Женевська конвенція про поводження з військовополоненими (укр/рос)
ООН; Конвенція, Угода, Положення [...] від 12.08.1949
Документ 995_153, чинний, поточна редакція — Редакція від 08.02.2006, підстава 3413-15
 

Сторінки:  [ 1 ]  2  3  4  5  6  7
наступна сторінка »  

                       Женевська конвенція 
про поводження з військовополоненими
(укр/рос)
Статус Конвенції див. ( 995_c23 )
{ Конвенцію ратифіковано із застереженнями Указом ПВР УРСР
( 114а-03 ) від 03.07.54 }
{ Додаткові Протоколи див.
( 995_199 ) від 08.06.1977
( 995_200 ) від 08.06.1977
( 995_g74 ) від 08.12.2005 }
{ Про зняття застережень та здійснення заяви див. Закон
N 3413-IV ( 3413-15 )від 08.02.2006, ВВР, 2006, N 22, ст.198 }

Дата підписання: 12.08.1949 Дата підписання від імені України: 12.12.1949 Дата ратифікації Україною: 03.07.1954 Дата набрання чинності для України: 03.01.1955
Офіційний переклад
Уповноважені, які підписалися нижче, Урядів, представлених на
Дипломатичній конференції, що проходила в Женеві з 21 квітня до
12 серпня 1949 року, з метою перегляду Конвенції, укладеної в
Женеві 27 липня 1929 року, про поводження з військовополоненими,
домовилися про таке:
Частина I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1
Високі Договірні Сторони зобов'язуються дотримуватися й
забезпечувати дотримання цієї Конвенції за всіх обставин.
Стаття 2
Крім положень, які виконуються в мирний час, ця Конвенція
застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого
іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше
Високими Договірними Сторонами, навіть якщо стан війни не визнаний
однією з них.
Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової або
повної окупації території Високої Договірної Сторони, навіть якщо
цій окупації не чиниться жодний збройний опір.
Хоча одна з держав, що перебувають у конфлікті, може не бути
учасницею цієї Конвенції, держави, які є учасницями цієї
Конвенції, залишаються зобов'язаними нею у своїх взаємовідносинах.
Крім того, вони зобов'язані Конвенцією стосовно зазначеної
держави, якщо остання приймає та застосовує її положення.
Стаття 3
У випадку збройного конфлікту, який не має міжнародного
характеру та виникає на території однієї з Високих Договірних
Сторін, кожна сторона конфлікту зобов'язана застосовувати як
мінімум такі положення:
1) З особами, які не беруть активної участі у воєнних діях,
зокрема з тими особами зі складу збройних сил, які склали зброю, а
також тими, які припинили участь у воєнних діях у зв'язку з
хворобою, пораненням, триманням під арештом чи з будь-якої іншої
причини, поводяться за будь-яких обставин гуманно, без будь-якої
дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, релігії чи
вірування, статі, походження чи майнового становища чи будь-якими
іншими аналогічними критеріями.
Із цією метою заборонено зараз і надалі вчиняти стосовно
зазначених вище осіб такі дії:
a) насилля над життям та особистістю, зокрема всі види
вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури;
b) захоплення заручників;
c) наругу над людською гідністю, зокрема образливе та
принизливе поводження;
d) засудження та застосування покарання без попереднього
судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і
який надає судові гарантії визнані цивілізованими народами як
необхідні.
2. Підбирати поранених і хворих та надавати їм допомогу.
Безстороння гуманітарна організація, наприклад Міжнародний
комітет Червоного Хреста, може запропонувати свої послуги сторонам
конфлікту.
Крім того, сторони конфлікту повинні шляхом укладення
спеціальних угод докладати зусиль з метою введення в дію всіх або
частини інших положень цієї Конвенції.
Застосування попередніх положень не впливає на правовий
статус сторін конфлікту.
Стаття 4
A. Військовополоненими, у розумінні цієї Конвенції, є особи,
які потрапили в полон до супротивника й належать до однієї з таких
категорій:
1. Особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також
членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною цих
збройних сил.
2. Членів інших ополчень та добровольчих загонів, зокрема
членів організованих рухів опору, які належать до однієї зі сторін
конфлікту й діють на своїй території або за її межами, навіть якщо
цю територію окуповано, за умови, що ці ополчення або добровольчі
загони, зокрема організовані рухи опору, відповідають таким
умовам:
a) ними командує особа, яка відповідає за своїх підлеглих;
b) вони мають постійний відмітний знак, добре розпізнаваний
на відстані;
c) вони носять зброю відкрито;
d) вони здійснюють свої операції згідно із законами та
звичаями війни.
3. Членів особового складу регулярних збройних сил, які
заявляють про свою відданість урядові або владі, що не визнані
державою, яка їх затримує.
4. Осіб, які супроводжують збройні сили, але фактично не
входять до їхнього складу, наприклад цивільних осіб з екіпажів
військових літаків, військових кореспондентів, постачальників,
особового складу робочих підрозділів або служб побутового
обслуговування збройних сил, за умови, що вони отримали на це
дозвіл тих збройних сил, які вони супроводжують, для чого останні
видають їм посвідчення особи за зразком, наведеним у додатку.
5. Членів екіпажів суден торговельного флоту, зокрема
капітанів, лоцманів та юнг, а також екіпажів цивільних повітряних
суден сторін конфлікту, які не користуються більш сприятливим
режимом згідно з будь-якими іншими положеннями міжнародного права.
