Європейська конвенція про видачу правопорушників
Рада Європи; Конвенція, Міжнародний документ від 13.12.1957
Документ 995_033, чинний, поточна редакція — Редакція від 20.09.2012, підстава 994_001-12
 

                      Європейська конвенція 
про видачу правопорушників
Париж, 13 грудня 1957 року

{ Зміни див. в
Додатковому Протоколі ( 995_034 ) від 15.10.75
Другому додатковому Протоколі ( 995_035 ) від 17.03.78 }
( Конвенцію ратифіковано із заявами і застереженнями
Законом N 43/98-ВР ( 43/98-ВР ) від 16.01.98 )
{ Додатково див. Рішення ( 994_b17 ) від 13.06.2002 }
{ Додатково див. Третій додатковий протокол
( 995_001-10 ) від 10.11.2010 }
{ Додатково див. Четвертий додатковий протокол
( 994_001-12 ) від 20.09.2012 }

Дата підписання: 29 травня 1997 р.
Офіційний переклад
Уряди, які підписали цю Конвенцію, будучи членами Ради
Європи, враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого
єднання між її членами, вважаючи, що ця мета може бути досягнута шляхом укладання
угод та здійснення спільних дій у галузі права, вважаючи, що прийняття однакових правил, які стосуються
видачі правопорушників, може сприяти цій діяльності по уніфікації, погодились про таке:
Стаття 1
Зобов'язання видавати правопорушників
Договірні Сторони зобов'язуються видавати одна одній, з
урахуванням положень та умов, викладених в цій Конвенції, всіх
осіб, які переслідуються компетентними органами запитуючої Сторони
за вчинення правопорушення або які розшукуються зазначеними
органами з метою виконання вироку або постанови про утримання під
вартою.
Стаття 2
Правопорушення, що тягнуть видачу
1. Видача правопорушників здійснюється у зв'язку із
правопорушеннями, які караються за законами запитуючої Сторони та
запитуваної Сторони позбавленням волі або згідно з постановою про
утримання під вартою на максимальний термін не менше одного року
чи більш суворим покаранням. Якщо особа визнається винною і вирок
про ув'язнення або постанова про утримання під вартою
проголошується на території запитуючої Сторони, термін
призначеного покарання має складати не менше чотирьох місяців. 2. Якщо запит про видачу правопорушника стосується декількох
окремих правопорушень, кожне з яких за законами запитуючої Сторони
і запитуваної Сторони карається позбавленням волі або згідно з
постановою про утримання під вартою, але якщо деякі з них не
задовольняють умови стосовно тривалості терміну покарання, яке
може бути призначене, запитувана Сторона має також право
здійснювати видачу за останні правопорушення. 3. Будь-яка Договірна Сторона, закони якої не дозволяють
видачі правопорушників за деякі правопорушення, зазначені у пункті
1 цієї статті, може, у тому, що її стосується, вилучити такі
правопорушення із сфери застосування цієї Конвенції. 4. Будь-яка Договірна Сторона, яка бажає скористатися правом,
передбаченим у пункті 3 цієї статті, під час здачі на зберігання
своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про приєднання,
перепроваджує Генеральному секретарю Ради Європи або перелік
правопорушень, за вчинення яких видача дозволяється, або перелік
правопорушень, за вчинення яких вона забороняється, а також
зазначає правові положення, які дозволяють або забороняють видачу.
Генеральний секретар Ради надсилає ці переліки іншим Сторонам, які
підписали Конвенцію. 5. Якщо в подальшому законодавство Договірної Сторони
забороняє видачу у зв'язку з іншими правопорушеннями, така Сторона
повідомляє про це Генерального секретаря. Генеральний секретар
інформує інші Сторони, які підписали Конвенцію. Таке повідомлення
набирає чинності через три місяці від дати його отримання
Генеральним секретарем. 6. Будь-яка Сторона, яка використовує право, передбачене у
пунктах 4 або 5 цієї статті, може в будь-який час поширити дію
цієї Конвенції на правопорушення, які були вилучені із сфери її
застосування. Вона повідомляє Генерального секретаря Ради про такі
зміни, а Генеральний секретар інформує про це інші Сторони, які
підписали Конвенцію. 7. Будь-яка Сторона може застосовувати принцип взаємності
щодо будь-яких правопорушень, вилучених із сфери застосування
Конвенції згідно з цією статтею.
