Про затвердження узагальнюючих податкових консультацій з деяких питань оподаткування податком на [...]
Мінфін України; Наказ, Консультації від 01.02.201877
Документ v0077201-18, поточна редакція — Прийняття від 01.02.2018
 

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

НАКАЗ

01.02.2018  № 77

Про затвердження узагальнюючих податкових консультацій з деяких питань оподаткування податком на прибуток підприємств та податком на доходи фізичних осіб

Відповідно до пункту 52.6 статті 52 глави 3 розділу II Податкового кодексу України та Порядку надання узагальнюючих податкових консультацій, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 вересня 2017 року № 811, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13 жовтня 2017 року за № 1266/31134, НАКАЗУЮ:

1. Затвердити такі, що додаються:

Узагальнюючу податкову консультацію щодо застосування положення підпункту 1 підпункту 139.3.3 пункту 139.3 статті 139 Податкового кодексу України у редакції, що діяла до 01 січня 2018 року;

Узагальнюючу податкову консультацію щодо застосування положень підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України стосовно визнання банками заборгованості безнадійною;

Узагальнюючу податкову консультацію щодо оподаткування операцій зі прощення чи списання заборгованості.

2. Департаменту податкової політики та Департаменту забезпечення комунікацій та організаційно-аналітичної роботи в установленому порядку забезпечити оприлюднення цього наказу на офіційному веб-сайті Міністерства фінансів України.

3. Податкові консультації застосовувати у частині, що не суперечать цим узагальнюючим податковим консультаціям.

4. В. о. Голови Державної фіскальної служби України Продану М.В. довести цей наказ до відома відповідних підрозділів Державної фіскальної служби України та територіальних органів Державної фіскальної служби України.

5. Контроль за виконанням цього наказу залишаю за собою та покладаю на в.о. Голови Державної фіскальної служби України Продана М.В.

Міністр

О. Данилюк



ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства
фінансів України
01.02.2018 № 77

УЗАГАЛЬНЮЮЧА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ
щодо застосування положення підпункту 1 підпункту 139.3.3 пункту 139.3 статті 139 Податкового кодексу України у редакції, що діяла до 01 січня 2018 року

Відповідно до підпункту 139.3.1 пункту 139.3 статті 139 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) у редакції, що діяла до 01 січня 2018 року, банки та небанківські фінансові установи, крім страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, корпоративних інвестиційних фондів та адміністраторів недержавних пенсійних фондів (далі - платники податку), визнають для оподаткування резерв, сформований у зв'язку із знеціненням (зменшенням корисності) активів згідно з вимогами міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням вимог підпунктів 139.3.2 - 139.3.4 цього пункту.

Положенням підпункту 1 підпункту 139.3.3 пункту 139.3 статті 139 Кодексу у редакції, що діяла до 01 січня 2018 року, встановлюється, що фінансовий результат до оподаткування збільшується на перевищення розміру резерву станом на кінець податкового (звітного) періоду, над лімітом, 20 відсотків (на період з 01 січня 2015 року до 31 грудня 2015 року - 30 відсотків, на період з 01 січня 2016 року до 31 грудня 2018 року - 25 відсотків) сукупної балансової вартості активів, знецінення яких визнається шляхом формування резерву, збільшеної на суму резерву, за такими активами згідно з даними фінансової звітності за звітний період.

Пунктом 2 статті 12-1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що банки складають фінансову звітність за міжнародними стандартами.

У звітних періодах до 01 січня 2018 року оцінка зменшення корисності фінансових активів здійснювалася відповідно до Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 39 "Фінансові інструменти: визнання та оцінка" (далі - МСБО 39).

Згідно з вимогами МСБО 39 наприкінці кожного звітного періоду платник податку має оцінювати, чи є об'єктивне свідчення того, що корисність фінансового активу або групи фінансових активів, зменшується. Якщо таке свідчення є, то необхідно застосовувати відповідні положення МСБО 39 для визначення суми будь-якого збитку від зменшення корисності. Якщо об'єктивних свідчень зменшення корисності фінансового активу немає, то формування резерву не здійснюється і балансова вартість такого активу не змінюється (тобто резерв дорівнює нулю).

