Документ 995_162, чинний, поточна редакція — Прийняття від 02.12.1949
( Остання подія — Приєднання, відбулась 15.11.1954. Подивитися в історії? )

                            Конвенція 
про боротьбу з торгівлею людьми
і з експлуатацією проституції третіми особами
(укр/рос)

Преамбула
Беручи до уваги, що проституція і зло, яке супроводжує її,
яким є торгівля людьми, що має на меті проституцію, несумісні з
гідністю і цінністю людської особи і загрожують добробуту людини,
сім'ї і суспільства,
беручи до уваги, що відносно боротьби з торгівлею жінками і
дітьми мають силу такі міжнародні акти:
1. Міжнародний договір від 18 травня 1904 р. про боротьбу з
торгівлею білими рабинями, із змінами, внесеними у нього
Протоколом, затвердженим Генеральною Асамблеєю Організації
Об'єднаних Націй З грудня 1948 року;
2. Міжнародна конвенція від 4 травня 1910 р. про боротьбу з
торгівлею білими рабинями, із змінами, внесеними в неї згаданим
вище Протоколом;
З. Міжнародна конвенція від 30 вересня 1921 р. про боротьбу з
торгівлею жінками і дітьми, із змінами, внесеними в неї
Протоколом, прийнятим Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних
Націй 20 жовтня 1947 року;
4. Міжнародна конвенція від 11 жовтня 1933 р. про боротьбу з
торгівлею повнолітніми жінками, із змінами, внесеними в неї
зазначеним Протоколом,
беручи до уваги, що в 1937 році Лігою Націй був складений
проект конвенції, який розширив коло діяння зазначених вище актів,
беручи до уваги, що нові фактори, які виникли з 1937 року,
роблять можливим укладення конвенції, що об'єднала б в собі
названі вище акти і включала б основні положення проекту конвенції
19З7 року, так само як і бажані поправки до нього.
тому Договірні Сторони погодилися з таким:
Стаття 1
Сторони в цій Конвенції зобов'язуються накладати кару на
кожного, хто для вдоволення похоті іншої особи:
1) зводить, умовляє або спокушає з метою проституції іншу
особу, навіть за згодою цієї особи;
2) експлуатує проституцію іншої особи, навіть за згодою цієї
особи.
Стаття 2
Сторони в цій Конвенції зобов'язуються, далі, накладати кару
на кожного, хто:
1) утримує будинок розпусти чи управляє ним або свідомо
фінансує чи бере участь у фінансуванні будинку розпусти;
2) здає в оренду або наймає будівлю чи інше місце, або
частину такого, знаючи, що вони будуть використані з метою
проституції третіми особами.
Стаття З
Оскільки це сумісно з вимогами внутрішнього законодавства,
замахи на вчинення будь-якого з передбачених у статтях 1 і 2
правопорушень, так само як і дії, підготовчі до вчинення таких,
теж підлягають покаранню.
Стаття 4
Оскільки це сумісно з вимогами внутрішнього законодавства,
навмисна участь у передбачених у статтях 1 і 2 актах також
карається. Оскільки це допускається вимогами внутрішнього
законодавства, акти співучасті розглядаються як окремі злочини,
коли це є необхідним для запобігання безкарності.
Стаття 5
У тих випадках, коли потерпілі особи мають право на підставі
внутрішнього законодавства виступати позивачами в справах, що
стосуються будь-яких злочинів, передбачених цією Конвенцією,
іноземці користуються цим правом нарівні з громадянами даної
держави.
Стаття 6
Кожна сторона у цій Конвенції зобов'язується вживати всіх
необхідних заходів для скасування або анулювання будь-якого
діючого закону, постанови чи адміністративного розпорядження, на
підставі яких особи, які займаються чи підозрювані в зайнятті
проституцією, або підлягають спеціальній реєстрації, або повинні
мати спеціальний документ, або підпорядковуються винятковим
вимогам, що мають на меті контроль чи оповіщення.
Стаття 7
Вироки, винесені раніше в інших державах за злочини,
передбачені даною Конвенцією, беруться до уваги, оскільки це
допускається внутрішнім законодавством, для:
1) встановлення факту рецидивізму;
2) позбавлення злочинця політичних і громадянських прав.
Стаття 8
Злочини, передбачені в статтях 1 і 2 цієї Конвенції,
розглядаються як злочини, що тягнуть за собою видачу, і на них
поширюється будь-який договір про видачу злочинців, що був або
буде укладений між будь-якими сторонами в цій Конвенції. Ті
сторони в цій Конвенції, які не обумовлюють видачу злочинців
існуванням про те договорів, віднині у своїх взаємовідносинах
визнають злочини, передбачені в статтях 1 і 2 цієї Конвенції,
злочинами, які ведуть за собою видачу. Видача провадиться згідно з
законом тієї держави, до якої звернена вимога про видачу.
