Європейська соціальна хартія (переглянута)
Рада Європи; Хартія, Міжнародний документ від 03.05.1996
Документ 994_062, чинний, поточна редакція — Редакція від 07.09.2016

Офіційний переклад

ЄВРОПЕЙСЬКА СОЦІАЛЬНА ХАРТІЯ
(переглянута)

Страсбург, 3 травня 1996 року

{Хартію ратифіковано із заявами Законом № 137-V від 14.09.2006, ВВР, 2006, N 43, ст.418}

{Додатково див. Протоколи: від 05.05.1988, від 21.10.1991, від 09.11.1995}

{Додатково див. Лист Міністерства соціальної політики № 6887/0/2-17/17 від 31.03.2017}

Преамбула

Уряди, які підписали цю Хартію, будучи членами Ради Європи,

враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами для збереження та втілення в життя ідеалів і принципів, які є їхнім спільним надбанням, а також сприяння їхньому економічному та соціальному прогресу, зокрема, шляхом збереження та подальшого здійснення прав людини та основних свобод;

беручи до уваги, що в Європейській конвенції про захист прав людини i основоположних свобод, яка була підписана у Римі 4 листопада 1950 року, та Протоколах до неї держави-члени Ради Європи домовились забезпечити для свого населення громадянські та політичні права i свободи, визначені у цих документах;

враховуючи, що в Європейській соціальній хартії, яка була відкрита для підписання у Турині 18 жовтня 1961 року, і Протоколах до неї держави-члени Ради Європи домовились забезпечити для свого населення визначені у цих документах соціальні права з метою підвищення життєвого рівня та соціального добробуту свого населення;

{Протоколи до хартії: від 05.05.1988, від 21.10.1991, від 09.11.1995}

нагадуючи, що Конференція з прав людини на рівні міністрів, яка відбулась у Римі 5 листопада 1990 року, наголосила на необхідності, з одного боку, збереження невід’ємного характеру всіх прав людини, як громадянських, політичних, економічних, соціальних, так і культурних, а з іншого боку, надання Європейській соціальній хартії нового імпульсу;

сповнені рішучості, як було вирішено на Конференції на рівні міністрів, яка відбулася у Турині 21-22 жовтня 1991 року, оновити та адаптувати основний зміст Хартії з метою врахування, зокрема, основних соціальних перетворень, які відбулися після прийняття її тексту;

визнаючи переваги включення до переглянутої Хартії, яка має поступово замінити Європейську соціальну хартію, прав, гарантованих Хартією з внесеними до неї змінами та доповненнями, прав, гарантованих Додатковим протоколом 1988 року, і нових прав;

домовились про таке:

Частина I

Сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи:

1. Кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає.

2. Усі працівники мають право на справедливі умови праці.

3. Усі працівники мають право на безпечні та здорові умови праці.

4. Усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей.

5. Усі працівники та роботодавці мають право на свободу об’єднання у національні або міжнародні організації для захисту своїх економічних i соціальних інтересів.

6. Усі працівники та роботодавці мають право на укладання колективних договорів.

7. Діти та підлітки мають право на особливий захист від фізичних та моральних ризиків, на які вони наражаються.

8. Працюючі жінки у разі материнства мають право на особливий захист.

9. Кожна людина має право на належні умови для професійної орієнтації, метою якої є допомогти їй вибрати професію згідно зі своїми особистими здібностями та інтересами.

10. Кожна людина має право на належні умови для професійної підготовки.

11. Кожна людина має право користуватися будь-якими заходами, що дозволяють їй досягти найкращого стану здоров'я, який є можливим.

12. Усі працівники та особи, які знаходяться на їхньому утриманні, мають право на соціальне забезпечення.

13. Кожна малозабезпечена людина має право на соціальну та медичну допомогу.

14. Кожна людина має право користуватися послугами соціальних служб.

15. Особи з інвалідністю мають право на самостійність, соціальну інтеграцію та участь у житті суспільства.

16. Сім’я як головний осередок суспільства має право на належний соціальний, правовий та економічний захист для забезпечення її всебічного розвитку.

17. Діти та підлітки мають право на належний соціальний, правовий та економічний захист.

18. Громадяни будь-якої зі Сторін мають право займатися будь-якою прибутковою діяльністю на території держави будь-якої іншої Сторони на засадах рівності з громадянами останньої з урахуванням обмежень, які ґрунтуються на безперечних економічних або соціальних причинах.

19. Трудящi-мiгранти, які є громадянами будь-якої Сторони, i члени їхніх сімей мають право на захист i допомогу на території держави будь-якої іншої Сторони.

20. Усі працівники мають право на рiвнi можливості та рівне ставлення до них у вирішенні питань щодо працевлаштування та професії без дискримінації за ознакою статі.

21. Працівники мають право отримувати інформацію i консультації на підприємстві.

22. Працівники мають право брати участь у визначенні та поліпшенні умов праці та виробничого середовища на підприємстві.

23. Кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.

24. Усі працівники мають право на захист у випадках звільнення.

25. Усі працівники мають право на захист своїх вимог у разі банкрутства їхнього роботодавця.

26. Усі працівники мають право на гідне ставлення до них на роботі.

27. Усі особи із сімейними обов’язками, які працюють або бажають працювати, мають право робити це без дискримінації та, наскільки це можливо, таким чином, щоб їхні службові обов’язки не суперечили сімейним.

28. Представники працівників на підприємствах мають право на захист від дій, що завдають їм шкоди, і для них мають створюватися належні умови для виконання ними своїх обов’язків.

29. Усі працівники мають право отримувати інформацію та консультації під час колективного звільнення.

30. Кожна людина має право на захист від бідності та соціального відчуження.

31. Кожна людина має право на житло.

Частина II

Сторони зобов’язуються, як це передбачено у частині III, вважати обов’язковими для себе зобов’язання, визначені у нижченаведених статтях i пунктах.

Стаття 1
Право на працю

З метою забезпечення ефективного здійснення права на працю Сторони зобов’язуються:

1. визнати однією зі своїх найголовніших цілей i одним зі своїх найголовніших обов’язків досягнення та підтримання якомога високого i стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості;

2. ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає;

3. створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування;

4. забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та переквалiфiкацiю або сприяти їм.

Стаття 2
Право на справедливі умови праці

З метою забезпечення ефективного здійснення права на справедливі умови праці Сторони зобов’язуються:

1. встановити розумну тривалість робочого дня та тижня і поступово скорочувати робочий тиждень настільки, наскільки це дозволяє підвищення продуктивності праці та інші відповідні фактори;

2. встановити оплачувані державні святкові дні;

3. встановити щорічну оплачувану відпустку тривалістю не менше чотирьох тижнів;

4. усунути ризики, що властиві роботам з небезпечними або шкідливими для здоров’я умовами праці, а у випадках, коли усунути або достатньою мірою зменшити такі ризики ще неможливо, встановити для працівників, зайнятих на таких роботах, скорочену тривалість робочого часу або додаткові оплачувані відпустки;

5. забезпечити щотижневий відпочинок, який по можливості має збігатися з днем, що за традиціями або звичаями відповідної країни чи регіону визнається днем відпочинку;

6. забезпечити, щоб працівники були письмово поінформовані якнайшвидше і у будь-якому разі не пізніше ніж через два місяці після дати початку виконання ними своїх службових обов’язків про головні аспекти договору або трудових відносин;

7. забезпечити, щоб працівники, зайняті на роботах у нічний час, користувалися заходами, які враховують особливий характер такої роботи.

