Документ v026p710-09, чинний, поточна редакція — Прийняття від 19.10.2009

                                                          
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Р І Ш Е Н Н Я
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
у справі за конституційними поданнями
Президента України та 48 народних депутатів України
щодо відповідності Конституції України
(конституційності) окремих положень законів України
"Про вибори Президента України",
"Про Державний реєстр виборців", "Про внесення змін
до деяких законодавчих актів України
щодо виборів Президента України"
та Кодексу адміністративного судочинства України
(справа про внесення змін до деяких законодавчих актів
України щодо виборів Президента України)

м. Київ Справа N 1-50/2009
19 жовтня 2009 року
N 26-рп/2009

Конституційний Суд України у складі суддів:
Стрижака Андрія Андрійовича - головуючого, Бауліна Юрія Васильовича, Бринцева Василя Дмитровича, Вдовіченка Сергія Леонідовича, Головіна Анатолія Сергійовича, Джуня В'ячеслава Васильовича, Дідківського Анатолія Олександровича, Домбровського Івана Петровича - доповідача, Кампа Володимира Михайловича, Колоса Михайла Івановича, Лилака Дмитра Дмитровича, Маркуш Марії Андріївни, Мачужак Ярослави Василівни, Нікітіна Юрія Івановича, Овчаренка В'ячеслава Андрійовича, Стецюка Петра Богдановича, Ткачука Павла Миколайовича, Шишкіна Віктора Івановича,
розглянув на пленарному засіданні справу за конституційними
поданнями Президента України ( n0034100-09 ) та 48 народних
депутатів України щодо відповідності Конституції України
( 254к/96-ВР ) (конституційності) частини шостої статті 2, частини
шостої статті 23, частини дев'ятої статті 24, частини дев'ятої
статті 31, частин четвертої, п'ятої, дев'ятої статті 32, пунктів
1, 4, 5 частини другої статті 36-1, статті 49, абзацу першого
частини першої, частин другої, п'ятої статті 56, абзацу другого
частини четвертої статті 79, абзацу другого частини п'ятої
статті 83, частини сьомої статті 84, статті 92, частини четвертої
статті 94, частини четвертої статті 96, частин першої, четвертої,
п'ятої, шостої статті 99, статті 100 Закону України "Про вибори
Президента України" від 5 березня 1999 року N 474-XIV ( 474-14 )
(Відомості Верховної Ради України, 1999 р., N 14, ст. 81) зі
змінами, пункту 4 частини першої статті 109, частини шостої статті
117, другого речення частини четвертої, частини одинадцятої статті
172, частин десятої, дванадцятої статті 176 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) зі змінами,
частини сьомої статті 14, частин першої, другої статті 17, другого
речення пункту 3-1 розділу VII "Прикінцеві положення" Закону
України "Про Державний реєстр виборців" від 22 лютого 2007 року
N 698-V ( 698-16 ) (Відомості Верховної Ради України, 2007 р.,
N 20, ст. 282) зі змінами, абзацу четвертого підпункту 4 пункту 3,
підпункту 8, абзацу другого підпункту 9, підпунктів 14, 15,
абзаців третього, дев'ятого, дев'ятнадцятого підпункту 26,
підпунктів 34, 46 пункту 4, підпункту 4 пункту 5 розділу I, пункту
3 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення
змін до деяких законодавчих актів України щодо виборів Президента
України" від 21 серпня 2009 року N 1616-VI ( 1616-17 ) (Голос
України, 2009 р., 10 вересня).
Конституційний Суд України Ухвалою від 6 жовтня 2009 року
об'єднав конституційні провадження у справах за конституційними
поданнями Президента України ( n0034100-09 ) та 48 народних
депутатів України в одне конституційне провадження.
У процесі розгляду матеріалів справи Конституційний Суд
України Ухвалою від 19 жовтня 2009 року роз'єднав конституційне
провадження за вказаними поданнями на дві справи, виділивши окреме
конституційне провадження щодо конституційності положень
статей 157 і 158-1 Кримінального кодексу України ( 2341-14 ).
Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40
Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР )
стали конституційні подання Президента України ( n0034100-09 ) та
48 народних депутатів України.
Підставою для розгляду справи згідно зі статтями 71, 82
Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є
наявність спірних питань щодо конституційності зазначених
положень.
Заслухавши суддю-доповідача Домбровського І.П. та дослідивши
матеріали справи, Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. Суб'єкти права на конституційне подання - Президент
України та 48 народних депутатів України - звернулися до
Конституційного Суду України з клопотаннями визнати такими, що не
відповідають Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є
неконституційними), положення частини шостої статті 2 (щодо
визначення перебування на консульському обліку умовою реалізації
права голосу на виборах Президента України), частини шостої
статті 23, частини дев'ятої статті 24, частини дев'ятої статті 31,
частин четвертої, п'ятої, дев'ятої статті 32 (щодо внесення
виборчими комісіями змін до списків виборців на виборчій дільниці
в день голосування за рішеннями виборчих комісій), пунктів 1, 4, 5
частини другої статті 36-1 (щодо складання та уточнення списків
виборців на закордонних виборчих дільницях за принципом
перебування громадян на консульському обліку), статті 49, абзацу
першого частини першої, частин другої, п'ятої статті 56 (щодо
скасування прийняття рішення про скасування реєстрації кандидата
на пост Президента України вищим судовим органом і віднесення
прийняття цього рішення до виключних повноважень Центральної
виборчої комісії без належних гарантій судового захисту), абзацу
другого частини четвертої статті 79, абзацу другого частини п'ятої
статті 83, частини сьомої статті 84, статті 92, частини четвертої
статті 94, частини четвертої статті 96, частин першої, четвертої,
п'ятої, шостої статті 99, статті 100 Закону України "Про вибори
Президента України" від 5 березня 1999 року N 474-XIV ( 474-14 )
зі змінами (далі - Закон N 474), пункту 4 частини першої
статті 109, частини шостої статті 117, другого речення частини
четвертої, частини одинадцятої статті 172 (щодо скорочення до двох
днів строків вирішення судами відповідних адміністративних справ),
частин десятої, дванадцятої статті 176 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) зі змінами (далі - КАС України),
частини сьомої статті 14 (щодо надання Центральній виборчій
комісії (далі - ЦВК) повноважень щодо визначення порядку ведення
Державного реєстру виборців (далі - Реєстр), частин першої, другої
статті 17, другого речення пункту 3-1 розділу VII "Прикінцеві
положення" Закону України "Про Державний реєстр виборців" від
22 лютого 2007 року N 698-V ( 698-16 ) зі змінами (далі - Закон
N 698), абзацу четвертого підпункту 4 пункту 3 (у частині
скорочення до двох днів строків вирішення судами відповідних
адміністративних справ), підпункту 8, абзацу другого підпункту 9,
підпунктів 14, 15 (в частині, що стосується виключення норм про
відкріпні посвідчення), абзаців третього, дев'ятого,
дев'ятнадцятого підпункту 26 (у частині, що скасовує прийняття
рішення про скасування реєстрації кандидата на пост Президента
України вищим судовим органом і відносить прийняття цього рішення
до виключних повноважень ЦВК), підпунктів 34, 46 пункту 4,
підпункту 4 пункту 5 розділу I, пункту 3 розділу II "Прикінцеві
положення" Закону України "Про внесення змін до деяких
законодавчих актів України щодо виборів Президента України" від
21 серпня 2009 року N 1616-VI ( 1616-17 ) (далі - Закон N 1616).
2. Свої позиції щодо поставлених у конституційних поданнях
( n0034100-09 ) питань висловили Президент України, Голова
Верховної Ради України, Центр політико-правових реформ.
3. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені у
конституційних поданнях ( n0034100-09 ), виходить з такого.
Україна є демократичною, правовою державою, у якій визнається
і діє принцип верховенства права; права і свободи людини та їх
гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави;
держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і
забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави;
органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої
повноваження у встановлених Конституцією України ( 254к/96-ВР )
межах і відповідно до законів України (стаття 1, частина друга
статті 3, частина друга статті 6, частина перша статті 8
Конституції України) ( 254к/96-ВР ).
У частині другій статті 5 Основного Закону України
( 254к/96-ВР ) передбачено, що носієм суверенітету і єдиним
джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу
безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого
самоврядування.
Відповідно до статті 69 Конституції України ( 254к/96-ВР )
основними формами безпосередньої демократії є вибори та
референдум, а згідно з частиною першою статті 38 цієї Конституції
( 254к/96-ВР ) громадяни мають право брати участь в управлінні
державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах,
вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та
органів місцевого самоврядування.
Право обирати полягає в можливості громадянина України, який
на день проведення виборів досяг вісімнадцяти років та якого не
визнано судом недієздатним (стаття 70 Конституції України)
( 254к/96-ВР ), шляхом голосування брати участь в обранні,
зокрема, Президента України.
Згідно зі статтею 71 Конституції України ( 254к/96-ВР )
вибори до органів державної влади, зокрема вибори Президента
України, є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і
прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Право бути обраним на виборах Президента України полягає в
можливості громадянина України, який досяг тридцяти п'яти років,
має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх
перед днем виборів років та володіє державною мовою (частина друга
статті 103 Основного Закону України) ( 254к/96-ВР ), бути обраним
на виборах Президента України.