6. Жителів неокупованої території, які під час наближення
ворога озброюються, щоб чинити опір силам загарбника, не маючи
часу сформуватися в регулярні війська, за умови, що вони носять
зброю відкрито й дотримуються законів і звичаїв війни.
B. З наведеними нижче особами поводяться так само, як і з
військовополоненими, згідно із цією Конвенцією:
1. Особами, які належать або належали до збройних сил
окупованої країни, якщо держава-окупант вважає за потрібне з
причини такої відданості інтернувати їх, навіть якщо перед тим їх
було звільнено тоді, коли бойові дії проходили за межами
окупованої зазначеною державою території, зокрема коли ці особи
зробили безуспішну спробу приєднатися до збройних сил, до яких
вони належать і які ведуть бойові дії, або коли вони не з'явилися
за викликом, зробленим з метою їхнього інтернування.
2. Особами, які належать до однієї з категорій, перелічених у
цій статті, яких прийняли на своїй території нейтральні держави
або держави, що не воюють, і яких ці держави повинні інтернувати
відповідно до міжнародного права, якщо вони не вирішать
застосувати до них більш сприятливий режим; проте на цих осіб не
поширюються положення статей 8, 10, 15, 30 п'ятого абзацу, статей
58-67, 92, 126, та у випадках, коли між сторонами конфлікту й
заінтересованою нейтральною державою або державою, що не воює,
існують дипломатичні відносини, положення статей стосовно
держави-покровительки. У випадку, коли існують такі дипломатичні
відносини, сторонам конфлікту, від яких залежать ці особи,
дозволяється здійснювати стосовно них функції
держави-покровительки, передбачені цією Конвенцією, без шкоди для
тих функцій, які ці сторони зазвичай виконують відповідно до
дипломатичної й консульської практики та угод.
C. Ця стаття жодним чином не впливає на статус медичного й
духовного персоналу, передбачений у статті 33 цієї Конвенції.
Стаття 5
Ця Конвенція застосовується до осіб, зазначених у статті 4, з
моменту, коли вони підпадають під владу супротивника, до їхнього
остаточного звільнення та репатріації.
Якщо з'являється сумнів, чи належать особи, які брали участь
у воєнних діях і потрапили до рук супротивника, до категорій,
перелічених у статті 4, то такі особи користуються захистом цієї
Конвенції доти, доки їхній статус не буде визначений компетентним
трибуналом.
Стаття 6
На додаток до угод, чітко передбачених у статтях 10, 23, 28,
33, 60, 65, 66, 67, 72, 73, 75, 109, 110, 118, 119, 122 та 132,
Високі Договірні Сторони можуть укладати інші спеціальні угоди з
усіх питань, які, на їхню думку, доцільно врегулювати окремо.
Жодна спеціальна угода не повинна ні погіршувати становища
військовополонених, визначеного цією Конвенцією, ні обмежувати
прав, які вона їм надає.
Військовополонені продовжують користуватися привілеями, що
випливають з таких угод, доти, доки до них застосовується
Конвенція, крім випадків, в яких зазначені або укладені пізніше
угоди містять чіткі положення, що їй суперечать, а також крім
випадків, в яких та чи та сторона конфлікту вжила стосовно них
більш сприятливих заходів.
Стаття 7
Військовополонені за жодних обставин не можуть частково або
повністю відмовлятися від прав, гарантованих їм цією Конвенцією та
спеціальними угодами, зазначеними в попередній статті, якщо такі
будуть.
Стаття 8
Ця Конвенція застосовується у взаємодії з
державами-покровительками та під їхнім контролем, обов'язком яких
є охороняти інтереси сторін конфлікту. Із цією метою
держави-покровительки можуть призначати, крім свого дипломатичного
або консульського персоналу, делегатів із числа своїх громадян або
громадян інших нейтральних держав. Призначення цих делегатів
підлягає схваленню державою, в якій вони виконуватимуть свої
обов'язки.
Сторони конфлікту сприяють, наскільки це максимально можливо,
роботі представників чи делегатів держав-покровительок.
Представники чи делегати держав-покровительок у жодному
випадку не повинні виходити за рамки свого цільового призначення,
передбаченого цією Конвенцією. Вони, зокрема, повинні враховувати
нагальні потреби безпеки держави, в якій вони виконують свої
обов'язки.
Стаття 9
Положення цієї Конвенції не перешкоджають гуманітарній
діяльності, яку за згодою відповідних сторін конфлікту може
здійснювати Міжнародний комітет Червоного Хреста чи будь-яка інша
безстороння гуманітарна організація для захисту військовополонених
і для полегшення їхнього становища.
Стаття 10
Високі Договірні Сторони можуть будь-коли погодитися довірити
будь-якій організації, яка надає всі гарантії безсторонності й
дієвості, обов'язки, покладені цією Конвенцію на
держави-покровительки.
Якщо військовополонені не мають користі або перестали мати
користь з будь-яких причин від діяльності держави-покровительки
або організації, передбаченої у викладеному вище першому абзаці,
то держава, яка їх затримує, повинна звернутися до нейтральної
держави або до такої організації з проханням узяти на себе
функції, які згідно із цією Конвенцією виконує
держава-покровителька, визначена сторонами конфлікту.
