Але при будь-якій структурній перебудові економіки потреби в
електроенергії зростатимуть і без введення в дію нових потужностей
задовольнити їх неможливо. Тому подальшу енергетичну політику
передбачається будувати як на засадах розвитку традиційної
теплової, так і обмеженого використання ядерної енергетики.
Для цього, вже зараз із залученням іноземних спеціалістів
проводиться робота по підвищенню безпеки атомних електростанцій до
рівня світових норм. Це дасть змогу у разі відміни мораторію
ввести в дію припинені будівництвом енергоблоки на Запорізькій,
Рівненській та Хмельницькій АЕС. Чорнобильська АЕС припинить свою
роботу у строки, визначені Верховною Радою України.
У подальшому, якщо розвиток власної паливної бази і обсяг
поставок палива з інших республік не дозволять одержати потрібну
його кількість, енергетика розвиватиметься за прийнятним
екологічно безпечним варіантом використання ядерної енергії.
Наймовірніше це буде робитися за рахунок купівлі надійного
імпортного устаткування та залучення на певний період іноземних
спеціалістів для експлуатації АЕС нового типу з відповідними
компенсаційними поставками електроенергії за кордон.
В умовах незалежності України і ринкових відносин особливо
відчувається недосконалість структури і, як наслідок, низька
ефективність металургійного комплексу. Значну частину його
становлять сировинні види продукції (залізорудна сировина, кокс,
чавун, переробна заготовка), які є малорентабельними, найбільш
екологічно шкідливими, капіталомісткими і енергоємними. Економічно
невиправдано те, що від 10 до 23 відсотків цієї продукції
вивозиться за межі республіки.
Тому структурна та інвестиційна політика в цьому комплексі в
першу чергу буде спрямовуватися на скорочення виробництва і
вивезення сировинних видів продукції з доведенням їх обсягів до
технологічно і економічно виправданих потреб.
Поряд з цим слід виправити сортаментну структуру готової
металопродукції. Внаслідок нав'язаної недосконалої спеціалізації
технологічних агрегатів та підприємств вона сьогодні не
задовольняє потреби господарства України. При вивезенні за її межі
понад 18 млн. тонн прокату і 4 млн. тонн труб Україна вимушена
завозити (головним чином з Росії) майже 6 млн. тонн прокату і
0,7 млн. тонн труб стальних. Це, зокрема, тонколистова сталь, біла
жерсть, нержавіючий лист, складні високоточні профілі для
машинобудування, нафто- і газопровідні труби тощо.
У цьому напрямі структурна та інвестиційна політика
передбачатиме прискорену переорієнтацію прокатного, трубного і
метизного виробництв в бік якісних зрушень на базі їх докорінного
переозброєння, впровадження ресурсозберігаючих технологій. Це
дозволить зменшити випуск металопродукції в тоннах при значному
поліпшенні якісних показників, підвищити ефективність її
виробництва.
З метою вдосконалення технічного рівня виробництва,
поліпшення якості, нарощування випуску економічних видів
металопродукції та зменшення її завезення з інших регіонів буде
продовжено реконструкцію сталеплавильних і прокатних цехів на
комбінатах "Запоріжсталь", Маріупольському імені Ілліча,
"Азовсталь", на Дніпровському комбінаті із залученням на
кредитно-компенсаційній основі інвестицій зарубіжних фірм.
Прискориться технічне переозброєння цеху по виробництву дефіцитних
водогазопровідних труб малих діаметрів на Луганському трубному
заводі. Завдяки пуску потужностей на заводі імені Комінтерну вже в
наступному році випуск водогазопровідних труб для водопостачання і
газифікації зросте на 40 відсотків.
Буде реалізовуватися довгострокова програма залучення
інвестицій зарубіжних фірм для переозброєння на сучасному
технічному рівні 33 підприємств металургійного комплексу загальною
вартістю близько 6 млрд. доларів. Перевага дадаватиметься
розвиткові виробництва тонкого та нержавіючого листа, прокату,
труб і метизів із захисним покриттям, які будуть в основному
використовуватися в сільському господарстві, харчовій та
переробній промисловості.
У перспективі ставиться завдання надати металургії основні
риси сучасного виробництва: екологічно чистого, високоефективного,
з раціональною структурою. Буде припинено підземне видобування
бідної залізної руди, значно поліпшиться якість підготовки
залізорудної сировини, коксу, металобрухту. Передбачається
раціоналізувати структуру сталеплавильного виробництва шляхом
поступової заміни мартенівського способу виплавки сталі на
киснево-конвертерний і електропічний з широким впровадженням
безперервного розливання та позапічної обробки металу. Має бути
повністю переозброєно виробничий апарат прокатного, трубного і
метизного виробництв.
Докорінної реконструкції зазнають також інші підгалузі
металургійного комплексу - вогнетривка, феросплавна,
брухтопереробна. Більш комппексно використовуватимуться мінеральна
сировина і відходи виробництва. У майбутньому набудуть
промислового впровадження принципово нові процеси, зокрема
виробництво формованого коксу, бездоменне відновлення заліза,
з'єднане розливання і прокатування металу, випуск металопродукції
комбінованих видів та із заданими властивостями.
У здійсненні структурної перебудови народного господарства,
забезпеченні технічного й технологічного переоснащення всіх його
галузей вирішальна роль належить машинобудівному і оборонному
комплексу.
З метою усунення диспропорцій у виробництві багатьох видів
машинобудівної продукції та запровадження випуску ряду нових її
виробів Урядом до кінця поточного року буде розроблена Державна
програма конверсії. Вона буде спрямована на:
виробництво технологічного устаткування з метою оснащення
підприємств сільського господарства, харчової, переробної та
легкої промисловості, а також промисловості будівельних
матеріалів;
розробку й випуск складної побутової техніки і розвиток
мікроелектроніки;
виробництво складної діагностичної та лікувальної медичної
техніки.
У поточному році обсяг виробництва технологічного
устаткування для переробних галузей агропромислового комплексу
зросте проти 1990 року в 1,4 раза. У 1992 році виробництво такої
продукції становитиме понад один мільярд, а в 1995 році -
1,8 млрд. карбованців.
Для підвищення технічного рівня продукції, скорочення строків
її розробки та впровадження, ведуться переговори з зарубіжними
фірмами по створенню спільних підприємств для виробництва
кормозбиральної техніки, авторефрижераторів, сівалок тощо.
Соціальні потреби України вимагають переорієнтації
внутрігалузевої структури машинобудівного й оборонного комплексів
на подальше збільшення випуску товарів народного споживання.
Передбачається, що у 1991 році тут буде їх виготовлено на суму
17 млрд. крб., що перевищує обсяг минулого року майже на
2 млрд. карбованців. Приріст забезпечуватиметься в основному за
рахунок конверсії оборонного виробництва.
Реалізація програми конверсії дозволить збільшити виробництво
товарів для споживчого ринку у 1995 році майже в 2 рази і довести
їх обсяг до 26-28 млрд. карбованців. Передбачається випуск
кольорових телевізорів, відеомагнітофонів, звукових і
відеолазерних програвачів, морозильників, автоматичних пральних
машин, пилососів та іншої побутової техніки. Для виконання цієї
програми на 1992-1995 роки необхідно майже 600 млн. доларів.
З цього приводу проведено переговори і одержана принципова
згода фірм Республіки Корея на співробітництво. Так, підписано
угоди з фірмою "Голдстар" на виробництво пилососів,
відеомагнітофонів і кольорових телевізорів.
Створюються потужності по випуску 300 тис. автоматичних
пральних машин на рік в івано-франківському об'єднанні
"Карпатпресмаш" за ліцензією фірми "Сітал Італія". Випуск їх
розпочато у поточному році.
За рахунок створення додаткових потужностей на Генічеському
машинобудівному заводі намічається випуск 250 тисяч побутових
швейних машин на рік, проробляються питання організації
виробництва швейних машин за японською ліцензією в об'єднаннях
"Завод "Арсенал" (м. Київ) і "Друкмаш" (м. Кіровоград).
Програмою виробництва медичної техніки передбачається
виготовити у 1991 році більш як 200 найменувань діагностичних і
лікувальних установок і приладів на суму близько 500 млн. крб., а
в 1995 році їх виробництво буде доведено до - 720 мільйонів. Це
автоматизовані діагностичні комплекси по терапії та онкології,
апарати для позаниркового очищення крові ("штучна нирка"),
барокамери, стоматологічні крісла тощо.
Київське НВО реле і автоматики разом з фірмою "Сіменс"
(Німеччина) освоює виробництво рентгенівських та
ядерно-магніторезонансних комп'ютерних томографів, ультразвукових
діагностичних приладів. У період до 1995 року їх буде випущено
більш як на 400 млн. карбованців.