За пунктом 20 частини першої статті 92 Конституції України
( 254к/96-ВР ) організація і порядок проведення виборів і
референдумів визначаються виключно законами України.
Питання організації, порядок проведення виборів Президента
України, здійснення виборчого процесу, його забезпечення та
гарантування врегульовані Законом N 474 ( 474-14 ), КАС України
( 2747-15 ), Законом N 698 ( 698-16 ) та іншими законами.
3.1. Згідно з частиною шостою статті 2 Закону N 474
( 474-14 ) громадянин України, який проживає або перебуває в
період підготовки і проведення виборів за межами України і
перебуває на консульському обліку, реалізує своє право голосу на
виборах Президента України.
Автори клопотань вважають, що цією нормою позбавлено права
голосу на виборах Президента України виборців, які проживають або
перебувають у період підготовки і проведення виборів за межами
України, але не перебувають на консульському обліку. Таким чином,
на думку суб'єктів права на конституційне подання, положення
частини шостої статті 2 Закону N 474 ( 474-14 ) щодо визначення
перебування на консульському обліку умовою реалізації права голосу
на виборах Президента України не відповідає статті 3, частині
другій статті 5, статтям 21, 22, частинам першій, другій
статті 24, частині першій статті 38, статтям 64, 69, 70, частині
першій статті 71, частині першій статті 103 Конституції України
( 254к/96-ВР ).
Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо
конституційності вказаного положення, виходить з такого.
За Конституцією України ( 254к/96-ВР ) конституційні права і
свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті
нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається
звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод; Україна гарантує
піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її
межами; громадяни мають рівні конституційні права (частини друга,
третя статті 22, частина перша статті 24, частина третя
статті 25) ( 254к/96-ВР ).
Частиною шостою статті 2 Закону N 474 ( 474-14 ) до внесення
змін відповідно до Закону N 1616 ( 1616-17 ) передбачалося, що
громадянин України, який проживає або перебуває в період
підготовки і проведення виборів за межами України, перетнувши
державний кордон України на законних підставах, реалізує своє
право голосу на виборах Президента України на загальних підставах.
Тобто попередньою редакцією цієї норми було встановлено гарантію
реалізації права голосу на виборах Президента України виборцю,
який перебуває за межами території України, незалежно від
перебування його на консульському обліку.
Разом з тим Законом N 474 ( 474-14 ) не передбачено
можливості реалізувати конституційне право вільно обирати
Президента України для тих громадян, які проживають або
перебувають у період підготовки і проведення виборів за межами
України, але не перебувають на консульському обліку.
Конституційний Суд України вважає, що положенням частини
шостої статті 2 Закону N 474 ( 474-14 ) встановлено додаткову
вимогу щодо реалізації активного виборчого права для громадян, які
проживають або перебувають у період підготовки і проведення
виборів за межами України, - перебування на консульському обліку,
чим звужено зміст та обсяг права громадян обирати Президента
України.
Отже, положення частини шостої статті 2 Закону N 474
( 474-14 ) щодо визначення перебування на консульському обліку
умовою реалізації права голосу на виборах Президента України не
відповідає частинам другій, третій статті 22, частині першій
статті 24, частині першій статті 38, частині першій статті 64,
частині першій статті 71, частині першій статті 103 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (є неконституційним).
3.2. Суб'єкт права на конституційне подання - Президент
України - стверджує, що Конституції України ( 254к/96-ВР ) із
зазначених підстав не відповідають пункти 1, 4, 5 частини другої
статті 36-1 Закону N 474 ( 474-14 ), якими встановлено, що не
пізніш як за шість днів до дня виборів до органу ведення Реєстру у
Міністерстві закордонних справ України за формою, встановленою
ЦВК, керівники дипломатичних чи консульських установ України
подають відомості про: громадян України, які перебувають на
консульському обліку, яким після останнього дня періоду, за який
надавалися до органу ведення Реєстру передбачені законом
відомості, виповнилося або на день виборів виповниться
вісімнадцять років; громадян України - виборців, які після
останнього дня періоду, за який надавалися до органу ведення
Реєстру передбачені законом відомості, стали на консульський облік
на території відповідного консульського округу; громадян України -
виборців, які після останнього дня періоду, за який надавалися до
органу ведення Реєстру передбачені законом відомості, зняті з
консульського обліку на території відповідного консульського
округу.
Конституційний Суд України вважає, що подання керівниками
дипломатичних та консульських установ України до органу ведення
Реєстру у Міністерстві закордонних справ України відомостей,
передбачених пунктами 1, 4, 5 частини другої статті 36-1 Закону
N 474 ( 474-14 ), є способом здійснення встановлених законом
виборчих процедур, а тому немає підстав для тверджень про
порушення таким законодавчим регулюванням конституційного права
громадян України вільно обирати до органів державної влади.
Отже, положення пунктів 1, 4, 5 частини другої статті 36-1
Закону N 474 ( 474-14 ) не суперечать статті 3, частині другій
статті 5, частинам другій, третій статті 22, частинам першій,
другій статті 24, частині першій статті 38, статтям 64, 69, 70,
частині першій статті 71, частині першій статті 103 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (є конституційними).
3.3. Відповідно до першого речення частини шостої статті 23,
першого речення частини дев'ятої статті 24 Закону N 474 ( 474-14 )
до складу окружної, дільничної виборчої комісії можуть входити
громадяни України, які мають право голосу і проживають у межах
відповідного територіального округу або міста, на території якого
розташований цей округ.
Суб'єкти права на конституційне подання зазначають, що такий
порядок формування виборчих комісій є обмеженням громадян України
у праві на свободу політичної діяльності, не забороненої
Конституцією ( 254к/96-ВР ) і законами України, та на участь в
управлінні державними справами за ознакою місця проживання. На
їхню думку, зазначені положення суперечать частині другій
статті 3, частині четвертій статті 15, частині третій статті 22,
частинам першій, другій статті 24, статті 33, частині першій
статті 38, частині другій статті 71 Конституції України
( 254к/96-ВР ).
Конституційний Суд України, вирішуючи спірне питання,
виходить з такого.
Згідно з частиною першою статті 22 Закону N 474 ( 474-14 )
виборчі комісії є спеціальними колегіальними державними органами,
уповноваженими організовувати підготовку та проведення виборів
Президента України та забезпечувати точне й однакове дотримання
законодавства України щодо виборів Президента України. Будучи
членом виборчої комісії, громадянин реалізує своє конституційне
право брати участь в управлінні державними справами (частина перша
статті 38 Конституції України) ( 254к/96-ВР ).
Відповідно до частини четвертої статті 15 Конституції України
( 254к/96-ВР ) держава гарантує свободу політичної діяльності, не
забороненої Конституцією ( 254к/96-ВР ) і законами України. Це
означає, що на конституційному та законодавчому рівнях можуть
встановлюватися певні обмеження, умови реалізації права громадян
на свободу політичної діяльності. Така діяльність громадян
провадиться шляхом їх участі у політичному житті суспільства,
зокрема через право громадян брати участь в управлінні державними
справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно
обирати і бути обраними до органів державної влади та органів
місцевого самоврядування. Виборчі комісії є суб'єктом виборчого
процесу, його невід'ємною складовою, вони наділені повноваженнями
вирішувати важливі для держави питання щодо організації та
проведення виборів, отже, є підстави стверджувати, що участь у
роботі таких виборчих комісій є способом реалізації права громадян
на участь в управлінні державними справами.
Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть
бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України
( 254к/96-ВР ) (частина перша статті 64 Основного Закону України).
Конституційний Суд України наголошує, що встановлення обмежень
прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови,
що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно
необхідним. Позбавлення громадянина України права брати участь в
управлінні державними справами шляхом участі у роботі окружної або
дільничної виборчої комісії у зв'язку з його проживанням за межами
відповідного округу або міста в умовах відсутності воєнного або
надзвичайного стану є порушенням частини четвертої статті 15,
частини першої статті 38 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Отже, положення частини шостої статті 23, частини дев'ятої
статті 24 Закону N 474 ( 474-14 ) у частині, що встановлює вимогу
до кандидата у члени окружної, дільничної виборчої комісії
проживати у межах відповідного територіального округу або міста,
на території якого розташований цей округ, суперечать частині
четвертій статті 15, частині другій статті 22, частині першій
статті 24, частині першій статті 38 Основного Закону України
( 254к/96-ВР ) (є неконституційними).
3.4. За змістом оспорюваних положень статті 56 Закону N 474
( 474-14 ) ЦВК у визначених частиною першою цієї статті випадках
приймає рішення про скасування реєстрації кандидата на пост
Президента України (абзац перший частини першої); рішення ЦВК про
скасування реєстрації кандидата на пост Президента України
оприлюднюється в державних засобах масової інформації (частина
друга); ЦВК розглядає питання про скасування реєстрації кандидата
на пост Президента України чи про оголошення кандидату або партії
(блоку) попередження у присутності кандидата на пост Президента
України або уповноваженого представника партії (блоку), яка
висунула цього кандидата; про час розгляду цього питання зазначені
особи повідомляються не пізніш як у день, що передує дню розгляду;
у разі відсутності зазначених осіб без поважних причин, а при
розгляді цього питання менш як за три дні до дня виборів чи дня
повторного голосування незалежно від причини це питання
розглядається ЦВК за відсутності зазначених осіб (частина п'ята)
( 474-14 ).
