Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92
Держбудархітектури і ОІС; Наказ, Вимоги, Норми [...] від 17.04.199244
Документ v0044481-92, поточна редакція — Редакція від 20.09.2013, підстава v0455858-13
 

Сторінки:  [ 1 ]  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11
наступна сторінка »  

                                                          
ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ У СПРАВАХ
МІСТОБУДУВАННЯ І АРХІТЕКТУРИ
ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Держкоммістобудування
17.04.1992 N 44

Містобудування. Планування і забудова
міських і сільських поселень ДБН 360-92**
{ Із змінами, внесеними наказом Мінінвестбуду України від
22 січня 1993 року N 8, наказами Мінбудархітектури України від
23 червня 1993 року N 91, від 17 грудня 1993 року N 231, наказами
Держкоммістобудування України від 29 квітня 1996 року N 73, від
11 березня 1997 року N 33, від 25 вересня 1997 року N 164
( v0164241-97 ), наказами Держбуду України від 25 листопада 1997
року N 29, від 2 лютого 1999 року N 21, від 16 вересня 1999 року
N 227, від 11 квітня 2001 року N 89, від 18 липня 2001 року
N 145 }
{ Додатково див. Наказ Міністерства регіонального розвитку
та будівництва
N 457 ( v0457661-08 ) від 13.10.2008 }
{ Додатково див. Лист Міністерства регіонального розвитку
та будівництва
N 10/23-590 ( v_590661-09 ) від 10.04.2009 }
{ Із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства
регіонального розвитку та будівництва
N 555 ( v0555661-09 ) від 04.12.2009 }
{ Зміни до Наказу див. в Наказі Міністерства регіонального
розвитку, будівництва та житлово-комунального
господарства
N 67 ( v0067858-11 ) від 21.06.2011 }
{ Щодо затвердження з наданням чинності з 1 січня 2014 року
Зміни N 5 ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і
забудова міських і сільських поселень" див. Наказ
Міністерства регіонального розвитку, будівництва та
житлово-комунального господарства N 455 ( v0455858-13 )
від 20.09.2013 }
В частині споруд транспорту замінений ДБН В.2.3-5-2001

Державні будівельні норми "Містобудування. Планування і
забудова міських і сільських поселень" поширюються на проектування
нових і реконструкцію існуючих міських і сільських поселень
України. Ці норми обов'язкові для органів державного управління,
місцевого і регіонального самоуправління підприємств і установ
незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування,
громадських об'єднань і громадян, які здійснюють проектування,
будівництво і благоустрій на території міських і сільських
поселень. Дані норми розраховані на перехідний період - до розробки
загальної концепції нормативної бази України в галузі
містобудування і капітального будівництва. При проектуванні поселень України поряд з положеннями цих
норм слід також керуватися СанПіНом "Планування і забудова
населених місць України", ДБН Б.2.4-1-94 "Планування і забудова
сільських поселень", вимогами інших чинних
нормативно-інструктивних документів.
1 Загальні Положення
1.1 Проектування міських і сільських поселень повинне
ґрунтуватися на законах України, які мають основне значення для
містобудування, і регіональних програмах щодо вирішення
найважливіших соціальних, екологічних та економічних проблем.
1.2 Міські та сільські поселення треба проектувати як
елементи єдиної системи розселення України з урахуванням
територіально-адміністративного поділу, соціально-економічного і
природно-містобудівного районування. Фізико-географічне і містобудівне районування території
України наведені у додатках 1.1, 1.2.
1.3 Основою проектування, планування і забудови міських і
сільських поселень повинна бути попередньо розроблювана концепція
їх соціально-економічного розвитку, яка забезпечить реалізацію
прав і свобод населення відповідно до Конституції України
( 254к/96-ВР ). Концепція повинна розглядатися на альтернативній основі і до
затвердження розглядатися й обговорюватися професіональними та
громадськими організаціями, жителями населених пунктів.
1.4 Розвиток системи розселення повинен спиратися на ту
мережу міських і сільських поселень, яка склалася, включаючи
агломерації існуючі і ті, що формуються. Проектування нових
поселень передбачається у зв'язку з потребою розміщення нових
промислових підприємств, розробки корисних копалин тощо, а також у
зв'язку з виселенням населення із зон катастроф, які відбулися,
або потенціальних, зон екологічних лих та ін.
Примітка. Розміщення дачних поселень та садівницьких
товариств у приміських зонах передбачається на землях, які не
можуть бути використані для перспективного територіального
розвитку міських і сільських поселень.
1.5 Міські та сільські поселення залежно від проектної
кількості населення на розрахунковий термін поділяються на групи
(таблиця 1.1).
1.6 Для забезпечення територіальних умов розвитку міст на
довгострокову перспективу, а також розміщення і будівництва
споруд, пов'язаних з функціонуванням міського господарства, треба
на прилеглих до міста територіях виділяти приміські зони
багатофункціонального призначення. У їхньому складі треба виділяти
території зелених зон міст, призначених для організації відпочинку
населення, поліпшення мікроклімату, стану атмосферного повітря і
санітарно-гігієнічних умов. Приміську зону слід проектувати одночасно з генеральним
планом міста як єдиний господарський і планувальний комплекс з
розробкою пропозицій, спрямованих на економічний і
соціально-культурний її розвиток і структурно-територіальну
організацію.
