Про Рекомендації парламентських слухань на тему: "Про стан правосуддя в Україні"
Постанова Верховної Ради України; Рекомендації від 27.06.20071245-V
Документ 1245-V, поточна редакція — Прийняття від 27.06.2007

                                                          
П О С Т А Н О В А
ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
Про Рекомендації парламентських слухань на тему:
"Про стан правосуддя в Україні"
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, N 47-48, ст.526 )

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
1. Схвалити Рекомендації парламентських слухань на тему: "Про
стан правосуддя в Україні" (додаються).
2. Кабінету Міністрів України, Генеральній прокуратурі
України проінформувати Верховну Раду України до 1 січня 2008 року
про стан виконання Рекомендацій за підсумками парламентських
слухань "Про стан правосуддя в Україні".
3. Контроль за виконанням цієї Постанови покласти на Комітет
Верховної Ради України з питань правосуддя.

Голова Верховної Ради України О.МОРОЗ
м. Київ, 27 червня 2007 року
N 1245-V

СХВАЛЕНО
Постановою Верховної Ради України
від 27 червня 2007 року N 1245-V
РЕКОМЕНДАЦІЇ
парламентських слухань на тему: "Про стан правосуддя
в Україні"

Учасники парламентських слухань на тему: "Про стан правосуддя
в Україні", що відбулися 23 травня 2007 року, відзначили, що в
умовах загострення внутрішньополітичної ситуації в Україні
висвітилося багато проблем щодо забезпечення правосуддя і
незалежності судової гілки влади.
Викликає занепокоєння ситуація, яка останнім часом склалася у
сфері правосуддя, зокрема намагання окремих політичних сил
політизувати діяльність судів, використати їх у своїх інтересах,
схилити до ухвалення неправосудних рішень. Незважаючи на принцип
незалежності суддів, передбачений Конституцією ( 254к/96-ВР ) і
законами України, мають місце факти неправомірного впливу на них
щодо здійснення правосуддя, втручання в їхню діяльність і як
наслідок - прийняття не правових, а політичних рішень, які
дискредитують усю судову владу.
Здійснювані впродовж останніх років заходи щодо реформування
судової системи не забезпечили безумовного дотримання принципу
верховенства права, надійного захисту прав і свобод людини та
громадянина, належного здійснення правосуддя, загалом незалежності
судової гілки влади.
Концепція судово-правової реформи 1992 року втратила
актуальність. Деякі положення Концепції вдосконалення судівництва
для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до
європейських стандартів, схваленої Указом Президента України від
10 травня 2006 року N 361/2006 ( 361/2006 ), мають суттєві
недоліки. Однією з основних причин цього є внесення пропозицій
щодо реформування судової системи без відповідного наукового
обґрунтування.
Конституція ( 254к/96-ВР ) та закони України встановлюють
основоположні принципи діяльності судової гілки влади, наділяють
суддів повноваженнями здійснювати правосуддя незалежно від
будь-якого впливу, бути непідзвітними і підкорятися лише закону.
На практиці задекларованих принципів не завжди дотримуються.
Однією з найсерйозніших проблем судової системи України є
сторонній вплив на прийняття суддями рішень, що виявляється в
багатьох формах і суперечить конституційним та іншим гарантіям
щодо незалежності суду. У суспільстві є поширеними уявлення про
корумпованість судової влади. І хоча судді, як правило, не бажають
обговорювати прояви хабарництва чи позапроцесуального втручання з
боку посадових осіб інших гілок влади, голів судів, вони досить
відверто висловлюються про сторонній вплив на їхню діяльність щодо
прийняття конкретних рішень. Арсенал впливу посадових осіб інших
гілок влади містить численні засоби - від листів, телефонних
дзвінків і особистих візитів до відвертої критики судових рішень у
конкретних справах, якщо вони відрізняються від їхнього бачення
правосуддя.
Практика діяльності Конституційного Суду України підтверджує
недосконалість процедури його формування та функціонування. Судді
Конституційного Суду України не позбавлені політизованості та
зазнають впливу певних гілок влади. Зважаючи на це, видається за
необхідне прийняття нової редакції Закону України "Про
Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) та затвердження
Регламенту діяльності Конституційного Суду України відповідним
законодавчим актом.