Стаття 3
Право на безпечні та здорові умови праці

З метою забезпечення ефективного здійснення права на безпечні та здорові умови праці Сторони зобов’язуються, консультуючись з організаціями роботодавців і працівників:

1. розробити, здійснювати і періодично переглядати послідовну національну політику в галузі охорони праці, виробничої гігієни і виробничого середовища. Головною метою цієї політики є поліпшення охорони праці і виробничої гігієни, а також запобігання нещасним випадкам та травматизму, що виникають внаслідок виробничої діяльності, пов’язані з нею або мають місце у процесі її здійснення, зокрема шляхом мінімізації причин виникнення ризиків, властивих виробничому середовищу;

2. прийняти правила з техніки безпеки та гігієни праці;

3. забезпечити виконання таких правил шляхом заходів нагляду за дотриманням їхніх вимог;

4. сприяти поступовому розвиткові призначених для всіх працівників служб виробничої гігієни, головне завдання яких полягає у здійсненні профілактичних і консультативних функцій.

Стаття 4
Право на справедливу винагороду

З метою забезпечення ефективного здійснення права на справедливу винагороду Сторони зобов’язуються:

1. визнати право працівників на таку винагороду, яка забезпечує їм i їхнім сім’ям достатній життєвий рівень;

2. визнати право працівників на підвищену ставку винагороди за роботу в надурочний час з урахуванням винятків, передбачених для окремих випадків;

3. визнати право працюючих чоловіків i жінок на рівну винагороду за працю рівної цінності;

4. визнати право всіх працівників на розумний строк попередження про звільнення з роботи;

5. дозволити відрахування із заробітної плати тільки на умовах i в розмірах, передбачених національними законами або правилами чи встановлених колективними договорами або арбітражними рішеннями;

Здійснення цих прав досягається шляхом вільного укладання колективних договорів, запровадження встановленого законодавством механізму визначення заробітної плати або вжиття інших заходів, що відповідають національним умовам.

Стаття 5
Право на створення організацій

З метою забезпечення здійснення або сприяння здійсненню свободи працівників i роботодавців створювати місцеві, національні або міжнародні організації для захисту своїх економічних i соціальних інтересів та вступати у такі організації, Сторони зобов’язуються, що національне законодавство жодним чином не обмежуватиме цю свободу та не використовуватиметься для її обмеження. Обсяг застосування гарантій, передбачених цією статтею, щодо поліції визначається національними законами або правилами. Порядок застосування цих гарантій до осіб, які входять до складу збройних сил, i обсяг їхнього застосування до осіб цієї категорії також визначаються національними законами або правилами.

Стаття 6
Право на укладання колективних договорів

З метою забезпечення ефективного здійснення права на укладання колективних договорів Сторони зобов’язуються:

1. сприяти проведенню спільних консультацій між працівниками та роботодавцями;

2. сприяти, коли це необхідно i доцільно, створенню механізму переговорів на добровільній основі між роботодавцями або організаціями роботодавців та організаціями працівників з метою регулювання умов праці за допомогою колективних договорів;

3. сприяти створенню та використанню належного механізму примирення та добровільного арбітражу для вирішення трудових спорів;

а також визнають:

4. право працівників і роботодавців на колективні дії у випадках конфліктів інтересів, включаючи право на страйк, з урахуванням зобов’язань, які можуть випливати з раніше укладених колективних договорів.

Стаття 7
Право дітей та пiдлiткiв на захист

З метою забезпечення ефективного здійснення права дітей та пiдлiткiв на захист Сторони зобов’язуються:

1. встановити, що мінімальний вік прийняття на роботу становить 15 років, за винятком дітей, які залучаються до виконання робіт, визнаних легкими роботами, які не завдають шкоди здоров’ю дітей, їхній моралі або освіті;

2. встановити, що мінімальний вік прийняття на роботу, де умови праці визнано небезпечними або шкідливими для здоров’я, становить 18 років;

3. заборонити застосування праці осіб, які ще здобувають обов’язкову освіту, на роботах, що можуть порушити процес їхнього повного навчання;

4. обмежити тривалість робочого часу для осіб молодше 18 років відповідно до потреб їхнього розвитку, i особливо потреб у професійній підготовці;

5. визнати право молодих працівників i учнів на справедливу заробітну плату або іншу відповідну допомогу;

6. встановити, що час, витрачений підлітками за згодою роботодавця на професійну підготовку в нормовані робочі години, зараховується як робочий час;

7. встановити, що працюючі особи молодше 18 років мають право на щорічну оплачувану відпустку тривалістю не менше чотирьох тижнів;

8. заборонити застосування праці осіб молодше 18 років на роботах у нічний час, за винятком деяких робіт, визначених національними законами чи правилами;

9. передбачити, що особи молодше 18 років, праця, яких застосовується на роботах, визначених національними законами чи правилами, підлягають регулярному медичному оглядові;

10. забезпечити особливий захист дітей та пiдлiткiв від фізичних i моральних ризиків, на якi вони наражаються, i зокрема від тих ризиків, що безпосередньо або опосередковано випливають з виконуваної ними роботи.

Стаття 8
Право працюючих жінок на охорону материнства

З метою забезпечення ефективного здійснення права працюючих жінок на охорону материнства Сторони зобов’язуються:

1. забезпечити працюючим жінкам відпустку на період до i після пологів загальною тривалістю не менше 14 тижнів або з оплатою такої відпустки, або з виплатою достатньої допомоги по соціальному забезпеченню, або з наданням допомоги за рахунок державних коштів;

2. вважати незаконним, якщо роботодавець надсилає жінці попередження про звільнення з роботи у період від дати повідомлення нею свого роботодавця про вагітність до закінчення її відпустки по вагітності та пологам або якщо він робить попередження про звільнення у такий час, що воно втрачає чинність у цей період;

3. забезпечити матерям, що мають грудних дітей, перерви, тривалість яких достатня для годування дитини;

4. регламентувати залучення до робіт у нічний час вагітних жінок, жінок, які нещодавно народили дитину, і жінок, що годують своїх грудних дітей;

5. заборонити застосування праці вагітних жінок, жінок, які нещодавно народили дитину, і жінок, що годують своїх грудних дітей, на підземних гірних роботах i всіх інших роботах, якi протипоказані жінкам у зв’язку з небезпечними, шкідливими для здоров’я або важкими умовами праці, і вжити відповідних заходів для захисту трудових прав цих жінок.

Стаття 9
Право на професійну орієнтацію

З метою забезпечення ефективного здійснення права на професійну орієнтацію Сторони зобов’язуються, у разі необхідності, створити службу або сприяти діяльності служби, яка допомагатиме всім особам, включаючи iнвалiдiв, у вирішенні проблем, пов’язаних із вибором професії та набуттям професійних навичок, з належним урахуванням здібностей кожної особи та потреби в них на ринку праці; така допомога повинна надаватись безкоштовно як підліткам, включаючи школярів, так i повнолітнім особам.

Стаття 10
Право на професійну підготовку

З метою забезпечення ефективного здійснення права на професійну підготовку Сторони зобов’язуються:

1. у разі необхідності, консультуючись з організаціями роботодавців і працівників, започаткувати професійно-технічну підготовку або сприяти професiйно-технiчнiй підготовці всіх осіб, включаючи iнвалiдiв, а також створити умови для доступу до вищої технічної та університетської освіти виключно на основі особистих здібностей;

2. започаткувати систему виробничого навчання та iншi регулярні програми професійної підготовки пiдлiткiв – хлопців та дівчат – з їхніх різних професій або сприяти функціонуванню такої системи;

3. започаткувати або заохочувати, у разі необхідності:

a) належні та легкодоступні програми професійної підготовки повнолітніх працівників;

b) спеціальні програми перепідготовки повнолітніх працівників, необхідність в яких виникає внаслідок технологічного прогресу або нових тенденцій у сфері зайнятості;

4. започаткувати або заохочувати, у разі необхідності, спеціальні програми перепідготовки та реінтеграції осіб, які є безробітними протягом тривалого часу;

5. заохочувати повне використання існуючих програм шляхом вжиття таких належних заходів, як:

a) зменшення або скасування будь-яких внесків або зборів;

b) надання у відповідних випадках фінансової допомоги;

c) зарахування до нормованих робочих годин часу, витраченого працівником на вимогу його роботодавця на додаткову професійну підготовку без відриву від виробництва;

d) забезпечення шляхом адекватного контролю, після консультацій з організаціями роботодавців i працівників, ефективності виробничого навчання та інших програм професійної підготовки молодих працівників i у цілому належного захисту молодих працівників.