Таблиця 1.1
------------------------------------------------------------------ | Групи поселень | Населення, тис.чол. | | |--------------------------------| | | міст | сільських | | | | поселень | |-------------------------------+---------------+----------------| |Найзначніші (крупніші) |Понад 1000 | | |-------------------------------+---------------+----------------| |Значніші (крупні) |Понад 500 до |Понад 5 Понад 3 | | |1000 |до 5 | |-------------------------------+---------------+----------------| |Великі |Понад 250 до |Понад 1 до 3 | | |500 |Понад 0,5 до 1 | |-------------------------------+---------------+----------------| |Середні |Понад 100 до |Понад 0,2 до 0,5| | |250 Понад 50 до| | | |100 | | |-------------------------------+---------------+----------------| |Малі*) |Понад 20 до 50 |Понад 0,05 до | | |Понад 10 до 20 |0,2 До 0,05 - | | |До 10 | | |----------------------------------------------------------------| |--------------- | | *) До групи малих міст входять селища міського типу | ------------------------------------------------------------------
1.7 Рівень соціально-економічного розвитку поселення, що
проектується, визначається з урахуванням пріоритетності соціальних
та екологічних критеріїв на основі комплексної оцінки території,
виходячи з повного розкриття потенціальних ресурсних можливостей і
потреб населення, планів соціально-економічного розвитку даного
поселення. При цьому треба встановити види діяльності, розвиток
яких повинен бути стимульований, припинений або обмежений у
поселенні, що проектується, або в групі взаємопов'язаних поселень,
а також визначити зрушення у галузевій структурі існуючого
комплексу за кількістю зайнятих і змін у функціональному
використанні території. Розвиток соціальної інфраструктури повинен
бути намічений, виходячи із забезпечення цільових показників
життєвих умов.
2 Загальна організація міських і сільських поселень
Функціонально-планувальна структура міських поселень
2.1 Територія міста за функціональним призначенням і
характером використання поділяється на сельбищну, виробничу, в
т.ч. зовнішнього транспорту, і ландшафтно-рекреаційну.
2.2 До сельбищної території входять ділянки житлових
будинків, громадських установ, будинків і споруд, у т.ч.
навчальних, проектних, науково-дослідних та інших інститутів без
дослідних виробництв, внутрішньосельбищна вулично-дорожна і
транспортна мережа, а також площі, парки, сади, сквери, бульвари,
інші об'єкти зеленого будівництва й місця загального користування.
2.3 Виробнича територія призначена для розміщення промислових
підприємств і пов'язаних з ними виробничих об'єктів, у т.ч.
комплексів наукових установ з дослідними підприємствами,
комунально-складських об'єктів, підприємств з виробництва та
переробки сільськогосподарських продуктів; санітарно-захисних зон
промислових підприємств; об'єктів спецпризначення (для потреб
оборони); споруд зовнішнього транспорту і шляхів позаміського й
приміського сполучення внутрішньоміської вулично-дорожної і
транспортної мережі; ділянок громадських установ і місць
загального користування для населення, що працює на підприємствах
міста.
Примітка. Промислові підприємства, які не виділяють у
навколишнє середовище екологічно шкідливих, токсичних,
пилоподібних і пожежонебезпечних речовин, не створюють підвищених
рівнів шуму, вібрації, електромагнітних випромінювань, не
вимагають під'їзних залізниць, допускається розміщувати у межах
сельбищних територій або поблизу них з дотриманням
санітарно-гігієнічних і протипожежних вимог.
2.4 До ландшафтно-рекреаційної території входять озеленені й
водні простори у межах забудови міста і його зеленої зони, а також
інші елементи природного ландшафту. До її складу можуть входити
парки, лісопарки, міські ліси, ландшафти, що охороняються, землі
сільськогосподарського використання та інші угіддя, які формують
систему відкритих просторів; заміські зони масового короткочасного
і тривалого відпочинку, міжселищні зони відпочинку; курортні зони
(у містах і селищах, що мають лікувальні ресурси).
2.5 Удосконалення і розвиток планувальної структури міста
слід пов'язувати з історичною зоною міста, його
історико-архітектурним опорним планом і зонами охорони пам'яток
історії, культури і природи (розділ 11).
2.6 Для забезпечення необхідних функціональних зв'язків місць
розселення з місцями прикладення праці й відпочинку, установами
культурно-побутового обслуговування, а також для зниження витрат
часу на пересування населення слід формувати відносно стійкий
трудовий баланс проживаючих і працюючих у межах основних
структурно-планувальних елементів міста (планувальних районів,
зон).
Примітка. Функціональну організацію, величину, місткість,
межі основних структурно-планувальних елементів міста, кількість
останніх треба визначати, виходячи з місцеположення і концентрації
основних функцій.
У малих, середніх і великих містах з компактною планувальною
структурою працезбалансованості треба досягти у масштабі всього
міста.