Підпунктом 1 підпункту 139.3.3 пункту 139.3 статті 139 Кодексу у редакції, що діяла до 01 січня 2018 року, визначається загальна характеристика активів, балансова вартість яких враховується для розрахунку ліміту, тому розрахунок ліміту не обмежується застосуванням виключно балансової вартості знецінених активів.

Таким чином, для визначення ліміту, перевищення розміру резерву над яким збільшує фінансовий результат до оподаткування, має використовуватись сукупна балансова вартість активів, знецінення яких визнається шляхом формування резерву відповідно до положень міжнародних стандартів фінансової звітності, незалежно від факту формування резерву за такими активами.

В.о. директора
Департаменту податкової
політики



В.П. Овчаренко



ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства
фінансів України
01.02.2018 № 77

УЗАГАЛЬНЮЮЧА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ
щодо застосування положень підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України стосовно визнання банками заборгованості безнадійною

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Підпунктом 139.3.1 пункту 139.3 статті 139 Кодексу у редакції, що діяла до 01 січня 2018 року, визначено, що банки та небанківські фінансові установи, крім страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, корпоративних інвестиційних фондів та адміністраторів недержавних пенсійних фондів, визнають для оподаткування резерв, сформований у зв'язку із знеціненням (зменшенням корисності) активів згідно з вимогами міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням вимог підпунктів 139.3.2 - 139.3.4 пункту 139.3 статті 139 Кодексу.

Різниці, пов'язані з використанням банками резервів, згідно з пунктом 1 підпункту 139.3.3 пункту 139.3 статті 139 Кодексу у редакції, що діє після 01 січня 2018 року, пунктом 2 підпункту 139.3.3 пункту 139.3 статті 139 Кодексу у редакції, що діяла до 01 січня 2018 року, пунктом 1 підпункту 139.3.4 пункту 139.3 статті 139 Кодексу у редакції, що діяла до 01 січня 2018 року, та пунктом 2 підпункту 139.3.4 пункту 139.3 статті 139 Кодексу визначаються відповідно як сума списаного активу, без виділення основної суми боргу за таким активом та нарахованих доходів.

Підпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Кодексу визначено, що до безнадійної заборгованості банків може бути віднесена сума боргу за фінансовим кредитом, у тому числі сума основної заборгованості та/або сума нарахованих доходів, за яким прострочення погашення суми боргу (його частини) становить понад 360 днів, крім боргу за фінансовими кредитами осіб, пов'язаних з таким кредитором або які перебувають з таким кредитором у трудових відносинах, або які перебували з таким кредитором у трудових відносинах, та період між датою звільнення таких осіб та датою прощення їхньої заборгованості не перевищує три роки.

Згідно зі статтями 6 та 12-1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статтею 41 Закону України "Про Національний банк України", статтею 68 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банки забезпечують ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності відповідно до вимог стандартів та правил ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, встановлених Національним банком України, та міжнародних стандартів фінансової звітності.

Фінансовий кредит відповідно до термінів, визначених у параграфі 11 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 32 "Фінансові інструменти: подання", є фінансовим інструментом - контрактом, у результаті застосування якого з'являються фінансовий актив у одного суб'єкта господарювання і фінансове зобов'язання в іншого суб'єкта господарювання. Банк-кредитор обліковує за кредитною операцією фінансовий актив як актив, що є контрактним правом на отримання грошових коштів або іншого фінансового активу від іншого суб'єкта.

Банки визнають збиток від зменшення корисності (знецінення) фінансових активів, застосовуючи рахунок резервів, відповідно до міжнародних стандартів фінансової звітності, зокрема Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 39 "Фінансові інструменти: визнання та оцінка" (до 01 січня 2018 року) та Міжнародного стандарту фінансової звітності 9 "Фінансові інструменти" (з 01 січня 2018 року), та нормативно-правових актів Національного банку України, які регулюють питання бухгалтерського обліку операцій з фінансовими інструментами в банках України.

У Звіті про фінансовий стан (Баланс), форму якого встановлено у додатку 1 до Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24 жовтня 2011 року № 373, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2011 року за № 1288/20026 (із змінами), фінансові активи (у тому числі у вигляді кредитів та заборгованості) відображаються за балансовою вартістю та не розподіляються окремо на складові (сума основної заборгованості, нарахованих та несплачених процентів, неамортизованої премії (дисконту) тощо).

