Європейська конвенція про інформацію щодо іноземного законодавства
Рада Європи; Конвенція, Міжнародний документ від 07.06.1968
Документ 995_112, чинний, поточна редакція — Приєднання від 14.07.1993, підстава 3385-12
 

                      Європейська конвенція 
про інформацію щодо іноземного законодавства

Статус Конвенції див.( 994_426 )
{ Про участь в Конвенції див. Постанову ВР
N 3385-XII ( 3385-12 ) від 14.07.93 }

Дата підписання: 07.06.1968 Дата приєднання: 14.07.1993 Дата набуття чинності: 14.09.1994
ПРЕАМБУЛА
Держави-члени Ради Європи, які підписали цю Конвенцію,
враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого
єднання між її членами,
будучи переконаними в тому, що започаткування системи
міжнародної взаємної допомоги з метою сприяння судовим органам в
отриманні інформації щодо іноземного законодавства сприятиме
досягненню цієї мети,
погодились про таке:
Стаття 1. Сфера застосування Конвенції
1. Договірні Сторони зобов'язуються надавати одна одній,
відповідно до положень цієї Конвенції, інформацію з питань свого
цивільного та торгового законодавства і процесуального права в цих
галузях, а також з питань їхнього судового устрою.
2. Проте дві або більше Договірних Сторін можуть дійти згоди
про поширення між ними сфери застосування цієї Конвенції на
галузі, не згадані у попередньому пункті. Тексти таких угод
надсилаються Генеральному секретарю Ради Європи.
Стаття 2. Національні контактні органи
1. З метою здійснення положень цієї Конвенції кожна Договірна
Сторона створює або призначає один орган (далі "отримуючий
заклад"):
a) для отримання від іншої Договірної Сторони запитів про
надання інформації, згаданої в пункті 1 статті 1 цієї Конвенції;
b) для вжиття заходів щодо цих запитів відповідно до
статті 6.
Отримуючий заклад може бути або департаментом міністерства,
або іншим державним органом.
2. Кожна Договірна Сторона може створити або призначити один
або більше органів (далі "надсилаючий заклад"), які мають
отримувати від своїх судових органів запити про надання інформації
і надсилати їх компетентному іноземному отримуючому закладу.
Отримуючий заклад може бути призначений як надсилаючий заклад.
3. Кожна Договірна Сторона повідомляє Генеральному секретарю
Ради Європи назву та адресу свого отримуючого закладу та, у разі
необхідності, свого надсилаючого закладу або закладів.
Стаття 3. Органи, які мають право робити запит
про надання інформації
1. Запит про надання інформації завжди подається судовим
органом; навіть якщо він не був складений цим органом. Запит може
подаватися тільки у випадку фактичного порушення справи.
2. Будь-яка Договірна Сторона, якщо вона не створила або не
призначила надсилаючого закладу, може визначити у заяві на ім'я
Генерального секретаря Ради Європи, який з її органів вона
вважатиме судовим органом за змістом попереднього пункту.
3. Дві або більше Договірних Сторін можуть дійти згоди про
поширення між ними дії цієї Конвенції також і на запити несудових
органів. Тексти таких угод надсилаються Генеральному секретарю
Ради Європи.
Стаття 4. Зміст запиту про надання інформації
1. Запит про надання інформації містить назву судового
органу, від якого він походить, а також виклад суті справи. В
ньому якнайточніше зазначаються питання, з яких бажано отримати
інформацію щодо законодавства запитуваної держави, і, якщо у
запитуваній державі існує більше однієї правової системи,
зазначається правова система, про яку запитується інформація.
2. Запит містить також виклад фактів, необхідних для його
належного розуміння і для складання точної та недвозначної
відповіді. З метою роз'яснення змісту запиту, у разі необхідності,
можуть додаватися копії документів.
3. Запит може містити питання, які стосуються галузей, не
визначених у пункті 1 статті 1, якщо вони мають відношення до
головних питань, зазначених у запиті.