Якщо захист не можна організувати належним чином, то держава,
що тримає в полоні, звертається з проханням до гуманітарної
організації, наприклад Міжнародного комітету Червоного Хреста, або
з урахуванням положень цієї статті приймає пропозицію такої
організації взяти на себе виконання гуманітарних функцій, які
виконує держава-покровителька відповідно до цієї Конвенції.
Будь-яка нейтральна держава чи будь-яка організація,
запрошена відповідною державою, або та, яка пропонує свої послуги
для цих цілей, повинна діяти з усвідомленням відповідальності
перед стороною конфлікту, від якої залежать особи, яких захищає ця
Конвенція, а також зобов'язана надати достатньо гарантій стосовно
того, що вона може взяти на себе відповідні функції та виконувати
їх безсторонньо.
Жодний відступ від попередніх положень не може бути зроблений
спеціальними угодами між державами, одна з яких є обмеженою,
навіть тимчасово, у свободі вести переговори з іншою державою або
її союзниками через воєнні події, зокрема у випадку окупації всієї
або значної частини території зазначеної держави.
Щоразу, коли в цій Конвенції згадується
держава-покровителька, це згадування стосується також організацій,
які заміщають її згідно із цією статтею.
Стаття 11
Держави-покровительки у випадках, коли вони вважають це
доцільним в інтересах захищених осіб, зокрема у випадку виникнення
розбіжностей між сторонами конфлікту з приводу застосування або
тлумачення положень цієї Конвенції, надають свої добрі послуги з
метою врегулювання суперечностей.
Із цією метою кожна з держав-покровительок може на прохання
однієї зі сторін чи з власної ініціативи запропонувати сторонам
конфлікту провести зустріч їхніх представників, зокрема
представників органів влади, відповідальних за військовополонених,
можливо на нейтральній, належним чином вибраній території. Сторони
конфлікту зобов'язані виконувати пропозиції, зроблені їм із цією
метою. Держави-покровительки можуть, за необхідності,
запропонувати для схвалення сторонами конфлікту особу, яка
належить до нейтральної держави, або особу, делеговану Міжнародним
комітетом Червоного Хреста, яку буде запрошено взяти участь у цій
зустрічі.
Частина II
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЗАХИСТ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ
Стаття 12
Військовополонені перебувають у руках ворожої держави, а не
окремих осіб чи військових частин, які взяли їх у полон. Незалежно
від відповідальності, яку можуть нести окремі особи, держава, що
тримає в полоні, відповідає за поводження з військовополоненими.
Військовополонені можуть передаватися державою, що тримає в
полоні, лише державі, яка є учасницею цієї Конвенції, та лише
після того, як держава, що тримає в полоні, упевнилася в тому, що
зазначена держава має намір і змогу застосовувати Конвенцію. Якщо
військовополонені передаються за таких обставин, то
відповідальність за застосування Конвенції лежить на державі, що
приймає їх, під час їхнього перебування під її охороною.
Однак, якщо ця держава не виконає положень цієї Конвенції з
будь-якого важливого погляду, держава, яка передала
військовополонених, після одержання повідомлення
держави-покровительки, вживає ефективних заходів для виправлення
становища або вимагає повернення їй військовополонених. Така
вимога повинна бути задоволена.
Стаття 13
З військовополоненими необхідно завжди поводитися гуманно.
Будь-який незаконний акт чи бездіяльність з боку держави, що
тримає в полоні, які спричиняють смерть або створюють серйозну
загрозу здоров'ю військовополоненого, що перебуває під її
охороною, забороняються та будуть розглядатись як серйозне
порушення цієї Конвенції. Зокрема, жодного військовополоненого не
можна піддавати фізичному каліченню або медичним чи науковим
експериментам будь-якого характеру, які не обґрунтовані потребою в
проведенні медичного, стоматологічного або стаціонарного лікування
військовополоненого та не здійснюються в його інтересах.
Так само військовополонені завжди повинні бути захищеними,
зокрема від актів насилля чи залякування, а також від образ та
цікавості публіки.
Застосування репресалій до військовополонених забороняється.
Стаття 14
Військовополонені за всіх обставин мають право на повагу до
їхньої особи й честі. Із жінками необхідно поводитися з усією
повагою, зумовленою їхньою статтю, й у всіх випадках з ними
необхідно поводитися так само прихильно, як і з чоловіками.
Військовополонені повністю зберігають свою цивільну
правоздатність, яку вони мали на момент узяття в полон. Держава,
що тримає в полоні, не може обмежувати здійснення прав, які
забезпечує така правоздатність, за винятком того, наскільки такого
обмеження вимагають умови полону.
Стаття 15
Держава, що тримає в полоні, зобов'язана забезпечувати
безоплатне утримання їх, а також надавати їм безоплатну медичну
допомогу, якої вимагає їхній стан здоров'я.
Стаття 16
З урахуванням положень цієї Конвенції, що стосуються звання й
статі, держава, що тримає в полоні, повинна поводитися з усіма
військовополоненими однаково, без будь-якої дискримінації за
ознаками раси, національності, релігії чи віросповідання,
політичних переконань, або за іншими аналогічними ознаками, за
винятком випадків привілейованого режиму, який вона могла б
установити для військовополонених з причини стану їхнього
здоров'я, віку чи професійної кваліфікації.