2.7 При визначенні місткості основних структурних одиниць
міста - планувальних районів у великих і значних містах - треба
орієнтуватися на такі показники: кількість населення повинна
становити від 100 до 300 тис.чол.; трудящих у містоутворюючому
комплексі - від 30 до 100 тис.чол.; у містах, які характеризуються
великим розчленуванням планувальної структури, особливо у містах
добувної промисловості (які формуються на базі окремих
територіальне закріплених виробництв і розселення - шахт, колишніх
шахтарських селищ та ін.), населення планувального району
становить від 50 до 120 тис.чол. У найзначніших містах з кількістю населення понад 1 млн.
жителів за наявності потужних комплексів машинобудування і важкої
індустрії, зосереджених у великих промислових виробничих зонах,
треба формувати праце- і соціально збалансовані
сельбищно-виробничі утворення - планувальні зони, кількість
населення яких не повинна перевищувати 450-900 тис.чол.
2.8 Формування планувальних зон у найзначніших містах з
населенням понад 1 млн. жителів треба здійснювати шляхом поєднання
комплексних сельбищно-виробничих районів з високим ступенем
працезбалансованості, сельбищних, промислових районів з
формуванням багатофункціональних центрів прикладення праці та
обслуговування.
2.9 Для досягнення високого соціально-економічного ефекту
формування планувальної структури міста треба прагнути до
компактного розвитку його плану, що досягається підвищенням
інтенсивності використання території під основні функції. При
цьому треба враховувати неоднорідність функціонально-планувальних
якостей міських територій, які значною мірою визначаються різною
інтенсивністю їх освоєння і неоднаковими умовами транспортної
доступності. Цінність ділянки міської території треба визначати за
оцінками її доступності відносно житлових районів, місць
прикладення праці, установ обслуговування загальноміського
значення, місць масового відпочинку з урахуванням їх розміщення у
зонах різної містобудівної якості (додаток 2.1).
2.10 У містах із складними інженерно-геологічними умовами
треба передбачати у межах їх територій або у приміських зонах
майданчики для розміщення частини населення цих міст при раптових
катастрофах, повені тощо. Там же слід передбачити комплекс
інженерного обладнання для забезпечення тимчасового проживання
населення.
Система громадських центрів міст
2.11 У межах основних структурно-планувальних елементів міста
треба передбачати території для розміщення об'єктів і установ
культурно-побутового обслуговування населення. Місця їх
концентрації формуються як громадські центри різних рівнів. Кількість, склад, розміщення громадських центрів у плані
міста приймаються з урахуванням його величини,
функціонально-планувальної структури, історичних особливостей
формування міського плану, ландшафтно-природних особливостей, а
також ролі міста у системі розселення.
Примітка. У найзначніших містах на в'їздах треба розміщувати
громадські центри для обслуговування населення приміської зони.
2.12 Загальноміський центр треба розглядати як просторову
систему, до складу якої, крім центрального ядра і прилеглої
центральної зони, входять взаємозв'язані з ним центри найбільш
великих планувальних районів, зон або інших
структурно-планувальних елементів. Залежно від розмірів і планувальної організації
загальноміського центру треба у його межах створювати систему
взаємозв'язаних громадських просторів з виділенням головної площі,
вулиці, пішохідних вулиць і зон.
2.13 При визначенні площі загальноміського центру і його ядра
треба враховувати кількість населення, адміністративне значення,
масштаби територіального розвитку міста, місцеві містобудівні й
природні умови. Для визначення площі громадських територій загальноміського
центру і його ядра треба орієнтуватися на питомий показник
5-8 кв.м/люд., виходячи із перспективної кількості населення
міста.
Примітка 1. У південних містах, розташованих у IIIБ і IVБ
кліматичних підрайонах, треба прагнути до зниження показника
витрачання територій (до 4 кв.м/люд.), крім зон підвищеної
сейсмічності.
Примітка 2. У містах IIВ і IIIВ кліматичних підрайонів, у
малих і курортних містах питомий показник може бути збільшений на
15-30%, але становити не більше 10-12 кв.м/люд.
Питома вага території для системи загальноміського центру і
його основних елементів у балансі територій міста і центру
становить, відсотків:
------------------------------------------------------------------ |Центр міста (від площі міста) |3,5-5,0 для найзначніших і | | |значних міст 6,0-8,0 для | | |інших груп міст | |--------------------------------+-------------------------------| |Ядро центру міста (від площі |30-35 для усіх категорій міст | |центру) | | |--------------------------------+-------------------------------| |Громадські території у ядрі |70 і більше | |центру (від площі центру) | | ------------------------------------------------------------------
Інтенсивність освоєння ядра центру, ефективна з точки зору
містобудівної цінності, наведена у таблиці 2.1.
Таблиця 2.1
------------------------------------------------------------------ | Територія за функціональним | Щільність, люд./га | | призначенням | | |-------------------------------+--------------------------------| |Сельбищна |110-150 проживаючих | |-------------------------------+--------------------------------| |Житлова |400-500 проживаючих | |-------------------------------+--------------------------------| |Виробнича |450-500 працюючих | |-------------------------------+--------------------------------| |Громадських установ |150-200 працюючих | ------------------------------------------------------------------
2.14 Загальноміський центр треба розвивати як
поліфункціональну систему, яка має такі функції: управління;
громадську, ділову, культурно-освітню й культурно-видовищну
діяльність; торгівлю; громадське харчування, побутове й комунальне
обслуговування; зв'язок, транспорт, житло, відпочинок, туризм. До складу загальноміського центру можуть входити
функціональні об'єкти науково-виробничої діяльності, охорони
здоров'я, за винятком лікарень, диспансерів та інших установ, які
потребують розміщення в окремих зонах.
