Документ v025p710-09, чинний, поточна редакція — Прийняття від 07.10.2009

                                                          
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Р І Ш Е Н Н Я
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
у справі за конституційним поданням
Верховного Суду України щодо відповідності
Конституції України (конституційності)
положень пункту 2 частини першої статті 49,
другого речення статті 51 Закону України
"Про загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування"

м. Київ Справа N 1-32/2009
7 жовтня 2009 року
N 25-рп/2009

Конституційний Суд України у складі суддів:
Стрижака Андрія Андрійовича - головуючого, Бауліна Юрія Васильовича, Бринцева Василя Дмитровича - доповідача, Вдовіченка Сергія Леонідовича, Головіна Анатолія Сергійовича, Джуня В'ячеслава Васильовича, Дідківського Анатолія Олександровича, Домбровського Івана Петровича, Кампа Володимира Михайловича, Колоса Михайла Івановича, Лилака Дмитра Дмитровича, Маркуш Марії Андріївни, Мачужак Ярослави Василівни, Нікітіна Юрія Івановича, Овчаренка В'ячеслава Андрійовича, Стецюка Петра Богдановича, Ткачука Павла Миколайовича, Шишкіна Віктора Івановича,
розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним
поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) положень пункту 2
частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України
"Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від
9 липня 2003 року N 1058-IV ( 1058-15 ) (Відомості Верховної Ради
України, 2003 р., NN 49-51, ст. 376).
Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40
Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР )
стало конституційне подання Верховного Суду України.
Підставою для розгляду справи згідно зі статтями 71, 82
Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є
наявність тверджень щодо неконституційності зазначених положень
Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне
страхування" ( 1058-15 ).
Заслухавши суддю-доповідача Бринцева В.Д. та дослідивши
матеріали справи, Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. Верховний Суд України у конституційному поданні порушив
питання про визнання неконституційними положень пункту 2 частини
першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 )
(далі - Закон) щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час
постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з
відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного
забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного
договору не надана Верховною Радою України.
Реалізація конституційного права громадян на соціальний
захист, як вважає суб'єкт права на конституційне подання,
законодавчо поставлена в залежність від факту укладення Україною з
відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного
забезпечення. Оспорюваними положеннями Закону ( 1058-15 ) створено
правову ситуацію, у якій громадяни, які працювали на території
України, сплачували страхові внески і отримали право на пенсію,
але обрали постійним місцем проживання державу, з якою Україна не
уклала міжнародний договір щодо виплати громадянам України пенсій,
зароблених в Україні, позбавлені можливості їх одержувати.
При цьому наголошується, що вказані положення Закону
( 1058-15 ) суперечать приписам Конституції України ( 254к/96-ВР )
щодо неможливості скасування конституційних прав і свобод,
рівності конституційних прав і свобод громадян незалежно від місця
проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України,
які перебувають за її межами, права громадян на соціальний захист
у старості (стаття 22, частини перша, друга статті 24, частина
третя статті 25, частина перша статті 46) ( 254к/96-ВР ).
2. Свої позиції щодо порушених у конституційному поданні
питань висловили Голова Верховної Ради України, Прем'єр-міністр
України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини,
Міністерство юстиції України, Міністерство закордонних справ
України, Міністерство праці та соціальної політики України,
Пенсійний фонд України, Генеральна прокуратура України, науковці
Київського національного університету імені Тараса Шевченка,
Одеської національної юридичної академії.
3. Проведене Конституційним Судом України дослідження
матеріалів справи, системний аналіз відповідних положень
Конституції України ( 254к/96-ВР ), законів та інших правових
актів дають підстави для таких висновків.
3.1. В Україні як соціальній, правовій державі людина, її
життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека
визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та
їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним
обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України)
( 254к/96-ВР ).
Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II
Конституції України ( 254к/96-ВР ) "Права, свободи та обов'язки
людини і громадянина". Тим самим право на соціальний захист
віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується
загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок
страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а
також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного
Закону України) ( 254к/96-ВР ) і забезпечується частиною другою
статті 22 Конституції України ( 254к/96-ВР ), відповідно до якої
конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути
скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право
громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за
вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з
трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з
форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер
обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на
одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний
захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава
реалізує положення статті 24 Конституції України ( 254к/96-ВР ),
відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не
може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних,
релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального
походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або
іншими ознаками.
Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм
громадянам, які перебувають за її межами (частина третя статті 25
Конституції України) ( 254к/96-ВР ).
3.2. Передбачене Основним Законом України ( 254к/96-ВР )
право громадян на соціальний захист (стаття 46) конкретизоване у
Законі ( 1058-15 ) та Законі України "Про пенсійне забезпечення"