Частина III
ПОЛОН
Розділ I
ПОЧАТОК ПОЛОНУ
Стаття 17
Кожний військовополонений під час допиту зобов'язаний
повідомити лише своє прізвище, ім'я та військове звання, дату
народження та армійський, полковий, особовий чи серійний номер
або, якщо цього немає, іншу рівноцінну інформацію. Якщо він
свідомо порушує це правило, то цим він може зумовити обмеження
переваг, які надаються відповідно до його звання або статусу.
Кожна сторона конфлікту повинна наділити кожну особу, що
знаходиться під її юрисдикцією та може потрапити в полон,
посвідченням особи із зазначенням прізвища власника, його імені,
звання, армійського, полкового, особистого або серійного номера чи
іншої рівноцінної інформації, а також дати народження. Таке
посвідчення особи може, крім того, містити особистий підпис або
відбитки пальців власника чи те й те разом і може містити також
будь-яку іншу інформацію, яку сторона конфлікту може вважати за
необхідне додати стосовно осіб, що належать до її збройних сил.
Посвідчення особи повинно, наскільки це можливо, бути розміром
6,5 х 10 см і видаватися у двох примірниках. Посвідчення особи
пред'являється військовополоненим на вимогу, але в жодному випадку
воно не може бути вилучене в нього.
Будь-які фізичні чи моральні тортури та будь-яка інша форма
примусу не можуть застосовуватися до військовополонених для
одержання від них будь-яких відомостей. Військовополоненим, які
відмовляються відповідати, не можна погрожувати, не можна їх
ображати, переслідувати або вдаватися до обмежень їхніх прав.
Військовополонених, які не можуть надати про себе відомостей
через свій фізичний або психічний стан, передають медичній службі.
Особу таких військовополонених установлюють усіма можливими
засобами з урахуванням положень попереднього абзацу.
Допит військовополонених здійснюється мовою, яку вони
розуміють.
Стаття 18
Усі речі та предмети особистого користування, за винятком
зброї, коней, військового спорядження та військових документів,
залишаються в розпорядженні військовополонених, так само, як
металеві каски, протигази та подібні предмети особистого захисту.
В їхньому користуванні залишаються також речі та предмети,
необхідні для їхнього обмундирування або харчування, навіть якщо
такі речі та предмети належать до офіційного військового
спорядження.
Військовополонені завжди повинні мати при собі документи, що
посвідчують особу. Держава, що тримає в полоні, видає такі
документи особам, що їх не мають.
Відмітні знаки й знаки державної належності, нагороди та
предмети, які мають насамперед особисту або суб'єктивну цінність,
не можна відбирати у військовополонених.
Суми грошей, що їх мають при собі військовополонені, не можна
вилучати в них, за винятком вилучення за наказом офіцера й лише
після того, як у спеціальному реєстрі буде зафіксовано суму цих
грошей та відомості про їхнього власника, а також після того, як
останньому буде видано докладну розписку з розбірливо написаними
прізвищем, званням та військовою частиною особи, яка видала
відповідну розписку. Суми у валюті держави, що тримає в полоні,
або ті, які на прохання військовополоненого були конвертовані в цю
валюту, зараховуються в кредит особового рахунку
військовополоненого, як передбачено в статті 64.
Держава, що тримає в полоні, може вилучати у
військовополонених коштовні речі лише з міркувань безпеки; коли
такі речі вилучають, застосовується процедура, установлена для сум
грошей, які вилучаються.
Такі предмети, а також суми, які були вилучені в будь-якій
валюті, яка не є валютою держави, що тримає в полоні, і які їхні
власники не просили конвертувати, зберігаються державою, що тримає
в полоні, та повертаються військовополоненим у початковій формі
наприкінці перебування в полоні.
Стаття 19
Військовополонених після захоплення їх у полон евакуюють
якомога скоріше до таборів, розміщених у зоні, що знаходиться на
достатній відстані від зони бойових дій, для того щоб вони
перебували в безпеці.
У небезпечній зоні можна тимчасово залишати лише тих
військовополонених, які наражалися б на більшу небезпеку, будучи
евакуйованими, через поранення або хворобу, ніж залишаючись на
місті.
Військовополонених не можна без необхідності наражати на
небезпеку під час чекання евакуації із зони бойових дій.
Стаття 20
Евакуація військовополонених завжди проводиться гуманно й в
умовах, подібних до тих, які держава, що тримає в полоні, створює
для своїх військ під час їхнього переміщення.
Держава, що тримає в полоні, забезпечує військовополонених,
яких евакуюють, продуктами й питною водою в достатній кількості, а
також необхідним одягом і надає їм необхідну медичну допомогу.
Держава, що тримає в полоні, уживає всіх необхідних заходів для
гарантування їхньої безпеки під час евакуації та якомога скоріше
складає список евакуйованих військовополонених.
Якщо військовополонені під час евакуації повинні проходити
через тимчасові табори, то їхнє перебування в таких таборах
повинно бути якомога коротшим.
Розділ II
ІНТЕРНУВАННЯ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ
Глава I
Загальні положення
Стаття 21
Держава, що тримає в полоні, може інтернувати
військовополонених. Вона може зобов'язати їх не виходити за
встановлену межу табору, в якому їх інтерновано, або, якщо цей
табір огороджено, не виходити за огорожу. З урахуванням положень
цієї Конвенції, які стосуються кримінальних і дисциплінарних
санкцій, військовополонених не дозволяється тримати в ізоляції, за
винятком випадків, в яких ізоляція є необхідною для охорони
їхнього здоров'я, й лише протягом тривалості обставин, які роблять
таку ізоляцію необхідною.