За редакцією статті 56 Закону N 474 ( 474-14 ) до внесення
змін згідно з Законом N 1616 ( 1616-17 ) рішення щодо скасування
реєстрації кандидата на пост Президента України приймав Верховний
Суд України за зверненням ЦВК.
На думку суб'єкта права на конституційне подання - Президента
України, визначений чинною редакцією статті 56 Закону N 474
( 474-14 ) порядок скасування рішення про реєстрацію кандидата на
пост Президента України є позбавленням кандидата на пост
Президента України гарантій належного судового захисту права бути
обраним. Автор клопотання стверджує про порушення таким
законодавчим регулюванням частин другої, третьої статті 22,
частини першої статті 38, частини другої статті 55, статті 64
Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Конституційний Суд України вважає, що вказані у частині
першій статті 56 Закону N 474 ( 474-14 ) підстави скасування
реєстрації кандидата на пост Президента України (звернення
кандидата на пост Президента України з письмовою заявою про
відмову від балотування; вихід партії, членом якої є кандидат на
пост Президента України, із складу блоку, який приймав рішення про
його висування, або прийняття партіями, що входять до блоку, який
висунув кандидата, рішення про розпуск виборчого блоку; припинення
громадянства України кандидата на пост Президента України; вибуття
кандидата на пост Президента України за межі України для
постійного проживання; визнання кандидата на пост Президента
України недієздатним чи набрання стосовно нього законної сили
обвинувальним вироком суду за вчинення умисного злочину (пункти 1,
2, 3, 4, 5) ( 474-14 ) є юридичними фактами, що пов'язані або з
реалізацією кандидатом в Президенти України права зняти свою
кандидатуру з балотування, або із втратою ним пасивного виборчого
права тощо.
Рішення ЦВК про скасування реєстрації кандидата на пост
Президента України може бути оскаржене до суду кандидатом на пост
Президента України на підставі статті 55 Конституції України
( 254к/96-ВР ) та норм КАС України ( 2747-15 ).
Враховуючи викладене, Конституційний Суд України дійшов
висновку, що положення частин першої, другої, п'ятої статті 56
Закону N 474 ( 474-14 ) не суперечать частинам другій, третій
статті 22, частині першій статті 38, частині другій статті 55,
статті 64 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є конституційними).
3.5. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 79,
абзацом другим частини п'ятої статті 83 Закону N 474 ( 474-14 )
непідписання або відмова у підписанні протоколу окремими членами
комісії не має правових наслідків для дійсності протоколу.
Президент України стверджує, що таким законодавчим
регулюванням дійсними визнаються протоколи про підрахунок голосів
виборців на виборчій дільниці, про підсумки голосування в межах
територіального виборчого округу без декількох підписів або
взагалі не підписані, а також створюються можливості для
оформлення на практиці більше одного дійсного протоколу, які не
можна оскаржити до суду, чим "створено механізм спотворення
народного волевиявлення на виборах Президента України". У
конституційному поданні ( n0034100-09 ) стверджується про
невідповідність оспорюваних положень статтям 5, 38, 69, 70, 103
Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Вирішуючи спір, Конституційний Суд України виходить з такого.
В абзаці першому частини четвертої статті 79 Закону N 474
( 474-14 ) визначено вимоги щодо оформлення протоколу дільничної
виборчої комісії про підрахунок голосів. Зокрема, встановлено
обов'язок голови, заступника голови, секретаря та інших членів
дільничної виборчої комісії, які присутні на засіданні комісії,
підписати кожен примірник протоколу; передбачено, що у разі
відсутності підпису члена дільничної виборчої комісії у протоколі
проти його прізвища зазначається причина відсутності підпису; у
разі своєї незгоди з відомостями, що зазначені у протоколі, член
комісії зобов'язаний викласти у письмовій формі свою окрему думку,
яка додається до протоколу.
Відповідно до частини четвертої статті 28 Закону N 474
( 474-14 ) засідання виборчої комісії є повноважним, якщо в ньому
бере участь не менш як дві третини складу комісії, а рішення
вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість від
складу комісії (частина тринадцята статті 28 Закону N 474)
( 474-14 ).
На підставі системного аналізу вказаних норм Закону N 474
( 474-14 ) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в абзаці
другому частини четвертої статті 79, абзаці другому частини п'ятої
статті 83 Закону N 474 ( 474-14 ) йдеться про непідписання або
відмову у підписанні протоколу окремими (тобто деякими, кількома,
не всіма) членами комісії з тих, які беруть участь у повноважному
засіданні виборчої комісії.
Конституційний Суд України наголошує, що положення Закону
N 474 ( 474-14 ), згідно з яким непідписання або відмова у
підписанні протоколу окремими членами комісії не має правових
наслідків для дійсності протоколу, не виключає можливості
оскарження дійсності протоколу у разі його непідписання або
відмови у підписанні окремими членами комісії, з тих, які беруть
участь у засіданні виборчої комісії, або з інших підстав, що не
визначені оскаржуваними положеннями, а також не виключає
відповідальності у випадках та порядку, встановлених законом.
Отже, абзац другий частини четвертої статті 79, абзац другий
частини п'ятої статті 83 Закону N 474 ( 474-14 ) не суперечать
статтям 5, 38, 69, 70, 103 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
3.6. Згідно з частиною сьомою статті 84 Закону N 474
( 474-14 ) скарги, що стосуються підготовки і проведення виборів
Президента України, на рішення, дії чи бездіяльність виборчих
комісій та їх членів, органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, підприємств, установ, закладів та організацій, їх
посадових і службових осіб, акти та дії об'єднань громадян, крім
тих, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання
громадян належать до їх внутрішньої організаційної діяльності або
їх виключної компетенції, дії та бездіяльність засобів масової
інформації, їх посадових та службових осіб, а також інших
суб'єктів виборчого процесу у день голосування і наступні дні
виборчого процесу до ЦВК не подаються. У разі надходження
зазначені скарги залишаються ЦВК без розгляду. Подання таких скарг
не перешкоджає встановленню результатів виборів Президента України
та їх оголошенню.
Суб'єкти права на конституційне подання зазначають, що до
внесення змін до Закону N 474 ( 474-14 ) згідно із Законом N 1616
( 1616-17 ) заборони подавати скарги до ЦВК у день голосування і
після дня голосування та розглядати їх ЦВК не було. Громадяни
України, звертаючись до ЦВК зі скаргами, реалізовували передбачені
Конституцією України ( 254к/96-ВР ) право направляти письмові
звернення або особисто звертатися до органів державної влади,
посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути
звернення і дати обґрунтовану відповідь, та право будь-якими не
забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від
порушень і протиправних посягань (стаття 40, частина п'ята
статті 55) ( 254к/96-ВР ). Автори клопотань вважають, що частина
сьома статті 84 Закону N 474 ( 474-14 ) не відповідає частині
другій статті 3, частинам другій, третій статті 22, статті 40,
частині п'ятій статті 55, частині першій статті 64 Конституції
України ( 254к/96-ВР ).
Розглядаючи клопотання, Конституційний Суд України виходить з
такого.
Відповідно до Закону України "Про Центральну виборчу комісію"
( 1932-15 ) (далі - Закон про ЦВК) ЦВК є постійно діючим
колегіальним державним органом, який очолює систему виборчих
комісій; забезпечує відповідно до своїх повноважень дотримання
передбачених Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та законами
України принципів і засад виборчого і референдумного процесів,
реалізацію виборчих прав громадян України та права на участь у
референдумі, однакове застосування законодавства України про
вибори і референдуми на всій території України; здійснює контроль
за дотриманням політичними партіями (виборчими блоками політичних
партій), іншими суб'єктами виборчого процесу та процесу
референдуму вимог законодавства про вибори і референдуми;
організовує підготовку і проведення виборів Президента України
(статті 1, 2, пункт 9 статті 17, пункт 1 статті 18) ( 1932-15 ).
Крім того, у разі необхідності ЦВК може за власною ініціативою
розглянути та прийняти рішення стосовно надання виборчим комісіям
роз'яснень і рекомендацій щодо застосування законодавства України
про вибори, організації підготовки та проведення виборів,
організації роботи виборчих комісій та інших питань, віднесених до
повноважень ЦВК (стаття 16 Закону про ЦВК) ( 1932-15 ).