( 1788-12 ), якими встановлено порядок нарахування та виплати
пенсій. Однак стосовно громадян, які виїхали на постійне
проживання за кордон, визначено особливий порядок виплати пенсій.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49, другого речення
статті 51 Закону ( 1058-15 ) виплата пенсії припиняється на весь
час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не
передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість
якого надана Верховною Радою України.
Винятки встановлені для громадян, які проживають за кордоном,
якщо пенсія їм призначена внаслідок трудового каліцтва або
професійного захворювання. У цих випадках пенсія виплачується і за
відсутності міжнародного договору (частина друга статті 92 Закону
України "Про пенсійне забезпечення") ( 1788-12 ). При цьому
держава визначила відповідний механізм виплати таких пенсій
(Постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок переведення
пенсій громадян, які виїхали на постійне проживання до інших
країн" від 6 квітня 1993 року N 258) ( 258-93-п ). Така
диференціація на законодавчому рівні на різні категорії
пенсіонерів, які проживають за межами України, не відповідає
конституційним засадам соціального захисту громадян.
3.3. Оспорюваними нормами Закону ( 1058-15 ) конституційне
право на соціальний захист поставлене в залежність від факту
укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з
питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч
конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що
мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні
позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали
постійним місцем проживання країну, з якою не укладено
відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи
пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не
може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в
Україні; держава відповідно до конституційних принципів
зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає
особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
З наведених підстав положення пункту 2 частини першої
статті 49, другого речення статті 51 Закону ( 1058-15 ) щодо
припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання
(перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з
відповідною державою міжнародний договір, суперечать приписам
Конституції України ( 254к/96-ВР ) стосовно утвердження і
забезпечення прав і свобод людини, неприпустимості обмеження
конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав
громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування
та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права
на соціальний захист у старості (стаття 3, частини перша, друга
статті 24, частина третя статті 25, частина перша статті 46,
частина перша статті 64 Основного Закону України) ( 254к/96-ВР ).
Разом з тим Конституційний Суд України зазначає, що визнання
оспорюваних положень Закону ( 1058-15 ) неконституційними має
наслідки лише для пенсіонерів, які проживають (перебувають) у
державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, і не
перешкоджає подальшому унормуванню питань соціального захисту
пенсіонерів шляхом укладення міжнародних договорів з цими
державами та виплаті пенсій у порядку, встановленому чинними
міжнародними договорами.
Оскільки це конституційне провадження ініційоване судом
загальної юрисдикції у зв'язку з розглядом конкретної справи,
Конституційний Суд України зазначає, що згідно з частиною другою
статті 152 Конституції України ( 254к/96-ВР ), частиною другою
статті 73 Закону України "Про Конституційний Суд України"
( 422/96-ВР ) закони, інші правові акти або їх окремі положення,
що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення
Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України
( 254к/96-ВР ) матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або
юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними,
відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Тому
позитивним обов'язком держави є прийняття відповідного закону,
який має визначати порядок та умови такого відшкодування.
4. У процесі розгляду справи встановлено, що в інших правових
актах, крім оспорюваного суб'єктом права на конституційне подання,
містяться посилання на статті 49, 51 Закону ( 1058-15 ) або
вказується, що пенсійне забезпечення деяких категорій громадян,
які проживають за межами України, здійснюється лише на підставі
міждержавних договорів. Зокрема, такі положення є у статті 3 Основ
законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування ( 16/98-ВР ), частині третій статті 1, частині другій
статті 92 Закону України "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ),
частині першій статті 59-1 Закону України "Про статус і соціальний
захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи" ( 796-12 ).
Конституційний Суд України вважає, що у зв'язку з визнанням
неконституційними пункту 2 частини першої статті 49, другого
речення статті 51 Закону ( 1058-15 ) Верховна Рада України повинна
привести положення названих законів у відповідність із цим
Рішенням.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, 152, 153
Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 61, 63, 65, 67,
69, 73 Закону України "Про Конституційний Суд України"
( 422/96-ВР ), Конституційний Суд України
в и р і ш и в:
1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України
( 254к/96-ВР ) (є неконституційними), положення пункту 2 частини
першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня
2003 року N 1058-IV ( 1058-15 ).
2. Положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування" ( 1058-15 ), визнані неконституційними,
втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України
цього Рішення.
3. Звернути увагу Верховної Ради України на необхідність
приведення у відповідність до Конституції України ( 254к/96-ВР )
положень інших законів, які регламентують виплату пенсій
пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною
не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про
відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним
або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.
4. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до
виконання на території України, остаточним і не може бути
оскаржене.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у
"Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних
виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