Військовополонені можуть бути частково або повністю звільнені
під слово честі або зобов'язання, наскільки це дозволяють закони
держави, від якої вони залежать. Таких заходів уживають, зокрема,
у випадках, в яких це може сприяти поліпшенню стану їхнього
здоров'я. Жодний військовополонений не може бути примушений
погодитися на звільнення під слово честі або зобов'язання.
Одразу після початку бойових дій кожна сторона конфлікту
повинна повідомити супротивній стороні закони та правила, які
дозволяють або забороняють її громадянам давати згоду на
звільнення під слово честі або зобов'язання. Військовополонені,
звільнені під слово честі або інше зобов'язання згідно з
повідомленими в такий спосіб законами та правилами, відповідають
своєю особистою честю за точне дотримання всіх узятих на себе
зобов'язань як стосовно держави, від якої вони залежать, так і
стосовно держави, яка взяла їх у полон. У таких випадках держава,
від якої вони залежать, не повинна ні вимагати, ні приймати від
них будь-яких послуг, які суперечать їхньому слову або
зобов'язанню.
Стаття 22
Інтерновані військовополонені можуть перебувати лише в
приміщеннях, які знаходяться на суходолі й дають повну гарантію
гігієни та умов, сприятливих для здоров'я. За винятком особливих
випадків, які виправдані інтересами самих військовополонених, їх
не слід розміщувати у в'язницях.
Військовополонених, яких тримають у небезпечних для здоров'я
місцях або місцевостях, клімат яких є згубним для їхнього
здоров'я, потрібно якомога швидше переводити в місця з більш
сприятливим кліматом.
Держава, що тримає в полоні, повинна групувати
військовополонених у таборах або тимчасових таборах з урахуванням
їхньої національності, мови та звичаїв, за умови, що таких
військовополонених не будуть відокремлювати від військовополонених
тих збройних сил, в яких вони служили на момент їхнього взяття в
полон, за винятком відокремлення за їхньою згодою.
Стаття 23
Жодного військовополоненого не можна будь-коли відправити в
такий район, в якому йому загрожував би вогонь із зони боїв, або
тримати його там, а також не можна використовувати його
присутність для захисту будь-яких пунктів чи районів від
військових операцій.
Військовополонені повинні мати укриття від повітряних
бомбардувань та інших небезпек війни в такій самій мірі, в якій їх
має місцеве цивільне населення. За винятком тих осіб, які беруть
участь у захисті своїх приміщень від зазначених небезпек, після
оголошення тривоги вони можуть якомога швидше переходити в
укриття. До них також можуть застосовуватися будь-які інші заходи
захисту населення.
Держави, що тримають у полоні, повинні повідомляти
відповідним державам через посередника держав-покровительок усю
корисну інформацію про географічне положення таборів для
військовополонених.
Щоразу, коли це дозволяють міркування воєнного характеру,
табори для військовополонених удень повинні бути позначені
літерами "PW" або "PG", розміщеними так, щоб їх добре було видно з
повітря. Однак заінтересовані держави можуть домовитися про
будь-яку іншу систему позначення. Так можуть бути позначені тільки
справжні табори для військовополонених.
Стаття 24
Транзитні або фільтраційні табори постійного типу
обладнуються в умовах, подібних до тих, які описано в цьому
розділі, а з військовополоненими, яких тримають у них, поводяться
так само, як і в інших таборах.
Глава II
Приміщення, харчування та одяг військовополонених
Стаття 25
Військовополонених розміщують в умовах, настільки
сприятливих, наскільки сприятливими є умови розквартирування в тій
самій місцевості військ держави, що тримає в полоні. Ці умови
створюються з урахуванням звичок та звичаїв військовополонених і в
жодному випадку не повинні бути шкідливими для їхнього здоров'я.
Зазначені вище положення застосовуються, зокрема, до спальних
приміщень військовополонених, як стосовно загальної площі й
мінімальної кубатури, так і стосовно основного обладнання,
постільної білизни та ковдр.
Приміщення, передбачені для того, щоб ними користувалися
військовополонені індивідуально або колективно, повинні бути
повністю захищеними від вологи, достатньо обігріватися й
освітлюватися, зокрема між настанням темноти й вимкненням світла.
Необхідно вживати всіх запобіжних протипожежних заходів.
У будь-яких таборах, в яких розміщено
військовополонених-жінок, а також чоловіків, для них
передбачаються окремі спальні приміщення.
Стаття 26
Основний добовий раціон харчування повинен бути достатнім за
кількістю, якістю й різноманітністю для того, щоб підтримувати
добрий стан здоров'я військовополонених та запобігати втраті ваги
або розвитку недостатності харчування. До уваги слід брати й
звичний для військовополонених режим харчування.
Держава, що тримає в полоні, забезпечує працюючих
військовополонених необхідними додатковими раціонами, що необхідні
для роботи, яку вони виконують.
Військовополонених забезпечують питною водою в достатній
кількості. Дозволяється паління тютюну.
Військовополонених настільки, наскільки це можливо, залучають
до приготування їхньої їжі; із цією метою їх можна використовувати
для роботи на кухнях. Крім того, їм надають засоби для
самостійного приготування наявної в них додаткової їжі.
Відповідні приміщення передбачаються для годування за
спільним столом.