Голови судів також наділені надмірними важелями впливу на
суддів відповідного суду. Особливо це виявляється у процесі добору
суддівських кадрів, прийняття на роботу і звільнення з роботи
працівників апарату суду тощо.
Актуальним питанням судочинства є розподіл справ між суддями
після їх надходження до суду. Його важливість зумовлена наявністю
в зазначеному процесі суб'єктивного чинника, пов'язаного з
можливістю втручання у здійснення правосуддя інших суддів, зокрема
тих, які обіймають адміністративні посади. У зв'язку з цим
доцільно запровадити в судах розподіл справ між суддями без участі
голів суду чи їх заступників, з урахуванням складності справ,
спеціалізації суддів з розгляду окремих категорій справ та інших
чинників.
Стан справ з кадровим забезпеченням потребує прийняття рішень
щодо запровадження єдиної системи підготовки суддів та працівників
апаратів судів усіх рівнів. Для організації належного
функціонування та забезпечення якісної підготовки, перепідготовки
та підвищення кваліфікації суддів закладом суддівської освіти
європейського зразка має стати Академія суддів України.
Протягом останнього десятиліття українське суспільство не
приділяло належної уваги проблемам формування судової влади,
призначення суддів фактично залишалося поза суспільним контролем -
вплив громадськості на такі рішення був просто мізерним. У
результаті діяльність державних органів, відповідальних за
формування суддівського корпусу, виявилася не надто ефективною.
На сьогодні в Україні актуальними є проблеми щодо
функціонування системи добору суддівських кадрів. Ця діяльність
фактично позбавлена конкурсної основи, наукових засад. Кандидатів
на посади суддів висувають по-різному, у кожній області - своя
практика пошуку та добору претендентів. Кваліфікаційні комісії
суддів застосовують різні підходи до формування суддівського
корпусу. Це посилює суб'єктивний чинник і знижує роль об'єктивних
критеріїв визначення придатності особи до суддівської діяльності.
Діяльність кваліфікаційних комісій суддів, на які законом
покладено обов'язок забезпечення формування корпусу професійних
суддів - добір та рекомендування осіб на посаду професійного
судді, визначення рівня професійної підготовленості професійних
суддів, розгляд питань про дисциплінарну відповідальність судді та
звільнення судді з посади за порушення ним присяги, потребує
кардинальних змін. Основна проблема полягає в тому, що члени
кваліфікаційних комісій суддів виконують свої повноваження на
громадських засадах. Отже, вони об'єктивно - за браком часу та
оскільки ці питання не є предметом їхньої основної діяльності - не
в змозі приділяти їм належну увагу, ретельно вивчати професійну
придатність кандидатур на посади суддів, залучатися до ґрунтовних
перевірок скарг на неправомірність дій та рішень суддів тощо.
Проблемним є навіть забезпечення кворуму на засіданнях цих
органів.
Очевидно, що діяльність кваліфікаційних комісій суддів має
ґрунтуватися на засадах, які забезпечуватимуть формування
суддівського корпусу на професійній основі, передбачатимуть
обов'язковий конкурс на заміщення посади судді, ретельну перевірку
фахового рівня кандидатів та їх особистих якостей, ґрунтовне
вивчення справ про допущені суддями порушення тощо. Законодавчі та
суспільні запобіжники мають також унеможливити використання
зазначених органів як засобу розправи над суддями, що в минулому
не раз спостерігалося.
Оскільки роль суду загалом та діяльності кожного судді
зокрема в суспільному і державному житті значно зросла, потрібно
істотно підвищити вимоги до суддів та їх відповідальність.
Окремої уваги вимагає реалізація положень частини п'ятої
статті 20 Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ) про
призначення судді на адміністративну посаду та звільнення його з
цієї посади. Це питання викликає численні дискусії серед науковців
та фахівців і вимагає невідкладного законодавчого вирішення.
Адміністративні посади в судах набули гіпертрофованого статусу.