4. Коли запит складається несудовим органом, він
супроводжується рішенням того органу, який на нього дав згоду.
Стаття 5. Передача запиту про надання інформації
Запит про надання інформації надсилається безпосередньо
отримуючому закладу запитуваної держави надсилаючим закладом або,
при відсутності такого закладу, судовим органом, від якого він
походить.
Стаття 6. Органи, які мають право давати відповідь
1. Отримуючий заклад, який одержав запит про надання
інформації, може сам підготувати відповідь або перепровадити цей
запит іншому державному чи офіційному органу для складання
відповіді.
2. У відповідних випадках або з адміністративних причин,
отримуючий заклад може перепровадити запит приватному закладу або
кваліфікованому юристу для складання відповіді.
3. Якщо застосування попереднього пункту пов'язане з
витратами, отримуючий заклад, до перепровадження запиту, згаданого
у попередньому пункті, сповіщає орган, від якого походить запит,
про приватний заклад або юриста, якому буде перепроваджено запит,
інформує зазначений орган якнайточніше про можливі витрати і
запитує на його згоду.
Стаття 7. Зміст відповіді
Метою відповіді є надання судовому органу, від якого походить
запит, об'єктивної та неупередженої інформації про законодавство
запитуваної держави. У разі необхідності, відповідь містить
відповідні юридичні документи та судові рішення. В обсязі, який
вважається необхідним для належного інформування запитуючого
органу, відповідь супроводжується будь-якою додатковою
документацією, такою як витяги з теоретичних творів і "travaux
preparatoires". Вона може також супроводжуватися поясненнями.
Стаття 8. Юридичні наслідки відповіді
Інформація, яка наводиться у відповіді, не покладає ніяких
зобов'язань на судовий орган, від якого походить запит.
Стаття 9. Передача відповіді
Відповідь надсилається отримуючим закладом надсилаючому
закладу, якщо запит був переданий цим закладом, або судовому
органу, якщо запит був надісланий безпосередньо ним.
Стаття 10. Обов'язок давати відповідь
1. Отримуючий заклад, якому надійшов запит про надання
інформації, з урахуванням положень статті 11, вживає заходів щодо
цього запиту відповідно до статті 6.
2. Якщо відповідь готується не отримуючим закладом, останній
зобов'язаний забезпечити, щоб відповідь була надіслана згідно з
умовами, визначеними у статті 12.
Стаття 11. Винятки з обов'язку давати відповідь
Запитувана держава може відмовитись вживати заходів щодо
запиту про надання інформації, якщо її інтереси зачіпаються
справою, у зв'язку з якою виник запит, або якщо вона вважає, що
відповідь може зашкодити її суверенітету або безпеці.
Стаття 12. Термін відповіді
Відповідь на запит про надання інформації надається
якнайшвидше. Однак, якщо складання відповіді вимагає тривалого
часу, отримуючий заклад інформує про це іноземний запитуючий
заклад і, по можливості, зазначає при цьому імовірну дату передачі
відповіді.
Стаття 13. Додаткова інформація
1. Отримуючий заклад, а також установа або особа, якій він
доручив підготувати відповідь згідно із статтею 6, може звернутися
до органу, від якого походить запит, з проханням надати будь-яку
додаткову інформацію, яка, на його думку, необхідна для підготовки
відповіді.
2. Запит про надання додаткової інформації надсилається
отримуючим закладом в такому ж порядку, який передбачений у статті
9 для передачі відповіді.
Стаття 14. Мови
1. Запит про надання інформації і додаткові документи
складаються мовою або однією з офіційних мов запитуваної держави
або супроводжуються перекладом на цю мову. Відповідь складається
мовою запитуваної держави.
2. Проте дві або більше Договірних Сторін можуть дійти згоди
між собою про частковий відступ від положень попереднього пункту.
Стаття 15. Витрати
1. Відповідь не спричиняє сплати ніяких зборів чи витрат крім
тих, що зазначені в пункті 3 статті 6 і що покриваються державою,
від якої походить запит.