Здійснюючи технічне переозброєння всієї економіки,
машинобудівний і оборонний комплекси повинні перш за все самі
піднятися до рівня провідної в науково-технічному відношенні
галузі. З цією метою передбачається стимулювання прискореного
розвитку таких наукоємких галузей комплексу, як електроніка,
приладобудування, електротехніка і верстатобудування, виробництво
електронно-обчислювальної техніки.
Це стане передумовою розвитку зовнішньоекономічної діяльності
машинобудівних підприємств України. Існуючий потенціал дозволяє
довести обсяг експорту в 1995 році до 14 відсотків загального
обсягу виробництва продукції, а у 2000 році - до 25 відсотків
(проти 3 відсотків у поточному році).
З цією метою будуть створюватись сприятливі економічні умови,
залучатись іноземні інвестиції. Так, з участю американських фірм
"Беттерімарч" і "Боінг" на Київському авіаційному виробничому
об'єднанні передбачається налагодити випуск пасажирських літаків,
експорт яких може дати значну валютну виручку. Велику перспективу
мають суднобудівні заводи України. Їх сумарні експортні можливості
до 2000 року оцінюються у 3 млрд. доларів.
Докорінна перебудова структурної політики, передбачувана в
державній програмі конверсії, дозволить поряд із забезпеченням
необхідною технікою власних Збройних Сил вирішувати соціальні
проблеми.
Підприємства хімічного комплексу України забезпечені власними
ресурсами сировини на рівні 20 відсотків. Республіка має від'ємне
сальдо у поставках хімічної і нафтохімічної продукції з Росією,
Казахстаном, Азербайджаном.
Галузева структура виробництв комплексу має вдосконалюватися
з урахуванням ресурсних можливостей України, зокрема за рахунок
створення нових сучасних виробництв на базі більш повної і
комплексної переробки ресурсів вуглеводневої та коксохімічної
сировини, ресурсів природної сірки і полімінеральних руд
Прикарпаття, ільменітів Житомирщини, цеолітів Закарпаття.
Вимагає першочергового розв'язання й проблеми створення
сировинних комплексів для забезпечення сталої діяльності
підгалузей хімічних волокон і ниток, кінофотоматеріалів, магнітних
носіїв, білих пігментів, хімічних реактивів і особливо чистих
речовин інших хімічних продуктів. Це ті підгалузі, де республіка є
основним або монопольним постачальником у країні і які можуть
стати важливим джерелом експортних поставок.
Галузь потребує технічного переозброєння, оскільки зношеність
основних фондів досягла 60 відсотків і продовжує збільшуватися.
Ускладнюється становище ще й тим, що більшість її виробництв
укомплектовано імпортним устаткуванням, яке вичерпало нормативні
строки експлуатації або наближається до цієї межі.
В умовах недостатнього рівня розвитку в Україні хімічного
машинобудування технічне переозброєння підприємств галузі може
базуватися в основному на поставках імпортного устаткування, що
потребує додаткових валютних коштів.
З урахуванням наших ресурсних можливостей, напруженості
екологічного стану в республіці розвиток хімічної та нафтохімічної
промисловості орієнтується на докорінне вдосконалення її галузевої
структури. Завдяки комплексному та ефективному використанню
первинної сировини буде організовано виробництво нових мінеральних
добрив, полімерних матеріалів і виробів з них, білих пігментів,
товарів побутової хімії.
На нафтопереробних підприємствах передбачається створити ряд
нових потужностей, що дозволить за рахунок поглиблення переробки
нафти додатково одержувати моторне паливо, інші нафтопродукти.
Зокрема, на Лисичанському нафтопереробному заводі почнеться
освоєння установки каталітичного крекінгування сировини, що дасть
можливість додатково виробляти 800 тис. тонн неетильованого
автомобільного бензину та 400 тис. тонн дизельного палива. З
участю інофірми опрацьовуються пропозиції щодо створення спільного
підприємства по реконструкції заводу для збільшення випуску
автомобільного бензину на 500 тис. тонн на рік.
У калуському виробничому об'єднанні "Хлорвініл" і на
Лисичанському нафтопереробному заводі за участю іноземних фірм
вперше в Україні будуть створені виробництва по випуску таких
прогресивних полімерних матеріалів, як поліпропілен та поліетилен
високої щільності, загальною потужністю 280 тис. тонн з частковою
переробкою їх на товари народного споживання та вироби технічного
призначення. Зокрема, вироблятимуться полімерні труби для
газифікації села. Ці потужності дадуть змогу докорінно
вдосконалити структуру балансу полімерних матеріалів в Україні.
Намічається збільшити обсяги та поліпшити структуру
мінеральних добрив. Розпочато реконструкцію Стебницького калійного
заводу, яка дасть змогу не тільки налагодити випуск
високоефективних безхлорних калійних добрив та попутно харчової
солі, а і значно поліпшити екологічне становище в зоні
підприємства.
Завершиться будівництво комплексу карбаміду в горлівському
виробничому об'єднанні "Стирол" та реконструкція виробництва
суперфосфату на Костянтинівському хімічному заводі. Для подальшого
підвищеная рівня забезпеченості АПК мінеральними добривами та
зміцнення експортного потенціалу України в наступні роки після
незалежної екологічної експертизи буде прийнято рішення щодо
завершення будівництва комплексів карбаміду в дніпродзержинському
виробничому об'єднанні "Азот" і на Одеському припортовому заводі,
на спорудження яких накладено тимчасовий мораторій.
Створення нових потужностей на підприємствах мінеральних
добрив підвищить їх виробничий потенціал майже на 0,7 млн. тонн на
рік, істотно поліпшить структуру асортименту добрив.
Вирішуватиметься питання про налагодження випуску пестицидів та
хімічних засобів захисту рослин.
У цілому вдосконалення галузевої структури хімічного
комплексу поряд з підвищенням рівня комплексності використання
сировинних ресурсів забезпечуватиметься шляхом пріоритетного
розвитку малотоннажних неенергоємних виробництв переважно на базі
використання власних сировинних ресурсів. Зросте виробництво білих
пігментів, синтетичних барвників, хімічних реактивів та особливо
чистих речовин, лакофарбових матеріалів, товарів побутової хімії.
У республіці гостро стоїть проблема прискорення розвитку
медичної промисловості, поліпшення забезпечення населення ліками.
Попит населення та потреби закладів охорони здоров'я в
медикаментах вітчизняного виробництва задовольняється лише на
40 відсотків. Зараз практично всі групи ліків дефіцитні, особливо
препарати для наркозу, анальгетичні, протиастматичні.
Таке становище склалося, перш за все, тому, що центр в
останні роки недостатньо виділяв республіці коштів на розвиток
підприємству медичної промисловості республіки, які були в
союзному підпорядкуванні. Внаслідок цього більшість виробництв
працює за застарілими технологіями, не вистачає виробничих
потужностей.
Відчувається гостра нестача сировини та матеріалів, у тому
числі імпортних. Розрив виробничих зв'язків призвів до значного
погіршення забезпечення підприємств субстанціями, які в основному
надходять з Росії (80 відсотків загального обсягу).
Враховуючи соціальну значимість цієї проблеми, Уряд України
схвалив Комплексну програму по дальшому розвитку медичної
промисловості, забезпеченню населення і закладів оборони здоров'я
республіки лікарськими засобами. Нею передбачено, зокрема,
здійснити в найближчі роки реконструкцію і технічне переозброєння
більшості діючих виробництв, побудувати 6 нових заводів, створити
ряд малих і спільних підприємств з іноземними фірмами. Крім цього,
буде організовано виробництво субстанцій на підприємствах хімічної
промисловості України.
Здійснення цих заходів дозволить освоїти випуск близько
120 найменувань нових життєво необхідних медичних препаратів,
збільшити виробництво готових ліків на 60 відсотків, повніше
задовольнити попит на них населення. Поряд з цим вживатимуться
заходи щодо поновлення поставок медикаментів з Польщі, Угорщини,
Болгарії, Чехо-Словаччини.
Успішне проведення інвестиційної діяльності значною мірою
залежить від стану будівельного комплексу України. Технічний
рівень його виробничої бази не відповідає сучасним вимогам,
основні фонди галузі зношені більш як наполовину, не
забезпечуються потреби будівництва і населення в основних
матеріалах і конструкціях. Назріла необхідність переорієнтації
будівельного комплексу на зведення об'єктів, що працюють на
задоволення потреб населення.
У зв'язку з цим намічено ряд заходів щодо пріоритетного
розвитку вказаної галузі, зокрема зменшено на 15 відсотків рівень
оподаткування прибутку підприємств будівельної індустрії та
будівельних матеріалів за умови цільового використання
вивільнюваних коштів на їх реконструкцію й технічне переозброєння.
Знижується до 80 відсотків рівень державного замовлення на
поставки будівельних матеріалів. Передбачається також надавати
державні кредити перш за все для розширення випуску будівельних
матеріалів і виробів.