Стаття 11
Право на охорону здоров’я

З метою забезпечення ефективного здійснення права на охорону здоров’я Сторони зобов’язуються самостійно або у спiвробiтництвi з громадськими чи приватними організаціями вживати відповідних заходів для того, щоб, серед іншого:

1. усунути, у міру можливості, причини слабкого здоров’я;

2. забезпечити діяльність консультативно-просвiтницьких служб, якi сприяли б поліпшенню здоров’я i підвищенню особистої вiдповiдальностi у питаннях здоров’я;

3. запобігати, у міру можливості, епідемічним, ендемічним та іншим захворюванням, а також нещасним випадкам.

Стаття 12
Право на соціальне забезпечення

З метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов’язуються:

1. започаткувати систему соціального забезпечення або підтримувати її функціонування.

2. підтримувати систему соціального забезпечення на задовільному рiвнi, принаймні на такому, який дорівнює рівню, необхідному для ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення;

3. докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень;

4. вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх i багатосторонніх угод або в інший спосіб i відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення:

a) рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін;

b) надання, збереження та поновлення прав на соціальне забезпечення такими засобами, як сумарний залік періодів страхування або роботи, що були здійснені за законодавством кожної зі Сторін.

Стаття 13
Право на соціальну та медичну допомогу

З метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальну та медичну допомогу Сторони зобов’язуються:

1. забезпечити, щоб будь-якій малозабезпеченій особі, яка неспроможна отримати достатніх коштів своїми власними зусиллями або з інших джерел, зокрема за рахунок допомоги по соціальному забезпеченню, надавалась належна допомога, а у разі захворювання забезпечувався догляд, якого вимагає стан її здоров’я;

2. забезпечити, щоб політичні або соціальні права осіб, якi отримують таку допомогу, на цій підставі не обмежувалися;

3. передбачити, що кожна людина може отримувати у відповідних державних чи приватних службах такі поради та персональну допомогу, якi можуть бути необхідними для запобігання виникненню особистого або сімейного нужденного становища, для його подолання чи полегшення;

4. застосовувати положення пунктів 1, 2 i 3 цієї статті на засадах рівності мiж своїми громадянами та громадянами iнших Сторiн, які на законних підставах перебувають на території їхніх держав, відповідно до своїх зобов’язань за Європейською конвенцією про соціальну та медичну допомогу, яка була підписана у Парижі 11 грудня 1953 року.

Стаття 14
Право на користування послугами соціальних служб

З метою забезпечення ефективного здійснення права на користування послугами соціальних служб Сторони зобов’язуються:

1. сприяти функціонуванню служб або створювати служби, якi, завдяки використанню методів соціальної роботи, сприяли б підвищенню добробуту i розвиткові як окремих осіб, так i груп осіб у суспільстві, а також їхній адаптації до соціального середовища;

2. заохочувати окремих осіб та добровільні або iншi організації до участі у створенні та функціонуванні таких служб.

Стаття 15
Право осіб з інвалідністю на самостійність, соціальну інтеграцію та участь у житті суспільства

З метою забезпечення особам з інвалідністю, незалежно від їхнього віку та характеру і походження їхньої інвалідності, ефективного здійснення права на самостійність, соціальну інтеграцію та участь у житті суспільства Сторони зобов’язуються, зокрема:

1. вжити необхідних заходів для забезпечення особам з інвалідністю орієнтування, освіти та професійної підготовки, коли це можливо, у межах загальних програм або, коли це видається неможливим, у державних або приватних спеціалізованих закладах;

2. сприяти їхньому доступові до роботи усіма засобами, які можуть заохочувати роботодавців приймати на роботу осіб з інвалідністю і утримувати їх у звичайному виробничому середовищі та пристосовувати умови праці до потреб осіб з інвалідністю, або, коли це видається неможливим у зв’язку з інвалідністю, шляхом облаштування або створення спеціальних робочих місць з урахуванням ступеня інвалідності. У деяких випадках такі заходи можуть вимагати використання спеціалізованих служб працевлаштування та надання допомоги;

3. сприяти їхній всебічній соціальній інтеграції та участі у житті суспільства, зокрема, шляхом вжиття заходів, включаючи технічну допомогу, що спрямовані на усунення перешкод для спілкування і пересування і що надають доступ до транспорту, житла, культурної діяльності і відпочинку.

Стаття 16
Право сім’ї на соціальний, правовий та економічний захист

З метою забезпечення умов, необхiдних для всебічного розвитку сім’ї, яка є головним осередком суспільства, Сторони зобов’язуються сприяти економічному, правовому та соціальному захисту сімейного життя такими засобами, як соціальна допомога та допомога сім’ям з дітьми, фіскальні заходи, надання сім’ям житла, допомога щойно одруженим та інші відповідні засоби.

Стаття 17
Право дітей та підлітків на соціальний, правовий та економічний захист

З метою забезпечення ефективного здійснення права дітей та підлітків рости в умовах, які сприяють всебічному розвиткові їхньої особистості та їхніх фізичних і розумових здібностей, Сторони зобов’язуються самостійно або у співпраці з громадськими і приватними організаціями вживати всіх відповідних і необхідних заходів для:

1. a) забезпечення дітям і підліткам, з урахуванням прав і обов’язків їхніх батьків, догляду, допомоги, освіти та підготовки, яких вони потребують, зокрема шляхом створення або забезпечення функціонування закладів і служб, достатніх та адекватних для досягнення цієї мети;

b) захисту дітей та підлітків від недбайливості, насилля або експлуатації;

c) надання захисту та спеціальної допомоги з боку держави дітям і підліткам, які тимчасово або постійно позбавлені допомоги з боку їхніх сімей;

2. забезпечення дітям і підліткам безкоштовної початкової і середньої освіти, а також заохочення до регулярного відвідання школи.

Стаття 18
Право займатися прибутковою діяльністю на території держав iнших Сторін

З метою забезпечення ефективного здійснення права займатися прибутковою діяльністю на території держави будь-якої іншої Сторони, Сторони зобов’язуються:

1. застосовувати чинні правила у дусі ліберальності;

2. спростити існуючі формальності та зменшити або скасувати державне мито й iншi збори, якi сплачуються іноземними робітниками або їхніми роботодавцями;

3. лібералізувати в односторонньому порядку або колективно правила, якi регулюють працю іноземних робітників;

а також визнають:

4. право своїх громадян залишати свою країну для того, щоб займатися прибутковою діяльністю на території держав iнших Сторiн.