Стаття 9
В державах, в яких принцип видачі своїх громадян не
визнається законом, громадяни, які повертаються до своєї держави
після вчинення ними в іншій державі будь-якого із злочинів,
зазначених у статтях 1 і 2 цієї Конвенції, підлягають
переслідуванню і покаранню судом їх власної держави. Це положення
не застосовується, якщо у справах такого роду, які виникають між
сторонами цієї Конвенції, вимога про видачу іноземця не може бути
задоволена.
Стаття 10
Положення статті 9 не застосовуються, якщо особа,
обвинувачувана у вчиненні злочину, судилася в іншій державі, і в
разі обвинувального вироку відбула покарання або була звільнена
від покарання, або строк її покарання був скорочений відповідно до
законів цієї держави.
Стаття 11
Ніщо у цій Конвенції не повинно тлумачитись як визначення
ставлення тієї або іншої сторони в ній до загального питання про
межі кримінальної юрисдикції відповідно до норм міжнародного
права.
Стаття 12
Ця Конвенція не порушує принципу, за яким передбачені
Конвенцією злочини визначаються у кожній окремій державі, так
само, як винні у вчиненні їх особи переслідуються і караються за
законами цієї держави.
Стаття 13
Сторони в цій Конвенції зобов'язуються виконувати, відповідно
до своїх власних законів і практики, судові доручення, що
стосуються передбачених у цій Конвенції злочинів.
Передача судових доручень провадиться:
1) шляхом безпосередніх зносин між судовими властями; або
2) шляхом безпосередніх зносин між міністрами юстиції двох
держав чи шляхом безпосереднього звернення інших відповідних
властей держави, від якої виходить доручення, до міністра юстиції
держави, до якої воно звернено; або
З) за посередництвом дипломатичних чи консульських
представників держави, від якої виходить доручення, державі, до
якої воно звернено. Зазначений представник надсилає судове
доручення безпосередньо відповідним судовим властям або ж властям,
зазначеним урядом тієї держави, до якої доручення звернено,
причому він одержує від цих властей безпосередньо документи, які є
актом виконання судового доручення.
У передбачених у пунктах 1 і З випадках судове доручення
надсилається в копії найвищим властям тієї держави, до якої воно
звернено.
Якщо немає якої-небудь іншої угоди, судове доручення завжди
складається мовою тих властей, від яких воно виходить, при
неодмінній умові, що держава, до якої доручення звернено, може
вимагати подання перекладу на свою мову, засвідченого тими
властями, від яких доручення виходить.
Кожна сторона в цій Конвенції повідомляє кожну іншу сторону в
цій Конвенції про той метод або про ті методи із згаданих вище,
які вважатимуться нею прийнятними при надісланні їй судових
доручень цією іншою державою.
Поки яка-небудь держава не зробить такого повідомлення,
існуючий у ній порядок щодо судових доручень залишається в силі.
Виконання судових доручень не може бути підставою для вимоги про
відшкодування будь-яких витрат або видатків, за винятком витрат по
експертизі. Ніщо в даній статті не повинно тлумачитись як
зобов'язання сторін у цій Конвенції застосовувати у кримінальних
справах яку-небудь форму або які-небудь методи доказу, несумісні з
їх власними законами.
Стаття 14
Кожна сторона у цій Конвенції засновує і утримує орган, якому
доручається координація і централізація результатів розслідування
передбачених у цій Конвенції злочинів. Ці органи компілюють всю
інформацію, збирану для того, щоб полегшити запобігання
передбачуваним у даній Конвенції злочинам і накладання покарань за
них, причому ці органи підтримують тісний контакт з аналогічними
органами інших країн.
Стаття 15
Оскільки це сумісно з вимогами внутрішнього законодавства і
оскільки це буде визнано бажаним властями, яким підпорядковані
зазначені у статті 14 органи, ці останні передають властям, яким
підпорядковані аналогічні органи в інших державах таку інформацію:
1) подробиці про кожний із передбачених у цій Конвенції
злочинів і про кожний замах на вчинення такого злочину;
2) подробиці про всі випадки розшуку, а також кримінального
переслідування, арешту, засудження, відмов у допущенні і висилці
осіб, винних у вчиненні злочинів, передбачуваних у цій Конвенції,
а також про зміну місця проживання таких осіб і будь-яку іншу
корисну інформацію, що стосується їх. Повідомлювана таким шляхом
інформація включає опис злочинців, їх дактилоскопічні відбитки,
фотознімки, повідомлення про метод роботи, поліцейські довідки і
довідки про судимість.