Існує навіть думка, що всередині судової системи з голів судів та
їх заступників сформувалася нова каста осіб, яка, всупереч
принципу незалежності судді, піднесла себе над іншими суддями,
фактично перетворившись на чиновників від суду. Для декого з них
стало нормою роками не розглядати жодної справи, здійснюючи лише
адміністрування правосуддя.
Вочевидь, потребує серйозного обговорення питання зміни
порядку призначення суддів на адміністративні посади в судах та
звільнення з них. Призначення на адміністративні посади здійснював
Президент України за поданням Голови Верховного Суду України
(голови відповідного вищого спеціалізованого суду) на підставі
рекомендації Ради суддів України (рекомендації відповідної ради
суддів). При цьому правовий механізм і терміни проходження
документів стосовно такого призначення законом не визначені, що на
практиці втілюється у необґрунтованому зволіканні або надзвичайно
швидких призначеннях. Є приклади, коли весь процес призначення на
адміністративні посади в судах (від первинного подання голови
апеляційного суду, внесення Головою Верховного Суду України
подання про призначення до Ради суддів України, розгляду нею цього
питання, опрацювання Секретаріатом Президента України поданих
Головою Верховного Суду України матеріалів до видання указу глави
держави) проходив за декілька днів. Це свідчить про активне й
потужне лобіювання призначення "потрібних людей" на
адміністративні посади в судах. Судді повинні призначатися на
посади незалежним органом.
Потребує вдосконалення система самоврядування суддів. У
найвищому і найбільш дієвому органі суддівського самоврядування -
Раді суддів України представлений лише один суддя, який не займає
адміністративну посаду. Ради суддів на місцях теж сформовані в
особливий спосіб, до їх складу входять переважно голови
апеляційних судів та їх заступники, голови районних судів (інколи
жодного судді, який не займає адміністративну посаду). Голови
апеляційних судів мають достатньо повноважень, тож суддівським
самоврядуванням, у тому числі й на найвищому рівні, могли б
опікуватися судді, не обтяжені адміністративною роботою. Це,
власне, зумовлено самою природою самоврядування.
Видається за доцільне переглянути підходи до формування
органів суддівського самоврядування, обов'язковим має бути
дотримання всіх демократичних принципів (повідомлення всіх суддів
про проведення конференцій суддів та про їх порядок денний
заздалегідь, встановлення обмежень щодо участі в таких радах
суддів, які обіймають адміністративні посади, визначення квот для
членства у таких органах інших категорій суддів).
Заслуговує на увагу питання матеріального забезпечення
працівників апаратів судів. Кваліфіковані спеціалісти апаратів
судів працюють з великим навантаженням, проте їхня заробітна плата
не відповідає рівню їх кваліфікації, складності, напруженості та
обсягу виконуваної роботи.
Переважна більшість судів розміщена у будівлях, де через
тісняву неможливо створити належні умови для здійснення
правосуддя. У судах загальної юрисдикції не створено належних умов
для забезпечення безпеки свідків та інших учасників судочинства,
бракує залів судових засідань, нарадчих кімнат, приміщень для
конвою та підсудних, кімнат для судових розпорядників тощо, у
зв'язку з чим судді часто розглядають справи в робочих кабінетах.
Є факти здійснення судочинства з порушенням принципу відкритості
(публічності) судового процесу, не всюди забезпечується повна
фіксація судового процесу технічними засобами. З об'єктивних
причин розгляд справ часто відкладається, що призводить до
тяганини і порушення прав, свобод та інтересів громадян.
Одним з негативних чинників діяльності судів є загальна
відсутність поваги до рішень суду і до судової системи загалом, що
має наслідком надзвичайно низький рівень довіри населення до
судової влади. Причинами цього є також постійна дискредитація
суддівства представниками інших гілок влади та негативна
атмосфера, що створюється засобами масової інформації.
Незабезпечення своєчасного і належного виконання судових
рішень залишається першорядною проблемою. Саме це питання
порушується в переважній більшості скарг проти України, поданих до
Європейського Суду з прав людини.