Стаття 3
Політичні правопорушення
1. Видача не здійснюється, якщо правопорушення, у зв'язку з
яким вона запитується, розглядається запитуваною Стороною як
політичне правопорушення або правопорушення, пов'язане з
політичним правопорушенням. 2. Таке ж правило застосовується, якщо запитувана Сторона має
достатньо підстав вважати, що запит про видачу правопорушника за
вчинення звичайного кримінального правопорушення був зроблений з
метою переслідування або покарання особи на підставі її раси,
релігії, національної приналежності чи політичних переконань або
що становище такої особи може бути зашкоджене з будь-якої з цих
причин. 3. Для цілей цієї Конвенції вбивство або замах на вбивство
глави держави або члена його сім'ї не вважається політичним
правопорушенням. 4. Ця стаття не зачіпає ніяких зобов'язань, які Договірні
Сторони могли взяти або можуть взяти на себе за будь-якою іншою
міжнародною конвенцією багатостороннього характеру.
Стаття 4
Військові правопорушення
Видача за правопорушення, які передбачені військовим правом і
які не є правопорушеннями за звичайним кримінальним правом, із
сфери застосування цієї Конвенції вилучаються.
Стаття 5
Фінансові правопорушення
Видача здійснюється, відповідно до положень цієї Конвенції,
за правопорушення, пов'язані з податками, зборами, митом та
валютою, тільки якщо Договірні Сторони ухвалили таке рішення
стосовно будь-якого такого правопорушення або категорії
правопорушень.
Стаття 6
Видача власних громадян
1. a) Договірна Сторона має право відмовити у видачі своїх
громадян. b) Кожна Договірна Сторона у заяві, зробленій під час
підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти чи
свого документа про приєднання, може визначити, у тому, що її
стосується, термін "громадянин" за змістом цієї Конвенції. c) Громадянство визначається під час ухвалення рішення
стосовно видачі правопорушника. Однак, якщо відповідна особа
вперше визнається громадянином запитуваної Сторони впродовж
періоду від моменту ухвалення рішення і до моменту передбаченої
видачі, запитувана Сторона може скористатися положенням, що
міститься у підпункті a цієї статті. 2. Якщо запитувана Сторона не видає свого громадянина, вона
на прохання запитуючої Сторони передає справу до своїх
компетентних органів, для того щоб у разі необхідності можна було
здійснити її розгляд. З цією метою документи, інформація та речові
докази, які стосуються правопорушення, надсилаються безкоштовно по
каналах, передбачених у пункті 1 статті 12. Запитуюча Сторона
інформується про результати розгляду її запиту.
Стаття 7
Місце вчинення правопорушення
1. Запитувана Сторона може відмовити у видачі відповідної
особи за правопорушення, яке за її законодавством вважається
вчиненим повністю або частково на її території або в місці, яке
розглядається як її територія. 2. Якщо правопорушення, за яке вимагається видача, було
вчинене за межами території запитуючої Сторони, у видачі може бути
відмовлено, тільки якщо законодавство запитуваної Сторони не
передбачає переслідування за таку саму категорію правопорушень у
випадку їх вчинення за межами території останньої Сторони або не
передбачає видачі за правопорушення, у зв'язку з яким вимагається
видача.
Стаття 8
Незакінчене провадження у справах
за аналогічні правопорушення
Запитувана Сторона може відмовити у видачі відповідної особи,
якщо компетентні органи цієї Сторони переслідують її у зв'язку із
правопорушенням (правопорушеннями), за яке вимагається видача.
Стаття 9
Non Bis In Idem
Видача не здійснюється, якщо компетентні органи запитуваної
Сторони проголосили остаточне рішення щодо відповідної особи у
зв'язку із правопорушенням (правопорушеннями), за яке вимагається
видача. У видачі може бути відмовлено, якщо компетентні органи
запитуваної Сторони ухвалили рішення або не порушувати, або
припинити переслідування у зв'язку із таким самим правопорушенням
(правопорушеннями).
Стаття 10
Строк давності
Видача не здійснюється, якщо відповідна особа, згідно із
законодавством запитуючої або запитуваної Сторони, не підлягає
переслідуванню чи покаранню у зв'язку із закінченням строку
давності.