Стаття 16
Сторони у цій Конвенції - за посередництвом своїх урядових
або приватних установ у галузі освіти, охорони здоров'я,
соціального та економічного обслуговування й інших зв'язаних з ним
видів обслуговування - зобов'язуються вживати або заохочувати всі
необхідні заходи по боротьбі з проституцією та по поверненню і
пристосуванню жертв проституції і передбачуваних у цій Конвенції
злочинів до нормальних соціальних умов.
Стаття 17
Щодо імміграції та еміграції сторони в цій Конвенції
зобов'язуються вживати і здійснювати всі заходи, які потрібні,
згідно з зобов'язаннями, взятими ними на себе відповідно до цієї
Конвенції, щоб покласти край торгівлі людьми обох статей, яка має
на меті проституцію. Зокрема, вони зобов'язуються:
1) видавати всі необхідні постанови для захисту іммігрантів
та емігрантів і, особливо, жінок і дітей у пунктах їхнього
прибуття і відправлення, а також під час їх слідування;
2) вживати заходів для відповідного оповіщення населення про
небезпеки згаданої торгівлі;
3) вживати належних заходів для забезпечення нагляду за
залізничними станціями, авіапортами, портами та іншими
громадськими місцями, а також на шляху слідування, для запобігання
міжнародній торгівлі людьми, що має на меті проституцію;
4) вживати всіх необхідних заходів з метою повідомлення
відповідних властей про прибуття осіб, які, за наявними
відомостями prima facia, є головними винуватцями, співучасниками
або жертвами цієї торгівлі.
Стаття 18
Сторони у цій Конвенції зобов'язуються - відповідно до умов,
установлених їх власними законами - збирати відомості про всіх
іноземців, які займаються проституцією, з метою встановлення їх
особи і соціального стану, а також з метою виявлення осіб, які
спонукали їх покинути свою державу. Ці відомості сповіщаються
властями держави походження зазначених осіб з метою їх наступної
репатріації.
Стаття 19
Сторони у цій Конвенції зобов'язуються, відповідно до умов,
установлених їх власними законами, і не скасовуючи цим
переслідування або інших заходів, що викликаються порушенням цих
законів, і оскільки це можливо:
1) аж до проведення остаточних заходів по репатріації
бідуючих осіб, які стали жертвами міжнародної торгівлі людьми, що
мають на меті проституцію, вживати належних заходів по наданню їм
тимчасової допомоги і підтримки;
2) репатріювати зазначених у статті 18 осіб, якщо вони цього
захочуть або якщо надійшла вимога про їх репатріацію від осіб, у
чиєму розпорядженні вони перебувають, або якщо є оснований на
законі наказ про їх висилку із країни. Репатріація провадиться
лише після того, як досягнута угода з державою призначення про
особистість і громадянство репатрійованої особи або про місце і
дату їх прибуття за кордон. Кожна сторона у цій Конвенції сприяє
проїздові такої особи через свою територію. У випадках, коли
зазначені у попередньому абзаці особи не можуть самі відшкодувати
витрат по репатріації і не мають ні чоловіка, ні рідних, ні
опікуна, які заплатили б за них, витрати по репатріації до
кордону, порту відправлення або авіапорту, найближчих до держави
їх походження, оплачуються державою, у якій дані особи проживають,
а решту зв'язаних з цим витрат бере на себе держава їх походження.
Стаття 20
Сторони у цій Конвенції вживають всіх необхідних заходів для
нагляду за конторами по найму праці, якщо ці заходи ними ще не
вжиті, з метою захисту осіб, які шукають роботу, особливо жінок і
дітей, від небезпеки можливої їх експлуатації з метою проституції.
Стаття 21
Сторони у цій Конвенції повідомляють Генерального Секретаря
Організації Об'єднаних Націй про закони і постанови, що стосуються
предмета цієї Конвенції і видані в їх державах і щороку після
цього повідомляють про закони і постанови, які будуть видані у
зв'язку з Конвенцією, а також про всі вжиті заходи, що відносяться
до застосування цієї Конвенції. Ця інформація періодично
опубліковується Генеральним Секретарем і розсилається ним усім
членам Організації Об'єднаних Націй, а також державам, що не є
членами Організації, яким ця Конвенція офіційно повідомляється
відповідно до статті 23.
Стаття 22
Якщо між сторонами у цій Конвенції виникає спір відносно її
тлумачення або застосування і якщо цей спір не може бути вирішений
іншим шляхом, на вимогу будь-якої із сторін у спорі, останній
передається в Міжнародний Суд.