Враховуючи те, що розвиток виробничої бази будівельного
комплексу стримується насамперед відсутністю в Україні потужностей
по випуску необхідних машин, механізмів і обладнання, в республіці
здійснюватимуться заходи щодо переорієнтації оборонних та
машинобудівних підприємств на їх виробництво. Зараз майже
70 оборонних і машинобудівних заводів уже розпочали виготовлення
автоклавів, автоматичних ліній для виробництва цегли, дробарок,
каменерізальних машин і навантажувачів.
Для кардинального розв'язання цієї проблеми передбачається
значно збільшити випуск устаткування для виготовлення
будматеріалів новоствореною корпорацією "Укрбудмехмаш", яка буде
розробляти, провадити його монтаж, наладку та сервісне
обслуговування. Зазначені заходи сприятимуть прискоренню виконання
затвердженої програми переходу України на самозабезпечення
матеріалами і виробами та ліквідації дефіциту в них у найближчі
2-3 роки.
II. Роздержавлення і приватизація власності та
демонополізація виробництва
Першочерговим завданням щодо реального наповнення
економічного суверенітету України, перетворення її на демократичну
державу Уряд вважає докорінну реформацію відносин власності та
негайний початок роботи по її роздержавленню і приватизації. Це -
гарант незворотності політичних і економічних процесів, головний
фактор стабілізації економіки та її оновлення на принципово інших
засадах.
Урядом розглядаються два варіанти роздержавлення і
приватизації власності. Один із цих варіантів базується на
використанні сертифікації права на власність кожного громадянина
України і практично передбачає безоплатну передачу їм частини
державної власності.
Інший - передбачає здійснення роздержавлення на платних
засадах з використанням різноманітних його форм згідно з намірами
та пропозиціями трудових колективів.
Важливою передумовою здійснення докорінної трансформації
відносин власності є створення нормативно-правової бази, яка
гарантувала б неможливість участі в процесі приватизації
мафіозно-спекулятивних структур різного типу. Всю роботу по
роздержавленню та приватизації власності буде зосереджено у
відповідних органах державного управління. При цьому
заохочуватиметься та підтримуватиметься в першу чергу приватизація
у сфері виробництва.
Забезпечуватимуться також правові гарантії іноземним
юридичним і фізичним особам на придбання майна, що приватизується
на аукціонних та конкурсних засадах за вільно конвертовану валюту.
Приватизація розпочнеться після прийняття Верховною Радою
України відповідних законів та затвердження Державної програми.
Завершити цю роботу Уряд пропонує до кінця поточного року.
На першому етапі роздержавлення протягом 4-6 місяців буде
перетворено в акціонерні товариства близько 30-40 великих
промислових підприємств. Крім того, в перший рік приватизації
підлягає понад 300 інших промислових, транспортних підприємств і
будівельних організацій.
Одночасно розпочнеться приватизація підприємств торгівлі,
сфери побуту та інших об'єктів інфраструктури ринку, а також ряду
середніх і великих підприємств легкої, харчової, деревообробної
промисловості. Опрацьовується питання про приватизацію деяких
підприємств військово-промислового комплексу.
Приватизація об'єктів комунальної власності здійснюватиметься
органами місцевої влади. Основними формами приватизації можуть
бути:
купівля-продаж підприємств як неподільних майнових комплексів
або часток їхнього майна;
реорганізація державного підприємства в акціонерне товариство
з подальшим продажем акцій громадянам;
викуп майна, зданого в оренду;
безкоштовна передача збиткових підприємств та підприємств з
високим ступенем фізичного зносу основних фондів;
ліквідація підприємств з продажем їхнього майна.
Роздержавлення та приватизація державного житлового фонду
здійснюватиметься відповідно до Закону про приватизацію житла,
проект якого подано на розгляд до Верховної Ради України.
Принципового значення набуває забезпечення свободи
підприємництва, усунення будь-яких перешкод, що стримують
ініціативу громадян і кожного трудового колективу. Всім суб'єктам
незалежно від форм власності й господарювання, будуть створені
однакові умови для діяльності. В першу чергу заохочуватимуться
життєво важливі її напрями, зокрема розвиток наукоємких
виробництв.
Уряд має наміри проводити жорстку політику щодо виробництв,
продукція яких не користується попитом і нерентабельна, різко
обмежуючи обсяги дотаційної їх підтримки, крім обмеженого кола
економічно і соціально значущих виробництв.
Кабінет Міністрів закінчує розробку проекту республіканської
програми розвитку підприємництва в Україні. Стимулювання
підприємництва в ній передбачається шляхом:
проведення стабільної державної політики підтримки
підприємництва, правового і законодавчого забезпечення
підприємницької діяльності;
формування позитивної громадської думки про підприємництво,
подолання стереотипу зрівняльних настроїв і тенденцій, виховання
поваги до будь-яких форм власності й господарювання, що
забезпечують створення високоефективної економіки та піднесення
життєвого рівня народу;
надання пільгового податкового режиму, який забезпечував би
дійові стимули для відкриття нових та розширення діючих виробництв
на пріоритетних напрямах, передусім тих, що ставлять за мету
насичення споживчого ринку необхідними товарами та послугами;
впровадження гнучкої системи фінансово-кредитної підтримки
підприємництва через створення комерційних і некомерційних фондів
сприяння та підтримки, спеціалізованих фірм, акціонерних,
комерційних банків з пріоритетним обслуговуванням підприємців;
створення розвинутої інфраструктури підтримки підприємництва:
спеціальних державних і комерційних служб експертного,
консультаційного, бухгалтерського, страхового аудиторського
обслуговування; мережі дрібнооптових магазинів, ярмарків,
брокерських контор; організацій по наданню комерційних,
банківських, лізингових, маркетингових, інформаційних і рекламних
послуг;
кадрового забезпечення підприємницької сфери.
Одночасно з проведенням приватизації (а в деяких випадках і
до її здійснення) реалізовуватимуться заходи щодо демонополізації
виробництва. Буде встановлено жорсткий контроль за формуванням
нових господарських структур, з тим щоб не допустити монополізму,
всіляко сприяти створенню конкурентного середовища.
Демонополізація економіки, формування мережі незалежних
виробничих економічних структур, малих підприємств проводитиметься
шляхом використання, різних взаємопов'язаних напрямів, зокрема:
комерціалізація діяльності підприємств:
реорганізація діючої державної системи виробництва шляхом її
роздержавлення та приватизації;
створення альтернативних виробництв, нових підприємств і
організацій, які формують інфраструктуру ринку;
диверсифікація виробництва, зміна міжгалузевих структурних
пропорцій.
У першу чергу забезпечуватиметься формування малих
підприємств шляхом виділення із діючих підприємств і об'єднань
структурних одиниць і підрозділів, використання законсервованих
виробничих потужностей, переобладнання нежилих будинків, споруд та
інших приміщень.
З метою реалізації принципів державної політики підтримки
малих підприємств і підприємництва, розвитку інфраструктури
найближчим часом буде створено Український національний фонд
підтримки підприємництва і розвитку конкуренції та Центральну
республіканську фондову біржу. Буде також організовано Український
інформаційний банк даних з питань малих підприємств і
підприємництва та Національний центр підприємництва України, який
поєднуватиме в собі учбові, дослідницькі, консультаційні функції.
Державному комітетові України по сприянню малим підприємствам
і підприємництву надається право виступати гарантом малих
підприємств і підприємців при одержанні ними кредитів і позик в
різноманітних комерційних організаціях у частині коштів, які
виділені державою в Фонд підтримки малих підприємств і
підприємництва.
Створюватимуться інноваційні і страхові фонди підтримки
малого бізнесу з участю зарубіжних партнерів. Такі фонди
формуватимуться за рахунок виділених державою цільових коштів,
добровільних внесків державних, комерційних та інших організацій
(включаючи міжнародні), кредитів, зарубіжних інвестицій.
III. Розвиток інфраструктури ринку
В умовах різкого розбалансування матеріальних ресурсів з
потребами, високого рівня монополізації виробництва, деформації
системи ціноутворення ключовою проблемою є формування та
прискорений розвиток ринкової інфраструктури.
Останнім часом у республіці прискорилися процеси інтенсивного
створення ринкових структур. В Україні функціонує більше
40 товарних бірж, понад 300 асоціацій, корпорацій та концернів,
близько трьох тисяч брокерських контор, понад дві тисячі
посередницько-комерційних підприємств та організацій,
67 комерційних банків.
Зараз Уряд працює над Програмою прискореного розвитку
ринкової інфраструктури, розробку якої буде завершено в поточному
році. Програма передбачає формування об'єктів ринкової
інфраструктури, правове, організаційне та економічне забезпечення
їх функціонування.
Особлива увага приділятиметься створенню та налагодженню
роботи системи фондових бірж, формуванню повноцінного ринку
цінних, паперів, а також організації страхових компаній для
страхування угод на товарному ринку. Буде створена спеціалізована
система зв'язку, транспортного та інформаційного забезпечення
торговельно-комерційних операцій.