Незалежність суддів перебуває під загрозою на всіх стадіях їх
кар'єри, починаючи з добору і призначення кандидатів на посаду
судді, просування на керівні посади в судовій системі до питань
притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення судді
з посади. Вирішальну роль у питаннях призначення, звільнення і
дисциплінарної відповідальності суддів має відігравати Вища рада
юстиції як конституційний орган. Як свідчить практика, процес
вирішення цих питань є непрозорим, надто політизованим і
необ'єктивним. Сьогодні при призначенні на посаду судді та у
просуванні суддів по службі мають значення особисті зв'язки,
політична лояльність та інші суб'єктивні чинники, а не професійні
чи моральні якості кандидата.
Законодавча неврегульованість процедури звільнення суддів з
посади (суперечність норм спеціальних законів конституційним
засадам) призводить до того, що відповідні органи можуть
застосовувати цей вид дисциплінарної відповідальності як розправу
над суддями.
Неприпустимим є зловживання суддями своїм статусом і
повноваженнями, що виявляється, зокрема, у розгляді справ з грубим
порушенням предметної та територіальної підсудності, прийнятті до
провадження непідвідомчих позовів. Саме через прийняття судами
загальної юрисдикції справ до провадження не за місцезнаходженням
господарського товариства, а за місцем проживання учасника
(акціонера) виникали непоодинокі факти одночасного вирішення
спорів у судах різної юрисдикції майже по всій Україні за одним
предметом розгляду.
15 грудня 2006 року Верховною Радою України, з метою боротьби
з рейдерським захопленням підприємств, прийнято Закон України "Про
внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення
підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних
спорів" ( 483-16 ), спрямований на усунення прогалин та колізій у
господарському, цивільному процесуальному законодавстві щодо
визначення підсудності справ для унеможливлення копіювання судових
рішень та умисного затягування процесу судочинства. Прийняття
цього Закону ( 483-16 ) частково врегулювало питання визначення
підсудності справ, але кардинально не розв'язало наявних проблем
застосування процесуального законодавства.
З метою недопущення застосування в Україні рейдерських схем
незаконного заволодіння майном та коштами підприємств усіх форм
власності, у тому числі комерційних банків, з метою забезпечення
економічної безпеки держави парламент має невідкладно законодавчо
вирішити питання про розмежування юрисдикції господарських та
адміністративних судів шляхом віднесення до підсудності
господарських судів спорів, що виникають у господарських
відносинах, стороною яких є суб'єкт господарювання, зокрема і щодо
актів з питань регулювання та контролю за господарською
діяльністю.
У низці прийнятих протягом останнього року законів щодо
врегулювання прогалин у процесуальному законодавстві бракує
комплексного наукового підходу, тому наявні проблеми залишаються
невирішеними.
Деякі положення Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) внаслідок неузгодженості з Господарським процесуальним
( 1798-12 ) та Цивільним процесуальним кодексами України
( 1618-15 ) створюють труднощі у правозастосовній діяльності.
Дотепер не прийнято закон про адміністративні процедури, де було б
визначено стандарти відносин особи з органом державної влади
(посадовою особою), додержання яких мають перевіряти
адміністративні суди, а також не внесено зміни до ряду
законодавчих актів на реалізацію положень Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ).
Вимагають приведення у відповідність з положеннями цивільного
та адміністративного судочинства питання правового регулювання
касаційного оскарження судових рішень господарських судів до
Верховного Суду України у зв'язку з винятковими обставинами після
їх перегляду вже у касаційному порядку. Така стрибкова касація не
передбачена у жодному іншому судочинстві. Принцип здійснення
правосуддя, передбачений положеннями пункту 8 частини третьої
статті 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) щодо забезпечення
апеляційного та касаційного оскарження судових рішень,
нівелюється.
Одним із найбільш вагомих завдань реформування системи
правосуддя є удосконалення і більш ґрунтовне врегулювання
адвокатської діяльності в Україні, визначення видів та форм
адвокатської діяльності, статусу адвоката та адвокатури,
організаційної структури адвокатури, органів адвокатського
самоврядування, уточнення порядку їх обрання та функціонування
тощо з метою приведення законодавства України в цій сфері
правовідносин у відповідність із європейськими стандартами.