Стаття 11
Смертна кара
Якщо правопорушення, за яке вимагається видача, карається
смертною карою за законодавством запитуючої Сторони і якщо
законодавство запитуваної Сторони не передбачає смертної кари за
таке саме правопорушення або вона, як правило, не виконується, у
видачі може бути відмовлено, якщо запитуюча Сторона не надасть
запитуваній Стороні достатніх гарантій того, що смертний вирок не
буде звернутий до виконання.
Стаття 12
Запит та підтвердні документи
1. Запит складається у письмовій формі і надсилається по
дипломатичних каналах. Інші шляхи передачі запитів можуть бути
встановлені за прямою згодою між двома або декількома Сторонами. 2. Запит супроводжується: a) оригіналом або завіреною копією обвинувального вироку та
постанови суду або постанови про негайне затримання чи ордера на
арешт або іншого розпорядження, яке має таку ж силу і видане
відповідно до процедури, передбаченої законодавством запитуючої
Сторони; b) викладом правопорушень, за які вимагається видача. Час і
місце їх вчинення, їх юридична кваліфікація і посилання на
відповідні правові положення зазначаються якнайточніше; c) копією відповідних законодавчих актів або, коли це
неможливо, викладом відповідного закону і, по можливості,
якнайточнішим описом відповідної особи, а також будь-якою іншою
інформацією, яка може сприяти встановленню її особистості та
громадянства.
Стаття 13
Додаткова інформація
Якщо інформації, надісланої запитуючою Стороною, недостатньо
для ухвалення запитуваною Стороною рішення на виконання цієї
Конвенції, остання Сторона запитує необхідну додаткову інформацію
і може встановлювати термін її отримання.
Стаття 14
Правило ad hoc
1. Видана особа не може переслідуватися, засуджуватися або
затримуватися з метою виконання вироку чи постанови про утримання
під вартою ні за яке правопорушення, вчинене до її видачі, крім
правопорушення, за яке вона була видана, і її особиста свобода ні
з яких інших причин не може обмежуватися, за винятком таких
випадків: a) якщо Сторона, яка її видала, на це згодна. Запит про згоду
надсилається разом із документами, зазначеними у статті 12, та
протоколом будь-якої заяви, зробленої виданою особою у зв'язку з
відповідним правопорушенням. Згода дається, якщо правопорушення, у
зв'язку з яким вона запитується, є таким, що тягне видачу
відповідно до положень цієї Конвенції; b) якщо ця особа, маючи можливість залишити територію
Сторони, якій вона була видана, не зробила цього впродовж 45 днів
після її остаточного звільнення або, залишивши цю територію, знову
туди повернулася. 2. Запитуюча Сторона може, однак, вжити будь-яких необхідних
заходів для видворення цієї особи із своєї території або будь-яких
заходів, необхідних згідно з її законодавством для запобігання
будь-яким юридичним наслідкам закінчення строку давності,
включаючи розгляд справи за відсутності обвинуваченої особи. 3. Якщо кваліфікація правопорушення, у зв'язку з яким
пред'являється обвинувачення, змінюється в ході розгляду справи,
видана особа може переслідуватися або засуджуватися, тільки коли
кваліфікуючи ознаки нового складу правопорушення свідчать про те,
що це правопорушення є таким, що тягне видачу.
Стаття 15
Перевидача третій державі
За винятком передбаченого у пункті 1b статті 14, запитуюча
Сторона не може, без згоди запитуваної Сторони, видавати іншій
Стороні або третій державі особу, видану запитуючій Стороні та
розшукувану зазначеною іншою Стороною або третьою державою у
зв'язку із правопорушеннями, вчиненими до її видачі. Запитувана
Сторона може вимагати надання документів, зазначених у пункті 2
статті 12.