Істотна роль в розвитку ринкових відносин відводиться
товарним біржам, брокерським конторам, торговим будинкам,
комерційним центрам, які є найважливішими елементами ринку. Вони
є, по суті, єдиними структурами, здатними концентрувати попит і
пропозиції великої кількості учасників торгового обігу. Однак
біржі, що створюються в Україні, проходять лише стан свого
становлення і поки що не відповідають їх класичному призначенню.
Уряд сприятиме діяльності бірж, яка зараз частково
гальмується забороною вивезення продукції за межі України. Це
тимчасові й вимушені заходи. Найближчим часом обмеження будуть
зняті, крім деяких видів продукції, вивезення яких буде
квотуватися та ліцензуватися.
У політиці розвитку біржової діяльності передбачається
створення невеликої кількості спеціалізованих товарно-сировинних
бірж, зокрема по металу, паливу, цементу та інших, які будуть
організовані переважно в місцях виробництва цієї продукції. Решта
бірж перетвориться на регіональні й міжрегіональні ярмаркові
комплекси, зональні центри оптової торгівлі, тобто діятимуть як
організатори міжрегіонального обігу продукції універсальної
номенклатури.
Прискорилося створення бірж сільськогосподарської продукції,
знарядь праці та іншої техніки, цінних паперів,
інформаційно-посередницьких фірм, національного земельного банку
та мережі комерційних агробанків.
З метою забезпечення умов для ефективної роботи суб'єктів
ринкової інфраструктури, взаємодії та координації діяльності між
ними, обміну досвідом, підготовки фахівців, прийому вітчизняних і
зарубіжних ділових кіл Кабінет Міністрів України прийняв рішення
про створення в м. Києві Бізнес-центру.
IV. Аграрна реформа
Вирішальне значення в становленні незалежної Української
держави має розв'язання проблеми забезпечення потреб населення в
продуктах харчування.
Спад виробництва і заготівель сільськогосподарської продукції
та загострення негативних явищ в агропромисловому комплексі
зумовлені загальним кризовим станом суспільного виробництва,
погіршенням організації дисципліни праці, зривами
матеріально-технічного забезпечення.
Рік у рік не дотримувалися оптимальні пропорції між галузями
землеробства й тваринництва, мала місце незбалансованість кормів
за поживними речовинами, що призвело до великих економічних
збитків і недобору тваринницької продукції.
При середньорічному валовому зборі зерна за минулі п'ять
років 49,4 млн. тонн для годівлі худоби і птиці його використано
майже половину. При цьому значну частину займала малоцінна у
кормовому відношенні пшениця, а зернобобові - лише 8 відсотків.
У зв'язку з цим намічено до 1995 року питому вагу
зернофуражних культур в загальному виробництві зерна підвищити з
30 до 60 відсотків, у тому числі кукурудзи - з 7 до 15. Посіви сої
в найближчі роки розширяться з 82 до 300 тис. гектарів, а в
наступний період вони повинні подвоїтись. Для вирішення проблеми
білка нарощуватимуться валові збори гороху і люпину, інших бобових
культур і ріпаку.
Значно відстає від завдань продовольчого забезпечення
населення матеріально-технічна база агропромислового комплексу.
Основні виробничі фонди сільського господарства та переробних
галузей промисловості зношені майже наполовину. Низький рівень
механізації трудомісткіх процесів, не вистачає сховищ для зерна,
картоплі, овочів, кормів, внаслідок чого втрачається до третини
вирощеної продукції.
Подолати негативні тенденції розвитку АПК, розв'язати
продовольчу проблему можливо лише шляхом проведення кардинальної
земельної реформи, зокрема реформування відносин власності на
землю.
Початок земельної реформи покладено прийняттям ряду
законодавчих і нормативних актів, проведенням інвентаризації
земель усіх категорій. На 1 жовтня ц. р. визначено і включено до
спеціального земельного фонду 2,6 млн. гектарів земель, з них
1,3 млн. ріллі. З цього фонду передано у володіння й користування
сільськогосподарським кооперативам, селянським (фермерським) і
підсобним сільським господарствам, підприємствам і організаціям, а
також громадянам для ведення особистих господарств, садівництва і
городництва понад 500 тис. гектарів земель.
Кінцева мета земельної реформи - реалізувати право власності
на землю громадян, колективів, громадських організацій, держави,
забезпечити розвиток різноманітних форм господарювання.
Приватизація землі (купівля, застава і успадкування) повинна
бути законодавчою гарантією цільового, продуктивного, екологічно
безпечного використання земель.
Для прискорення земельної реформи Уряд намічає:
внести до Верховної Ради України пропозиції про доповнення
Земельного кодексу ( 561-12 ) в частині приватизації землі;
до 1 лютого 1991 р. подати до Верховної Ради України пакет
проектів Законів про земельну реформу;
до 1 травня 1992 р. завершити проведення комплексу робіт по
інвентаризації земель несільськогосподарського призначення та їх
перерозподіл;
створити Земельний банк України з філіями на місцях.
В умовах переходу до ринкових відносин на селі держава
зберігатиме свою роль регулятора продовольчого ринку, гаранта
соціального захисту населення, здійснюватиме єдину політику
прогнозування, економічного розвитку села, агроекології,
землекористування, насінництва, захисту рослин, ветеринарії та
племінної справи, карантинної служби, якості продукції.
Урядом розроблена і реалізовуватиметься концепція
економічного механізму формування централізованих фондів
сільськогосподарської продукції та сировини на 1992 рік, в якій
передбачено:
гарантований зустрічний продаж матеріально-технічних реурсів
за регульованими цінами на загальну суму 20 відсотків вартості
законтрактованої сільськогосподарської продукції та безпроцентне
її авансування;
розширення переліку сільськогосподарської продукції, за яку
колгоспам і радгоспам буде провадитися зустрічний продаж продуктів
переробки (м'ясо-і молокопродукти, плодоовочеві консерви, лляні і
тютюнові вироби), збільшено норми отоварювання цукром і олією.
Особлива увага приділяється докорінній зміні механізму
формування державного замовлення на продукцію агропромислового
комплексу. Розмір його встановлюватиметься Кабінетом Міністрів
України. Рада Міністрів Кримської АРСР, облвиконкоми і
міськ(рай)виконкоми в межах установлених їм державних замовлень та
власних потреб доводять їх обсяги безпосередньо до всіх
товаровиробників, у тому числі фермерським (селянським)
господарствам.
У 1992 році розміри держзамовлення, як правило, не повинні
бути менші 70 відсотків від середньорічного рівня закупівель за
1986-1990 роки. Що стосується зерна, то тут слід мати особливий
підхід. Мінімальна його потреба становить 17 млн. тонн. і
відповідно державне замовлення повинно бути на цьому ж рівні.
Запроваджується додаткове стимулювання продажу державі
сільськогосподарської продукції, зокрема зерна, соняшнику,
цукрових буряків, молока, м'яса великої рогатої худоби і свиней.
Буде продовжена практика закупівлі окремих видів продукції понад
держзамовлення за вільно конвертовану валюту.
Важливим напрямом розвитку економічних відносин у формуванні
сучасного ринку продовольства і ринку матеріальних ресурсів стане
введення комерційного механізму зв'язків товаровиробників з
організаціями товаропостачання і торгівлі з переробними
підприємствами через прямі контакти. торгові біржі, ярмарки,
аукціони.
Провідну роль у цьому відіграватиме нещодавно заснована
Українська універсальна агропромислова біржа, на яку покладаються
завдання по створенню ринку сільськогосподарської сировини та
продовольчих товарів, матеріально-технічних ресурсів для
агропромислового комплексу, розвитку зовнішньоекономічних
зв'язків, створенню спільних підприємств із зарубіжними
партнерами.
У міру становлення цієї біржі та широкого впровадження
ярмарків до неї будуть переходити функції по регулюванню
товаропотоків сільськогосподарської продукції, сировини й
матеріально-технічних ресурсів для агропромислового комплексу, а
також по встановленню реальних цін на основі співвідношення попиту
та пропозиції товарів.
Подальший розвиток агропромислового комплексу
супроводжуватиметься змінами інвестиційної політики на його
користь. З прийняттям Закону "Про пріоритетність соціального
розвитку села та агропромислового комплексу в народному
господарстві України" ( 400-12 ) уряд виділив у 1991 році на його
розвиток 71,4 відсотка загального обсягу державних централізованих
капіталовкладень, а також збільшив поставки основних
матеріально-технічних ресурсів.
Пріоритет у розвитку матеріально-технічної бази АПК
зберігатиметься і надалі. При цьому починаючи з 1992 року половина
обсягу державних капіталовкладень, що виділяються централізовано,
буде спрямовуватися на будівництво об'єктів соціальної сфери села.
Важливим напрямом інвестиційної політики у виробничому
будівництві залишиться зміцнення матеріально-технічної бази
переробних галузей та потужностей для зберігання продукції.