Стаття 23
Ця Конвенція відкрита для підписання від імені будь-якого
члена Організації Об'єднаних Націй, а також від імені будь-якої
іншої держави, якій Економічна і Соціальна Рада надіслала
відповідне запрошення. Ця Конвенція підлягає ратифікації, і акти
ратифікації депонуються у Генерального Секретаря Організації
Об'єднаних Націй. Держави, згадувані у першому абзаці, які не
підписали цю Конвенцію, можуть до неї приєднатися. Приєднання
здійснюється депонуванням у Генерального Секретаря Організації
Об'єднаних Націй акта про приєднання. У цій Конвенції слово
"держава" включає всі колонії і підопічні території держави, яка
підписала цю Конвенцію або приєдналася до неї, і всі території, за
які дана держава несе міжнародну відповідальність.
Стаття 24
Ця Конвенція набирає чинності на дев'яностий день після дати
депонування другого акта про ратифікацію або приєднання. Щодо
кожної держави, яка ратифікує цю Конвенцію або приєднується до неї
після депонування другого акта про ратифікацію або приєднання, ця
Конвенція набирає чинності через дев'яносто днів після депонування
даною державою свого акта про ратифікацію або приєднання.
Стаття 25
Після закінчення п'яти років від часу, коли ця Конвенція
набере чнності, будь-яка сторона у цій Конвенції може денонсувати
її письмовим повідомленням про це, адресованим Генеральному
Секретарю Організації Об'єднаних Націй. Така денонсація набирає
чинності щодо сторони, яка про неї заявляє, через рік після дати
одержання її заяви Генеральним Секретарем Організації Об'єднаних
Націй.
Стаття 26
Генеральний Секретар Організації Об'єднаних Націй повідомляє
всіх членів Організації Об'єднаних Націй і держави, які не є
членами Організації і згадані у статті 23:
a) про акти підписання, ратифікації і приєднання, одержані
відповідно до статті 23;
b) про дату, коли ця Конвенція набере чинності, відповідно
до статті 24;
c) про денонсації, заяви про які одержані відповідно до
статті 25.
Стаття 27
Кожна сторона у цій Конвенції зобов'язується вжити,
відповідно до своєї конституції, законодавчих чи інших заходів,
необхідних для того, щоб забезпечити застосування цієї Конвенції.
Стаття 28
Положення цієї Конвенції, оскільки це стосується
взаємовідносин між сторонами в ній, скасовують положення
міжнародних актів, згадуваних у пунктах 1, 2, 3 і 4 другого абзаца
преамбули, причому кожний з цих актів вважається анульованим після
того, як усі сторони в них стануть сторонами у цій Конвенції.
На посвідчення чого нижчепідписані, належним чином
уповноважені відповідними урядами, підписали цю Конвенцію,
відкриту для підписання в Лейк Саксес, Нью-Йорк, 21 березня тисяча
дев'ятсот п'ятдесятого року; одна точно завірена копія Конвенції
буде розіслана Генеральним Секретарем усім державам-членам
Організації Об'єднаних Націй і всім державам, які не є членами
Організації і яких стосуються положення статті 23.
Українська РСР приєдналась до Конвенції 15 листопада 1954 р.
з таким застереженням по 22-й статті:
"Українська РСР вважає для себе необов'язковим положення
статті 22, яка передбачає, що спори між Договірними Сторонами з
питань тлумачення або застосування цієї Конвенції передаються на
розгляд Міжнародного Суду на вимогу будь-якої з сторін у спорі, і
заявляє, що відносно підсудності Міжнародному Суду спорів по
тлумаченню або застосуванню Конвенції Українська РСР
дотримуватиметься позиції, згідно з якою для передачі того чи
іншого спору на вирішення Міжнародного Суду потрібна в кожному
окремому випадку згода всіх сторін у спорі".
При депонуванні акта про приєднання до Конвенції представник
Української РСР за дорученням Уряду УРСР заявив, що в Українській
РСР усунуто соціальні умови, що породжують злочини, передбачені
Конвенцією. Проте, зважаючи на міжнародне значення боротьби з
такими злочинами, Уряд Української РСР вирішив приєднатися до
Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією
проституції третіми особами, прийнятої на IV сесії Генеральної
Асамблеї Організації Об'єднаних Націй 2 грудня 1949 р.