Колективні дисциплінарні заходи, що завдають шкоди
харчуванню, забороняються.
Стаття 27
Одяг, білизна та взуття видаються військовополоненим у
достатній кількості державою, що тримає в полоні, з урахуванням
кліматичних умов місцевості, де вони перебувають. Формений одяг
збройних сил супротивника, захоплений державою, що тримає в
полоні, повинен видаватися військовополоненим, якщо він відповідає
кліматичним умовам.
Регулярну заміну й ремонт зазначених вище речей забезпечує
держава, що тримає в полоні. Крім того, військовополонені, що
працюють, одержують належний одяг в усіх випадках, коли цього
вимагає характер їхньої роботи.
Стаття 28
В усіх таборах відкривають крамниці, де військовополонені
можуть купувати продукти харчування, мило й тютюн, а також
предмети повсякденного вжитку. Розцінка за будь-яких обставин не
може перевищувати ціни місцевого ринку.
Прибутки від табірних крамниць використовуються на благо
військовополонених; із цією метою створюється спеціальний фонд. В
управлінні крамницею та цим фондом має право брати участь
представник військовополонених.
Після припинення функціонування табору кредитне сальдо
спеціального фонду передається міжнародній благодійній організації
для використання на благо військовополонених, які мають однакове
громадянство з особами, що робили внески до цього фонду. У випадку
загальної репатріації такі прибутки залишаються в держави, що
тримає в полоні, якщо між відповідними державами не існує
будь-якої іншої угоди протилежного змісту.
Глава III
Гігієна та медична допомога
Стаття 29
Держава, що тримає в полоні, зобов'язана вживати всіх
санітарно-профілактичних заходів, необхідних для забезпечення в
таборах чистоти й умов, сприятливих для здоров'я, а також для
запобігання епідеміям.
Військовополонені повинні мати у своєму розпорядженні вдень і
вночі санітарне обладнання, що відповідає правилам гігієни й
тримається в постійній чистоті. У будь-яких таборах, в яких
перебувають військовополонені-жінки, для них передбачають окреме
санітарне обладнання.
Також, крім лазень та душів, обладнаних у таборах,
військовополонених забезпечують у достатній кількості водою й
милом для особистого туалету й прання їхньої білизни; із цією
метою їм надають необхідні приміщення, обладнання та час.
Стаття 30
Кожний табір повинен мати відповідний лазарет, в якому
військовополонені можуть отримувати необхідну медичну допомогу й в
якому їм може бути забезпечений необхідний режим харчування. За
необхідності окремо створюються ізолятори для інфекційних хворих і
душевнохворих.
Військовополонені, які хворіють на тяжку хворобу, або стан
здоров'я яких вимагає спеціального лікування, хірургічного
втручання або госпіталізації, повинні прийматися до будь-якої
військової чи цивільної медичної установи, в якій може бути
забезпечене таке лікування, навіть якщо їхня репатріація
передбачається в близькому майбутньому. Сприятливі умови
створюються для догляду за інвалідами, зокрема сліпими, й для
їхньої реабілітації, поки вони очікують репатріації.
Медична допомога військовополоненим повинна надаватися
переважно медичним персоналом держави, до якої вони належать, а
також, по можливості, однієї з ними національності.
Не можна перешкоджати військовополоненим з'являтися на прийом
до медичного персоналу для огляду. Власті, що тримають у полоні,
видають на прохання кожному військовополоненому, який пройшов
лікування, офіційну довідку із зазначенням характеру його хвороби
чи поранень, тривалості й характеру лікування. Дублікат такої
довідки надсилають до Центрального агентства у справах
військовополонених.
Витрати на лікування, зокрема витрати на придбання будь-яких
пристроїв, необхідних для підтримання здоров'я військовополонених,
зокрема зубних протезів й інших штучних пристроїв, та окулярів
покладаються на державу, що тримає в полоні.
Стаття 31
Медичні огляди військовополонених проводяться, принаймні, раз
на місяць. Вони включають визначення й записування ваги кожного
військовополоненого. Їхньою метою, зокрема, є перевірка загального
стану здоров'я, харчування та чистоти військовополонених, а також
виявлення інфекційних хвороб, особливо туберкульозу, малярії та
венеричних хвороб. Із цією метою застосовують найбільш ефективні
доступні методи, наприклад періодичну масову рентгенографію з
виготовленням мініатюрних знімків для виявлення туберкульозу на
ранніх стадіях.
Стаття 32
Держава, що тримає в полоні, може вимагати, щоб
військовополонені, які хоча й не належать до медичних служб своїх
збройних сил, але є терапевтами, хірургами, стоматологами,
середнім медичним персоналом або санітарами виконували свої
медичні обов'язки в інтересах військовополонених, які належать до
тієї самої держави, до якої належать вони самі. У такому випадку
вони продовжують бути військовополоненими, але з ними поводяться
так само, як і з відповідним медичним персоналом, затриманим
державою, що тримає в полоні. Їх звільняють від будь-якої іншої
роботи, передбаченої статтею 49.
Глава IV
Медичний та духовний персонал,
затриманий для надання допомоги військовополоненим
Стаття 33
Особи зі складу медичного та духовного персоналу, затримані
державою, що тримає в полоні, з метою надання допомоги
військовополоненим, не вважаються військовополоненими. Однак вони
як мінімум користуються пільгами та захистом, передбаченими цією
Конвенцією, їм також забезпечують усі можливості для надання
медичної та духовної допомоги військовополоненим.