Особлива увага приділятиметься введенню у дію потужностей по
виробництву продуктів дитячого харчування. Зокрема, з метою
забезпечення дітей високоякісними молочними продуктами харчування
здійснюється реконструкція Хорольського молочноконсервного
комбінату, де після закінчення цих робіт виробничі потужності
зростуть удвічі.
З урахуванням цього в Україні буде вироблятися майже
40 тис. тонн сухих дитячих молочних сумішей, у тому числі більше
10 тис. тонн сухих кисломолочних продуктів. Це дасть змогу
задовольнити внутрішні потреби в цих продуктах.
V. Фінансова реформа
Головним напрямом зміни фінансової політики суверенної
України є перенесення центру ваги в ній з фіскальної функції на
функцію регулювання економіки, заохочення підприємців до
використання досягнень науково-технічного прогресу, структурної
перебудови економіки.
Основним засобом здійснення такої політики мають стати
податки. Система податків, що діяла до останнього часу, була
сформована виходячи з устрою колишнього Союзу. Їй був притаманний
чисто фіскальний ухил, і вона виключала можливість республіки
самостійно розпоряджатися своїми коштами.
З метою створення нової податкової системи суверенної держави
Уряд підготував ряд проектів законодавчих актів, які повинні
створити власний податковий механізм, позбавлений зазначених
недоліків.
При їх розробці враховувалося те, що податки повинні
виконувати в першу чергу головне своє завдання - бути ефективним
інструментом впливу на зміну структури виробництва, стимулювати
ділову активність і підприємницьку діяльність, а також
забезпечувати надходження до бюджетів усіх рівнів доходів,
достатніх для фінансування державних видатків. Для всіх суб'єктів
господарювання передбачаються рівні умови оподаткування незалежно
від форм власності.
Пільги при оподаткуванні матимуть суворо цільовий характер.
Вони надаватимуться тим підприємствам, які спрямовують зароблені
кошти на реконструкцію та оновлення виробництва, проведення
науково-дослідних робіт, природоохоронну діяльність, утримання
об'єктів соціально-культурного призначення та на благодійні цілі.
Передбачається стимулювати збільшення випуску товарів для
населення, продуктів харчування та медикаментів.
Виходячи із світового досвіду, пропонується ввести акцизний
збір на винно-горілчані вироби, легкові автомобілі та деякі інші
товари.
Однією з причин неефективного використання земельних ресурсів
у сільськогосподарському виробництві, високої землеємкості в
містобудуванні та промисловості є безплатне землекористування.
Тому передбачається запровадити плату за землю виходячи з таких
основних принципів, як всезагальність платності всіх
землекористувачів, залежність розміру плати від якості та місця
знаходження земельної ділянки.
Складна екологічна обстановка в республіці примушує
встановити екологічний податок, який справлятиметься залежно від
рівня, обсягу і характеру забруднення, а вилучені кошти будуть
спрямовуватися на охорону навколишнього природного середовища.
З метою регулювання вивезення та ввезення товарів і послуг
докорінно перебудовується система податкових відносин у
зовнішньоекономічній діяльності.
Аналіз використання фінансових ресурсів у народному
господарстві показує, що при дефіциті бюджету залишки їх на
підприємствах і в організаціях постійно зростають: за останні
п'ять років вони подвоїлися і перевищують зараз
20 млрд. карбованців.
Це свідчить про те, що розмір коштів, які залишаються
підприємствам і організаціям, не збалансовано з наявністю
матеріально-технічних ресурсів та потужностями будівельних
організацій. Уряд працює над розробкою таких економічних важелів
регулювання використання фінансових ресурсів, які б не допускали
їх замороження у підприємств і запобігали нестачі в бюджеті.
Особлива увага приділяється механізму формування державного
бюджету. Уряд виходить з того, що в майбутньому розмір його
обсягів повинен визначатися в основному створеним національним
доходом. З урахуванням цього будуватиметься і видаткова частина
бюджету. Тільки за таких умов може бути забезпечено
бездефіцитність бюджету.
Безповоротне бюджетне фінансування виробничої сфери та
прикладної науки заміниться на бюджетне кредитування за принципами
поворотності, платності, терміновості та забезпеченості. В складі
державного бюджету буде створено спеціальний інвестиційний фонд.
В умовах незалежності України найважливішим завданням є
створення власної банківської системи, початок якої покладено
заснуванням Національного банку України, а також вихід усіх її
ланок із колишньої державної банківської системи СРСР. В Україні
вже діє 67 комерційних банків. Урядом ведеться робота по розподілу
золотого запасу, алмазного й валютного фондів колишнього СРСР та
передачі їх відповідної частини Національному банкові України.
За залучення коштів Уряд пропонує істотно підвищити нижню
ставку депозитного процента як для підприємств, так і для
населення, а також ввести режим облікової ставки процента,
встановлюваної Національним банком України, її рівень дозволить
регулювати надходження в республіку капіталів і банківських
вкладів. Уряд стоїть на позиції, що надалі кредитна діяльність
банківських установ повинна носити беземісійний характер.
З метою розвитку власного ринку ювелірних виробів із
дорогоцінних металів і коштовного каміння створюється Державна
пробірна палата Міністерства фінансів України. Вирішуються питання
про повернення із союзних банківських структур кредитних ресурсів
банків України та її частки централізованих коштів Держстраху.
Кризове становище, що склалося в народному господарстві,
адекватно відбилося на ситуації з цінами. На фоні неухильного
падіння обсягів виробництва в умовах монополізму і диктату
виробника, величезного дефіциту матеріальних ресурсів
спостерігається загрозлива тенденція неконтрольованого зростання
цін. Якщо у січні індекс цін в промисловості проти відповідного
періоду минулого року становив 186,6 відсотка, то у квітні він
зріс до 214,2, а у вересні - до 236,6 відсотка.
У несприятливих умовах перебувають підприємства, що
реалізують продукцію за фіксованими цінами. Особливо гостро це
проявилося в базових галузях та сільському господарстві.
Попередній прогноз динаміки оптових цін показує, що треба
очікувати значного їх підвищення. У вугільній промисловості при
збереженні існуючої дотації (15,2 млрд. крб.) ціни можуть зрости
принаймні у 6 разів. Зростуть також ціни на нафту, газ та
нафтопродукти, що надходять із-за меж України. Це зразу ж
відгукнеться в енергетиці, металургії, а надалі в усьому ланцюзі
системи цін, включаючи роздрібні.
Впливати на цей процес через адміністративне втручання
держави фактично було б відмовою від намічених реформ. Уряд шукає
економічні важелі управління системою цін, зокрема через бюджетну,
кредитну і податкову політику, політику доходів.
У зв'язку з цим передбачається обмежити коло сфер державного
регулювання оптових цін основними видами структуровизначуваної
продукції, послугами транспорту й зв'язку. Регулювання цін при
міждержавному обміні здійснюватиметься шляхом укладання
міжурядових угод.
Залежно від ситуації буде вводитися державне регулювання й на
іншу продукцію. Зокрема, треба впровадити механізм обмеження цін
на продукцію підприємств-монополістів шляхом установлення
граничного рівня рентабельності, окрім принципово нових виробів,
технологій чи унікальних товарів. За необгрунтоване підвищення цін
застосовуватимуться економічні санкції.
Радикальні корективи необхідно внести в політику цін і
доходів у сільському господарстві. Скасування обмежень у
формуванні фонду споживання в промисловості вже призвело до
значного підвищення оптових цін на промислову продукцію і
порушення цінового паритету. Для виправлення становища було
введено надбавки до закупівельних цін на окремі види
сільськогосподарської продукції, але проблема потребує більш
кардинального розв'язання.
Розрахунки показують, що для усунення диспропорції в рівні
доходів між містом і селом заробітну плату в сільському
господарстві треба збільшити більш як у 2 рази, для чого необхідно
36 млрд. карбованців. Ці кошти можна одержати за рахунок
підвищення закупівельних цін, але Уряд зараз розглядає більш
гнучкий механізм регулювання цих процесів.
Суті ринкових відносин найбільш відповідає перехід на вільні
ціни, рівень яких формуватиметься на основі реальних затрат та з
урахуванням попиту і пропозиції, зокрема через біржовий механізм.
Тут може бути принаймні два варіанти.
Варіант I. Замість фіксованих запроваджуються регульовані
ціни на основні продовольчі товари, в тому числі на м'ясо, молоко,
хліб тощо. Це дасть можливість відійти від значних дотацій на
продовольчі товари, а вивільнені дотаційні кошти бюджету
спрямувати на індексацію доходів населення, як це передбачено
відповідним законом.
Варіант II. При переході від фіксованих до регульованих цін
на більшість продовольчих товарів держава буде підтримувати
низький рівень роздрібних цін по мінімальному колу товарів:
молоко, хліб і хлібопродукти, макарони, крупи, олія соняшникова.