Конвенція набрала чинності 25 липня 1951 р. Її учасниками на
1 квітня 1958 р. були такі держави: Аргентина, Білоруська РСР,
Бірма, Болгарія, Бразилія, Гаїті, Гондурас, Данія, Еквадор,
Ізраїль, Індія, Ірак, Іран, Куба, Ліберія, Лівія, Люксембург,
Мексика, Норвегія, Пакистан, Південно-Африканський Союз, Польща,
Румунія, Союз РСР, Угорщина, Українська РСР, Філіппіни, Фінляндія,
Цейлон, Чехословаччина, Югославія.
"Українська РСР у міжнародних відносинах" Видавництво АНУ, 1959 р.
Конвенция
о борьбе с торговлей людьми и с эксплуатацией
проституции третьими лицами

Преамбула
Принимая во внимание, что проституция и сопровождающее ее
зло, каковым является торговля людьми, преследующая цели
проституции, несовместимы с достоинством и ценностью человеческой
личности и угрожают благосостоянию человека, семьи и общества,
Принимая во внимание, что в отношении борьбы с торговлей
женщинами и детьми имеют силу нижеследующие международные акты:
1. Международный Договор от 18 мая 1904 года о борьбе с
торговлей белыми рабынями с изменениями, внесенными в него
Протоколом, утвержденным Генеральной Ассамблеей Организации
Объединенных Наций 3 декабря 1948 года;
2. Международная Конвенция от 4 мая 1910 года о борьбе с
торговлей белыми рабынями с изменениями, внесенными в нее
упомянутым выше Протоколом,
3. Международная Конвенция от 30 сентября 1921 года о борьбе
с торговлей женщинами и детьми с изменениями, внесенными в нее
Протоколом, принятым Генеральной Ассамблеей Организации
Объединенных Наций 20 октября 1947 года;
4. Международная Конвенция от 11 октября 1933 года о борьбе с
торговлей совершеннолетними женщинами с изменениями, внесенными в
нее указанным Протоколом;
Принимая во внимание, что в 1937 году, Лигой Наций был
составлен проект конвенции, расширивший круг действия указанных
выше актов.
Принимая во внимание, что новые факторы, возникшие с 1937
года, делают возможным заключение конвенции, объединяющей в себе
вышеуказанные акты и включающей основные положения проекта
конвенции 1937 года, равно как и желательные поправки к нему,
посему Договаривающиеся Стороны настоящим согласились со
следующим:
Статья 1
Стороны в настоящей Конвенции обязуются подвергать наказанию
каждого, кто для удовлетворения похоти другого лица:
1. сводит, склоняет или совращает в целях проституции другое
лицо, даже с согласия этого лица;
2. эксплуатирует проституцию другого лица, даже с согласия
этого лица.
Статья 2
Стороны в настоящей Конвенции обязуются, далее, подвергать
наказанию каждого, кто:
1. содержит дом терпимости или управляет им, или сознательно
финансирует или принимает участие в финансировании дома
терпимости;
2. сдает в аренду или снимает здание или другое место, или
часть такового, зная, что они будут использованы в целях
проституции третьими лицами.
Статья 3
Поскольку это совместимо с требованиями внутреннего
законодательства, покушения на совершение любого из
предусмотренных в статьях 1 и 2 правонарушений, равно как и
действия, подготовительные к совершению таковых, также являются
наказуемыми.
Статья 4
Поскольку это совместимо с требованиями внутреннего
законодательства, умышленное участие в предусмотренных в статьях 1
и 2 актах также наказуется.
Поскольку это допускается требованиями внутреннего
законодательства, акты соучастия рассматриваются как отдельные
преступления, если это является необходимым для предупреждения
безнаказанности.
Статья 5
В тех случаях, когда потерпевшие лица имеют право на
основании внутреннего законодательства выступать истцами в делах,
касающихся любых преступлений, предусмотренных настоящей
Конвенцией, иностранцы пользуются этим правом наравне с гражданами
данного государства.
Статья 6
Каждая сторона в настоящей Конвенции обязуется принимать все
необходимые меры для отмены или аннулирования любого действующего
закона, постановления или административного распоряжения, в силу
которых лица, занимающиеся или подозреваемые в занятии
проституцией, либо подлежат особой регистрации, либо должны иметь
особый документ, либо подчиняются исключительным требованиям,
имеющим своей целью контроль или оповещение.
Статья 7
Приговоры, вынесенные ранее в других государствах за
преступления, предусмотренные настоящей Конвенцией, принимаются во
внимание, поскольку это допускается внутренним законодательством,
для:
1. установления факта рецидивизма;
2. лишения преступника политических и гражданских прав.
Статья 8
Преступления, предусмотренные в статьях 1 и 2 настоящей
Конвенции, рассматриваются как преступления, влекущие за собой
выдачу, и на них распространяется любой договор о выдаче
преступников, который был или будет заключен между любыми
сторонами в этой Конвенции.