2.15 У системі загальноміського центру, виходячи з його
функціональної структури, у зонах концентрації установ відповідних
функцій треба формувати громадські комплекси (центри) моно- або
поліфункціонального профілю. Найважливіші в архітектурно-планувальному відношенні
монофункціональні комплекси (центри) формуються важливими
установами і відповідними будинками і спорудами. До них належать:
адміністративні (державні, обласні, міські) комплекси, значні
ділові, інформаційні, культурно-освітні, видовищні, меморіальні,
торговельні та ін., - їх треба розміщувати у межах центрального
планувального району в ядрі центру і насичувати супутніми
функціями. Поліфункціональні комплекси (центри) слід формувати діловими,
торговельними, культурно-видовищними установами і розміщувати як у
центральному ядрі, контактній до нього зоні на в'їздах у ядро або
загальноміський центр, у центральному планувальному районі (зоні),
так і на головних осях інших планувальних районів (зон) міста. При формуванні поліфункціональних комплексів (центрів)
загальноміського значення у периферійних планувальних районах
(зонах) до них повинні входити адміністративно-управлінські та
науково-дослідні установи, пов'язані з розташованими поблизу
промислово-виробничими об'єктами. Спеціалізовані центри, які створюються на основі спортивних,
рекреаційно-оздоровчих, лікувальних, навчально-наукових,
науково-виробничих та інших установ і об'єктів, які не потребують
великих територій, можуть формуватися у будь-якому планувальному
районі (зоні) міста. Ті з них, які для свого розвитку потребують
великих майданчиків, треба розміщувати у периферійних планувальних
районах (зонах), на в'їздах у місто і у приміській зоні.
2.16 При створенні центрів периферійних планувальних районів
(зон) площі їхніх земельних ділянок повинні визначатися виходячи
із загального розрахунку потреби у громадських територіях,
наведених у п. 2.13. При формуванні їх у комплексі з одним із
центрів житлового, рекреаційного або промислово-виробничого району
питомий розмір земельної ділянки останнього допускається
збільшувати, але не більше як на 30%. При формуванні житлових районів у центральній зоні їхні
громадські центри треба розглядати у загальній системі
загальноміського центру.
Територіально-планувальна організація сільських поселень
2.17 Територія сільського населеного пункту за функціональним
призначенням повинна поділятися на сельбищну й виробничу. До сельбищної території входять житлові території, ділянки
установ і підприємств обслуговування, парки, сквери, бульвари,
вулиці, проїзди, майданчики для стоянки автомашин, водойми. До виробничих територій входять зони і ділянки підприємств з
виробництва й переробки сільськогосподарської продукції, ремонту,
технічного обслуговування і зберігання сільськогосподарських машин
і автомашин, дільниці комунально-складських та інших об'єктів,
дороги, проїзди і майданчики для стоянки автомашин, інші
території.
Примітка. До території сільського населеного пункту входять
сельбищні та виробничі території, а також присадибні ділянки,
включаючи землі фермерських та індивідуальних господарств,
майданчики населеного пункту.
2.18 При реконструкції сільських населених пунктів слід
передбачати: поліпшення санітарно-гігієнічних умов життя населення шляхом
упорядкування функціонального зонування, яке склалося, виносу
сільськогосподарських підприємств у виробничу зону, виносу
транзитних автодоріг, заходів щодо захисту від повені, зсувів,
підтоплення підґрунтовими водами тощо; упорядкування і благоустрій мережі вулиць і проїздів при
максимально можливому збереженні планувальної структури, яка
склалася; удосконалення забудови на основі збереження існуючих
капітальних і придатних для тривалої експлуатації будинків і
споруд, поступової заміни старого житлового фонду; забезпечення найсприятливіших умов для ведення усіх форм
сільськогосподарської діяльності, включаючи оренду, фермерське,
особисте підсобне господарство, усіма жителями, у т. ч. і тими,
які проживають у безсадибних житлових будинках; поліпшення культурно-побутового обслуговування і створення
громадського центру в результаті будівництва установ і
підприємств, яких не вистачає; підвищення ефективності використання території населеного
пункту за рахунок освоєння гулящих земель, непридатних для
сільськогосподарського використання; інженерне обладнання, зовнішній благоустрій та озеленення
території.
2.19 Громадський центр сільського населеного пункту є його
основним структурним елементом, до якого входять головні установи
управління і культурно-побутового обслуговування, а також площа
для проведення масових громадських заходів. Площа громадського центру (без урахування парку і площинних
спортивних установ) визначається з розрахунку 8-12 кв.м на одного
жителя (великі показники - для малих сіл). Територію громадського центру треба зонувати за
функціональним призначенням установ і підприємств, які слід
розміщувати.
2.20 3 метою створення сприятливого сприймання забудови
громадського центру сільського населеного пункту (1-2 поверхи) і
оптимального співвідношення між висотою будинків і довжиною площі
1:6-1:8 відкритий простір треба передбачати не більше 0,15 га у
малих населених пунктах і 0,5-0,6 га - у значних. Розмір вільного майданчика з твердим покриттям для проведення
масових громадських заходів слід приймати 700-750 кв.м на
1000 жителів.