Вони продовжують виконувати свої медичні й духовні обов'язки
на благо військовополонених, переважно тих, які входять до складу
збройних сил, до яких належать вони самі, у рамках військових
законів і статутів держави, що тримає в полоні, під керівництвом
її компетентних служб та згідно з професійною етикою. Під час
виконання своїх медичних та духовних обов'язків вони також
користуються такими привілеями:
a) їм дозволяється періодично відвідувати військовополонених,
які перебувають у складі робочих команд або в госпіталях поза
табором. Із цією метою держава, що тримає в полоні, надає в
розпорядження їх необхідні транспортні засоби;
b) у кожному таборі старший офіцер медичної служби несе
відповідальність перед військовими властями табору за все, що
пов'язане з діяльністю затриманого медичного персоналу. Із цією
метою сторони конфлікту з початком бойових дій погоджують питання
відповідності військових звань їхнього медичного персоналу,
зокрема й персоналу товариств, зазначених у статті 26 Женевської
Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях
( 995_151 ) від 12 серпня 1949 року. Цей старший офіцер медичної
служби, а також військові священики мають право розглядати з
компетентними властями табору усі питання, що стосуються їхніх
обов'язків. Такі власті забезпечують їм необхідні сприятливі умови
для листування із цих питань;
c) хоча вони повинні дотримуватися внутрішнього порядку
табору, в якому їх тримають, таких осіб не можна змушувати
виконувати будь-яку роботу, що не пов'язана з їхніми медичними або
релігійними обов'язками.
Під час бойових дій сторони конфлікту домовляються про
можливе звільнення затриманого персоналу й установлюють порядок
звільнення.
Жодне з попередніх положень не звільняє державу, що тримає в
полоні, від зобов'язань, покладених на неї стосовно
військовополонених з медичного або духовного погляду.
Глава V
Релігійна, інтелектуальна та фізична діяльність
Стаття 34
Військовополонені користуються повною свободою виконувати
їхні релігійні обов'язки, зокрема відвідувати служби, які
відповідають їхній вірі, за умови дотримання ними дисциплінарного
порядку, установленого військовими властями.
Надаються відповідні приміщення, в яких можна проводити
релігійні служби.
Стаття 35
Військовим священикам, які опинилися під владою ворожої
держави та залишаються або яких тримають з метою надання допомоги
військовополоненим, дозволяється здійснювати богослужіння для них
та вільно виконувати обов'язки священика серед військовополонених
тієї самої релігії відповідно до їхньої релігійної совісті. Їх
розподіляють між різними таборами та робочими командами, в яких
знаходяться військовополонені, що належать до одних і тих самих
збройних сил, розмовляють однією й тією самою мовою або сповідують
одну й ту саму релігію. Їм створюють сприятливі умови, зокрема
надають транспортні засоби, передбачені статтею 33, для
відвідування військовополонених, які перебувають за межами табору.
Вони є вільними стосовно листування, яке підлягає цензурі, з
питань їхніх релігійних обов'язків з духовними властями країни, в
якій їх тримають, та з міжнародними релігійними організаціями.
Листи й поштові картки, які вони можуть надсилати із цією метою,
не входять до норми, передбаченої в статті 71.
Стаття 36
Військовополонені, які належать до духовенства, але не
входили до складу військового духовенства у власних збройних
силах, незалежно від їхнього віросповідання можуть вільно
здійснювати богослужіння для своєї громади. Із цією метою з ними
поводяться так само, як з військовими священиками, яких утримує
держава, що тримає в полоні.
Виконувати будь-яку іншу роботу їх не примушують.
Стаття 37
У випадках, коли військовополонені не отримують допомоги
представника військового духовенства з числа затриманих осіб або
військовополоненого - священика їхнього віросповідання, на
прохання заінтересованих військовополонених для виконання цих
обов'язків призначають священика, що належить до того самого або
аналогічного віросповідання, що й ці військовополонені, або, якщо
такого немає, - обізнаного мирянина, якщо це є здійсненним з
конфесійного погляду. Це призначення, яке повинно бути схвалене
державою, що тримає в полоні, відбувається за погодженням з
громадою заінтересованих військовополонених, а також, якщо це
виявиться необхідним, за згодою місцевої духовної влади того
самого віросповідання. Призначена в такій спосіб особа
дотримується всіх правил, установлених державою, що тримає в
полоні, в інтересах дисципліни та військової безпеки.
Стаття 38
Поважаючи особисті вподобання кожного військовополоненого,
держава, що тримає в полоні, сприяє практиці влаштування для
військовополонених інтелектуальних, освітніх та оздоровчих занять,
спортивних змагань та ігор і вживає заходів, необхідних для
їхнього здійснення, шляхом забезпечення їх відповідними
приміщеннями та необхідним обладнанням.
Військовополонені повинні мати можливості робити фізичні
вправи, зокрема займатися спортом і грати в ігри, та перебувати на
свіжому повітрі. Для цього в усіх таборах повинно бути передбачено
достатньо відкритих місць.
Глава VI
Дисципліна
Стаття 39
Кожний табір військовополонених безпосередньо
підпорядковується відповідальному офіцеру, який входить до складу
регулярних збройних сил держави, що тримає в полоні. Такий офіцер
повинен мати текст цієї Конвенції; він забезпечує доведення її
положень до відома всього персоналу та охорони табору й
відповідає, під керівництвом свого уряду, за її застосування.