Те стороны в настоящей Конвенцией, которые не обусловливают
выдачу преступников существованием о том договоров, отныне в своих
взаимоотношениях признают преступления, предусмотренные в статьях
1 и 2 настоящей Конвенции, преступлениями, влекущими за собой
выдачу.
Выдача производится согласно закону того государства, к
которому обращено требование о выдаче.
Статья 9
В государствах, в которых принцип выдачи своих граждан не
признается законом, граждане, которые возвращаются в свое
государство после совершения ими в другом государстве любого из
преступлений, указанных в статьях 1 и 2 настоящей Конвенции,
подвергаются преследованию и наказанию по суду их собственного
государства.
Это положение не применяется, если в делах такого рода,
возникающих между сторонами настоящей Конвенции, требование о
выдаче иностранца не может быть удовлетворено.
Статья 10
Положения статьи 9 не применяются, если лицо, обвиняемое в
совершении преступления, было судимо в другом государстве, и в
случае обвинительного приговора отбыло наказание или было от
наказания освобождено, или срок его наказания был сокращен в
соответствии с законами этого государства.
Статья 11
Ничто в настоящей Конвенции не должно быть истолковано как
определение отношения той или иной стороны в ней к общему вопросу
о пределах уголовной юрисдикции в соответствии с нормами
международного права.
Статья 12
Настоящая Конвенция не нарушает принципа, согласно которому
предусмотренные Конвенцией преступления в каждом отдельном
государстве определяются, равно как виновные в совершении их лица
преследуются и наказываются по законам этого государства.
Статья 13
Стороны в настоящей Конвенции обязуются выполнять в
соответствии со своими собственными законами и практикой судебные
поручения, относящиеся к предусмотренным в настоящей Конвенции
преступлениям.
Передача судебных поручений производится:
1. путем непосредственных сношений между судебными властями;
или
2. путем непосредственных сношений между министрами юстиции
двух государств или путем непосредственного обращения других
надлежащих властей государства, от которого исходит поручение, к
министру юстиции государства, к которому оно обращено; или
3. через посредство дипломатических или консульских
представителей государства, от которого исходит поручение,
государству, к которому оно обращено. Означенный представитель
направляет судебное поручение непосредственно соответствующим
судебным властям или же властям, указанным правительством того
государства, к которому поручение обращено, причем он получает от
этих властей непосредственно документы, являющиеся актом
выполнения судебного поручения.
В предусмотренных в пунктах 1 и 3 случаях судебное поручение
посылается в копии высшим властям того государства, к которому оно
обращено.
Если не имеется какого-либо иного соглашения, судебное
поручение всегда составляется на языке тех властей, от которых оно
исходит, при непременном условии, что государство, к которому
поручение обращено, может требовать представления перевода на свой
язык, засвидетельствованного теми властями, от которых поручение
исходит.
Каждая сторона в настоящей Конвенции уведомляет каждую другую
сторону в этой Конвенции о том методе или о тех методах из
упомянутых выше, которые будут считаться ею приемлемыми при
направлении ей судебных поручений этим другим государством.
Пока какое-либо государство не сделает такого уведомления,
существующий в нем порядок в отношении судебных поручений остается
в силе.
Выполнение судебных поручений не может служить основанием для
требования о возмещении каких бы то ни было расходов или издержек,
за исключением расходов по экспертизе.
Ничто в настоящей статье не должно быть истолковано как
обязательство сторон в настоящей Конвенции применять в уголовных
делах какую-либо форму или какие-либо методы доказательства,
несовместимые с их собственными законами.
Статья 14
Каждая сторона в настоящей Конвенции учреждает и содержит
орган, которому поручается координация и централизация результатов
расследования предусмотренных в настоящей Конвенции преступлений.
Эти органы компилируют всю информацию, собираемую для того,
чтобы облегчить предупреждение предусматриваемых в настоящей
Конвенции преступлений и наложение наказаний за них, причем эти
органы поддерживают тесный контакт с аналогичными органами других
стран.
Статья 15
Поскольку это совместимо с требованиями внутреннего
законодательства и поскольку это будет признано желательным
властями, которым подчинены указанные в статье 14 органы,
последние сообщают властям, которым подчинены аналогичные органы в
других государствах, следующую информацию:
1. подробности о каждом из предусматриваемых в настоящей
Конвенции преступлений и о каждом покушении на совершение такого
преступления;
2. подробности о всех случаях розыска, а также уголовного
преследования, ареста, осуждения, отказов в допущении и высылке
лиц, виновных в совершении преступлений, предусматриваемых в
настоящей Конвенции, а также о перемене местожительства таких лиц
и любую иную касающуюся их полезную информацию.