Стаття 19
Право трудящих-мiгрантiв i членiв їхнiх сiмей на захист i допомогу

З метою забезпечення ефективного здiйснення права трудящих-мiгрантiв i членiв їхнiх сiмей на захист i допомогу на територiї держави будь-якої іншої Сторони, Сторони зобов’язуються:

1. пiдтримувати або забезпечувати функціонування вiдповiдних i безкоштовних служб, якi надавали б таким робітникам допомогу, зокрема в одержанні точної iнформацiї, а також вживати в межах національних законiв i правил усiх вiдповiдних заходiв для запобігання дезiнформацiї щодо емiграцiї та імміграції;

2. вживати в межах своєї юрисдикції вiдповiдних заходiв для сприяння від’їзду, переїзду та прийому таких робітників i членiв їхнiх сiмей, а також забезпечувати в межах своєї юрисдикцiї пiд час їхнього переїзду вiдповiднi санiтарнi та медичнi послуги i належні гiгiєнiчнi умови;

3. сприяти, у разі необхідності, співробітництву мiж державними i приватними соціальними службами у країнах емiграцiї та імміграції;

4. забезпечувати таким робітникам, коли вони перебувають на територiї їхніх держав на законних підставах, якщо такі питання регулюються законами або правилами чи підлягають контролю з боку адміністративних властей, режим не менш сприятливий, ніж режим, який надається їхнім власним громадянам у тому, що стосується таких питань:

a) винагорода та iншi умови прийняття на роботу i праці;

b) членство у профспілках та користування пільгами колективних договорів;

c) житло;

5. забезпечувати таким робітникам, коли вони перебувають на територiї їхніх держав на законних підставах, режим не менш сприятливий, ніж режим, який надається їхнім власним громадянам у тому, що стосується податків, зборів чи внесків, якi пов’язані з роботою i стягуються щодо працюючих осіб;

6. сприяти, у міру можливості, об’єднанню сім’ї іноземного робітника, який має дозвіл перебувати на вiдповiднiй території;

7. забезпечувати таким робітникам, коли вони перебувають на територiї їхніх держав на законних підставах, режим не менш сприятливий, нiж режим, який надається їхнім власним громадянам у тому, що стосується судочинства з питань, згаданих у цій статті;

8. забезпечити, щоб такі робітники, коли вони мешкають на територiї їхніх держав на законних підставах, не висилалися, якщо вони не загрожують нацiональнiй безпецi або не зашкоджують державним iнтересам чи суспільній моралі;

9. дозволяти переказувати в обсягах, передбачених законом, такi частини доходiв i заощаджень трудящих-мiгрантiв, якi останні можуть забажати;

10. поширити захист i допомогу, передбаченi у цiй статтi, на мiгрантiв, які займаються самостійною підприємницькою діяльністю, у такому обсязі, в якому зазначенi положення можуть застосовуватися;

11. сприяти викладанню національної мови приймаючої держави або, якщо їх декілька, однієї з цих мов трудящим-мігрантам і членам їхніх сімей;

12. сприяти, у міру можливості, викладанню рідної мови трудящих-мігрантів їхнім дітям.

Стаття 20
Право на рiвнi можливостi та рiвне ставлення у вирiшеннi питань щодо працевлаштування та професiї без дискримiнацiї за ознакою статi

З метою забезпечення ефективного здiйснення права на рiвнi можливостi та рiвне ставлення у вирiшеннi питань щодо працевлаштування та професiї без дискримiнацiї за ознакою статi Сторони зобов’язуються визнавати це право i вживати вiдповiдних заходiв для забезпечення його застосування або для сприяння його застосуванню у таких галузях:

a) працевлаштування, захист вiд звiльнення та професiйна реінтеграція;

b) професiйна орiєнтацiя, пiдготовка, перепiдготовка та переквалiфiкацiя;

c) умови працевлаштування i працi, включаючи винагороду;

d) професiйний рiст, включаючи просування по службi.

Стаття 21
Право на iнформацiю та консультації

З метою забезпечення ефективного здiйснення права працiвникiв отримувати iнформацiю i консультацiї на пiдприємствi Сторони зобов’язуються вживати заходiв або заохочувати заходи, якi надають можливiсть працiвникам або їхнім представникам згiдно з нацiональним законодавством i практикою:

a) отримувати регулярно або у належний час i у зрозумiлий спосіб iнформацiю про економiчний i фiнансовий стан пiдприємства, на якому вони працюють, при тому розумiннi, що деяку iнформацiю може бути заборонено для розголошення або вiднесено до розряду конфiденцiйної, якщо її оприлюднення може завдати шкоди пiдприємству; i

b) отримувати своєчасно консультацiї щодо запропонованих рiшень, якi можуть суттєво вплинути на iнтереси працiвникiв, особливо щодо тих рiшень, якi можуть серйозно впливати на наявність робочих місць на пiдприємствi.

Стаття 22
Право брати участь у визначеннi та поліпшенні умов працi та виробничого середовища

З метою забезпечення ефективного здiйснення права працiвникiв брати участь у визначеннi та полiпшеннi умов працi та виробничого середовища на пiдприємствi Сторони зобов’язуються вживати заходiв або заохочувати заходи, якi надають можливiсть працiвникам або їхнім представникам згiдно з нацiональними законодавством i практикою сприяти:

a) визначенню i полiпшенню умов працi, органiзацiї працi, а також виробничого середовища;

b) охоронi здоров’я та працi на пiдприємствi;

c) органiзацiї соцiальних i соцiально-культурних послуг i заходiв на пiдприємствi;

d) нагляду за дотриманням нормативних положень, що регулюють цi питання.

Стаття 23
Право осiб похилого вiку на соцiальний захист

З метою забезпечення ефективного здiйснення права осiб похилого вiку на соцiальний захист Сторони зобов’язуються, самостійно або у спiвробiтництвi з громадськими чи приватними органiзацiями, вживати вiдповiдних заходiв або заохочувати вiдповiднi заходи, зокрема, для:

- надання особам похилого вiку можливостi якомога довше залишатися повноцiнними членами суспiльства, шляхом:

a) забезпечення достатнiх ресурсiв, якi дозволяли б їм жити на задовiльному рiвнi i брати активну участь у суспiльному, соцiальному i культурному життi;

b) забезпечення iнформацiї про послуги i програми, якi iснують для осiб похилого вiку, а також про можливостi їхнього використання такими особами;

- надання особам похилого вiку можливостi вiльно обирати спосiб свого життя i незалежно жити у знайомому для них оточеннi так довго, як вони забажають i зможуть, шляхом:

a) забезпечення житла, пристосованого до їхніх потреб i стану здоров’я, або шляхом надання належної допомоги для реконструкцiї їхнього житла;

b) забезпечення медичного обслуговування та послуг, яких вимагає їхнiй стан здоров’я;

- забезпечення особам похилого вiку, якi проживають у будинках для престарiлих, гарантiй надання належної допомоги iз повагою до їхнього особистого життя i гарантiй участi у прийняттi рiшень, що стосуються умов життя у їхньому будинку для престарiлих.

Стаття 24
Право на захист у випадках звільнення

З метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов’язуються визнати:

a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов’язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби;

b) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу.

З цією метою Сторони зобов’язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.

Стаття 25
Право працівників на захист їхніх прав у разі банкрутства їхнього роботодавця

З метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист їхніх прав у разі банкрутства їхнього роботодавця Сторони зобов’язуються забезпечити, щоб права працівників, що випливають з трудових договорів або трудових відносин, гарантувалися тією чи іншою установою-гарантом або будь-яким іншим ефективним засобом захисту.

Стаття 26
Право на гідне ставлення на роботі

З метою забезпечення ефективного здійснення права всіх працівників на захист їхньої гідності на роботі Сторони зобов’язуються, консультуючись з організаціями роботодавців і працівників:

1. поглиблювати поінформованість, поширювати інформацію про сексуальні домагання на робочому місці або у зв’язку з виконанням роботи, сприяти запобіганню таким домаганням і вживати всіх відповідних заходів для захисту працівників від такої поведінки;

2. поглиблювати поінформованість, поширювати інформацію про систематичні непорядні або явно негативні та образливі дії щодо окремих працівників на робочому місці або у зв’язку з виконанням роботи, сприяти запобіганню таким діям і вживати всіх відповідних заходів для захисту працівників від такої поведінки.