Конституційний Суд України звертає увагу на те, що статтею 14
Закону про ЦВК ( 1932-15 ) передбачено право громадян на звернення
до ЦВК з питань, що належать до її повноважень, у порядку,
встановленому Законом про ЦВК ( 1932-15 ), Законом України "Про
звернення громадян" ( 393/96-ВР ) та іншими законами України. За
змістом частини третьої цієї статті під зверненням, скаргою слід
розуміти інформацію про порушення законодавства України про вибори
та вимогу забезпечити реалізацію і захист виборчих прав, законних
інтересів суб'єктів виборчого процесу, поновити порушені виборчі
права. Згідно із Законом про ЦВК ( 1932-15 ) такі скарги подаються
і розглядаються в порядку та строки, встановлені відповідним
законом України про вибори (частина четверта статті 14)
( 1932-15 ), скарги, які подані до ЦВК під час виборчого процесу
та стосуються цього процесу, розглядаються ЦВК протягом п'яти днів
з дня їх надходження, якщо інший строк не встановлено відповідним
законом України про вибори (частина друга статті 15) ( 1932-15 ).
Положення частини сьомої статті 84 Закону N 474 ( 474-14 )
виключає можливість звернення до ЦВК зі скаргами та реалізацію
закріплених у Законі про ЦВК ( 1932-15 ) функцій та повноважень у
день голосування і наступні дні виборчого процесу.
Конституційний Суд України зазначає, що заборона звертатися
до ЦВК зі скаргами, що стосуються підготовки і проведення виборів
Президента України, у день голосування і наступні дні виборчого
процесу, розглядати ЦВК такі скарги передбачена всупереч приписам
статті 40 Конституції України ( 254к/96-ВР ), згідно з якою усі
мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові
звернення або особисто звертатися до органів державної влади,
органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих
органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану
відповідь у встановлений законом строк. За статтями 22, 64
Основного Закону України ( 254к/96-ВР ) це право гарантується і не
може бути обмежене.
Отже, частина сьома статті 84 Закону N 474 ( 474-14 ) не
відповідає статті 1, частині першій статті 8, частинам другій,
третій статті 22, статті 40, статті 64 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (є неконституційною).
3.7. Згідно із Законом N 1616 ( 1616-17 ) статтю 92 Закону
N 474 ( 474-14 ) викладено в новій редакції: "Скарги, що
стосуються призначення, підготовки і проведення виборів Президента
України, можуть бути подані на рішення, дії чи бездіяльність
виборчих комісій та їх членів, дій кандидатів на пост Президента
України, їх довірених осіб". Статтю 100 Закону N 474 ( 474-14 )
викладено в новій редакції, відповідно до якої визначено суб'єктів
звернення з позовами до суду по окремих категоріях справ.
Статті 101, 102 Закону N 474 ( 474-14 ), якими регулювалися
особливості оскарження актів чи дій об'єднань громадян, виборчих
блоків, дій чи бездіяльності засобів масової інформації, їх
власників, посадових і службових осіб, виключено.
Суб'єкт права на конституційне подання - 48 народних
депутатів України - порушує питання про відповідність статей 92,
100 Закону N 474 ( 474-14 ), підпункту 46 пункту 4 розділу I
Закону N 1616 ( 1616-17 ) частині другій статті 3, частині третій
статті 22, статті 40, частині п'ятій статті 55, частині першій
статті 64 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
У клопотанні зазначається, що порівняно з попередньою
редакцією статей 92, 100 (до внесення змін згідно із Законом
N 1616) ( 1616-17 ), статей 101, 102 та частини третьої статті 103
Закону N 474 ( 474-14 ) (до їх виключення згідно з підпунктом 46
пункту 4 розділу I Закону N 1616) ( 1616-17 ) істотно звужено
перелік можливих предметів та суб'єктів оскарження, що
унеможливлює оскарження до виборчих комісій, зокрема до ЦВК,
окремих питань, чим обмежено можливості захисту порушених виборчих
прав громадян, а отже, є ознаки порушення частини другої статті 3,
частини третьої статті 22, статті 40, частини п'ятої статті 55,
частини першої статті 64 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Розглядаючи клопотання, Конституційний Суд України зазначає.
Відповідно до частини першої статті 99 Закону N 474
( 474-14 ) провадження в окремих категоріях справ у судах, а також
порядок розгляду та оскарження рішень визначаються КАС України
( 2747-15 ) з урахуванням особливостей, передбачених Законом
N 474 ( 474-14 ). За частиною другою цієї статті до суду можуть
бути оскаржені: рішення, дії чи бездіяльність органів виконавчої
влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ,
закладів та організацій, їх посадових та службових осіб - за
місцезнаходженням відповідного органу, підприємства, установи,
закладу, організації, посадової (службової) особи, рішення, дії чи
бездіяльність яких оскаржуються у порядку, передбаченому
статтею 174 КАС України ( 2747-15 ); акти чи дії партій (блоків) -
суб'єктів виборчого процесу, об'єднань громадян, крім тих, які
відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян
належать до їх внутрішньої організаційної діяльності або їх
виключної компетенції - за місцезнаходженням органу об'єднання
громадян, виборчого блоку, акти чи дії якого оскаржуються у
порядку, передбаченому статтею 175 КАС України ( 2747-15 ); дії чи
бездіяльність засобів масової інформації, їх власників, посадових
і службових осіб, творчих працівників - за місцезнаходженням
засобу масової інформації, дії чи бездіяльність якого оскаржуються
у порядку, передбаченому статтею 174 КАС України ( 2747-15 );
рішення, дії чи бездіяльність виборчих комісій, у тому числі
рішення ЦВК із встановлення результатів виборів у порядку,
передбаченому статтею 172 КАС України ( 2747-15 ). Аналогічні
положення містяться і в статті 176 КАС України ( 2747-15 ) у
редакції Закону N 1616 ( 1616-17 ), де визначено особливості
провадження у справах, пов'язаних із виборами Президента України.
Таким чином, скарги щодо предметів, суб'єктів оскарження, які
не розглядаються виборчими комісіями і про які йдеться у
конституційному поданні ( n0034100-09 ), можуть бути розглянуті в
судовому порядку, що є гарантією захисту порушених виборчих прав.
Звуження кола предметів та суб'єктів оскарження для виборчих
комісій пов'язане з особливостями законодавчого врегулювання
питань виборчого процесу, що не належить до гарантій, визначених
частиною п'ятою статті 55 Конституції України ( 254к/96-ВР ) щодо
права будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої
права і свободи від порушень та протиправних посягань.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що викладення за
Законом N 1616 ( 1616-17 ) статей 92, 100 Закону N 474 ( 474-14 )
в новій редакції, виключення статей 101, 102, частини третьої
статті 103 Закону N 474 ( 474-14 ) не порушило частини п'ятої
статті 55 Конституції України ( 254к/96-ВР ), а отже, відсутнє і
порушення частини другої статті 3, частини третьої статті 22,
статті 40, частини першої статті 64 Конституції України
( 254к/96-ВР ).
3.8. Згідно з частиною шостою статті 99 Закону N 474
( 474-14 ) позови щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності
суб'єктів виборчого процесу, не розглянуті судом протягом двох
днів з часу закінчення голосування на виборчих дільницях,
залишаються без розгляду.
Суб'єкти права на конституційне подання вважають, що частина
шоста статті 99 Закону N 474 ( 474-14 ) не відповідає частинам
другій, третій статті 22, частинам першій, другій статті 55,
статті 64, частині другій статті 124 Конституції України
( 254к/96-ВР ), оскільки створює механізм, який за певних обставин
унеможливлює оскарження результатів виборів Президента України.
При розгляді порушеного питання Конституційний Суд України
виходить з такого.
Відповідно до Основного Закону України ( 254к/96-ВР ) права і
свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному
гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи
бездіяльності органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша, друга
статті 55) ( 254к/96-ВР ).
За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною
в Рішенні від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 ( v003p710-03 ) у
справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора,
"правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно
відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне
поновлення в правах" (абзац десятий пункту 9 мотивувальної
частини).
Невиконання судом вимоги щодо розгляду справ у стислий строк
(протягом двох днів з часу закінчення голосування на виборчих
дільницях) не може бути підставою для залишення скарги судом без
розгляду у зв'язку із закінченням строків, оскільки є несумісним
із суттю конституційного права на судовий захист і призводить до
порушення правової справедливості у реалізації виборчих прав
громадян.
Таким чином, частина шоста статті 99 Закону N 474 ( 474-14 ),
згідно з якою суд залишає позови щодо оскарження рішень, дій чи
бездіяльності суб'єктів виборчого процесу після закінчення
визначених для цього строків без розгляду, є такою, що обмежує
закріплену Конституцією України ( 254к/96-ВР ) гарантію здійснення
прав і свобод людини і громадянина - право на їх судовий захист
(частини перша, друга статті 55) ( 254к/96-ВР ), яке гарантується
(частина друга статті 22) ( 254к/96-ВР ), не може бути обмежене
(стаття 64) ( 254к/96-ВР ), а його зміст та обсяг не можуть бути
звужені (частина третя статті 22) ( 254к/96-ВР ).
Враховуючи зазначене, Конституційний Суд України дійшов
висновку про невідповідність частини шостої статті 99 Закону N 474
( 474-14 ) частинам другій, третій статті 22, частинам першій,
другій статті 55, статті 64 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
3.9. Відповідно до частини одинадцятої статті 172 КАС України
( 2747-15 ) суд вирішує адміністративні справи, визначені цією
статтею, у дводенний строк після надходження позовної заяви.