Сообщаемая таким путем информация включает описание
преступников, их дактилоскопические отпечатки, фотоснимки,
сообщение о методе работы, полицейские справки и справки о
судимости.
Статья 16
Стороны в настоящей Конвенции - через посредство своих
правительственных или частных учреждений в области образования,
здравоохранения, социального и экономического обслуживания и иных
связанных с ним видов обслуживания - обязуются принимать или
поощрять все необходимые меры по борьбе с проституцией и по
возвращению и приспособлению жертв проституции и предусматриваемых
в настоящей Конвенции преступлений к нормальным социальным
условиям.
Статья 17
В отношении иммиграции и эмиграции стороны в настоящей
Конвенции обязуются принимать и проводить все меры, которые
требуются согласно обязательствам, принятым ими на себя в
соответствии с настоящей Конвенцией, для пресечения торговли
людьми обоего пола, преследующей цели проституции.
В частности, они обязуются:
1. Издавать все необходимые постановления для защиты
иммигрантов и эмигрантов и в особенности женщин и детей в пунктах
их прибытия и отправления, а также во время их следования;
2. Принимать меры для соответствующего оповещения населения
об опасностях упомянутой торговли;
3. Принимать надлежащие меры для обеспечения наблюдения за
железнодорожными станциями, авиапортами, портами и другими
общественными местами, а также на пути следования, для
предупреждения международной торговли людьми, преследующей цели
проституции;
4. Принимать все необходимые меры в целях уведомления
соответствующих властей о прибытии лиц, которые по имеющимся
сведениям prima facie являются главными виновниками, соучастниками
или жертвами этой торговли.
Статья 18
Стороны в настоящей Конвенции обязуются - в соответствии с
условиями, установленными их собственными законами - собирать
сведения о всех иностранцах, занимающихся проституцией, в целях
установления их личности и социального положения, а также в целях
обнаружения лиц, побудивших их покинуть свое государство. Эти
сведения сообщаются властями государства происхождения означенных
лиц в целях их последующей репатриации.
Статья 19
Стороны в настоящей Конвенции обязуются в соответствии с
условиями, установленными их собственными законами, и не отменяя
этим преследования или иных мероприятий, вызываемых нарушением
этих законов, и поскольку это возможно:
1. впредь до проведения окончательных мероприятий по
репатриации бедствующих лиц, ставших жертвами международной
торговли людьми, преследующей цели проституции, принимать
надлежащие меры по оказанию им временной помощи и поддержки;
2. репатриировать указанных в статье 18 лиц, если они этого
пожелают или если поступило требование об их репатриации со
стороны лиц, в чьем распоряжении они состоят, или если имеется
основанный на законе приказ об их высылке из страны. Репатриация
производится лишь после того, как достигнуто соглашение с
государством назначения о личности и гражданстве репатриируемого
лица или о месте и дате его прибытия на границу. Каждая сторона в
настоящей Конвенции способствует проезду такого лица через свою
территорию.
В случаях, когда указанные в предыдущем абзаце лица не могут
сами возместить расходов по репатриации и не имеют ни супруга, ни
родных, ни опекуна, которые заплатили бы за них, расходы по
репатриации до границы, порта отправления или авиапорта, ближайших
к государству их происхождения, оплачиваются государством, в
котором данные лица проживают, а остальные, связанные с этим,
расходы принимает на себя государство их происхождения.
Статья 20
Стороны в настоящей Конвенции принимают необходимые меры по
наблюдению за конторами по найму труда, если эти меры ими еще не
приняты, в целях ограждения лиц, ищущих работы, в особенности
женщин и детей, от опасности возможной их эксплуатации в целях
проституции.
Статья 21
Стороны в настоящей Конвенции сообщают Генеральному секретарю
Организации Объединенных Наций о законах и постановлениях,
относящихся к предмету настоящей Конвенции и изданных в их
государствах, и ежегодно после этого сообщают о законах и
постановлениях, которые будут изданы в связи с Конвенцией, а также
о всех принятых мерах, касающихся применения настоящей Конвенции.
Эта информация периодически опубликовывается Генеральным
секретарем и рассылается им всем членам Организации Объединенных
Наций, а также не состоящим членами Организации государствам,
которым настоящая Конвенция официально сообщается в соответствии
со статьей 23.
Статья 22
Если между сторонами настоящей Конвенции возникает спор
относительно ее толкования или применения и если этот спор не
может быть разрешен иным путем, по требованию любой из сторон в
споре, последний передается в Международный Суд.