2.21 У значних населених пунктах, де в громадському центрі
розміщуються будинки культурно-побутових установ, які мають не
тільки внутрішньосільське, але й міжселищне значення, установи
щоденного обслуговування можуть розміщуватися у підцентрах - з
урахуванням нормативних радіусів обслуговування на шляху
пішохідного руху до виробничої зони і громадського центру.
3 Сельбищна територія
3.1 Архітектурно-планувальну організацію сельбищної території
треба здійснювати відповідно до розміру і структури поселень,
пов'язуючи з іншими видами територій - виробничою і
ландшафтно-рекреаційною. У межах сельбищної території треба
передбачати формування взаємозв'язаних зон громадських центрів,
житлової забудови, озеленених територій загального користування,
нешкідливих місць прикладення праці, а також магістральної та
вуличної мережі.
3.2 Для попереднього визначення потреби у сельбищній
території приймають укрупнені показники за таблицею 3.1.
Таблиця 3.1
------------------------------------------------------------------ | Середня поверховість забудови | Територія на 1000 люд./га | |-------------------------------+--------------------------------| |9 і більше | 7 | |-------------------------------+--------------------------------| |4-8 | 8 | |-------------------------------+--------------------------------| |До 3 без земельних ділянок | 10 | |-------------------------------+--------------------------------| |Те саме, із земельними | 20 | |ділянками | | |-------------------------------+--------------------------------| |1-2 у сільських поселеннях | 50 | ------------------------------------------------------------------
При визначенні розміру сельбищної території слід виходити з
потреби кожної сім'ї в окремій квартирі або будинку. Розрахункова
житлова забезпеченість визначається диференційовано для міст у
цілому та їх районів на підставі прогнозних даних про середній
розмір сім'ї з урахуванням застосовуваних типів житлових будинків,
планувальних обсягів житлового будівництва, частки фонду, який
створюється за рахунок коштів населення.
3.3 Розміщення нового житлового будівництва у містах повинне
передбачатися як на вільних територіях, так і в районах
реконструкції. Архітектурно-планувальну організацію районів
житлового будівництва треба здійснювати з урахуванням
містобудівних умов, відповідно до їх місцеположення відносно
центру міста; основних архітектурно-планувальних осей і вузлів
(існуючих або тих, що проектуються); пам'яток архітектури,
культури, заповідних зон; навколишньої забудови з урахуванням її
характеру, поверховості; природного оточення.
Примітка. У складних геологічних умовах нове житлове
будівництво слід розміщувати переважно на найбільш придатних для
забудови територіях з урахуванням містобудівних умов.
3.4 Садибну забудову*) у містах слід розміщувати: у межах міста переважно на вільних територіях, включаючи
ділянки, які раніше вважалися непридатними для будівництва, на
територіях реконструйованої забудови, існуючої індивідуальної
садибної забудови і тієї, що зберігається, враховуючи необхідність
збереження характеру міського середовища, що склалося; у приміських зонах на резервних територіях, що входять у межу
міста, за винятком зелених зон; у нових селищах і тих, що
розвиваються, розміщених у межах 30-40-хвилинної транспортної
доступності.
--------------- *) Забудова, яка передбачає розміщення малоповерхового, як
правило, житлового будинку на присадибній ділянці, а також така,
що забезпечує можливість ведення прибудинкового господарства
відповідно до правил, установлених місцевою адміністрацією.
Забудова вільних територій і реконструкція житлових кварталів
3.5 У межах сельбищної території формуються основні
структурні елементи: а) житловий квартал (житловий комплекс) - первісний
структурний елемент житлового середовища, обмежений магістральними
або житловими вулицями, проїздами, природними межами тощо, площею
до 20-50 га з повним комплексом установ і підприємств
обслуговування місцевого значення (збільшений квартал, мікрорайон)
і до 20 га з неповним комплексом.
Примітка 1. Квартали з неповним комплексом установ і
підприємств обслуговування, як правило, формуються у малих містах,
селищах, а також в умовах складного рельєфу, при реконструкції
забудови, яка склалася.
Примітка 2. При садибній забудові площа кварталів з неповним
комплексом установ і підприємств обслуговування місцевого значення
може бути збільшена.
Примітка 3. У випадку, коли дитячі дошкільні установи і школи
розміщені у сусідніх кварталах, безпеку пішохідного руху треба
забезпечити через магістральні вулиці;
б) житловий район - структурний елемент сельбищної території
площею 80-400 га, у межах якого формуються житлові квартали,
розміщуються установи і підприємства з радіусом обслуговування не
більше 1500 м, а також об'єкти міського значення. Межами житлового
району є магістральні вулиці й дороги загальноміського значення,
природні й штучні межі. Житлові райони (відокремлені) можуть
формуватися як самостійні структурні одиниці; в) сельбищний район (житловий масив) - структурний елемент
сельбищної території площею понад 400 га, у межах якого формуються
житлові райони. Межі його ті самі, що й для житлових районів. Ця
структурна одиниця характерна для значних і найзначніших міст і
формується як цілісний структурний організм з розміщенням установ
обслуговування районного і міського користування. Житлові райони, що входять до складу сельбищної зони
(складові), повинні формуватися у взаємозв'язку з його плануванням
і забудовою.