Адміністративні справи за позовними заявами, що надійшли до дня
голосування, вирішуються судом у дводенний строк, але не пізніше
ніж за дві години до початку голосування. Адміністративні справи
за позовними заявами, що надійшли у день голосування, вирішуються
судом до закінчення голосування. Адміністративні справи за
позовними заявами, що надійшли у день голосування, але після
закінчення голосування, вирішуються судом у дводенний строк після
надходження позовної заяви.
Як зазначають суб'єкти права на конституційні подання,
частиною одинадцятою статті 172 КАС України ( 2747-15 ) внаслідок
встановлення дводенного строку для вирішення судами
адміністративних справ значно скорочено строк розгляду судами
відповідних позовних заяв порівняно з попередньою редакцією цієї ж
норми, у якій було закріплено п'ятиденний строк розгляду справ.
На думку Президента України, це може унеможливити всебічний
розгляд судами всіх обставин справи, а отже, перешкоджатиме
належній реалізації громадянами України права на судовий захист,
гарантованого частинами першою, другою статті 55 Конституції
України ( 254к/96-ВР ).
Народні депутати України стверджують, що вказане скорочення
строків розгляду судами адміністративних справ не забезпечує
належного і повного розгляду справ судами, зокрема офіційного
з'ясування всіх обставин у справі, як це передбачено пунктом 4
статті 7 КАС України ( 2747-15 ) у повній відповідності з частиною
четвертою статті 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Вирішуючи спір щодо відповідності Конституції України
( 254к/96-ВР ) частини одинадцятої статті 172 КАС України
( 2747-15 ), Конституційний Суд України зазначає.
Виключно законами України визначаються судоустрій,
судочинство (пункт 14 частини першої статті 92 Конституції
України) ( 254к/96-ВР ). Тобто встановлення строків розгляду
адміністративних справ є предметом законодавчого регулювання.
Тривалість таких строків залежить від особливостей
адміністративних справ, зокрема скорочений строк розгляду позовних
заяв, закріплений у частині одинадцятій статті 172 КАС України
( 2747-15 ), пов'язаний із характером виборчого процесу. За
правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в
підпункті 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 липня
2003 року 13-рп/2003 ( v013p710-03 ) "визначення стислих строків
оскарження порушень відповідає характеру виборчого процесу, але
при їх встановленні та застосуванні не повинні ущемлюватись права
і свободи виборців, політичних партій (виборчих блоків партій),
кандидатів у народні депутати України".
Таким чином, встановлення частиною одинадцятою статті 172 КАС
України ( 2747-15 ) скорочених строків розгляду позовних заяв
відповідає характеру виборчого процесу, є питанням законодавчої
доцільності і не суперечить частині першій статті 55, частині
четвертій статті 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ), тобто є
конституційним.
3.10. Згідно з частиною десятою статті 176 КАС України
( 2747-15 ) суд розглядає та вирішує адміністративні справи,
пов'язані з виборами Президента України, за скаргами, поданими на
вчинені порушення з моменту припинення голосування на виборчих
дільницях, протягом двох днів після дня голосування.
На думку народних депутатів України, частина десята
статті 176 КАС України ( 2747-15 ), по суті, унеможливлює
оскарження до суду порушень, які можуть мати місце при підрахунку
голосів та встановленні результатів виборів, що, в свою чергу,
суперечить вимогам статті 55 Конституції України ( 254к/96-ВР ),
оскільки порушує право кожного на судовий захист, та частини
другої статті 124 Основного Закону України ( 254к/96-ВР ), згідно
з якою юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що
виникають у державі. Посилаючись на частину восьму статті 83
Закону N 474 ( 474-14 ), у якій визначено строк встановлення
окружною виборчою комісією підсумків голосування (не пізніше ніж
на п'ятий день з дня проведення виборів), а також на частину першу
статті 84 Закону N 474 ( 474-14 ), яка передбачає встановлення ЦВК
результатів голосування протягом десяти днів, але не пізніше ніж
на третій день з дня отримання всіх протоколів окружних виборчих
комісій, автори клопотання зазначають, що на підставі цих норм
порушення виборчих прав, вчинені під час встановлення результатів
виборів, не можуть бути захищені в судовому порядку.
Конституційний Суд України виходить з такого.
Відповідно до частини шостої статті 172 КАС України
( 2747-15 ) позовні заяви щодо рішень, дій чи бездіяльності
виборчої комісії, комісії з референдуму, членів цих комісій можуть
бути подані до адміністративного суду у п'ятиденний строк з дня
прийняття рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності. Для
позовних заяв щодо рішень, дій чи бездіяльності дільничних
виборчих комісій (їх членів), що мали місце під час підрахунку
голосів та встановлення результатів голосування на дільниці,
частиною восьмою вказаної статті окремо передбачено строк їх
подання до суду - два дні з дня прийняття рішення, вчинення дії
або допущення бездіяльності. Стосовно оскарження рішень, дій чи
бездіяльності окружних виборчих комісій та їх членів йдеться
окремо у частині дев'ятій статті 176 КАС України ( 2747-15 ), яка
передбачає здійснення такого оскарження у порядку, встановленому
законодавством. Частиною одинадцятою статті 172 КАС України
( 2747-15 ) визначено, що розгляд судом таких справ здійснюється у
дводенний строк після надходження позовної заяви.
З наведеного вбачається, що вся діяльність виборчих комісій,
у тому числі і ЦВК, є об'єктом судового контролю.
Отже, частиною десятою статті 176 КАС України ( 2747-15 ) не
обмежуються права осіб на оскарження до суду порушень, які можуть
мати місце при підрахунку голосів та встановленні результатів
виборів, що визначено статтею 172 КАС України ( 2747-15 ), тому
вона не суперечить вимогам статті 55, частини другої статті 124
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є конституційною).
3.11. Згідно з другим реченням частини четвертої статті 172
КАС України ( 2747-15 ) протоколи територіальних (окружних)
виборчих комісій щодо встановлення підсумків голосування у межах
територіального виборчого округу під час проведення виборів
Президента України, народних депутатів України, а також протоколи
про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці оскарженню в
судовому порядку не підлягають. У зв'язку з цим у пункті 4 частини
першої статті 109 КАС України ( 2747-15 ) передбачено, що суддя
відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо
подана заява щодо такого протоколу.
Суб'єкт права на конституційне подання - Президент України -
зазначає, що протокол щодо встановлення підсумків голосування є
єдиним письмовим виборчим документом, який фіксує результати
безпосереднього народного волевиявлення насамперед на виборчій
дільниці, а також у територіальному виборчому окрузі та є основою
для встановлення результатів виборів. Зазначені ж положення КАС
України ( 2747-15 ) унеможливлюють судовий контроль за діяльністю
окружних, дільничних виборчих комісій на стадії встановлення
підсумків голосування, підрахунку голосів. Відтак наведені
положення не відповідають статті 5, частині другій статті 22,
статті 38, частинам першій, другій статті 55, статтям 69, 70, 103
Основного Закону України ( 254к/96-ВР ).
Вирішуючи це питання, Конституційний Суд України виходить з
такого.
За частинами першою, другою статті 55 Конституції України
( 254к/96-ВР ) права і свободи людини і громадянина захищаються
судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій
чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, посадових і службових осіб. Конституційний Суд
України у Рішенні від 25 грудня 1997 року N 9-зп ( v009p710-97 ) у
справі за зверненнями жителів міста Жовті Води виклав правову
позицію, згідно з якою частину першу статті 55 Конституції України
( 254к/96-ВР ) треба розуміти так, що кожному гарантується захист
прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у
правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без
громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або
порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації
або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у
прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до
чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке
згідно зі статтею 64 Конституції України ( 254к/96-ВР ) не може
бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини).
За частиною першою статті 28 Закону N 474 ( 474-14 ) основною
формою роботи комісії є засідання. На засіданні виборчої комісії
ведеться протокол, що підписується головуючим на засіданні та
секретарем комісії (чи виконуючим обов'язки секретаря, який
визначається на засіданні). Протокол засідання комісії надається
для ознайомлення членам комісії не пізніше наступного засідання
комісії (частина дванадцята статті 28 Закону N 474) ( 474-14 ).
Акти і протоколи виборчої комісії складаються у випадках,
передбачених Законом N 474 ( 474-14 ), за формами, затвердженими
ЦВК. Акт або протокол комісії підписується всіма присутніми на
засіданні членами виборчої комісії, підписи яких скріплюються
печаткою виборчої комісії. Згідно з частиною другою статті 78
Закону N 474 ( 474-14 ) засідання дільничної виборчої комісії
починається відразу після закінчення голосування, проводиться без
перерви і закінчується після складання та підписання протоколу про
підрахунок голосів на виборчій дільниці. У статті 79 Закону N 474
( 474-14 ) встановлено порядок складання протоколу про підрахунок
голосів виборців, застереження та заборони, порушення яких може
бути оскаржено до суду.