Статья 23
Настоящая Конвенция открыта для подписания от имени любого
члена Организации Объединенных Наций, а также от имени любого
другого государства, которому Экономическим и Социальным Советом
было обращено соответствующее приглашение.
Настоящая Конвенция подлежит ратификации, и акты ратификации
депонируются у Генерального секретаря Организации Объединенных
Наций.
Государства, упоминаемые в первом абзаце и не подписавшие
настоящую Конвенцию, могут к ней присоединиться.
Присоединение совершается путем депонирования у Генерального
секретаря Организации Объединенных Наций акта о присоединении.
В настоящей Конвенции слово "государство" включает все
колонии и подопечные территории государства, подписавшего
настоящую Конвенцию или присоединившегося к ней, и все территории,
за которые это государство несет международную ответственность.
Статья 24
Настоящая Конвенция вступает в силу на девяностый день после
даты депонирования второго акта о ратификации или присоединении.
В отношении каждого государства, ратифицирующего настоящую
Конвенцию или присоединяющегося к ней после депонирования второго
акта о ратификации или присоединении, настоящая Конвенция вступает
в силу через девяносто дней после депонирования этим государством
своего акта о ратификации или присоединении.
Статья 25
По истечении пяти лет со времени вступления настоящей
Конвенции в силу любая сторона в настоящей Конвенции может
денонсировать ее путем письменного уведомления об этом,
адресованного Генеральному секретарю Организации Объединенных
Наций.
Такая денонсация вступает в силу в отношении заявляющей о ней
стороны через год после даты получения ее заявления Генеральным
секретарем Организации Объединенных Наций.
Статья 26
Генеральный секретарь Организации Объединенных Наций
уведомляет всех членов Организации Объединенных Наций и
государства, не состоящие членами Организации и упомянутые в
статье 23:
а) об актах подписания, ратификации и присоединения,
полученных в соответствии со статьей 23;
б) о дате вступления в силу настоящей Конвенции в
соответствии со статьей 24;
в) о денонсациях, заявления о которых получены в соответствии
со статьей 25.
Статья 27
Каждая сторона в настоящей Конвенции обязуется принять в
соответствии со своей конституцией законодательные или иные
мероприятия, необходимые для того, чтобы обеспечить применение
настоящей Конвенции.
Статья 28
Положения настоящей Конвенции, поскольку это касается
взаимоотношений между сторонами в ней, отменяют положения
международных актов, упоминаемых в пунктах 1, 2, 3 и 4 второго
абзаца преамбулы, причем каждый из этих актов считается
аннулированным после того, как все стороны в них станут сторонами
в настоящей Конвенции.
В удостоверение чего нижеподписавшиеся, должным образом
уполномоченные соответствующими правительствами, подписали
настоящую Конвенцию, открытую для подписания в Лейк Саксесс,
Нью-Йорк, 21 марта тысяча девятьсот пятидесятого года; одна точная
заверенная копия Конвенции будет разослана Генеральным секретарем
всем государствам - членам Организации Объединенных Наций и всем
государствам, не состоящим членами Организации, к которым
относятся положения статьи 23.
ЗАКЛЮЧИТЕЛЬНЫЙ ПРОТОКОЛ
Ничто в настоящей Конвенции не должно рассматриваться как
препятствие к выполнению требований каких-либо законов,
устанавливающих более строгие условия для осуществления положений,
обеспечивающих борьбу с торговлей людьми и с эксплуатацией других
лиц в целях проституции, чем условия, предусмотренные настоящей
Конвенцией.
Положения статей 23 - 26 настоящей Конвенции применимы к
настоящему Протоколу.
* * *
При сдаче ратификационной грамоты СССР были сделаны следующие
заявление и оговорка:
Заявление
"В Советском Союзе устранены социальные условия, порождающие
преступления, предусмотренные Конвенцией. Однако, учитывая
международное значение борьбы с этими преступлениями,
Правительство Советского Союза решило присоединиться к Конвенции о
борьбе с торговлей людьми и с эксплуатацией проституции третьими
лицами, принятой на IV сессии Генеральной Ассамблеи ООН 2 декабря
1949 года".
Оговорка
"Советский Союз считает для себя необязательными положения
статьи 22, предусматривающей, что споры между Договаривающимися
Сторонами по вопросам толкования или применения настоящей
Конвенции передаются на рассмотрение Международного Суда по
требованию любой из сторон в споре, и заявляет, что в отношении
подсудности Международному Суду споров по толкованию или
применению Конвенции Советский Союз будет придерживаться позиции,
согласно которой для передачи того или иного спора на разрешение
Международного Суда необходимо в каждом отдельном случае согласие
всех спорящих сторон".



вгору