Примітка 1. Розмір і тип основних структурних елементів
визначаються містобудівними умовами поселень.
Примітка 2. У значних і найзначніших містах планувальну
структуру сельбищної території формують як сельбищні райони, так і
житлові, які не входять до складу сельбищних.
3.6* При забудові вільних територій їх
функціонально-планувальна і архітектурно-просторова організація,
поверховість житлових будинків приймаються відповідно до
архітектурно-планувальних особливостей і вимог забудови міста з
урахуванням санітарно-гігієнічних, протипожежних, демографічних,
архітектурно-композиційних та інших вимог, рівня інженерного
обладнання, місцевих умов будівництва. Житлову забудову, особливо у значних і найзначніших містах,
необхідно розміщувати в зонах пішохідної доступності зупинок
міського транспорту (з радіусом доступності не більше 500 м). Поза
цією зоною допускається розмішувати дитячі дошкільні установи,
школи, спортивні майданчики, автостоянки, гаражі.
Примітка 1. Для міст, що розташовані у районах сейсмічністю
7-9 балів, слід застосовувати одно-, двосекційні житлові будинки
заввишки не більше 4-х поверхів, а також малоповерхову забудову з
присадибними і приквартирними ділянками. Будівництво житлових
будинків вище 4-х поверхів може здійснюватись при належному
архітектурно-композиційному і техніко-економічному обґрунтуванні з
дозволу відповідних державних органів. Будівництво житлових
будинків на територіях з сейсмічністю 9 балів не допускається.
Проектування будинків в умовах сейсміки повинне вестись на
підставі карт сейсмомікрорайонування. Бальність майданчика
будівництва необхідно приймати не менше передбаченої чинними
нормами для будинків у сейсмічних районах.
Примітка 2*. У житлових кварталах необхідно передбачати
відповідно до завдання на проектування спеціальні житлові будинки
чи відводити перші поверхи будинків для розселення мало-мобільних
груп населення таким чином, щоб забезпечити: а) відстань від житлових будинків до підприємств торгівлі
місцевого значення, установ охорони здоров'я (поліклінік,
амбулаторій, диспансерів без стаціонарів), які обслуговують
інвалідів і людей похилого віку, не більше 200 м, а в умовах
існуючої забудови - не більше 300 м; б) максимально можливе наближення спеціальних житлових
будинків до озеленених територій, місць роботи працездатних
інвалідів, зупинок міського транспорту. До спеціальних житлових
будинків слід передбачати необхідні проїзди згідно з приміткою до
п. 3.11* та приміткою 3 до таблиці 7.1*.
Примітка 3. Розміщення будинків гуртожитків треба здійснювати
на спеціально відведених ділянках сельбищної території. Гуртожитки
для студентів і учнів навчальних закладів треба розміщувати, як
правило, на їх території. Площа земельних ділянок, перелік майданчиків, що
влаштовуються, (спортивних, господарчих тощо) визначається
завданням на проектування.
3.7 Розрахункову щільність населення на території житлового
району рекомендується приймати від 110-170 люд./га (малі міста) до
190-220 люд./га (найзначніші міста) відповідно для зон міста
різної містобудівної цінності (периферійної і центральної). Щільність населення житлового кварталу з повним комплексом
установ і підприємств місцевого значення слід приймати відповідно
до щільності більших структурних елементів у межах
180-450 люд./га.
Примітка 1. Щільність населення житлового району і житлового
кварталу слід диференціювати залежно від їх розміщення у структурі
міста і приймати: підвищену - у центральній зоні міста, на
територіях основних архітектурно-планувальних осей АПВ і вузлів,
включаючи станції метро; середню - у серединній зоні міста, у
периферійній - на території основних АПВ і вузлів; низьку - у
периферійній зоні міста, поза основними АПВ і вузлами.
Примітка 2. У житлових кварталах з неповним комплексом
установ і підприємств місцевого значення треба відповідно
збільшувати мінімальні щільності населення.
Примітка 3. У житлових кварталах і житлових районах, які
розміщуються на осідальних ґрунтах і підроблюваних територіях,
слід, крім структурно-планувальних умов, враховувати відповідно їх
типи і групу. При цьому на ділянках непідроблюваних і неосідальних
територій треба приймати підвищену і, як виняток, середню
щільність населення.
Примітка 4. Величина щільності населення може бути зменшена в
умовах складного рельєфу при ухилі понад 20% і експозиції схилів
0 у межах сектора горизонту 310-50 град. - до 10%, якщо схили цієї
орієнтації займають понад 50% житлового кварталу, а також в
історичних зонах при відповідному обґрунтуванні.
Примітка 5. Величина щільності населення житлового кварталу
може бути прийнята більше як 450 люд./га (у значних і найзначніших
містах) при відповідному обґрунтуванні.