Згідно з частиною другою статті 124 Конституції України
( 254к/96-ВР ) юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини,
що виникають у державі, а відтак і на правовідносини, які мали
місце в процесі складання протоколів щодо встановлення підсумків
голосування у межах територіального виборчого округу під час
проведення виборів Президента України, а також протоколів про
підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці.
Враховуючи наведене, Конституційний Суд України дійшов
висновку, що положення пункту 4 частини першої статті 109, другого
речення частини четвертої статті 172 КАС України ( 2747-15 ) не
відповідають статтям 55, 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є
неконституційними).
3.12. За змістом положень частини четвертої статті 99 Закону
N 474 ( 474-14 ), частини шостої статті 117, частини дванадцятої
статті 176 КАС України ( 2747-15 ) встановлено заборону суду
здійснювати забезпечення позову щодо спорів, які стосуються
призначення, підготовки і проведення виборів.
Суб'єкти права на конституційне подання порушують питання про
невідповідність зазначених положень частині другій статті 3,
статті 21, частинам другій, третій статті 22, частинам першій,
другій статті 55, частині першій статті 64, частині другій
статті 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ). На думку авторів
клопотань, введення законодавцем заборони на забезпечення судом
позову у спорах, які стосуються призначення, підготовки і
проведення виборів, скасовує гарантії поновлення виборчих прав та
обмежує право на судовий захист.
Оспорювані положення Закону N 474 ( 474-14 ) та КАС України
( 2747-15 ) у попередніх редакціях не містили заборони на
здійснення судом повноважень щодо забезпечення позову у спорах,
які стосуються призначення, підготовки і проведення виборів.
Визначений у статті 118 КАС України ( 2747-15 ) порядок
забезпечення адміністративного позову передбачає негайний розгляд
клопотання про застосування адміністративного позову (не пізніше
наступного дня після його одержання) та виконання ухвал з питань
забезпечення адміністративного позову (частини перша, п'ята)
( 2747-15 ).
Вбачається, що законодавець, встановлюючи частиною четвертою
статті 99 Закону N 474 ( 474-14 ), частиною шостою статті 117,
частиною дванадцятою статті 176 КАС України ( 2747-15 ) обмеження
на здійснення судами забезпечення позову у справах,які стосуються
призначення, підготовки і проведення виборів, мав на меті
забезпечити безперервність виборчого процесу, здійснення виборчих
процедур у стислі строки. Однак при встановленні та застосуванні
таких обмежень не повинні ущемлюватися права і свободи виборців,
політичних партій (виборчих блоків партій), кандидатів у
Президенти України. Зокрема ці обмеження не можуть негативно
впливати на реалізацію громадянами права на судовий захист свого
виборчого права.
Конституційний Суд України звертає увагу, що встановлена
оспорюваними положеннями Закону N 474 ( 474-14 ) та КАС України
( 2747-15 ) заборона судам здійснювати забезпечення позову
стосується призначення, підготовки та проведення виборів, тобто
охоплює всі етапи виборчого процесу. За таких умов
унеможливлюється виконання рішень суду, прийнятих в окремих
справах щодо спорів стосовно призначення, підготовки і проведення
виборів, що фактично означає неможливість реалізації особами права
на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України
( 254к/96-ВР ). Згідно зі статтею 64 Основного Закону України
( 254к/96-ВР ) право на судовий захист не може бути обмежене.
Конституційний Суд України вважає, що зміни, внесені
законодавцем до оспорюваних положень Закону N 474 ( 474-14 ) та
КАС України ( 2747-15 ) щодо заборони суду здійснювати
забезпечення позову у спорах, які стосуються призначення,
підготовки і проведення виборів, звузили зміст права громадян на
судовий захист, що не відповідає частині третій статті 22
Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип
верховенства права (стаття 1, частина перша статті 8 Конституції
України) ( 254к/96-ВР ). Відповідно до правової позиції
Конституційного Суду України, викладеної у Рішенні від 2 листопада
2004 року N 15-рп/2004 ( v015p710-04 ) у справі про призначення
судом більш м'якого покарання, "верховенство права вимагає від
держави його втілення у правотворчу та правозастосовчу
діяльність..." (абзац другий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної
частини). Відповідно до частини третьої статті 8 Основного Закону
( 254к/96-ВР ) держави в Україні гарантується звернення до суду
для захисту конституційних прав і свобод безпосередньо на підставі
Конституції України ( 254к/96-ВР ). Неможливість же поновлення у
виборчих правах через швидкоплинний виборчий процес без заходів
забезпечення позову втрачає будь-який сенс звернення до суду з цих
питань. Тому принцип верховенства права вимагає від держави його
втілення у правотворчу та правозастосовчу діяльність.
Отже, положення частини четвертої статті 99 Закону N 474
( 474-14 ), частини шостої статті 117, частини дванадцятої
статті 176 КАС України ( 2747-15 ), що встановлюють заборону на
здійснення судом повноважень щодо забезпечення позову у спорах,
які стосуються призначення, підготовки і проведення виборів
Президента України, не відповідають вимогам частини третьої
статті 22, частин першої, другої статті 55, статті 64 Конституції
України ( 254к/96-ВР ), тобто є неконституційними.
3.13. Відповідно до частини сьомої статті 14 Закону N 698
( 698-16 ) органи ведення Реєстру забезпечують його ведення в
порядку, встановленому цим Законом ( 698-16 ) та розпорядником
Реєстру.
На думку Президента України, вказане положення не відповідає
вимогам пункту 20 частини першої статті 92 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (організація і порядок проведення виборів і
референдумів визначаються виключно законами), пункту 1 частини
першої цієї статті, згідно з яким виключно законом мають бути
встановлені гарантії прав громадян, зокрема їх права на захист
персональних даних (стаття 32 Конституції України) ( 254к/96-ВР )
та право голосу на виборах і референдумах (статті 70, 71 Основного
Закону України) ( 254к/96-ВР ). Глава держави вважає, що порядок
ведення Реєстру не може встановлюватися підзаконним актом ЦВК, як
це викладено в оспорюваній нормі Закону N 698 ( 698-16 ), а
відтак, суперечить Конституції України ( 254к/96-ВР ) і друге
речення пункту 3-1 розділу VII "Прикінцеві положення" Закону N 698
( 698-16 ), за яким особливості порядку складання та уточнення
списків виборців для проведення виборів і референдумів до
закінчення первинного уточнення персональних даних Реєстру
визначаються ЦВК.
Конституційний Суд України, вирішуючи порушене у
конституційному поданні ( n0034100-09 ) питання, зазначає.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 92 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) організація і порядок проведення виборів і
референдумів визначаються виключно законами України. З цього
випливає, що на рівні закону має визначатися в першу чергу
правовий статус органу, до компетенції якого належить забезпечення
організації, підготовки і проведення виборів та референдумів.
Згідно з преамбулою Закону про ЦВК ( 1932-15 ) таким органом є ЦВК
як постійно діючий колегіальний державний орган. Законом про ЦВК
( 1932-15 ) встановлено статус ЦВК, порядок реалізації нею
повноважень, зокрема пунктом 8 статті 17 передбачено, що ЦВК є
розпорядником Реєстру, забезпечує його ведення та функціонування
відповідно до закону.
Згідно з частиною першою статті 16 Закону N 698 ( 698-16 )
ведення Реєстру включає організаційно-правову підготовку та
виконання в режимі записування таких дій: внесення запису про
виборця до бази даних Реєстру, внесення змін до персональних даних
Реєстру, знищення запису Реєстру.
Організаційно-правова підготовка дій щодо ведення Реєстру, як
вбачається з назви, передбачає здійснення певних функцій з
виданням правових актів відповідного змісту для врегулювання
процедурних питань стосовно вчинення уповноваженими суб'єктами (в
даному випадку - органами ведення Реєстру) дій щодо ведення
Реєстру.
Отже, надане ЦВК частиною сьомою статті 14 Закону N 698
( 698-16 ) право встановлювати порядок ведення Реєстру випливає з
передбаченого пунктом 8 статті 17 Закону про ЦВК ( 1932-15 ) та
частиною першою статті 16 Закону N 698 ( 698-16 ) її повноваження
забезпечувати ведення Реєстру шляхом здійснення
організаційно-правової підготовки дій щодо його ведення. Зазначені
положення статті 14 Закону N 698 ( 698-16 ) та статті 17 Закону
про ЦВК ( 1932-15 ) вказують, що порядок ведення Реєстру має
ґрунтуватися на вимогах закону, що є гарантією законності
прийняття ЦВК актів відповідного змісту.
Оскільки повноваження щодо встановлення порядку ведення
Реєстру, особливостей складання та уточнення списків виборців для
проведення виборів і референдумів до закінчення первинного
уточнення персональних даних Реєстру ґрунтуються на нормах законів
України, а ЦВК є органом, до компетенції якого належить
забезпечення організації, підготовки і проведення виборів,
оспорювані положення частини сьомої статті 14, другого речення
пункту 3-1 розділу VII "Прикінцеві положення" Закону N 698
( 698-16 ) не суперечать вимогам пункту 20 частини першої
статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ), згідно з яким
організація і порядок проведення виборів і референдумів
визначаються виключно законами України.