Стаття 27
Право працівників із сімейними обов’язками на рівні можливості та рівне ставлення до них

З метою забезпечення здійснення права працюючих чоловіків та жінок із сімейними обов’язками на рівні можливості та рівне ставлення до них, а також між такими працівниками та іншими працівниками Сторони зобов’язуються:

1. вживати належних заходів для того, щоб:

a) працівники із сімейними обов’язками мали можливість влаштовуватися на роботу і працювати, а також повертатися до роботи після відсутності, зумовленої такими обов’язками, включаючи заходи у галузі професійного орієнтування та підготовки;

b) враховувати їхні потреби у тому, що стосується умов прийняття на роботу та соціального забезпечення;

c) створити або розширити мережу державних чи приватних служб, зокрема закладів по догляду за дитиною удень та інших форм догляду за дитиною;

2. забезпечити обом батькам можливість отримувати в період після відпустки по вагітності та родах відпустку по догляду за дитиною, тривалість та умови якої мають визначатися національним законодавством, колективними договорами або практикою;

3. забезпечити, щоб сімейні обов’язки як такі не були поважною причиною для звільнення.

Стаття 28
Право представників працівників на захист на підприємстві та умови, які мають створюватися для них

З метою забезпечення ефективного здійснення права представників працівників на виконання ними своїх обов’язків Сторони зобов’язуються забезпечити, щоб на підприємстві:

a) вони мали ефективний захист від дій, що завдають їм шкоди, включаючи звільнення на підставі їхнього статусу або діяльності в якості представників працівників на підприємстві;

b) їм створювалися такі умови, які можуть бути необхідними для швидкого та ефективного виконання ними своїх обов’язків, з урахуванням системи виробничих відносин країни та потреб, розмірів і можливостей відповідного підприємства.

Стаття 29
Право на інформацію та консультації під час колективного звільнення

З метою забезпечення ефективного здійснення права працівників отримувати інформацію та консультації у випадках колективного звільнення Сторони зобов’язуються забезпечити, щоб роботодавці до такого колективного звільнення завчасно інформували і консультували представників працівників щодо шляхів і засобів запобігання колективному звільненню або обмеження кількості звільнюваних осіб і пом’якшення наслідків звільнення, наприклад шляхом вжиття соціальних заходів, спрямованих, зокрема, на надання відповідним працівникам допомоги у працевлаштуванні або перепідготовці.

Стаття 30
Право на захист від бідності та соціального відчуження

З метою забезпечення ефективного здійснення права на захист від бідності та соціального відчуження Сторони зобов’язуються:

a) у рамках загального та узгодженого підходу вживати заходів для надання особам, що живуть або можуть опинитися в ситуації соціального відчуження або бідності, а також членам їхніх сімей, ефективного доступу, зокрема, до роботи, житла, професійної підготовки, освіти, культури і соціальної та медичної допомоги;

b) переглядати ці заходи з метою їхнього коригування у разі необхідності.

Стаття 31
Право на житло

З метою забезпечення ефективного здійснення права на житло Сторони зобов’язуються вживати заходів, спрямованих на:

1. сприяння доступові до житла належного рівня;

2. запобігання бездомності та її скорочення з метою її поступової ліквідації;

3. встановлення на житло цін, доступних для малозабезпечених осіб.

Частина III

Стаття А.
Зобов’язання

1. З урахуванням положень нижченаведеної статті B кожна Сторона зобов’язується:

a) вважати частину I цiєї Хартiї декларацiєю цiлей, до здiйснення яких вона прагнутиме всiма вiдповiдними засобами, як зазначено у вступному пунктi частини I;

b) вважати для себе обов’язковими принаймнi шість iз таких дев’яти статей частини II цiєї Хартiї: статей 1, 5, 6, 7, 12, 13, 16, 19 і 20;

c) вважати обов’язковими для себе додаткову кiлькiсть статей або позначених цифрами пунктiв частини II Хартiї, які вона може визначити, за умови, що загальна кiлькiсть статей або позначених цифрами пунктiв, якi вона вважає обов’язковими для себе, становить не менше 16 статей або 63 позначених цифрами пунктів.

2. Статті або пункти, визначені згiдно з пiдпунктами b) i c) пункту 1 цiєї статтi, повiдомляються Генеральному секретарю Ради Європи пiд час здачi на зберiгання ратифiкацiйної грамоти або документа про прийняття чи затвердження.

3. Будь-яка Сторона в подальшому у повідомленні на ім’я Генерального секретаря може заявити про те, що вона вважає обов’язковими для себе будь-якi статтi або позначенi цифрами пункти частини II Хартiї, якi вона ще не прийняла згiдно з умовами пункту 1 цiєї статтi. Такi взятi у подальшому зобов’язання вважаються невід’ємною частиною ратифiкацiї, прийняття чи затвердження i набувають такої ж чинностi з першого дня місяця, що настає після закінчення одномісячного періоду вiд дати отримання вiдповiдного повiдомлення.

4. Кожна Сторона забезпечує функцiонування системи iнспекцiї працi, що вiдповiдає нацiональним умовам.

Стаття B
Відношення до Європейської соціальної хартії та Додаткового протоколу 1988 року

1. Жодна Договірна Сторона Європейської соціальної хартії або Сторона Додаткового протоколу від 5 травня 1988 року не може ратифікувати, прийняти або затвердити цю Хартію, якщо вона не вважає обов’язковими для себе принаймні ті положення, які відповідають положенням Європейської соціальної хартії та, у відповідних випадках, Додаткового протоколу, що були для неї обов’язковими.

2. Прийняття зобов’язань за будь-яким положенням цієї Хартії від дати набуття чинності цими зобов’язаннями для відповідної Сторони припиняє застосування до цієї Сторони відповідного положення Європейської соціальної хартії та, у відповідних випадках, Додаткового протоколу до неї 1988 року, якщо ця Сторона є учасницею першого з цих документів чи обох документів.

Частина IV

Стаття C
Нагляд за виконанням зобов’язань, які містяться у цій Хартії

Виконання правових зобов’язань, які містяться у цій Хартії, підлягає такому самому наглядові, як Європейська соціальна хартія.

Стаття D
Колективні скарги

1. Положення Додаткового протоколу до Європейської соціальної хартії, який передбачає систему колективного оскарження, застосовуються до зобов’язань за цією Хартією щодо держав, які ратифікували зазначений Протокол.

2. Будь-яка держава, яка не є учасницею Додаткового протоколу до Європейської соціальної хартії, який передбачає систему колективного оскарження, може під час здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи затвердження цієї Хартії або у будь-який інший час після цього заявити у повідомленні на ім’я Генерального секретаря Ради Європи про те, що вона погоджується на здійснення нагляду за виконанням її зобов’язань, що випливають з цієї Хартії, відповідно до процедури, передбаченої у зазначеному Протоколі.

Частина V

Стаття Е
Заборона дискримінації

Здійснення прав, передбачених цією Хартією, забезпечується без будь-якої дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, стану здоров’я, належності до національної меншини, народження або інших обставин.

Стаття F
Вiдступи вiд зобов'язань пiд час вiйни або надзвичайного стану в державi

1. Пiд час вiйни або iншого надзвичайного стану в державi, який загрожує життю нацiї, будь-яка Сторона може вжити заходiв, якi вiдступають від її зобов’язань за цiєю Хартiєю, виключно в тих межах, якi зумовленi гостротою становища, якщо такi заходи не суперечать її iншим зобов’язанням за мiжнародним правом.

2. Будь-яка Сторона, яка скористається цим правом вiдступу вiд своїх зобов’язань, у розумнi строки повною мiрою iнформує Генерального секретаря Ради Європи про вжитi нею заходи i про причини їхнього вжиття. Вона також iнформує Генерального секретаря про те, коли такi заходи були припиненi i з якого часу положення Хартiї, якi вона прийняла, знову повнiстю виконуються.