Стаття 16
Тимчасовий арешт
1. У термінових випадках компетентні органи запитуючої
Сторони можуть звертатися із запитом про тимчасовий арешт
розшукуваної особи. Компетентні органи запитуваної Сторони
вирішують це питання відповідно до свого законодавства. 2. У запиті про тимчасовий арешт повідомляється про існування
одного з документів, зазначених у пункті 2а статті 12, і намір
надіслати запит про видачу правопорушника. В ньому також
зазначається, за яке правопорушення буде запитуватися видача, де і
коли таке правопорушення було вчинене, а також, у міру можливості,
опис зовнішності розшукуваної особи. 3. Запит про тимчасовий арешт надсилається компетентним
органам запитуваної Сторони або дипломатичними каналами, або
безпосередньо поштою, або телеграфом, або через Міжнародну
організацію кримінальної поліції (Інтерпол), або у будь-який інший
спосіб, який дозволяє мати письмове підтвердження або який
визнається запитуваною Стороною. Запитуючий орган без зволікань
інформується про результати розгляду його запиту. 4. Тимчасовий арешт може бути припинений, якщо, впродовж 18
днів після арешту, запитувана Сторона не отримує запиту про видачу
правопорушника і документи, зазначені у статті 12. У будь-якому
випадку цей період не може перевищувати 40 днів від дати
здійснення такого арешту. Можливість тимчасового звільнення у
будь-який час не виключається, однак запитувана Сторона вживає
будь-яких заходів, які, на її думку, необхідні для запобігання
втечі розшукуваної особи. 5. Звільнення не перешкоджає повторному арешту і видачі
правопорушника у разі отримання в подальшому запиту про видачу.
Стаття 17
Одночасні запити
Якщо видача правопорушника запитується одночасно декількома
державами або за одне й те ж правопорушення, або за різні
правопорушення, запитувана Сторона ухвалює своє рішення з
урахуванням всіх обставин і особливо відносної серйозності та
місця вчинення правопорушень, відповідних дат надходження запитів,
громадянства відповідної особи та можливості подальшої видачі
правопорушника іншій державі.
Стаття 18
Передача особи, яка підлягає видачі
1. Запитувана Сторона інформує запитуючу Сторону каналами,
зазначеними у пункті 1 статті 12, про своє рішення щодо видачі. 2. У випадку будь-якої повної або часткової відмови
наводяться її причини. 3. Якщо запит задовольняється, запитуюча Сторона інформується
про місце і дату передачі правопорушника та про тривалість строку,
впродовж якого відповідна особа утримувалась під вартою з метою її
передачі. 4. За винятком положень пункту 5 цієї статті, якщо відповідна
особа не була прийнята у визначений день, вона може бути звільнена
через 15 днів і у будь-якому випадку звільняється через 30 днів.
Запитувана Сторона може відмовити у видачі її за те ж саме
правопорушення. 5. Якщо Сторона з незалежних від неї обставин не може
передати або прийняти особу, яка підлягає видачі, вона повідомляє
про це іншу Сторону. Обидві Сторони домовляються про нову дату
передачі правопорушника і застосовують положення пункту 4 цієї
статті.
Стаття 19
Відстрочена або умовна передача
1. Запитувана Сторона може, прийнявши рішення про задоволення
запиту щодо видачі правопорушника, відстрочити передачу
відповідної особи з метою розгляду її справи цієї Стороною або,
якщо така особа вже засуджена, з метою відбуття нею на території
цієї Сторони свого покарання за інше правопорушення, ніж те, у
зв'язку з яким запитується видача. 2. Запитувана Сторона може не відстрочувати передачу, а
тимчасово передати відповідну особу запитуючій Стороні на умовах,
які визначаються Сторонами за спільною згодою.
Стаття 20
Передача власності
1. Запитувана Сторона, в межах свого законодавства і на
прохання запитуючої Сторони, вилучає і передає власність: a) яка може бути необхідна як доказ; або b) яка була здобута внаслідок правопорушення і яка на час
арешту знаходилася у володінні відповідної особи або була виявлена
пізніше. 2. Власність, зазначена у пункті 1 цієї статті, передається
навіть якщо видача, на яку була дана згода, не може бути здійснена
внаслідок смерті або втечі відповідної особи. 3. Якщо зазначена власність підлягає арешту або конфіскації
на території запитуваної Сторони, остання у зв'язку із здійсненням
кримінального переслідування може тимчасово її затримати або
передати за умови повернення. 4. Будь-які права, яких могли набути на зазначену власність
запитувана Сторона або треті Сторони, зберігаються. У випадках
існування таких прав власність повертається безкоштовно
запитуваній Стороні якнайскоріше після суду.