У зв'язку з цим немає також підстав стверджувати про
невідповідність вказаних положень статті 14, другого речення
пункту 3-1 розділу VII "Прикінцеві положення" Закону N 698
( 698-16 ) статтям 70, 71, 75, пункту 3 частини першої статті 85,
статті 91, пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України
( 254к/96-ВР ).
3.14. Частиною першою статті 17 Закону N 698 ( 698-16 )
передбачено, що дії, зазначені в пунктах 1, 2, 3 частини першої
статті 16 цього Закону ( 698-16 ) (внесення запису про виборця до
бази даних Реєстру, внесення змін до персональних даних Реєстру,
знищення запису Реєстру), здійснюються уповноваженими працівниками
відповідного органу ведення Реєстру на виконання наказу керівника
органу ведення Реєстру.
Частиною другою цієї статті ( 698-16 ) встановлено, що
підставою для видання наказу про внесення запису до бази даних
Реєстру є подані у встановленому порядку до відповідного органу
ведення Реєстру документи, які підтверджують набуття особою права
голосу.
На думку Президента України, положення частин першої, другої
статті 17 Закону N 698 ( 698-16 ) суперечать частинам другій,
третій статті 22, частині першій статті 38, статтям 64, 70
Конституції України ( 254к/96-ВР ). Суб'єкт права на конституційне
подання стверджує, що оспорювані положення Закону N 698
( 698-16 ) передбачають вчинення уповноваженим працівником органу
ведення Реєстру дій, що стосуються ведення Реєстру, не за
письмовим розпорядженням керівника відповідного органу, а на
підставі його наказу, який може бути і за усною вказівкою.
Зазначене позбавляє уповноважених осіб належного контролю, обліку
та персональної відповідальності за достовірність, повноту і
цілісність Реєстру.
Конституційний Суд України, розглядаючи це питання,
констатує.
Статтею 17 Закону N 698 ( 698-16 ) до внесення змін згідно із
Законом N 1616 ( 1616-17 ) передбачалося здійснення дій щодо
ведення Реєстру уповноваженими працівниками відповідного органу
ведення Реєстру за письмовим розпорядженням керівника органу
ведення Реєстру.
Дослідження змісту слова "наказ" та словосполучення "видання
наказу", які містяться в частинах першій, другій статті 17 Закону
N 698 ( 698-16 ), дає підстави для такого висновку.
Основною формою реалізації завдань та функцій органів
виконавчої влади є видання ними правових актів управління.
Встановлене частинами першою, другою статті 17 Закону N 698
( 698-16 ) повноваження керівника органу ведення Реєстру видавати
наказ стосовно вчинення певних дій щодо ведення Реєстру означає
видання саме правового акта управління.
Правові акти управління характеризуються рядом ознак, однією
з яких є належне оформлення таких актів, яке означає, що акт
управління є письмовим документом певного виду, підготовленим за
правилами юридичної техніки та виданим з дотриманням нормативно
встановленої процедури.
Видання наказів керівником органу ведення Реєстру, про яке
йдеться в оспорюваних положеннях статті 17 Закону N 698
( 698-16 ), означає прийняття ним актів управління, які мають бути
письмово оформленими з дотриманням усіх вимог юридичної техніки.
Таким чином, положення частин першої, другої статті 17 Закону
N 698 ( 698-16 ) є такими, що не суперечать частинам другій,
третій статті 22, частині першій статті 38, статтям 64, 70
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є конституційними).
3.15. Підпунктом 14 пункту 4 розділу I Закону N 1616
( 1616-17 ) із Закону N 474 ( 474-14 ) виключено статтю 33, за
якою виборець, який пізніше ніж за тридцять днів до дня виборів
включно або після дня виборів до дня повторного голосування
включно вибуває з населеного пункту, де він включений до списку
виборців на звичайній виборчій дільниці, мав право звернутися до
дільничної виборчої комісії особисто або, у разі перебування
виборця у стаціонарному лікувальному закладі, що знаходиться в
іншому населеному пункті, через іншу особу із заявою про
виключення його із списку виборців. На підставі цієї заяви та
документа, що підтверджує громадянство України, дільнична виборча
комісія видавала виборцю або особі, вказаній у заяві виборця,
відкріпне посвідчення. При цьому у списку виборців зазначалися
дата видачі та номер відкріпного посвідчення, ставилися підписи
виборця або особи, яка отримала посвідчення, та члена дільничної
виборчої комісії, який його видав. У день виборів та в день
повторного голосування відкріпне посвідчення не видавалося, а у
разі втрати його виборцем - не видавалося повторно (частина перша
статті 33 Закону N 474 ( 474-14 ) у редакції, чинній до внесення
змін Законом N 1616) ( 1616-17 ). Положеннями частин другої,
третьої, четвертої, п'ятої, шостої, сьомої статті 33 Закону N 474
( 474-14 ), які виключено, визначалися форма відкріпних
посвідчень, порядок їх виготовлення, передачі дільничним виборчим
комісіям, зберігання територіальними виборчими комісіями.
У зв'язку зі скасуванням інституту відкріпних посвідчень
(виключенням статті 33 Закону N 474) ( 474-14 ) Законом N 1616
( 1616-17 ) внесено відповідні зміни до інших норм Закону N 474
( 474-14 ), а саме: змінено пункт 11 частини другої статті 25,
пункт 10 частини першої статті 26; статті 34, 35, 36 викладено в
новій редакції; частини шосту, сьому, восьму, дев'яту статті 75,
частину другу статті 76 виключено (підпункт 8, абзац другий
підпункту 9, підпункти 15, 34 пункту 4 розділу I).
Автори клопотання стверджують, що голосування на підставі
відкріпних посвідчень є механізмом, який має на меті забезпечити
реалізацію конституційного права громадян обирати до органів
державної влади, встановленого статтями 38, 70, 71 Конституції
України ( 254к/96-ВР ). Скасуванням інституту відкріпних
посвідчень виборці, які на день виборів перебувають у відрядженні,
на лікуванні, на відпочинку, з інших підстав поза межами свого
місця проживання (реєстрації як виборця), часто вимушено, не з
власної волі, фактично не мають можливості скористатися цим
правом, оскільки інші механізми його реалізації такими громадянами
законом не передбачені. Тому скасування інституту відкріпних
посвідчень, на думку народних депутатів України, є звуженням
обсягу права голосу громадян України, що суперечить частині другій
статті 3, статті 21, частинам другій, третій статті 22, частинам
першій, другій статті 24, частині першій статті 38, частині першій
статті 64, статтям 70, 71, частині першій статті 103 Конституції
України ( 254к/96-ВР ).
Конституційний Суд України виходить з такого.
За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною
у Рішенні від 24 грудня 2004 року N 22-рп/2004 ( v022p710-04 ) у
справі про особливості застосування Закону України "Про вибори
Президента України" ( 474-14 ), забезпечення прав і свобод, крім
усього іншого, потребує, зокрема, законодавчого закріплення
механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для
здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий
підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).
Згідно з частинами другою, третьою статті 22 Основного Закону
України ( 254к/96-ВР ) конституційні права і свободи гарантуються
і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або
внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та
обсягу існуючих прав і свобод. Як зазначив Конституційний Суд
України, звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням.
У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту
прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини,
необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг
прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними
показниками можливостей людини, які відображені відповідними
правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є
правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному
разі не може бути порушена (абзац четвертий підпункту 5.2 пункту 5
мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від
22 вересня 2005 року N 5-рп/2005 ( v005p710-05 ) у справі про
постійне користування земельними ділянками).
Сутність змісту виборчого права громадян розкривається в
положеннях статей 38, 70, 71 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Жодна з них не встановлює відповідного механізму забезпечення
цього. Механізм правового регулювання проведення виборів і
гарантії виборчих прав визначаються виключно законами України
(пункти 1, 20 частини першої статті 92 Основного Закону України)
( 254к/96-ВР ). Законотворчість передбачає таке регулювання
суспільних відносин, яке відображає його розвиток і перспективи.
Відповідно до Закону N 698 ( 698-16 ) Реєстр має забезпечити
ведення персоніфікованого обліку виборців, складання списків
виборців для виборів Президента України, народних депутатів
України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим,
депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів, для
всеукраїнських та місцевих референдумів (стаття 2) ( 698-16 ). При
підготовці до виборів Президента України персональні дані Реєстру
використовуються для складання попередніх списків виборців на
виборчих дільницях, уточнення таких списків та складання
остаточних списків виборців на виборчих дільницях (стаття 26
Закону N 698) ( 698-16 ).
За частиною шостою статті 8 Закону N 698 ( 698-16 ) порядок
та строки тимчасової зміни виборцем місця його голосування
(виборчої дільниці) без зміни його виборчої адреси визначаються
відповідним законом про вибори або референдуми. При цьому виборчою
адресою виборця є адреса його житла або місця перебування виборця
чи інша адреса, що замінює адресу житла виборця, яка є підставою
для внесення виборця до відповідної постійної виборчої дільниці.