Викликає занепокоєння недосконалість системи доступу до
судових рішень усіх заінтересованих осіб. Закон України "Про
доступ до судових рішень", прийнятий Верховною Радою України
22 грудня 2005 року ( 3262-15 ), та Порядок ведення Єдиного
державного реєстру судових рішень, затверджений постановою
Кабінету Міністрів України від 25 травня 2006 року N 740
( 740-2006-п ), визначають, що така система повинна почати діяти
не пізніше 1 січня 2007 року. Між тим навіть реалізація таких
заходів не вирішує проблему по суті.
Тексти судових рішень переважно є недоступними для осіб, які
не були залучені до справи, але інтересів яких ці рішення
безпосередньо стосуються. Рішення судів нижчого рівня практично не
публікуються. Наприклад, у кримінально-процесуальному
законодавстві не встановлено вимоги для слідчих та суду щодо
необхідності вручення потерпілому обвинувального висновку слідчого
та вироку суду, що створює значні труднощі в оскарженні таких
рішень та відстоюванні цим учасником процесу своїх прав, свобод та
інтересів. Водночас у разі касаційного оскарження судового рішення
потерпілим чинне законодавство зобов'язує його додати до
касаційної скарги копію судового рішення, що оскаржується.
Кримінально-процесуальне законодавство України у 2001 році
суттєво вдосконалено лише щодо перегляду судових рішень першої
інстанції, тобто запроваджено нові види оскарження - у порядку
апеляції, касації та перегляду судових рішень у порядку виключного
провадження. Фактично незмінним за суттю залишився процес, що
регулює досудову діяльність. Система органів правопорядку не
перетворилася з механізму переслідувань і репресій на інститут
встановлення об'єктивної істини, захисту та відновлення порушених
прав і свобод людини, забезпечення справедливості правосуддя.
У новому Кримінально-процесуальному кодексі України має бути
передбачена така форма судочинства, за якої на судовій стадії
розгляду справи повною мірою реалізується принцип змагальності
сторін, а досудове провадження будується на засадах об'єктивності,
неупередженості, процесуальної самостійності та незалежності
слідчого. Ніхто не повинен мати права втручатися в розслідування
справи, давати будь-які вказівки слідчому щодо провадження у
кримінальній справі, оцінки доказів чи прийняття юридичних рішень.
Законом має бути визначена концептуальна модель
процесуального інституту судового компромісу, модель процесуальної
форми мирової угоди і дієвого каяття та пропозиції щодо їх
застосування у кримінальному процесі. Потрібно запровадити
інститут відновного (примирного) правосуддя, що, зокрема, надасть
можливість направляти справи про злочини до посередника
(медіатора) з метою сприяння примиренню сторін.
Відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) слід
запровадити суд присяжних та визначити процедуру розгляду справ
таким судом.
Потребує вивчення та запровадження в судову систему України
досвіду інституту мирових суддів.
Усі ці питання вимагають нагального вирішення в новому
Кримінально-процесуальному кодексі України та інших законодавчих
актах.
На авторитеті судів негативно позначається обтяженість
процедури апеляційного та касаційного оскарження судових рішень
зайвими бюрократичними вимогами, що призводить до невиправданого
зволікання. Правова необізнаність більшості громадян, які
звертаються до суду, утруднює складення ними апеляційної скарги у
визначені законом строки, а відсутність ефективних механізмів
надання правової допомоги безоплатно чи за доступну плату
позбавляє бідні прошарки населення можливості належним чином
захистити свої права у суді та істотно перешкоджає доступу до
правосуддя.
Учасники парламентських слухань дійшли висновку, що однією із
засад здійснення реформування судочинства повинна бути правильно
організована система судів. Діюча система судів загальної
юрисдикції потребує вдосконалення з метою реалізації вимог
Конституції України ( 254к/96-ВР ), статті 6 Конвенції про захист
прав людини і основоположних свобод ( 995_004 ) щодо забезпечення
права на судовий захист та нового процесуального законодавства.
Взявши до уваги ідеї, визначені в Концепції вдосконалення
судівництва для утвердження справедливого суду в Україні
відповідно до європейських стандартів ( 361/2006 ), учасники
парламентських слухань визнали за необхідне після глибокого
наукового вивчення та обговорення вирішити питання щодо
функціонування військових судів з урахуванням не лише рівня їх
завантаженості, а й можливої потреби у здійсненні правосуддя в
екстремальних умовах (наприклад, в умовах надзвичайного чи
воєнного стану).