Стаття 21
Транзитне перевезення
1. Транзитне перевезення через територію однієї з Договірних
Сторін здійснюється на запит, який надсилається каналами,
зазначеними у пункті 1 статті 12, якщо відповідне порушення не
розглядається Стороною, у якої запитується дозвіл на транзитне
перевезення, як правопорушення політичного або суто військового
характеру, що має відношення до статей 3 і 4 цієї Конвенції. 2. Країна, у якої запитується дозвіл на транзитне
перевезення, може відмовити у транзитному перевезенні її
громадянина за змістом статті 6. 3. З урахуванням положень пункту 4 цієї статті, необхідно
подавати документи, зазначені у пункті 2 статті 12. 4. У разі використання повітряного транспорту застосовуються
такі положення: a) якщо посадка не запланована, запитуюча Сторона повідомляє
Сторону, над територією якої має здійснюватися політ, і
підтверджує існування одного з документів, зазначених у пункті 2a
статті 12. У випадку незапланованої посадки таке повідомлення має
силу запиту про тимчасовий арешт, передбачений у статті 16, і
запитуюча Сторона подає офіційний запит про транзитне перевезення; b) якщо посадка запланована, запитуюча Сторона подає
офіційний запит про транзитне перевезення. 5. Однак будь-яка Сторона, під час підписання або здачі на
зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про
приєднання до цієї Конвенції, може заявити про те, що вона буде
дозволяти транзитне перевезення відповідної особи тільки на деяких
або на всіх умовах, на яких вона здійснює видачу правопорушників.
У такому випадку може застосовуватися принцип взаємності. 6. Транзитне перевезення особи, яка видається, не
здійснюється ні через яку територію, якщо існують підстави
вважати, що життя або свобода цієї особи на такій території можуть
опинитися під загрозою з причини її раси, релігії, громадянства
або політичних переконань.
Стаття 22
Процедура
Якщо ця Конвенція не передбачає іншого, процедура стосовно
видачі правопорушників і тимчасового арешту регулюється виключно
законодавством запитуваної Сторони.
Стаття 23
Мова документів
Документи, які подаються, складаються мовою запитуючої або
запитуваної Сторони. Запитувана Сторона може вимагати переклад на
одну з офіційних мов Ради Європи, яку вона визначає на свій
розсуд.
Стаття 24
Витрати
1. Витрати, що виникли на території запитуваної Сторони у
зв'язку з видачею правопорушників, покриваються цією Стороною. 2. Витрати, що виникли у зв'язку із транзитним перевезенням
через територію Сторони, у якої запитується дозвіл на транзитне
перевезення, покриваються запитуючою Стороною. 3. У випадку видачі правопорушників з території, яка
знаходиться за межами території метрополії запитуваної Сторони,
витрати, пов'язані з подорожуванням між цією територією і
територією метрополії запитуючої Сторони, покриваються останньою.
Таке ж саме правило застосовується до витрат, пов'язаних з
подорожуванням між територією, яка знаходиться за межами території
метрополії запитуваної Сторони, і територією метрополії цієї
Сторони.
Стаття 25
Визначення терміна
"постанова про утримання під вартою"
Для цілей цієї Конвенції термін "постанова про утримання під
вартою" означає будь-яке розпорядження, яке передбачає позбавлення
волі і яке було проголошене кримінальним судом на додаток до
вироку про ув'язнення або замість нього.
Стаття 26
Застереження
1. Будь-яка Договірна Сторона, під час підписання цієї
Конвенції або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти
або свого документа про приєднання, може заявити застереження щодо
будь-якого положення або будь-яких положень Конвенції. 2. Будь-яка Договірна Сторона, яка заявила застереження,
відкликає його, як тільки це дозволяють зробити обставини. Таке
відкликання здійснюється шляхом перепровадження Генеральному
секретарю Ради Європи відповідного повідомлення. 3. Договірна Сторона, яка заявила застереження щодо
якого-небудь положення Конвенції, може вимагати застосування цього
положення іншою Стороною тільки у тому обсязі, в якому вона сама
його прийняла.
Стаття 27
Територіальне застосування
1. Ця Конвенція застосовується до територій метрополій
Договірних Сторін. 2. Щодо Франції, вона також застосовується до Алжиру і до
заморських департаментів, а щодо Сполученого Королівства
Великобританії та Північної Ірландії, - до Нормандських островів і
до острова Мен. 3. Федеративна Республіка Німеччина може поширити дію цієї
Конвенції на землю Берлін заявою на ім'я Генерального секретаря
Ради Європи, який повідомляє про таку заяву інші Сторони. 4. За прямою домовленістю між двома або декількома
Договірними Сторонами дія цієї Конвенції може бути поширена, з
урахуванням умов, передбачених у домовленості, на будь-яку
територію таких Сторін, яка не зазначена у пунктах 1, 2 і 3 цієї
статті і за міжнародні відносини якої будь-яка така Сторона несе
відповідальність.