2. Проте дві або більше Договірних Сторін можуть дійти згоди
між собою про частковий відступ від положень попереднього пункту.
Стаття 16. Федеральні держави
У федеральних державах функції отримуючого закладу, крім тих,
що виконуються згідно з пунктом 1a статті 2, можуть з
конституційних причин передаватися іншим державним органам.
Стаття 17. Набрання чинності Конвенцією
1. Цю Конвенцію відкрито для підписання державами-членами
Ради Європи. Вона підлягає ратифікації або прийняттю.
Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття здаються на
зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.
2. Ця Конвенція набирає чинності через три місяці від дати
здачі на зберігання третьої ратифікаційної грамоти або третього
документа про прийняття.
3. Стосовно будь-якої держави, яка підписала цю Конвнецію і
яка ратифікуватиме або прийматиме її після набрання нею чинності,
Конвенція набирає чинності через три місяці від дати здачі на
зберігання її ратифікаційної грамоти або документа про прийняття.
Стаття 18. Приєднання держави,
яка не є членом Ради Європи
1. Після набрання цією Конвенцією чинності Комітет міністрів
Ради Європи може запропонувати будь-якій державі, яка не є членом
Ради, приєднатися до Конвенції.
2. Таке приєднання здійснюється шляхом здачі на зберігання
Генеральному секретарю Ради Європи документа про приєднання, який
набирає чинності через три місяці від дати його здачі на
зберігання.
Стаття 19. Територіальна сфера застосування Конвенції
1. Будь-яка Договірна Сторона під час підписання або здачі на
зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про
прийняття чи приєднання може визначити територію (території), до
якої застосовуватиметься ця Конвенція.
2. Будь-яка Договірна Сторона, під час здачі на зберігання
своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про прийняття чи
приєднання або в будь-який інший час після цього, заявою на ім'я
Генерального секретаря Ради Європи може поширити дію цієї
Конвенції на будь-яку іншу територію (території), яка визначена в
цій заяві і за міжнародні відносини якої вона несе
відповідальність або від імені якої вона уповноважена брати
зобов'язання.
3. Будь-яка заява, зроблена відповідно до попереднього
пункту, може, стосовно до будь-якої території, визначеної в цій
заяві, бути відкликана згідно з процедурою, передбаченою статтею
20 цієї Конвенції.
Стаття 20. Чинність Конвенції і денонсація
1. Ця Конвенція залишається чинною на невизначений строк.
2. Будь-яка Договірна Сторона може, у тому, що її стосується,
денонсувати цю Конвенцію шляхом перепровадження повідомлення на
ім'я Генерального секретаря Ради Європи.
3. Така денонсація набирає чинності через шість місяців
від дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем Ради
Європи.
Стаття 21. Функції Генерального секретаря Ради Європи
Генеральний секретар Ради Європи повідомляє держави-члени
Ради і будь-яку державу, яка приєдналася до цієї Конвенції, про:
a) будь-яке підписання;
b) здачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти або
будь-якого документа про прийняття чи приєднання;
c) будь-яку дату набрання чинності цією Конвенцією відповідно
до статті 17 Конвенції;
d) будь-яку заяву, отриману на виконання положень пункту 2
статті 1, пункту 3 статті 2, пункту 2 статті 3 і пунктів 2 і 3
статті 19;
e) будь-яке повідомлення, отримане на виконання положень
статті 20, і дату, з якої денонсація набирає чинності.
На посвідчення чого нижчепідписані належним чином на те
уповноважені представники підписали цю Конвенцію.
Вчинено у Лондоні сьомого дня червня місяця 1968 року
французькою і англійською мовами, причому обидва тексти мають
однакову силу, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві
Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені
копії цієї Конвенції кожній державі, яка підписала цю Конвенцію і
приєднується до неї.
ПРИЄДНАННЯ
відповідно до статті 18
Коста-Ріка 15.ІІІ.1976 Ліхтенштейн 6.ХІ.1972 Іспанія 19.ХІ.1973

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...