Учасники парламентських слухань на тему: "Про стан правосуддя
в Україні" закликають усі органи державної влади в межах своєї
компетенції долучитися до вдосконалення системи правосуддя,
проведення комплексної судово-правової реформи та
р е к о м е н д у ю т ь:
1. Верховній Раді України:
1) внести пропозиції про зміни до Конституції України
( 254к/96-ВР ) щодо:
переобрання Верховною Радою України кожні десять років суддів
судів загальної юрисдикції, яких призначено вдруге;
посилення гарантій недоторканності особи та запобігання
втручанню в її особисте життя;
уточнення повноважень Вищої ради юстиції;
2) розробити та затвердити концепцію розвитку правосуддя в
Україні до 2015 року і концепцію реформування досудового слідства;
3) прискорити прийняття нової редакції
Кримінально-процесуального кодексу України, Кодексу України про
адміністративні правопорушення з метою забезпечення змагальності,
прозорості, неупередженості та всебічності судового процесу,
незалежності судді при ухваленні рішення;
4) прискорити прийняття нової редакції Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 );
5) запровадити у процесуальне законодавство інститут
реституційного (відновного) правосуддя;
6) передбачити у процесуальному законодавстві можливість
отримання особою компенсації у разі порушення визначених строків
судового розгляду справи;
7) прискорити внесення змін до законів України "Про
судоустрій України" ( 3018-14 ) та "Про статус суддів"
( 2862-12 ), якими передбачити:
запровадження інституційних змін до вищої ланки системи судів
України;
утворення та запровадження процесуальної форми діяльності
суду присяжних і мирових суддів;
вирішення питання щодо доцільності функціонування військових
судів, права переходу військових суддів до інших судів або на
військову службу, а також пільгового права на відставку;
удосконалення системи і порядку діяльності кваліфікаційних
комісій суддів для підвищення ефективності їх діяльності,
запровадження закритого тестування суддів та кандидатів на посаду
судді;
підвищення дієвості механізму дисциплінарної відповідальності
суддів, запровадження у дисциплінарній процедурі засад
змагальності, наділення повноваженнями судових інспекторів щодо
перевірки відомостей про вчинення суддями дисциплінарних
проступків та доведення їх вини;
обмеження адміністративних повноважень голови або заступника
голови суду з метою недопущення незаконного впливу на суддів у
розгляді справ;
чітке врегулювання питання дисциплінарної та іншої юридичної
відповідальності суддів за неналежне виконання своїх обов'язків;
наділення ширшими повноваженнями органів суддівського
самоврядування, зокрема рад суддів на місцях, щодо добору
суддівських кадрів, призначення суддів на адміністративні посади і
звільнення їх з посад; обрання суддів на адміністративні посади у
вищих спеціалізованих судах пленумами цих судів, а в інших судах
загальної юрисдикції - органами суддівського самоврядування;
створення Дисциплінарної комісії України як органу
суддівського самоврядування, якій надати широкі повноваження у
питаннях перевірки фактів неналежного виконання суддями своїх
обов'язків і притягнення їх до дисциплінарної відповідальності;
8) прийняти Закон України "Про судовий збір", встановивши, що
кошти від сплати судового збору спрямовуються на фінансування
судів;
9) під час удосконалення чинного законодавства передбачити
створення умов для зменшення навантаження на суддів, спрощення
процедури розв'язання деяких спорів;
10) прискорити прийняття нової редакції Закону України "Про
адвокатуру" ( 2887-12 ) та прийняття Закону України "Про правову
допомогу", в яких визначити види правової допомоги, підстави і
механізм звільнення від оплати правової допомоги чи надання її на
пільгових умовах, встановити відповідальність за надання неякісної
правової допомоги, врегулювати вимоги до фахівців у галузі права,
які допускаються до участі в кримінальній справі як захисники;
11) забезпечити прийняття закону про внесення змін до деяких
законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 );
12) прискорити прийняття закону про реформування органів
досудового слідства;
13) удосконалити механізми забезпечення процесуальної
самостійності та незалежності слідчого;
14) прискорити прийняття Закону України "Про фінансування
судової влади".