ОКРЕМА ДУМКА
судді Конституційного Суду України Шишкіна В.І.
стосовно Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційним поданням Верховного
Суду України щодо відповідності Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (конституційності)
положень пункту 2 частини першої статті 49,
другого речення статті 51 Закону України
"Про загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування" ( 1058-15 )

Конституційний Суд України у Рішенні від 7 жовтня 2009 року
N 25-рп/2009 (далі - Рішення) визнав неконституційними положення
пункту 2 частини першої статті 49 про те, що виплата пенсії за
рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням
суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном,
якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на
обов'язковість якого надана Верховною Радою України, положення
другого речення статті 51 (під час перебування за кордоном пенсія
виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним
договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною
Радою України) Закону України "Про загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року N 1058-IV ( 1058-15 ).
Стосовно Рішення висловлюю таку думку.
Верховна Рада України, врегульовуючи питання, які були
предметом аналізу в цій справі, керуючись положеннями пункту 3
частини першої статті 85, пунктів 6, 9 частини першої статті 92
Конституції України ( 254к/96-ВР ), має комплексно встановлювати
норми, що регулюють пенсійне питання осіб, які отримали право на
соціальне забезпечення.
Конституційне право громадян, визначене в статті 46
Конституції України ( 254к/96-ВР ), має дві площини реалізації -
внутрішню (регулювання всередині держави Україна), зовнішню
(регулювання поза межами територіальної юрисдикції України).
Конституційною основою останнього є положення статті 9 Конституції
України ( 254к/96-ВР ). Оскільки ці питання не можна вирішити без
взаємодії з компетентними органами держави нового перебування
суб'єкта пенсійного забезпечення, їх регулювання потребує
врахування на міждержавному рівні низки різноманітних
особливостей, притаманних внутрішньому праву окремо визначеної
держави. Вказане виключає уніфікацію у вирішені питань пенсійного
забезпечення осіб, які обрали місцем проживання різні країни
світу, а обумовлює конкретизацію у їх розв'язанні на основі
міждержавних договорів, що й передбачалося оспорюваними
положеннями.
Виходячи саме з цього Верховна Рада України в статтях 49, 51
Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне
страхування" від 9 липня 2003 року N 1058-IV ( 1058-15 )
встановила норми, які були предметом перевірки Конституційним
Судом України на конституційність, тобто законодавець діяв
відповідно до зазначених приписів Конституції України
( 254к/96-ВР ).

Суддя Конституційного Суду України В.ШИШКІН


Якщо Ви побачили помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl-Enter. Будемо вдячні!

вгору