Згідно зі ст. 117 КЗпП України підприємство повинне виплатити звільненому працівнику середній заробіток [...]
Верховний Суд; Ухвала, Витяг від 22.01.2004
Документ n0156700-04, поточна редакція — Прийняття від 22.01.2004
 

                СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ 
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
22.01.2004

(Витяг)
У липні 2001 р. Р. звернулася до суду з позовом до ДВАТ шахта
"Білоріченська" - дочірнього підприємства ДХК "Луганськвугілля"
про стягнення 2 тис. 485 грн. заборгованості з виплати заробітної
плати її сина Р.В., який помер 12 грудня 1999 р.; 1 тис. 232 грн.
як компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати;
6 тис. 220 грн. - відповідно до ст. 117 КЗпП ( 322-08 ) за
затримку розрахунку та 6 тис. грн. - як компенсацію моральної
шкоди, заподіяної їй особисто, з підстав, передбачених ст. 440-1
ЦК ( 1540-06 ) та ст. 237-1 КЗпП.
Ленінський районний суд м. Луганська рішенням від
3 грудня 2001 р. (яке залишила без зміни ухвалою від
4 березня 2002 р. колегія суддів судової палати у цивільних
справах апеляційного суду Луганської області) позов задовольнив
частково: постановив стягнути з відповідача на користь Р.
заборгованість з виплати заробітної плати в сумі 2 тис. 285 грн.
та компенсацію у зв'язку з її несвоєчасною виплатою в сумі
938 грн., витрати на юридичну допомогу в сумі 161 грн., а також
51 грн. державного мита; у задоволенні решти позовних вимог
відмовив.
У касаційній скарзі Р. просила скасувати постановлені судові
рішення в частині відмови в стягненні середнього заробітку за
затримку розрахунку та моральної шкоди і направити справу в цій
частині на новий розгляд до суду першої інстанції, пославшись на
незастосування судами положень ст. 440-1 ЦК ( 1540-06 ) для
відшкодування заподіяної їй особисто моральної шкоди,
необгрунтованість відмови у задоволенні вимог з підстав,
передбачених ст. 117 КЗпП ( 322-08 ), та порушення судом
апеляційної інстанції вимог ст. 313 ЦПК ( 1503-06 ).
Перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі
доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
встановила, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких
підстав.
Згідно зі ст. 117 КЗпП ( 322-08 ) підприємство повинне
виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати
заробітної плати з вини власника саме звільненому працівнику, а в
зазначеній ситуації відбулося припинення трудового договору у
зв'язку зі смертю працівника.
Суд першої інстанції обгрунтовано відмовив й у відшкодуванні
моральної шкоди з підстав, передбачених як ст. 173-1 КЗпП
( 322-08 ), так і ст. 440-1 ЦК ( 1540-06 ).
Сфера застосування ст. 173-1 КЗпП ( 322-08 ), яка була чинною
з 12 січня 1994 р. до 13 січня 2000 р., тобто в період роботи
спадкодавця, обмежувалася лише порушенням норм охорони праці. Інші
порушення трудових прав працівника не були підставами для
притягнення роботодавця до відшкодування моральної шкоди.
Для відшкодування Р. зазначеної шкоди немає й підстав,
передбачених ст. 440-1 ЦК ( 1540-06 ), оскільки свої вимоги
позивачка обгрунтувала правовідносинами, урегульованими трудовим
законодавством.
Апеляційна інстанція свої висновки в ухвалі мотивувала
відповідно до норм процесуального законодавства.
Наведені у касаційній скарзі доводи про неправильне
застосування судом норм матеріального права не підтверджуються
матеріалами справи.
Керуючись статтями 333-335 ЦПК ( 1503-06 ), Судова палата у
цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Р.
відхилила; рішення Ленінського районного суду м. Луганська від
3 грудня 2001 р. та ухвалу колегії суддів судової палати в
цивільних справах апеляційного суду Луганської області від
4 березня 2002 р. залишила без зміни.

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...