Військовополонені, за винятком офіцерів, повинні віддавати
честь усім офіцерам держави, що тримає в полоні, і виявляти до них
зовнішні ознаки поваги, які передбачені статутами, чинними у
власних збройних силах.
Військовополонені-офіцери зобов'язані віддавати честь лише
старшим за званням офіцерам держави, що тримає в полоні, однак
начальнику табору віддавати честь вони зобов'язані незалежно від
його звання.
Стаття 40
Носіння відмітних знаків і знаків державної належності, а
також нагород дозволяється.
Стаття 41
Текст цієї Конвенції, тексти додатків до неї, а також зміст
будь-якої спеціальної угоди, передбаченої в статті 6, викладені
мовою військовополонених, вивішують у кожному таборі в місцях, де
їх можуть прочитати всі військовополонені. На прохання окремі
примірники надають військовополоненим, які не можуть мати доступу
до вивішеного примірника.
Будь-які правила, накази, повідомлення та оголошення стосовно
поведінки військовополонених повідомляють їм мовою, яку вони
розуміють. Такі правила, накази та оголошення вивішують у спосіб,
зазначений вище, а копії передають представникові
військовополонених. Кожний наказ та кожна команда, призначені для
окремих військовополонених, повинні бути віддані мовою, яку вони
розуміють.
Стаття 42
Застосування зброї проти військовополонених, зокрема проти
тих, які тікають або намагаються здійснити втечу, є надзвичайним
заходом, якому завжди повинні передувати попередження, що
відповідають обставинам.
Глава VII
Військові звання військовополонених
Стаття 43
Із самого початку бойових дій сторони конфлікту повідомляють
одна одній посади та звання всіх осіб, зазначених у статті 4 цієї
Конвенції, щоб забезпечити однаковість поводження між
військовополоненими, які мають однакові звання. Створені в
подальшому посади й звання є предметом подібних повідомлень.
Держава, що тримає в полоні, визнає вищі звання, які були
присвоєні військовополоненим і про які було належним чином
повідомлено державою, від якої залежать ці військовополонені.
Стаття 44
З офіцерами та військовополоненими, які мають такий самий
статус, поводяться з повагою, належною їхньому званню та віку.
Щоб забезпечити обслуговування в офіцерських таборах,
виділяють у достатній кількості військовополонених, які мають інші
звання тих самих збройних сил та які по можливості розмовляють
тією самою мовою, при цьому до уваги беруть звання офіцерів та
військовополонених, які мають такий самий статус. Таких днювальних
не зобов'язують виконувати будь-яку іншу роботу.
Усіляко заохочується здійснення нагляду самими офіцерами за
харчуванням офіцерів за спільним столом.
Стаття 45
З військовополоненими, які не є офіцерами, та
військовополоненими, які мають такий самий статус, поводяться з
повагою, належною їхньому званню та віку.
Усіляко заохочується здійснення нагляду самими
військовополоненими за харчуванням військовополонених за спільним
столом.
Глава VIII
Переміщування
військовополонених після їхнього прибуття до табору
Стаття 46
Держава, що тримає в полоні, вирішуючи питання про
переміщування військовополонених, бере до уваги інтереси самих
військовополонених, зокрема для того, щоб не ускладнити їхньої
репатріації.
Переміщування військовополонених завжди здійснюють гуманно й
в умовах, не менш сприятливих, ніж ті, в яких здійснюють
переміщування військ держави, що тримає в полоні. До уваги завжди
беруть кліматичні умови, до яких звикли військовополонені, і умови
переміщення в жодному випадку не повинні бути шкідливими для
їхнього здоров'я.
Держава, що тримає в полоні, під час переміщування забезпечує
військовополонених їжею та питною водою в кількості, достатній для
підтримання їхнього здоров'я в доброму стані, а також надає їм
необхідний одяг, притулок та медичну допомогу. Держава, що тримає
в полоні, уживає відповідних запобіжних заходів, особливо у
випадку перевезення морем або повітряним шляхом, щоб забезпечити
їхню безпеку в ході переміщування, а також складає повний список
переміщуваних військовополонених перед їхнім вибуттям.
Стаття 47
Хворих або поранених військовополонених не переміщують доти,
доки їхня поїздка не буде загрожувати їхньому одужанню, якщо
переміщування не вимагає їхня безпека.
Якщо лінія фронту наближається до табору, то
військовополонених, які знаходяться в цьому таборі, не можна
переміщувати, якщо їхнє переміщування не може бути здійснене у
відповідних умовах безпеки або якщо вони будуть наражатися на
більшу небезпеку, коли їх залишать на місці, ніж коли їх будуть
переміщувати.
Стаття 48
У випадку переміщування військовополоненим офіційно
повідомляють про їхнє вибуття та їхню нову поштову адресу. Такі
повідомлення роблять заздалегідь, щоб військовополонені встигли
зібрати свої речі та повідомити своїм найближчим родичам.
Їм дозволяють забрати особисті речі, кореспонденцію та
посилки, які надійшли на їхню адресу. Вага такого багажу може бути
обмежена, якщо цього вимагають обставини переміщування, вагою, яку
військовополонений може нормально переносити і яка в жодному
випадку не може перевищувати 25 кг на одну особу.

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...

Сторінки:  [ 1 ]  2  3  4  5  6  7
наступна сторінка »