Стаття G
Обмеження

1. Ефективне втiлення в життя прав i принципiв, зазначених у частинi I, та їхнє ефективне здiйснення вiдповiдно до частини II не пiдлягають жодним обмеженням, за винятком тих, якi передбаченi цими частинами i тих, якi встановленi законом i необхiднi в демократичному суспiльствi для захисту прав i свобод iнших людей або для захисту державних iнтересiв, нацiональної безпеки, здоров’я людей чи моралi.

2. Обмеження, якi дозволяються згідно з цiєю Хартiєю щодо зазначених у нiй прав i зобов’язань, застосовуються тiльки з метою, з якою вони передбаченi.

Стаття H
Хартiя і внутрiшньодержавне право чи мiжнародні угоди

Положення цiєї Хартiї не зашкоджують положенням внутрiшньодержавного права чи будь-яких двостороннiх або багатостороннiх договорiв, конвенцiй чи угод, якi вже набули або можуть набути чинностi i за якими захищеним особам може надаватися бiльш сприятливий режим.

Стаття I
Виконання взятих зобов’язань

1. Без шкоди для методів виконання зобов’язань, передбачених у цих статтях, вiдповiднi положення статей 1-31 частини II цієї Хартії виконуються за допомогою:

a) законiв або правил;

b) угод мiж роботодавцями чи органiзацiями роботодавців та органiзацiями працiвникiв;

c) поєднання цих двох методiв;

d) iнших вiдповiдних засобів.

2. Вважається, що зобов’язання, які випливають з положень пунктів 1, 2, 3, 4, 5 і 7 статті 2, пунктів 4, 6, і 7 статті 7, пунктів 1, 2, 3 і 5 статті 10 та статей 21 і 22 частини II цієї Хартії, виконунються, якщо ці положення застосовуються згiдно з пунктом 1 цiєї статтi до переважної бiльшостi вiдповiдних працiвникiв.

Стаття J
Зміни та доповнення

1. Будь-які зміни або доповнення до частин I та II цієї Хартії, спрямовані на розширення кола прав, гарантованих цією Хартією, а також будь-які зміни або доповнення до частин III-VI, запропоновані тією чи іншою Стороною або Урядовим комітетом, подаються Генеральному секретарю Ради Європи і надсилаються Генеральним секретарем Сторонам цієї Хартії.

2. Будь-які зміни або доповнення, запропоновані відповідно до положень попереднього пункту, розглядаються Урядовим комітетом, який подає ухвалений текст Комітету Міністрів на затвердження після консультацій з Парламентською Асамблеєю. Після затвердження Комітетом Міністрів, текст зміни або доповнення надсилається Сторонам для прийняття.

3. Будь-які зміни або доповнення до частини I і частини II цієї Хартії набувають чинності для тих Сторін, які їх прийняли, у перший день місяця, що настає після закінчення одномісячного періоду від дати, на яку три Сторони поінформували Генерального секретаря про їхнє прийняття.

Для будь-якої Сторони, яка приймає зміни або доповнення після набуття ними, зміна або доповнення набувають чинності у перший день місяця, що настає після закінчення одномісячного періоду від дати, на яку ця Сторона поінформувала Генерального секретаря про їхнє прийняття.

4. Будь-які зміни або доповнення до частин III-VI цієї Хартії набувають чинності у перший день місяця, що настає після закінчення одномісячного періоду від дати, на яку всі Сторони поінформували Генерального секретаря про їхнє прийняття.

Частина VI

Стаття K
Пiдписання, ратифiкацiя та набуття чинності

1. Ця Хартiя вiдкрита для пiдписання державами-членами Ради Європи. Вона пiдлягає ратифiкацiї, прийняттю або затвердженню. Ратифiкацiйнi грамоти або документи про прийняття чи затвердження здаються на зберiгання Генеральному секретареві Ради Європи.

2. Хартiя набуває чинностi у перший день місяця, що настає після закінчення одномісячного періоду від дати, на яку три держави-члени Ради Європи висловили свою згоду на обов’язковість для них цієї Хартії відповідно до попереднього пункту.

3. Для будь-якої держави-члена, яка висловить свою згоду на обов’язковість для неї цієї Хартії після набуття нею чинності, Хартія набуває чинності у перший день місяця, що настає після закінчення одномісячного періоду від дати здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи затвердження.

Стаття L
Територiальне застосування

1. Дiя цiєї Хартiї поширюється на територiю метрополiї кожної Сторони. Кожна Сторона, яка пiдписала цю Хартiю, пiд час пiдписання або здачi на зберiгання своєї ратифiкацiйної грамоти або документа про прийняття чи затвердження, може визначити у заяві на ім’я Генерального секретаря Ради Європи територiю, яка для цiлей цiєї статтi вважається територiєю її метрополiї.

2. Будь-яка Сторона, яка пiдписала цю Хартiю, пiд час пiдписання або здачi на зберiгання своєї ратифiкацiйної грамоти або документа про прийняття чи затвердження або в будь-який iнший час пiсля цього може заявити у повідомленні на ім’я Генерального секретаря Ради Європи про поширення дiї Хартiї цiлком або частково на визначену в цiй заявi територiю (територiї), яка не входить до складу метрополiї i за мiжнароднi вiдносини якої вона вiдповiдає або за яку вона несе мiжнародну вiдповiдальнiсть. У такiй заявi Сторона зазначає статтi або пункти частини II Хартiї, якi вона визнає обов’язковими стосовно територiй, зазначених у заяві.

3. Дiя Хартiї поширюється на територiю (територiї), зазначену у вищезгаданій заяві, починаючи з першого дня місяця, що настає після закінчення одномісячного періоду від дати отримання повідомлення про таку заяву Генеральним секретарем.

4. Будь-яка Сторона у подальшому може заявити у повідомленні на ім’я Генерального секретаря Ради Європи про те, що стосовно однiєї чи бiльше з тих територiй, на якi дiю Хартiї було поширено згiдно з пунктом 2 цiєї статтi, вона визнає обов’язковими будь-якi статтi або позначенi цифрами пункти, якi вона ще не прийняла стосовно цiєї територiї (територiй). Такi взятi у подальшому зобов’язання вважаються складовою частиною первiсної заяви щодо вiдповiдної територiї i набувають такої ж чинностi з першого дня місяця, що настає після закінчення одномісячного періоду від дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем.

Стаття M
Денонсація

1. Будь-яка Сторона може денонсувати цю Хартiю тiльки пiсля закiнчення п’ятирічного перiоду вiд дати, на яку Хартiя набула для неї чинностi, або пiсля закiнчення будь-якого наступного дворiчного перiоду i у будь-якому разі через шiсть мiсяцiв після дати повiдомлення Генерального секретаря Ради Європи у письмовiй формi про свiй намiр денонсувати Хартiю. Генеральний секретар надсилає вiдповiдну iнформацiю iншим Сторонам.

2. Будь-яка Сторона може вiдповiдно до положень попереднього пункту денонсувати будь-яку прийняту нею статтю або будь-який прийнятий нею пункт частини II Хартiї, якщо кiлькiсть статей або пунктiв, якi ця Сторона визнала обов’язковими для себе, становить не менше 16 статей та 63 пунктiв, i якщо цi статтi або пункти включають статтi, визначенi Стороною з числа тих, спеціальне посилання на які міститься у пiдпунктi b) пункту 1 статтi A.

3. Будь-яка Сторона на умовах, зазначених у пунктi 1 цiєї статтi, може денонсувати цю Хартiю або будь-яку статтю чи будь-який пункт частини II Хартiї стосовно будь-якої територiї, на яку дiя Хартiї поширюється вiдповiдно до заяви, зробленої згідно з пунктом 2 статтi L.

Стаття N
Додаток

Додаток до цiєї Хартiї становить її невід’ємну частину.