Положеннями міжнародних стандартів фінансової звітності, нормативно-правовими актами Національного банку України не передбачено розділення фінансових активів на основну суму боргу та суму нарахованих доходів, а отже, положення пункту 1 підпункту 139.3.3 пункту 139.3 статті 139 Кодексу у редакції, що діє після 01 січня 2018 року, пункту 2 підпункту 139.3.3 пункту 139.3 статті 139 Кодексу у редакції, що діяла до 01 січня 2018 року, пункту 1 підпункту 139.3.4 пункту 139.3 статті 139 Кодексу у редакції, що діяла до 01 січня 2018 року, та пункту 2 підпункту 139.3.4 пункту 139.3 статті 139 Кодексу передбачають коригування фінансового результату до оподаткування щодо списаного активу в цілому, а не за його окремими частинами.

Таким чином, для цілей застосування положення підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Кодексу до безнадійної заборгованості банками відноситься заборгованість за фінансовим кредитом, за яким прострочення погашення боргу (його частини) становить понад 360 днів. Тобто, якщо заборгованість за основною сумою боргу за кредитним договором прострочено понад 360 днів, а за сумою нарахованих та несплачених доходів банку за цим кредитним договором така заборгованість (прострочена понад 360 днів) відсутня, то безнадійною заборгованістю для цілей оподаткування визнається списана заборгованість за фінансовим активом, що включає як заборгованість за основним боргом, так і заборгованість за нарахованими доходами.

В.о. директора
Департаменту податкової
політики



В.П. Овчаренко



ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства
фінансів України
01.02.2018 № 77

УЗАГАЛЬНЮЮЧА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ
щодо оподаткування операцій зі прощення чи списання заборгованості

Питання:

Чи визнається списання з балансу банком виданого кредиту його прощенням для цілей застосування підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (далі - Кодекс)?

Відповідь:

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Рішення банку з питань бухгалтерського обліку, зокрема щодо знецінення або списання знеціненого активу в бухгалтерському обліку банку не має на меті встановлення, зміни чи припинення взаємних прав та обов'язків між банком та боржником, зокрема шляхом прощення боргу. Закон не зобов'язує повідомляти боржника про облікові процедури (у тому числі списання) стосовно заборгованості у бухгалтерському обліку банку.

Отже, відображення у бухгалтерському обліку банку та відповідні облікові процедури банку (у тому числі списання) щодо заборгованості позичальника перед банком не є правочином у значенні статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) або діями, що спрямовані на зміну відповідного кредитного договору та припинення (частини) зобов'язань позичальника за таким договором шляхом прощення боргу або іншим чином. Відповідне списання банком фінансового активу з балансу не перешкоджає банку продовжувати стягнення заборгованості або відступлення права вимоги до боржника.

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦКУ, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із статтею 509 ЦКУ, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до статті 605 ЦКУ, зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Прощення боргу є правочином у значенні статті 202 ЦКУ, оскільки є дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина перша статті 1055 ЦКУ передбачає обов'язкову письмову форму кредитного договору. Згідно з частиною першою статті 654 ЦКУ зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Отже, правочин (угода) щодо припинення зобов'язань (або її частини) боржника за кредитним договором із банком шляхом прощення боргу, має бути вчинений у письмовій формі, якщо кредитним договором прямо не передбачена можливість і форма такого одностороннього правочину.

Підпункт "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Кодексу визначає дохід платника податку - фізичної особи від прощення (анулювання) кредитором боргу (кредиту), та зобов'язання такого кредитора як податкового агента у такому випадку.

З урахуванням наведеного вище, списання банком у бухгалтерському обліку кредиту, виданого банком боржнику, як фінансового активу банку, не є прощенням боргу, та сума такої списаної банком заборгованості не включається до оподатковуваного доходу боржника для цілей застосування підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Кодексу.

В.о. директора
Департаменту податкової
політики



В.П. Овчаренко

{Текст взято з сайту Вісник. Офіційно про податки http://www.visnuk.com.ua}

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...