Стаття 28
Конвенція і двосторонні угоди
1. Ця Конвенція, щодо тих країн, до яких вона застосовується,
замінює положення будь-яких двосторонніх договорів, конвенцій або
угод, які регулюють видачу правопорушників між будь-якими двома
Договірними Сторонами. 2. Договірні Сторони можуть укладати між собою двосторонні
або багатосторонні угоди тільки з метою доповнення положень цієї
Конвенції або сприяння застосуванню принципів, що в ній містяться. 3. У тих випадках, коли між двома або декількома Договірними
Сторонами видача правопорушників здійснюється на основі однакового
законодавства, Сторони можуть вільно регулювати свої взаємні
відносини стосовно видачі правопорушників виключно згідно з такою
системою, незважаючи на положення цієї Конвенції. Такий самий
принцип застосовується між двома або декількома Договірними
Сторонами, в кожній з яких чинне законодавство передбачає
виконання на її території ордерів на арешт, виданих на території
іншої Сторони або інших Сторін. Договірні Сторони, які припиняють
або можуть у майбутньому припинити застосування цієї Конвенції у
своїх взаємних відносинах відповідно до цього пункту, повідомляють
про це Генерального секретаря Ради Європи. Генеральний секретар
інформує інші Договірні Сторони про будь-які повідомлення,
отримані відповідно до цього пункту.
Стаття 29
Підписання, ратифікація та набрання чинності
1. Цю Конвенцію відкрито для підписання державами - членами
Ради Європи. Вона підлягає ратифікації. Ратифікаційні грамоти
здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи. 2. Ця Конвенція набирає чинності через 90 днів від дати здачі
на зберігання третьої ратифікаційної грамоти. 3. Стосовно будь-якої Сторони, яка підписала цю Конвенцію і
яка ратифікуватиме її після набрання нею чинності, Конвенція
набирає чинності через 90 днів від дати здачі на зберігання її
ратифікаційної грамоти.
Стаття 30
Приєднання
1. Комітет міністрів Ради Європи може запропонувати будь-якій
державі, яка не є членом Ради, приєднатися до цієї Конвенції, якщо
резолюція, що містить таку пропозицію, одностайно схвалюється
членами Ради, які ратифікували Конвенцію. 2. Приєднання здійснюється шляхом здачі на зберігання
Генеральному секретарю Ради документа про приєднання, який набирає
чинності через 90 днів від дати його здачі на зберігання.
Стаття 31
Денонсація
Будь-яка Договірна Сторона може денонсувати цю Конвенцію, у
тому, що її стосується, шляхом перепровадження відповідного
повідомлення Генеральному секретарю Ради Європи. Денонсація
набирає чинності через шість місяців від дати отримання
Генеральним секретарем Ради такого повідомлення.
Стаття 32
Повідомлення
Генеральний секретар Ради Європи повідомляє членів Ради і
уряди будь-якої держави, яка приєдналася до цієї Конвенції, про: a) здачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти або
будь-якого документа про приєднання; b) дату набрання чинності цією Конвенцією; c) будь-яку заяву, зроблену відповідно до положень пункту 1
статті 6 і пункту 5 статті 21; d) будь-яке застереження, заявлене відповідно до пункту 1
статті 26; e) відкликання будь-якого застереження відповідно до пункту 2
статті 26; f) будь-яке повідомлення про денонсацію, отримане відповідно
до положень статті 31, і дату, від якої така денонсація набирає
чинності.
На посвідчення чого нижчепідписані належним чином на те
уповноважені представники підписали цю Конвенцію.
Вчинено у Парижі тринадцятого дня грудня місяця 1957 року
англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково
автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві
Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені
копії цієї Конвенції кожному уряду, який її підписав.
European Treaty Series/24
Збірка договорів Ради Європи
Парламентське видавництво, Київ - 2000
Опубліковано: Офіційний вісник України 1998 р.,N 13, стор.324

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...