Виборча адреса виборця, як правило, визначається зареєстрованим
місцем проживання та адресою житла виборця відповідно до Закону
України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання
в Україні" ( 1382-15 ), якщо виборець не звернувся до відповідного
органу ведення Реєстру щодо іншої виборчої адреси. За мотивованим
зверненням виборця орган ведення Реєстру може визначити іншу
виборчу адресу виборця, аніж визначену вище (частини перша, друга,
третя статті 8 Закону N 698) ( 698-16 ).
Законодавець, скасувавши статтю 33 Закону N 474 ( 474-14 )
щодо відкріпних посвідчень, виклав його статтю 34 в іншій
редакції, яка замінила інститут відкріпних посвідчень вимогою до
керівника відповідного районного (міського, районного у місті)
органу Міністерства внутрішніх справ України не пізніш як за шість
днів до дня виборів подати до органу ведення Реєстру за формою,
встановленою ЦВК (частина перша), відомості: про виборців, які
після останнього дня періоду, за який надавалися до органу ведення
Реєстру передбачені законом відомості, змінили реєстрацію місця
проживання в межах відповідної адміністративно-територіальної
одиниці; виборців, які після останнього дня періоду, за який
надавалися до органу ведення Реєстру передбачені законом
відомості, зареєстрували своє місце проживання у відповідній
адміністративно-територіальній одиниці; виборців, які після
останнього дня періоду, за який надавалися до органу ведення
Реєстру передбачені законом відомості, зняті з реєстрації за
місцем проживання у відповідній адміністративно-територіальній
одиниці (пункти 3, 4, 5 частини другої) ( 474-14 ). Абзацом другим
частини дев'ятої статті 34 Закону N 474 ( 474-14 ) також
передбачено, що орган ведення Реєстру, який отримав таке
повідомлення, вносить до бази даних Реєстру відповідні службові
відмітки щодо виборців, які не будуть голосувати за своїми
виборчими адресами у зв'язку з їх включенням до списків виборців
на інших виборчих дільницях.
Отже, змінами, внесеними підпунктом 8, абзацом другим
підпункту 9, підпунктами 14, 15, підпунктом 34 пункту 4 розділу I
Закону N 1616 ( 1616-17 ), не скасовано можливості громадян
України голосувати у разі потреби не за виборчою адресою, а лише
змінено механізм її забезпечення.
Таким чином, Конституційний Суд України констатує, що
скасуванням норм про відкріпні посвідчення звуження обсягу права
голосу громадян України не відбулося, а тому оспорювані положення
не суперечать Конституції України ( 254к/96-ВР ).
4. Суб'єкти права на конституційне подання ставлять також
питання про визнання неконституційними частини дев'ятої статті 31,
частин четвертої, п'ятої, дев'ятої статті 32, статті 49, частини
четвертої статті 94, частини четвертої статті 96, частин першої,
п'ятої статті 99 Закону N 474 ( 474-14 ), положень абзацу
четвертого підпункту 4 пункту 3 розділу I щодо скорочення до двох
днів строків вирішення судами відповідних адміністративних справ,
абзаців третього, дев'ятого та дев'ятнадцятого підпункту 26
пункту 4 розділу I щодо скасування прийняття рішення про
скасування реєстрації кандидата на пост Президента України вищим
судовим органом і віднесення прийняття цього рішення до виключних
повноважень ЦВК, підпункту 4 пункту 5 розділу I, пункту 3
розділу II "Прикінцеві положення" Закону N 1616 ( 1616-17 ).
Однак зазначені положення Закону N 1616 ( 1616-17 ), крім
пункту 3 розділу II "Прикінцеві положення", з набранням чинності
цим Законом ( 1616-17 ) стали частиною інших законів і вичерпали
свою дію. Таким чином, вони не можуть бути предметом розгляду у
Конституційному Суді України, а отже відповідно до пункту 3
статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України"
( 422/96-ВР ) конституційне провадження підлягає припиненню.
Дослідивши оспорювані положення статті 49 Закону N 474
( 474-14 ), Конституційний Суд України вважає, що встановлення
розміру грошової застави, визначення підстав для її повернення
належить до сфери законодавчого врегулювання і здійснюється на
розсуд законодавця, тому ці питання не підлягають конституційному
контролю і є непідвідомчі Конституційному Суду України. На
підставі пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд
України" ( 422/96-ВР ) конституційне провадження у справі в цих
частинах підлягає припиненню.
Аналіз конституційних подань свідчить, що правового
обґрунтування щодо невідповідності Конституції України
( 254к/96-ВР ) (неконституційності) частини дев'ятої статті 31,
частин четвертої, п'ятої, дев'ятої статті 32, частини четвертої
статті 94, частини четвертої статті 96, частин першої, п'ятої
статті 99 Закону N 474 ( 474-14 ), пункту 3 розділу II "Прикінцеві
положення" Закону N 1616 ( 1616-17 ) не наведено, що є підставою
для припинення конституційного провадження у справі в цих частинах
відповідно до пункту 2 статті 45 Закону України "Про
Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) - невідповідність
конституційних подань вимогам, передбаченим Конституцією України
( 254к/96-ВР ), Законом України "Про Конституційний Суд України"
( 422/96-ВР ).
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 147, 150,
частинами першою, другою статті 152, статтею 153 Конституції
України ( 254к/96-ВР ), статтями 45, 51, 61, 65, 70 Закону України
"Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), Конституційний Суд
України
в и р і ш и в:
1. Визнати такими, що відповідають Конституції України
( 254к/96-ВР ) (є конституційними):
- пункти 1, 4, 5 частини другої статті 36-1, абзац перший
частини першої, частини другу, п'яту статті 56, абзац другий
частини четвертої статті 79, абзац другий частини п'ятої
статті 83, статті 92, 100 Закону України "Про вибори Президента
України" від 5 березня 1999 року N 474-XIV ( 474-14 ) зі змінами;
- частину сьому статті 14, частини першу, другу статті 17,
друге речення пункту 3-1 розділу VII "Прикінцеві положення" Закону
України "Про Державний реєстр виборців" від 22 лютого 2007 року
N 698-V ( 698-16 ) зі змінами;
- підпункт 8, абзац другий підпункту 9, підпункти 14, 15 (у
частині, що стосується виключення норм про відкріпні посвідчення),
підпункти 34, 46 пункту 4 розділу I Закону України "Про внесення
змін до деяких законодавчих актів України щодо виборів Президента
України" від 21 серпня 2009 року N 1616-VI ( 1616-17 );
- частину одинадцяту статті 172, частину десяту статті 176
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) зі
змінами.
2. Визнати такими, що не відповідають Конституції України
( 254к/96-ВР ) (є неконституційними), положення:
- частини шостої статті 2 (в частині визначення перебування
на консульському обліку громадян України умовою реалізації права
обирати на виборах Президента України), частини шостої статті 23,
частини дев'ятої статті 24 (в частині вимоги до кандидата у члени
окружної, дільничної виборчої комісії проживати у межах
відповідного територіального округу або міста, на території якого
розташований цей округ), частини сьомої статті 84, частин
четвертої, шостої статті 99 Закону України "Про вибори Президента
України" від 5 березня 1999 року N 474-XIV ( 474-14 ) зі змінами;
- пункту 4 частини першої статті 109, частини шостої
статті 117, другого речення частини четвертої статті 172, частини
дванадцятої статті 176 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) зі змінами.
3. Положення Закону України "Про вибори Президента України"
( 474-14 ) та Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ), визнані неконституційними, втрачають чинність з дня
ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
4. Припинити конституційне провадження у справі стосовно
перевірки на відповідність Конституції України ( 254к/96-ВР )
положень статті 49 Закону України "Про вибори Президента України"
від 5 березня 1999 року N 474-XIV ( 474-14 ) зі змінами, абзацу
четвертого підпункту 4 пункту 3 (в частині скорочення до двох днів
строків вирішення судами адміністративних справ щодо оскарження
рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій, комісій з
референдуму, членів цих комісій), абзаців третього, дев'ятого,
дев'ятнадцятого підпункту 26 пункту 4 (в частині скасування
прийняття рішення про скасування реєстрації кандидата на пост
Президента України вищим судовим органом і віднесення прийняття
цього рішення до виключних повноважень Центральної виборчої
комісії без належних гарантій судового захисту), підпункту 4
пункту 5 розділу I, пункту 3 розділу II "Прикінцеві положення"
Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів
України щодо виборів Президента України" від 21 серпня 2009 року
N 1616-VI ( 1616-17 ) на підставі пункту 3 статті 45 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) -
непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у
конституційних поданнях ( n0034100-09 ); частини дев'ятої
статті 31, частин четвертої, п'ятої, дев'ятої статті 32, частини
четвертої статті 94, частини четвертої статті 96, частин першої,
п'ятої статті 99 Закону України "Про вибори Президента України"
( 474-14 ) на підставі пункту 2 статті 45 Закону України "Про
Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) - невідповідність
конституційних подань у цій частині вимогам, передбаченим
Конституцією України ( 254к/96-ВР ), Законом України "Про
Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ).
5. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до
виконання на території України, остаточним і не може бути
оскаржене.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у
"Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних
виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ



вгору