Стаття O
Повідомлення

Генеральний секретар Ради Європи повiдомляє держави-члени Ради та Генерального директора Мiжнародного бюро працi про:

a) будь-яке пiдписання;

b) здачу на зберiгання будь-якої ратифiкацiйної грамоти або документа про прийняття чи затвердження;

c) будь-яку дату набуття чинностi цією Хартією згiдно зі статтею K;

d) будь-яку заяву, зроблену на виконання пунктів 2 і 3 статті A, пунктів 1 і 2 статті D, пункту 2 статті F, пунктів 1, 2, 3 і 4 статті L;

e) будь-які зміни або доповнення, зроблені відповідно до статті J;

f) будь-яку денонсацію відповідно до статті M;

g) будь-який iнший акт або повiдомлення, якi стосуються цієї Хартії.

На посвiдчення чого нижчепiдписанi, належним чином на те уповноваженi представники пiдписали цю переглянуту Хартію.

Вчинено у Страсбурзi третього дня травня місяця 1996 року англiйською i французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примiрнику, який зберiгатиметься в архiвi Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає завiренi копiї цієї переглянутої Хартії кожнiй державi-члену Ради Європи та Генеральному директору Міжнародного бюро праці.


ДОДАТОК
ДО ПЕРЕГЛЯНУТОЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СОЦIАЛЬНОЇ ХАРТIЇ

Сфера застосування переглянутої Європейської соцiальної хартiї щодо захищених осіб

1. Без шкоди для пункту 4 статтi 12 i пункту 4 статтi 13 особи, на яких поширюється дія статей 1-17 і 20-31, включають тiльки тих iноземцiв, які є громадянами iнших Сторін та на законних підставах проживають або працюють на територiї держави вiдповiдної Сторони, при тому розумiннi, що цi статтi мають тлумачитися в контекстi положень статей 18 i 19.

Таке тлумачення не зашкоджує поширенню будь-якою Стороною аналогiчних прав на iнших осiб.

2. Кожна Сторона надасть бiженцям, як вони визначені у Конвенцiї про статус бiженцiв, пiдписанiй у Женевi 28 липня 1951 року, та у Протоколі від 31 січня 1967 року, якi на законних підставах перебувають на території її держави, якомога сприятливіший режим i у будь-якому разі не менш сприятливий, нiж режим, передбачений зобов’язаннями Сторони за зазначеною Конвенцiєю i будь-якими iншими iснуючими мiжнародними документами, якi можуть застосовуватися до таких бiженцiв.

3. Кожна Сторона надасть особам без громадянства, як вони визначені у Конвенції про статус осіб без громадянства, укладеній у Нью-Йорку 28 вересня 1954 року, які на законних підставах перебувають на території її держави, якомога сприятливіший режим і у будь-якому разі не менш сприятливий, ніж режим, передбачений зобов’язаннями Сторони за зазначеним документом і будь-якими іншими існуючими міжнародними документами, які можуть застосовуватися до таких осіб без громадянства.

Частина I, пункт 18,
і Частина II, стаття 18, пункт 1

Встановлюється, що положення цих пунктiв не стосуються питання в’їзду на територiї держав Сторiн i не зашкоджують положенням Європейської конвенцiї про поселення, пiдписаної у Парижi 13 грудня 1955 року.

Частина II

Стаття 1, пункт 2

Цей пункт не тлумачиться як такий, що забороняє або дозволяє будь-які положення чи будь-яку практику стосовно гарантій збереження прав профспiлок.

Стаття 2, пункт 6

Сторони можуть передбачити, що цей пункт не застосовується:

a) до працівників, які мають трудовий договір або трудові відносини на загальний період, що не перевищує одного місяця, і/або з робочим тижнем, що не перевищує восьми годин;

b) коли трудовий договір або трудові відносини мають нерегулярний і/або специфічний характер за умови, що у таких випадках його незастосування зумовлюється об’єктивними міркуваннями.

Стаття 3, пункт 4

Встановлюється, що для цілей цього пункту функції, порядок організації та умови функціонування таких служб визначаються національними законами або правилами, колективними договорами або іншими засобами, що відповідають національним умовам.

Стаття 4, пункт 4

Встановлюється, що цей пункт не забороняє негайного звiльнення у разі скоєння будь-якого серйозного порушення.

Стаття 4, пункт 5

Встановлюється, що Сторона може взяти на себе зобов’язання за цим пунктом, якщо вiдрахування iз заробiтної плати переважної бiльшостi працiвникiв забороняються законом або колективними договорами чи арбiтражними рiшеннями, за винятком осiб, на яких такі положення не поширюються.

Стаття 6, пункт 4

Встановлюється, що кожна Сторона, у тому, що її стосується, може регулювати законодавчим шляхом здiйснення права на страйк за умови, що будь-яке інше можливе обмеження нею цього права може бути виправдане положеннями статтi G.

Стаття 7, пункт 2

Цей пункт не перешкоджає Сторонам передбачати у їхньому законодавстві, що підлітки, які не досягли встановленого мінімального віку, можуть виконувати роботи, які конче необхідні для їхньої професійної підготовки, коли такі роботи виконуються відповідно до умов, визначених компетентним органом, і вживаються заходи для захисту здоров’я таких підлітків і забезпечення їхньої безпеки.

Стаття 7, пункт 8

Встановлюється, що Сторона може взяти на себе зобов’язання за цим пунктом, якщо вона на виконання суті цього зобов’язання у своєму законодавствi забороняє застосування працi переважної бiльшостi осiб молодше 18 рокiв на роботах у нічний час.

Стаття 8, пункт 2

Цей пункт не тлумачиться як такий, що передбачає категоричну заборону. Винятки можуть бути зроблені, наприклад, у таких випадках:

a) коли працююча жінка винна у неналежній поведінці, яка виправдовує розірвання трудових відносин;

b) коли відповідне підприємство припиняє свою діяльність;

c) коли строк, встановлений трудовим договором, закінчився.

Стаття 12, пункт 4

У вступнiй частинi цього пункту вираз ”i вiдповiдно до умов, визначених у таких угодах” означає, серед iншого, що стосовно допомоги, яка надається незалежно вiд будь-яких страхових внескiв, Сторона може вимагати в якості умови надання такої допомоги громадянам інших Сторін закінчення встановленого періоду проживання.

Стаття 13, пункт 4

Уряди, які не є Сторонами Європейської конвенцiї про соцiальну та медичну допомогу, можуть ратифiкувати Хартiю стосовно цього пункту за умови, що вони надають громадянам iнших Сторiн режим, який вiдповiдає положенням цiєї Конвенцiї.

Стаття 16

Встановлюється, що захист, який надається цією статтею, охоплює неповні сім’ї.

Стаття 17

Встановлюється, що ця стаття охоплює всіх осіб молодше 18 років, якщо законодавство, що стосується повноліття дитини, не передбачає меншого віку повноліття, без шкоди для інших конкретних положень Хартії, зокрема статті 7.

Це не передбачає зобов’язання надавати обов’язкову освіту до самого вищезазначеного віку.

Стаття 19, пункт 6

Для цілей застосування цього пункту термін ”сім’я іноземного робітника” розуміється як такий, що означає принаймні дружину робітника та неодружених дітей, до тих пір, доки останні вважаються державою, що приймає, неповнолітніми і перебувають на утриманні трудящого-мігранта.

Стаття 20

1. Встановлюється, що питання соціального забезпечення, а також інші положення, що стосуються допомоги по безробіттю, допомоги по старості та допомоги у разі втрати годувальника, можуть бути виключені зі сфери застосування цієї статті.

2. Положення, які стосуються захисту жінок, зокрема щодо вагітності, пологів та післяпологового періоду, не вважаються дискримінацією, про яку згадується у цій статті.

3. Ця стаття не перешкоджає вжиттю конкретних заходів, спрямованих на ліквідацію нерівності de facto.