Для компенсації різниці в цінах на ці товари потрібно буде
15,5 млрд. карбованців бюджетних коштів.
З метою запобігання нарощуванню інфляційних процесів
опрацьовуються різні варіанти регулювання заробітної плати. Одним
з них передбачається фонд оплати праці всіх підприємств заморозити
на досягнутому рівні. Збільшувати свій фонд оплати праці зможуть
тільки ті трудові колективи, що будуть нарощувати обсяги
виробництва. Винятком тут можуть бути підприємства і організації
тих галузей, які суттєво відстали за рівнем заробітної плати. Це
потягне за собою припинення дії статті 19 (пункт 1) Закону України
"Про підприємства" ( 887-12 ).
Першочерговим завданням у забезпеченні проведення самостійної
економічної політики в умовах державної незалежності є введення в
обіг національної грошової одиниці. Цей крок дозволить запустити
власний механізм ринкового саморегулювання, захистити економіку
України від напливу товарно не забезпечених інфляційних
карбованців, проводити незалежну політику цін.
На першому етапі ці гроші матимуть лише внутрішню
конвертованість. Щоб не допустити падіння реальної вартості нової
грошової одиниці з першого дня її функціонування на внутрішньому
ринку, будуть проведені такі основні антиінфляційні заходи:
подолання бюджетного дефіциту та прискорення грошового обігу;
запровадження суворого банківського контролю за емісією
грошей із забезпеченням збалансованості їх суми в обороті з масою
товарів і послуг.
У нових умовах для підготовки і введення в обіг національних
грошей Уряд вважає за необхідне створити спеціальний тимчасовий
орган, якому Верховна Рада України і Кабінет Міністрів України
делегують частину своїх повноважень. До нього входитиме обмежене
коло посадових осіб і незалежних фахівців, які матимуть особливі
повноваження щодо введення національної грошової одиниці. Цей
орган буде підзвітний Верховній Раді України, діяльність його
становитиме державну таємницю.
На підготовчому етапі буде відпрацьовано ефективний механізм
запровадження в обіг цих грошей та умови їх конвертації з
грошовими одиницями держав колишнього Союзу і світу, а також
розроблено проект Закону України про національну грошову одиницю.
Одночасно споруджуватиметься і оснащуватиметься власний комплекс
по виготовленню грошей та інших цінних паперів.
Ця робота вже перейшла в практичну площину. Почалося
проектування і підготовка контрактів на виготовлення та поставку
устаткування, його монтаж і наладку, а також підготовку
експлуатаційного персоналу.
Враховуючи те, що створення цих потужностей потребує значних
виробничих площ, а також великих капіталовкладень і валютних
асигнувань, вирішено для скорочення строків та зниження вартості
будівництва використати існуючі приміщення. З цього питання
прийнята відповідна постанова.
До введення в обіг національної валюти будуть
використовуватися надійно захищені від підробки купони
багаторазового використання, які, по суті, виконуватимуть функцію
тимчасових грошей, їм буде надано статус законного платіжного і
купівельного засобу. Вони підлягатимуть інкасації в установленому
порядку. Це дозволить реалізувати заходи щодо блокування напливу
на споживчий ринок товарно не забезпечених грошей, заохочення
випуску споживчих товарів.
На початковому етапі за купони багаторазового використання
реалізовуватимуться тільки продовольчі товари, а при виготовленні
їх у достатній кількості за них буде здійснюватися і продаж
товарів непродовольчої групи. Урядом вивчаються й інші варіанти.
Кількість купонів багаторазового користування, що буде
випускатись в обіг, балансуватиметься наявністю ресурсів
продовольчих та непродовольчих товарів. Іноземним громадянам
надаватиметься можливість придбати купони на вільно конвертовану
валюту за курсом, що встановлюватиметься Національним банком
України.
Обмін грошових одиниць громадянам, які будуть прибувати в
Україну у відрядження, на оборотні купони проводитиметься у
спеціально створених обмінних пунктах у розмірі сум добових з
відповідною відміткою в посвідченні про відрядження. Громадянам,
які постійно проживають на території України і працюють за її
межами, оборотні купони обмінюються на загальних підставах.
VI. Державне регулювання в умовах ринкової економіки
Зміни в сфері державного регулювання випливають з усієї
сукупності питань розвитку ринкових відносин. Проблема дуже
ускладнюється вимогами "дозування" методів державного регулювання
в період становлення нашої державності.
Регулювання економіки здійснюватиметься різноманітними
засобами. Буде активно використовуватися, система пільг,
стимулювання та обмежень, що встановлюватимуться як
адміністративними методами, так і економічними важелями.
Одним із головних засобів економічного державного регулювання
має стати ефективна податкова політика. Вона буде вдосконалюватися
у напрямі її уніфікації за рахунок скорочення та усунення непрямих
податків, податків, що зараховуються в собівартість, та подвійного
оподаткування.
У системі заходів державного впливу на економіку значну роль
відіграватиме регулювання грошового обігу та підтримка курсу
національної грошової одиниці. В цій роботі головними напрямами
будуть: контроль за грошовою емісією, встановлення її верхньої
межі, збільшення чи зменшення нормативів резервних вимог
Національного банку України щодо активів комерційних банків, а
також встановлення банком облікової ставки по виданню кредитних
ресурсів.
Важливою сферою самостійної економічної політики стане
державне регулювання зовнішньоторговельного обміну та валютного
курсу національних грошей. Для підтримки внутрішньої купівельної
спроможності української грошової одиниці держава
використовуватиме свої можливості по встановленню пільгового
режиму ввезення товарів із-за кордону та стимулюванню експортної
діяльності.
З цією метою здійснюватиметься державний контроль за митним
простором України через митні служби, що створюватимуться на всіх
наших зовнішніх кордонах. Їх діяльність буде підпорядкована
інтересам економічної безпеки України та виробників. Вводитимуться
пільги щодо товарообороту з тими країнами, з якими будуть укладені
відповідні угоди про лібералізацію торгівлі.
Поряд з цим важливим регулятором економіки виступатиме
державне замовлення. Його треба розглядати не тільки як елемент
суто командно-адміністративної економіки, але й органічною
складовою частиною ринкової системи господарювання.
Проте адаптація державного замовлення до ринкового середовища
потребує принципово іншого підходу до його формування.
В особі держави кожний виробник буде мати тільки
привілейованого покупця та гарантований ринок збуту. У найближчі
рік-два держава відійде від розподілу держзамовлення і прийде до
заохочення і створення пільгових умов тим виробникам, які зможуть
вибороти в аукціонній боротьбі право одержувати держзамовлення.
Пільгові умови для виробника - це можливість мати менший податок
на прибуток, пільгове фінансування та кредитування, переважне
право одержання ліцензій на експорт своєї продукції тощо.
У майбутньому істотно трансформується роль держави, яка зараз
формує своє замовлення переважно адміністративними методами.
Надалі держава буде виступати на ринку товарів і послуг нарівні з
іншими замовниками. Обсяг її замовлень визначатиметься лише
можливостями бюджетних коштів.
VII. Науково-технічна політика
Незалежність України настійно диктує необхідність формування
власної науково-технічної політики, спрямованої на розв'язання
соціальних, економічних, культурних та інших проблем республіки,
зміцнення її суверенітету.
Економіка України характеризується нездатністю до сприйняття
новітніх технологій, особливо в галузі цивільного виробництва.
Даються взнаки негативні наслідки того, що державна
науково-технічна політика колишнього Союзу РСР була зорієнтована
на зосередження найкращого обладнання, матеріалів, унікальних
дослідницьких установ у центрі, на залучення туди до роботи
найбільш перспективних науковців.
Через центр здійснювалися всі міжнародні зв'язки, що різко
обмежувало можливості науковців республіки спілкуватися зі своїми
колегами за кордоном. Україні систематично недовиділялися
централізовані асигнування на розвиток науки. Так, у розрахунку на
одного наукового співробітника Академія наук України отримувала
від держави фінансування в 1,8 раза менше, ніж Академія наук СРСР,
капітальних вкладень - у 2,7 раза, валютних асигнувань - у
6 разів, а коштів на закордонні відрядження - у 36 разів менше,
ніж союзна академія.
До сумної спадщини організації науки в Україні слід віднести
і занедбаність наукових напрямів, пов'язаних з духовною культурою
народу, і гіпертрофований розвиток наукових досліджень в інтересах
військово-промислового комплексу. Центр орієнтував науку і все
народне господарство нашої республіки не на випуск наукоємкої
продукції, а на розвиток галузей, які служили б сировинним та
енергетичним придатком, руйнуючи навколишнє середовище України, не
забезпечуючи в ній замкненого науково-промислового циклу.
Незважаючи на таку політику, Україна спромоглася створити,
втримати й розвинути, значний науковий потенціал в Академії наук,
у вузах, галузевих інститутах. Україна веде перед не тільки у
Союзі, але й у світі з ряду науково-технічних напрямів.