3.8* Реконструкція житлової забудови, яка склалася, повинна
передбачати: планомірне упорядкування територій; модернізацію
старих капітальних будинків, ліквідацію аварійних і малопридатних
для проживання будинків; знесення частини придатного для
експлуатації фонду з метою вирішення невідкладних загальноміських
потреб; винос або перепрофілювання шкідливих у
санітарно-гігієнічному і вибухово-, пожежонебезпечному відношенні
об'єктів; використання вивільнюваних ділянок для розміщення нового
житлового і культурно-побутового будівництва, озеленення,
улаштування спортивних і дитячих майданчиків, куточків відпочинку
тощо. Здійснення реконструкції забудови повинне обґрунтовуватися
спеціальними техніко-економічними розрахунками, містобудівними і
санітарно-гігієнічними вимогами.
Примітка 1. Мінімальну розрахункову площу ділянки для
окремого житлового будинку (без розміщення на ній дитячих
дошкільних установ і підприємств обслуговування, гаражів, що
належать громадянам, фізкультурних і спортивних споруд) необхідно
приймати відповідно до кількості його мешканців - не менше як:
30,1-23,3 кв.м/люд. (при забудові до 3 поверхів),
20,2-17,0 кв.м/люд. (4-5 поверхів), 15,3-13,9 кв.м/люд.
(6-8 поверхів), 12,2-12,0 кв.м/люд. (9-12 поверхів).
Примітка 2. При будівництві житлових та громадських будинків
в існуючих житлових кварталах необхідно передбачати забезпечення
нормальних умов експлуатації існуючої забудови. В цьому разі
необхідно використовувати будівельні ділянки мінімальної площі,
улаштовувати тимчасові під'їзди і пішохідні дороги, дитячі
майданчики і господарські ділянки.
3.9 Для поліпшення умов інсоляції в переущільнених районах
можливе знесення затінюючих або затінюваних будинків чи їхніх
частин, розущільнення забудови, її оздоровленню повинні сприяти
також винесення або перепрофілювання малих промислових підприємств
або окремих цехів, баз, складів та інших об'єктів, не властивих
сельбищній території.
3.10 При перебудові кварталів житлової забудови треба
враховувати історико-архітектурну і містобудівну цінність кожного
будинку і споруди (розділ 11). Для вибору етапів і прийомів реконструкції потрібна
інвентаризація забудови (включаючи історико-архітектурну) з
наступною оцінкою стану житлового фонду щодо історичної цінності і
ступеня зносу. Житлову забудову, яка склалася, треба
диференціювати за способами реконструкції будинків: регенерація з
капітальним ремонтом, реставрацією або повним відновленням;
регенерація з капітальним ремонтом і модернізацією; капітальний
ремонт, поточний ремонт, поточний і косметичний ремонт; природне
вибуття; знесення із заміною новим будівництвом тощо.
3.11* У житлових кварталах треба передбачати в'їзди на їх
територію, а також при потребі - наскрізні проїзди в будинках на
відстані не більше 300 м один від одного, а при периметральній
забудові - не більше 180 м. Примикання проїздів до проїжджих
частин магістральних вулиць регульованого руху допускається на
відстанях не менше 50 м від перехрестя. Для під'їзду до груп житлових будинків, великих установ і
підприємств обслуговування, торгових центрів треба передбачати
основні проїзди, а до будинків, що стоять окремо, - другорядні
проїзди, розміри яких приймаються відповідно до таблиці 7.1 цих
норм. На другорядних (односмугових) проїздах треба передбачати
роз'їзні майданчики завширшки 6 і завдовжки 15 м на відстані не
більше 75 м один від одного. Тупикові проїзди повинні бути
завдовжки не більше 150 м і закінчуватися поворотними
майданчиками, які забезпечують можливість розвороту сміттєвозів,
прибиральних і пожежних машин. Тротуари, велосипедні доріжки треба підносити на 15 см над
рівнем проїздів. Перехрещення тротуарів і велосипедних доріжок
треба передбачати в одному рівні з улаштуванням рампи завдовжки
відповідно 1,5 і 3 м.
Примітка. До житлових будинків, що стоять окремо, заввишки не
більше 9 поверхів, а також до об'єктів, які відвідують інваліди,
допускається улаштування проїздів, суміщених з тротуарами при їх
довжині не більше 150 м і загальній ширині не менше 4,2 м.
3.12 Відповідно до природно-кліматичних особливостей України
(додаток 1.1) при організації забудови треба передбачати захист
території житлових груп (дворів) від несприятливих зимових вітрів,
пилових бур, а також підвищення аерації влітку, захист від
перегрівання, особливо для південних районів держави (розділ 10).
3.13 Відстань між житловими будинками, житловими і
громадськими, а також між виробничими будинками треба приймати на
основі розрахунків інсоляції і освітленості відповідно до норм
(розділ 10), протипожежних вимог (додаток 3.1). Між довгими сторонами житлових будинків заввишки 2-3 поверхи
треба приймати відстані (побутові розриви) не менше 15 м, а
заввишки в 4 поверхи і більше - 20 м, між довгими сторонами і
торцями з вікнами із житлових кімнат цих будинків - не менше 15 м.
Примітка 1. При розміщенні 9-16-поверхових житлових будинків
суміжно з кварталами садибної забудови, що зберігається, відстань
між садибним будинком і довгими сторонами багатоповерхового
будинку приймається не меншою за висоту будинку, що зводиться.