2. Кабінету Міністрів України:
1) вжити заходів для реалізації вищезазначених законів після
їх прийняття Верховною Радою України;
2) під час підготовки проектів законів про Державний бюджет
України на 2008 рік та на наступні роки забезпечити належне
фінансування потреб судової системи;
3) забезпечити своєчасне надання житла суддям, прокурорам,
слідчим, які його потребують;
4) вдосконалити порядок виплати щомісячного довічного
грошового утримання суддям;
5) реформувати систему навчання та підвищення фахового рівня
суддів, прокурорів і слідчих;
6) забезпечити належне функціонування Єдиного державного
реєстру судових рішень для безперешкодного доступу до судових
рішень усіх заінтересованих осіб.
3. Верховному Суду України:
1) спільно з Радою суддів України продовжити практику
вивчення стану організації роботи місцевих і апеляційних судів з
виїздом на місця та наступним розглядом результатів перевірок на
засіданні Президії Верховного Суду України;
2) рекомендувати головам судів усіх рівнів вжити заходів,
спрямованих на поліпшення організації та оптимізацію строків
розгляду судових справ, а також дотримання встановлених
законодавством правил підсудності;
3) звернути увагу голів місцевих судів на їх відповідальність
за стан здійснення організаційного керівництва діяльністю суду
згідно із Законом України "Про судоустрій України" ( 3018-14 );
4) головам апеляційних судів з метою сприяння виконанню
місцевими судами покладених на них обов'язків забезпечити
систематичне вивчення організації їх роботи, результати якого
обговорювати на засіданнях апеляційних судів, а також надання
судам нижчого рівня методичної допомоги;
5) рекомендувати апеляційним судам систематично аналізувати
причини скасування і зміни судових рішень місцевих судів, за
результатами аналізу проводити з суддями семінарські заняття. З
метою недопущення помилок щокварталу готувати і направляти до
місцевих судів інформацію про причини (підстави) скасування та
зміни судових рішень;
6) рекомендувати головам апеляційних і місцевих судів та їх
заступникам забезпечити прозорість роботи судів шляхом
інформування громадськості через засоби масової інформації про
захист прав, свобод та інтересів громадян.
4. Генеральній прокуратурі України вжити заходів
прокурорського реагування щодо притягнення до відповідальності
посадових осіб органів державної влади та органів місцевого
самоврядування у випадках їх втручання в діяльність суддів і
слідчих з використанням службового становища.
5. Рекомендувати Раді суддів України, головам рад суддів за
наявності достатніх даних про недотримання вимог матеріального чи
процесуального закону, недбалість, порушення присяги судді
невідкладно ініціювати притягнення таких суддів до дисциплінарної
відповідальності.
6. Рекомендувати кваліфікаційним комісіям суддів:
1) підвищити вимоги до ділових і моральних якостей кандидатів
на посади суддів;
2) дати принципову оцінку діяльності суддів, які допускають
порушення закону, тяганину при розгляді справ або своєю поведінкою
порочать звання судді та можуть викликати сумнів у його
об'єктивності, неупередженості та незалежності.
7. Державній судовій адміністрації України:
1) розробити спільно з Верховним Судом України Єдину
судово-інформаційну систему для забезпечення автоматичного
розподілу справ між суддями шляхом випадкової вибірки;
2) забезпечити проведення навчання суддів, залучивши
висококваліфікованих фахівців з питань права, зокрема, суддів
Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, апеляційних
судів;
3) вжити заходів щодо належного матеріально-технічного
забезпечення діяльності місцевих та апеляційних судів.
8. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним,
Київській та Севастопольській міським радам провести аналіз стану
виконання регіональних програм організаційного забезпечення
діяльності судів на 2005-2007 роки та затвердити відповідні
бюджети цих програм.
9. Апарату Верховної Ради України організувати розміщення
інформації про парламентські заходи з питань здійснення судової
реформи на веб-сайті Верховної Ради України та в газеті "Голос
України".



вгору