Проте науково-технічний потенціал України на сьогодні не
відповідає вимогам збалансованого розвитку народного господарства,
оптимального використання природних і виробничих ресурсів
республіки. Його подальший розвиток і реформування
здійснюватимуться за рахунок реалізації послідовної
науково-технічної політики.
Першочерговим її завданням в нинішніх умовах є переорієнтація
наукового потенціалу України на нові завдання, спрямовані на
здійснення структурних перетворень у суспільстві та економіці,
забезпечення для України нових можливостей на внутрішньому та
зовнішньому ринку.
Сюди входять конверсія науки, яка була зорієнтована на
оборонний комплекс, збереження обсягів фінансування та зв'язків із
партнерами як у межах колишнього СРСР, так і з зарубіжними
науковими організаціями.
Фінансування фундаментальних наукових досліджень у бюджеті
передбачатиметься залежно від обсягу валового національного
продукту. Держава буде здійснювати відповідні цільові асигнування
на реалізацію науково-технічних програм, у тому числі і
міждержавних, що мають забезпечити доступ до унікального
обладнання, яке є спільним надбанням усіх суб'єктів колишнього
Союзу РСР.
При цьому буде запроваджено принципово новий механізм відбору
та реалізації державних і міждержавних наукових програм.
Проводитиметься незалежна експертиза усіх науково-технічних
проектів та програм, прогнозуватимуться наслідки їх реалізації.
Для забезпечення виконання цих заходів підготовлено міждержавну
угоду з науково-технічного співробітництва, створюється об'єднана
наукова Рада з програм, конкурсів та фондів.
Організується фонд фундаментальних досліджень та інноваційний
фонд. Кошти фонду фундаментальних досліджень використовуватимуться
на цільове фінансування робіт з найперспективніших фундаментальних
досліджень і за результатами конкурсного відбору відповідних
пропозицій наукових колективів та окремих учених України.
Кошти державного інноваційного фонду спрямовуватимуться на
фінансування та матеріально-технічне забезпечення розвитку й
використання досягнень науки і техніки в Україні, найважливіших
прикладних досліджень та впровадження перспективних технологій.
Наявність в Україні власного достатньо розвиненого потенціалу
дає можливість вести політику на інтегрування з Європейським
економічним співтовариством на базі наших наукових пріоритетів,
створення інноваційних підприємств із залученням іноземного
капіталу для одержання сучасних технологій, наукових розробок та
виходу на світовий ринок.
Завдяки цьому повинно бути забезпечено пріоритетне вирішення
питань екології, здоров'я і освіти, створення та широке
застосування матеріало- та енергозберігаючих технологій, нових
матеріалів, біотехнологій, засобів, і технологій інформатики.
Кошти, що виділяються на державні програми, передбачається
реалізувати здебільшого шляхом укладання контрактів на змішаній
бюджетно-кредитній основі із застосуванням пільг по кредитах,
податках від прибутків, прискореної амортизації основних фондів.
Одночасно проводитиметься робота по створенню власного патентного
фонду та патентного відомства, які мають забезпечити можливості
використання промислової інтелектуальної власності в ринкових
умовах, створення ринку науково-технічної продукції, захист
інтересів України у цій сфері.
Особливим напрямом державної науково-технічної політики
повинні стати структурні перетворення в системі управління
економікою та соціальною сферою, виробництва та розподілу на базі
використання сучасних засобів інформатики та зв'язку. Для цього
будуть створені інфраструктура систем зв'язку, комп'ютерних мереж
тощо.
VIII. Соціальний захист населення
В умовах незалежності та поширення ринкових відносин
першочерговим завданням Уряд вважає соціальний захист громадян.
Він включає, зокрема, відповідне забезпечення зайнятості
населення, насичення споживчого ринку товарами, зростання
добробуту на основі трудової та підприємницької активності. Проте
соціальна політика має грунтуватися на реальних фінансових і
ресурсних можливостях, без декларування великомасштабних
соціальних програм, неспроможних в нашій економіці.
Незважаючи на вкрай обмежені фінансові ресурси, Уряд вишукує
реальні можливості для реалізації додаткових заходів соціальної
підтримки населення. Зокрема, за поданням Уряду прийнятого рішення
про встановлення нового мінімального розміру заробітної плати і
пенсії по старості на рівні 185 карбованців на місяць, а також про
підвищення заробітної плати працівникам культури та архівних
закладів до рівня середньої по народному господарству України.
Введено безкоштовний проїзд пенсіонерів на міському транспорті (за
винятком метрополітену і таксі), вишукано кошти на придбання
путівок для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без батьківської
опіки. Вирішено питання про забезпечення безкоштовними гарячими
обідами учнів 1-4 класів загальноосвітніх шкіл. Знижено на
50 відсотків тарифи на проїзд у приміському залізничному
транспорті та інші.
Найближчим часом буде розроблено комплексну програму допомоги
малозабезпеченим сім'ям, яка включає заходи для підтримки їхнього
рівня споживання. Така допомога на період переходу до ринкової
економіки надаватиметься безкоштовно або на пільгових умовах і
поширюватиметься на харчування, ліки, путівки тощо. В міру
насичення споживчого ринку товарами допомога цим сім'ям
виділятиметься у формі грошових виплат.
З метою реалізації державної політики щодо поліпшення
становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства зараз
розробляється довгострокова програма, в якій передбачаються
відповідні заходи у сфері професійної зайнятості, а також щодо
поліпшення охорони здоров'я матері і дитини.
Однією з гострих соціальних проблем є формування
республіканського ринку праці. В умовах існування спільного
економічного простору це потребує передусім реалізації основних
положень, пов'язаних із запровадженням інституту громадянства
України, а також створенням власних наукових структур і систем
підготовки кадрів з питань ринку праці та зайнятості.
Проведення активної політики на ринку праці
забезпечуватиметься: розвитком розгалуженої системи державної
служби зайнятості, професійної орієнтації, підготовки,
перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів; державною
підтримкою нетрадиційної сфери зайнятості (малий бізнес,
кооперативні та приватні підприємства, робота за кордоном);
включенням України до структури міжнародного ринку праці шляхом
створення правових та економічних основ відповідних організацій та
представництв.
При формуванні власного ринку праці велика увага
приділятиметься вивільненню робочої сили з матеріального
виробництва, перерозподілу робітників у виробничій сфері. При
цьому питання звільнення працівників вирішуватиметься в тісній
взаємодії з профспілками. Формування республіканського
регульованого та ефективного ринку праці, розгалуженої та дійової
служби зайнятості буде здійснено протягом 1991-1993 років.
Розробляються законопроекти про пенсійне забезпечення,
соціальний і правовий захист військовослужбовців та їхніх сімей.
Готується республіканська програма соціальної адаптації
військовослужбовців, які будуть звільнюватися з лав Збройних Сил.
Одним із напрямів соціальної політики є проведення докорінної
реформи оплати праці. Передбачається укладання системи дво- і
тристоронніх тарифних угод у рамках колективних договорів,
галузевих і міжгалузевих угод. Вищою формою таких угод стане
генеральна тарифна угода, яка буде обов'язковою для всіх
господарських структур України незалежно від форм власності.
Розвиток галузей соціальної сфери (охорона здоров'я, народна
освіта, культура) здійснюватиметься на базі одночасного зростання
обсягів фінансування цієї сфери за рахунок усіх джерел. Перевага у
використанні суспільних фондів споживання надаватиметься
непрацездатним членам суспільства та малозабезпеченим сім'ям, які
мають дітей.
Самостійно формуватимуться та використовуватимуться пенсійний
фонд і фонд соціального страхування. Укладатимуться дво- і
багатосторонні угоди з іншими суверенними державами колишнього
Союзу РСР про забезпечення пенсійних та інших гарантій громадянам
у разі їх переїзду з однієї держави до іншої на тимчасове або
постійне проживання.
Для задоволення найважливіших соціальних потреб членів
суспільства в послугах будуть розроблені та впроваджені у практику
формування місцевих бюджетів фінансові нормативи, які мають
створити умови для забезпечення населення гарантованим мінімумом
споживання послуг невиробничої сфери. Повніше задовольнятимуться
потреби населення в освіті та послугах культури. Незалежність
України вимагає як підвищення освітнього й культурного потенціалу
народу, так і структурних змін системи вищої освіти, що
визначатимуться передусім зрушеннями в народногосподарській
структурі.
З метою створення умов для розвитку соціально-культурних
закладів пропонується прибуток від їхньої господарської діяльності
не оподатковувати, якщо він використовується на будівництво цих
закладів, розширення і розвиток своєї матеріально-технічної бази.
Розробляється і буде запроваджена система захисту доходів
трудящих і життєвого рівня різних верств населення від інфляційних
процесів.