Примітка 2. При різних вимогах (протипожежних,
санітарно-гігієнічних та ін.) до мінімально допустимих відстаней
між будинками і спорудами при проектуванні треба приймати
величини, найбільші з них.
3.14 Житлові будинки з квартирами на перших поверхах треба
розміщувати, як правило, з відступом від червоних ліній. По
червоній лінії допускається розміщувати житлові будинки з
вбудованими у перші поверхи приміщеннями громадського призначення,
а на житлових вулицях в умовах реконструкції забудови, яка
склалася, - житлові будинки з квартирами на перших поверхах тільки
як виняток. Формування малоповерхової високощільної забудови повинне
здійснюватися на основі компактного розміщення блокованих житлових
елементів при забезпеченні нормативних санітарно-гігієнічних
вимог. Мінімальні розміри формованих внутрішніх двориків
визначаються вимогами інсоляції при забезпеченні відстані між
вікнами квартир, розміщених з протилежного боку, не менше 15 м
(побутовий розрив), а також протипожежними вимогами (додаток 3.1),
включаючи забезпечення в'їзду пожежних машин. Проїзди у внутрішні
дворики треба приймати (у світлі) не менше 3,4 м, заввишки - не
менше 4,25 м.
3.15 Озеленення житлових кварталів слід проектувати з
урахуванням системи озеленення більших структурних елементів
сельбищної території (житлових та сельбищних районів). Площу озелененої території житлового кварталу слід приймати
не менше 6 кв.м на 1 люд. (без урахування шкіл і дитячих
дошкільних установ).
Примітка. До площі окремих ділянок озелененої території
житлового кварталу входять майданчики для відпочинку, для дитячих
ігор, пішохідні доріжки, якщо вони займають не більше 30%
загальної площі ділянки.
3.16 При проектуванні житлової забудови слід передбачати
розміщення майданчиків, розмір яких і відстані від них до житлових
і громадських будинків треба приймати не менші ніж у таблиці 3.2.
Таблиця 3.2
-------------------------------------------------------------------- | Майданчики | Питомі розміри | Найменші відстані від | | | майданчиків, | майданчиків до вікон | | | кв.м на 1 люд. | житлових і громадських | | | | будинків, м | |------------------+-----------------+-----------------------------| |Ігрові для дітей | 0,7 | 12 | |дошкільного й | | | |молодшого | | | |шкільного віку | | | |------------------+-----------------+-----------------------------| |Для відпочинку | 0,1 | 10 | |дорослого | | | |населення | | | |------------------+-----------------+-----------------------------| |Для занять | 0,2 | 10 - 40 | |фізкультурою | | | |------------------+-----------------+-----------------------------| |Для господарських | 0,3 | 20 | |цілей | | | |------------------+-----------------+-----------------------------| |Для вигулювання | 0,3 | 40 | |собак | | | |------------------+-----------------+-----------------------------| |Для стоянки | 0,8 | За табл. 7.5 | |автомашин | | | |------------------------------------------------------------------| | Примітка 1. Відстані від майданчиків для занять фізкультурою| |установлюються залежно від їхніх шумових характеристик; від| |майданчиків для сушіння білизни - не нормуються; відстань від| |майданчиків для сміттєзбірників до фізкультурних майданчиків,| |ігрових майданчиків для дітей і відпочинку дорослих треба приймати| |не менше 20 м, а від майданчиків для господарських цілей до| |найбільш віддаленого входу у житловий будинок - не більше 100 м. | | Примітка 2. Допускається зменшувати, але не більше ніж на| |50%, питомі розміри майданчиків: для дитячих ігор, відпочинку| |дорослого населення і занять фізкультурою у районах з пиловими| |бурями при створенні закритих споруд; для господарських цілей при| |забудові житловими будинками, обладнаними приміщеннями для сушіння| |білизни, ліфтами, сміттєпроводами; для занять фізкультурою при| |формуванні єдиного фізкультурно-оздоровчого комплексу мікрорайону| |для школярів і дорослого населення. | --------------------------------------------------------------------
3.17 На території житлових районів, мікрорайонів, кварталів
та їх комунальних зон, за винятком зон відпочинку і майданчиків
для ігор, допускається улаштування колективних погребів тільки
відповідно до проектів, розроблених, погоджених і затверджених у
встановленому порядку.
Садибна забудова
3.18* Планувальна організація районів садибної забудови
повинна передбачати формування структурних одиниць сельбищної
території, їхні розміри, функціональне зонування треба
встановлювати, виходячи з величини населеного пункту,
містобудівних умов району, забезпечення соціального комфорту
проживання, економічності рішення. На майданчиках, які відводяться під садибну забудову, залежно
від їхніх розмірів слід формувати: а) до 10 га - групу житлових будинків з присадибними
ділянками без територій громадського користування; б) 10-50 га - житлові квартали з неповним комплексом
громадського обслуговування; в) більше 50 га - житловий район з повним комплексом
громадського обслуговування місцевого значення.
3.19* Площа території, яку відводять під садибну забудову,
повинна забезпечити розміщення обсягів будівництва і формування
планувальних одиниць у погодженні з планувальною структурою міста
і системою громадських центрів.

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...

Сторінки:  [ 1 ]  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11
наступна сторінка »