IX. Економічні зв'язки із суб'єктами колишнього
Союзу РСР
Важливим аспектом економічної політики незалежної України є
формування принципово нових відносин з державами, які входили до
складу колишнього СРСР. Уряд вважає, що їх основою мають бути
паритетні дво-і багатосторонні міждержавні угоди. При цьому
економічне співробітництво між державами носитиме відкритий
характер, грунтуватиметься на міжнародних актах і угодах, перш за
все на Загальній декларації прав людини ( 995_015 ).
Економічні зв'язки України з суб'єктами колишнього Союзу РСР
протягом багатьох років розвивалися у рамках єдиного
народногосподарського комплексу. Вони будувалися не на
еквівалентному товарообміні між регіонами, а на задоволенні
інтересів союзних відомств. Внаслідок такої політики Україна
сьогодні не здатна забезпечити свій гармонійний економічний
розвиток без значних поставок сировини, матеріалів,
паливно-енергетичних ресурсів, товарів народного споживання з
інших республік.
Договорами, які Україна уклала в минулому та поточному роках
з Росією, Бєларуссю та з іншими суверенними державами, визначено
умови співробітництва, які грунтуються на принципах подальшого
розвитку горизонтальних зв'язків.
Міжреспубліканськими угодами на наступний рік передбачені
номенклатура й обсяги поставок найважливішої продукції, контроль
та регулювання поставок якої здійснюватимуться Урядом відповідної
республіки. Такі угоди вже підписано з республіками Киргизстан та
Узбекистан, а з іншими погоджено обсяги взаємних поставок
матеріальних ресурсів. При цьому особлива увага приділяється
досягненню угод з Росією, Республікою Бєларусь, Казахстаном та
Азербайджаном - основними постачальниками газу, нафти та продуктів
нафтопереробки, лісоматеріалів, сировини для легкої промисловості
та іншої продукції.
Розширенню економічних зв'язків буде сприяти також створення
постійних представництв республік у Києві та від України в інших
регіонах. Ця робота вже проводиться з Росією, Естонією,
Киргизстаном. Надійшли відповідні пропозиції від Республіки
Бєларусь та з міста Санкт-Петербурга.
З метою подальшого розвитку і вдосконалення горизонтальних
зв'язків створено Асоціацію ділового співробітництва міністерств
та комітетів матеріально-технічного постачання суверенних держав
по організації міжреспубліканських господарських зв'язків, до
складу якої входить і Україна.
Зазначені практичні заходи дозволять зберегти зв'язки між
господарськими суб'єктами, які утворилися за багато років і які
Україні економічно вигідно підтримувати.
X. Зовнішньоекономічна політика
Одним із найважливіших факторів утвердження реального
суверенітету України є проведення зовнішньоекономічної політики,
яка забезпечувала б інтеграцію національної економіки у світову,
надійно захищала український ринок, сприяла здійсненню ефективної
структурної перебудови та розвиткові ринкових відносин.
Для цього суб'єктам господарювання усіх форм власності
надаватиметься право на здійснення будь-яких видів
зовнішньоекономічної діяльності за умови їх реєстрації у
зовнішньоекономічному відомстві України. Для зменшення валютного
ризику від зовнішньоекономічної діяльності на території України
буде створено Українську державну страхову акціонерну компанію.
Прийняття Верховною Радою України Закону про
зовнішньоекономічну діяльність ( 959-12 ), що заклав правові
підмурки функціонування цієї сфери, сприяло активізації
економічних зв'язків України із зарубіжними країнами. Втілюючи в
життя принцип економічної самостійності України, Уряд уклав угоди
про торговельно-економічні зв'язки та науково-технічне
співробітництво з Угорською Республікою, Чехо-Словацькою
Федеративною Республікою та Польською Республікою, парафовано
угоди про торговельно-економічне співробітництво з Грецією і
Мальтою. Готуються до підписання угоди з Республікою Болгарія та
Румунією.
Уряд має намір самостійно залучати іноземні інвестиції, за
допомогою яких Україна змогла б здійснити такі зміни структури
народного господарства, які відповідали б інтересам її народу. Для
одержання необхідних кредитів Уряд України останнім часом провів
переговори з представниками урядів США, Німеччини, Франції,
великого бізнесу Республіки Кореї, Італії, Швейцарії,
Великобританії.
З метою посилення заінтересованості іноземних інвесторів буде
переглянуто порядок формування та частку їхнього внеску до
статутного капіталу спільних підприємств, їм надаватиметься
можливість для конверсії їхнього прибутку, одержаного на власних
чи спільних підприємствах, у швидколіквідний на світовому ринку
товар за рахунок обміну продукції цих підприємств на асортимент
продукції республіканського резервного ресурсного фонду. При цьому
переважним правом на таку операцію користуватимуться ті іноземні
та спільні підприємства, що виробляють продукцію, яку Україна
зараз імпортує.
На 1992 рік для державних підприємств і об'єднань
запроваджується обов'язкове державне замовлення на експорт
продукції та послуг. Суб'єкти господарської діяльності недержавної
власності одержать право приймати державне замовлення на експорт
на добровільних конкурсних засадах. Усі виконавці цього
держзамовлення матимуть право здійснювати бартерні операції,
використовуючи продукцію, вироблену понад державне замовлення, до
25 відсотків його обсягу на експорт з максимально спрощеним
порядком одержання ліцензій для проведення цих операцій.
Для забезпечення населення України товарами широкого вжитку
та продовольством усім учасникам зовнішньоекономічної діяльності
вже в цьому році буде дозволена реалізація на внутрішньому ринку
за договірними цінами імпортних товарів, придбаних ними за власну
валюту з тих 25 відсотків, які вони мають право використовувати на
потреби трудового колективу. Одержані за це кошти відноситимуться
до прибутку, що підлягає оподаткуванню.
Учасникам зовнішньоекономічних зв'язків, що представляють
недержавні форми власності, в тому числі фізичним особам, буде
дозволено здійснювати закупівлю по імпорту товарів народного
споживання, продовольства та медикаментів за рахунок власної
валюти з їх наступною реалізацією на ринку України за карбованці.
Передбачається встановити новий порядок визначення переліку
товарів і послуг, експорт (імпорт) яких відповідно до Закону "Про
зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ) підпадає під режим
ліцензування та квотування. Найближчим часом буде впроваджена
конкурсна система реалізації іноземних кредитів.
Уряд веде роботу, пов'язану із вступом України до ГАТТ, МВФ,
МБРР (його філій - Міжнародної фінансової корпорації та
Міжнародної асоціації розвитку) на першому етапі як спостерігача,
а надалі як повноправного члена.
Особливої гостроти зараз набуває проблема забезпечення
України власними валютними ресурсами. Для її розв'язання
найближчим часом завершиться формування Державного валютного фонду
України. Основними джерелами надходжень до нього стануть:
оподаткування валютної виручки від зовнішньоекономічної
діяльності та валютних операцій в республіці;
добровільний продаж суб'єктами господарювання валюти за
ринковим курсом через уповноважені банки;
продаж за валюту державних резервів матеріальних і сировинних
ресурсів;
митні надходження;
валютні кошти від продажу іноземним фірмам, банкам,
громадянам майна державних підприємств, незавершених об'єктів;
частина валютного фонду колишнього Союзу.
Буде внесено принципові зміни до механізму розподілу валютної
виручки від зовнішньоекономічної діяльності. В обов'язковому
порядку її учасники продаватимуть Державному валютному фондові
України за комерційним курсом 40 відсотків валютної виручки, що
раніше перераховувалися центру. Решта суми, за винятком розміру
податку, надходитиме у розпорядження учасників
зовнішньоекономічної діяльності. Цей захід Уряд вважає тимчасовим,
надзвичайним, зумовленим кризовим станом економіки.
Через певний час буде запроваджено добровільний продаж
підприємствами валюти за ринковим курсом. Намічено також ввести
систему пільг на окремі види зовнішньоекономічної діяльності, аж
до повного звільнення від обов'язкового продажу валюти і зменшення
ставок по оподаткуванню.
Буде визначено перелік підприємств, незавершених об'єктів,
які доцільно першочергово продати (повністю або частково) за
валюту іноземним юридичним особам. Список таких підприємств
намічаються опублікувати в газетах ділових кіл Заходу. Оцінка
майна підприємств провадитиметься групами незалежних експертів із
залученням, при необхідності, іноземних спеціалістів.
В умовах гострого дефіциту валютних коштів Уряд пропонує
зняти будь-які обмеження й перепони на ввезення громадянами
валютних коштів та їх зберігання на валютних рахунках в
уповноважених на це банках України (без подання декларації про їх
джерела) з нарахуванням процентів і безперешкодною видачею валюти
вкладникам за першою вимогою.
Уряд вважає за необхідне заборонити уповноваженим банкам
здійснювати продаж іноземної валюти за карбованці за межі України
без ліцензії Державного валютного фонду України.



вгору