4. Професійна діяльність, яка за її характером або умовами виконання може бути доручена тільки особам певної статі, може бути виключена зі сфери застосування цієї статті або деяких її положень. Це положення не повинно тлумачитися як таке, що вимагає від Сторін включення до законів або правил переліку робіт, які за їхнім характером або умовами виконання можуть бути доручені тільки особам певної статі.

Статті 21 і 22

1. Для цiлей застосування цих статей термін ”представники працiвникiв” означає осiб, якi визнаються такими за нацiональними законодавством або практикою.

2. Вираз ”нацiональне законодавство i практика” у вiдповiдних випадках охоплює, крiм законiв i правил, колективнi договори, iншi угоди мiж роботодавцями та представниками працiвникiв, звичаї, а також вiдповiдне прецедентне право.

3. Для цiлей застосування цих статей термiн ”пiдприємство” розуміється як такий, що означає сукупнiсть матерiальних i нематерiальних елементiв, якi можуть бути чи не бути юридичною особою, утворенi для виробництва товарiв або надання послуг з метою отримання фiнансового зиску i мають право визначати свою власну ринкову полiтику.

4. Встановлюється, що релiгiйнi громади та їхнi установи можуть бути виключенi зі сфери застосування цих статей, навiть якщо цi установи є ”пiдприємствами” за змiстом пункту 3. Заклади, що здiйснюють дiяльнiсть, яка надихається певними iдеалами або грунтується на певних моральних принципах, iдеалах i концепцiях, захищених нацiональним законодавством, можуть бути виключенi зі сфери застосування цих статей у такому обсязi, який є необхiдним для збереження профілю пiдприємства.

5. Встановлюється, що коли в тiй чи iншiй державi права, викладенi у цих статтях, здiйснюються у рiзних закладах пiдприємства, вiдповiдна Сторона повинна вважатися такою, що виконує зобов’язання, якi випливають з цих статей.

6. Сторони можуть виключити зі сфери застосування цих статей підприємства, на яких кількість працівників менша за кількість, визначену національними законодавством або практикою.

Стаття 22

1. Ця стаття не зашкоджує нi повноваженням i зобов’язанням держав щодо прийняття правил з техніки безпеки та гiгiєни працi на робочих мiсцях, нi повноваженням та функцiям органiв контролю за їхнім дотриманням.

2. Термін ”соцiальнi та соцiально-культурнi послуги i заходи” розуміється як такий, що означає соцiальнi та/або культурнi заходи, що забезпечуються для працівників деякими пiдприємствами, такi як допомога по соцiальному забезпеченню, спортивнi майданчики, кiмнати для матерів, що годують грудних дiтей, бiблiотеки, табори вiдпочинку для дiтей тощо.

Стаття 23, пункт 1

Для цiлей застосування цього пункту вираз ”якомога довше” стосується фiзичних, психологiчних та iнтелектуальних можливостей осiб похилого вiку.

Стаття 24

1. Встановлюється, що для цілей цієї статті терміни ”звільнення” та ”звільнений” означають розірвання трудових відносин з ініціативи роботодавця.

2. Встановлюється, що ця стаття охоплює всіх працівників, але Сторона може частково або повністю виключити зі сфери захисту такі категорії працівників:

a) працівників, найнятих за трудовим договором на визначений період часу або на час виконання конкретної роботи;

b) працівників, які проходять випробувальний термін або не мають необхідної вислуги років, за умови що тривалість цих періодів є розумною і визначається наперед;

c) працівників, які приймаються на роботу тимчасово на короткий період часу.

3. Для цілей цієї статті поважними причинами для звільнення не вважаються, зокрема:

a) членство у профспілках або участь у профспілковій діяльності у неробочий час або, за згодою роботодавця, у робочий час;

b) намагання отримати повноваження представника працівників, здійснення таких повноважень у теперішній час або у минулому;

c) подання скарги або участь у процесі, порушеному проти роботодавця у зв’язку зі звинуваченням останнього у порушенні законів чи правил, або звернення до компетентних адміністративних органів;

d) раса, колір шкіри, стать, сімейний стан, сімейні обов’язки, вагітність, релігія, політичні переконання, національна належність або соціальне походження;

e) відпустка по вагітності та родах або по догляду за дитиною;

f) тимчасова відсутність на роботі у зв’язку з захворюванням або травмою.

4. Встановлюється, що компенсація або інша відповідна допомога у випадку звільнення без поважних причин визначається національними законами або правилами, колективними договорами або іншими засобами, що відповідають національним умовам.

Стаття 25

1. Встановлюється, що компетентний національний орган, як виняток і після консультацій з організаціями роботодавців і працівників, може виключити деякі категорії працівників зі сфери захисту, що надається цією статтею, з огляду на особливий характер їхніх трудових відносин.

2. Встановлюється, що термін ”банкрутство” повинен бути визначений національними законодавством і практикою.

3. Вимоги працівників, що охоплюються цією статтею, включають, принаймні:

a) вимогу працівниками заробітної плати за встановлений період, який повинен бути не менше трьох місяців за пільговою системою і восьми тижнів за системою гарантій, до банкрутства або звільнення;

b) вимогу працівниками оплати відпустки, нарахованої за роботу, що була виконана упродовж року, в якому відбулося банкрутство або звільнення;

c) вимогу працівниками грошових виплат у зв’язку з іншими видами оплачуваної відсутності на роботі упродовж встановленого періоду, який повинен бути не менше трьох місяців за пільговою системою і восьми тижнів за системою гарантій, до банкрутства або звільнення.

4. Національні закони або правила можуть обмежувати захист вимог працівників встановленими грошовими виплатами, розмір яких повинен відповідати соціально прийнятному рівню.

Стаття 26

Встановлюється, що ця стаття не вимагає від Сторін прийняття законодавства.

Встановлюється, що пункт 2 не охоплює сексуальні домагання.

Стаття 27

Встановлюється, що ця стаття застосовується до працюючих чоловіків та жінок, які мають сімейні обов’язки стосовно дітей, що перебувають на їхньому утриманні, а також стосовно інших близьких родичів, які явно потребують їхнього догляду або підтримки, коли такі обов’язки обмежують їхні можливості підготовки до економічної діяльності, започаткування такої діяльності, участі у ній або її розширення. Вирази „діти, які перебувають на їхньому утриманні” та ”інші близькі родичі, які явно потребують їхнього догляду або підтримки” означають осіб, визнаних такими згідно з національним законодавством відповідної Сторони.

Статті 28 і 29

Для цілей застосування цих статей термін ”представники працівників” означає осіб, визнаних такими згідно з національним законодавством або практикою.

Частина III

Встановлюється, що Хартія містить правові зобов’язання міжнародного характеру, виконання яких підлягає виключно наглядові, який передбачається у частині IV Хартії.

Стаття A, пункт 1

Встановлюється, що позначені цифрами пункти можуть включати статті, які містять тільки один пункт.

Стаття B, пункт 2

Для цілей пункту 2 статті B положення переглянутої Хартії відповідають положенням Хартії, які містяться у статтях або пунктах, позначених такою самою цифрою, за винятком:

a) пункту 2 статті 3 переглянутої Хартії, який відповідає пунктам 1 і 3 статті 3 Хартії;

b) пункту 3 статті 3 переглянутої Хартії, який відповідає пунктам 2 і 3 статті 3 Хартії;

c) пункту 5 статті 10 переглянутої Хартії, який відповідає пункту 4 статті 10 Хартії;

d) пункту 1 статті 17 переглянутої Хартії, який відповідає статті 17 Хартії.

Частина V

Стаття Е

Диференційоване ставлення, що ґрунтується на об’єктивних і розумних підставах, не вважається дискримінаційним.

Стаття F

Встановлюється, що вираз ”під час війни або іншого надзвичайного стану в державі” розуміється також як такий, що охоплює загрозу війни.

Стаття I

Встановлюється, що працівники, виключені відповідно до додатка до статей 21 і 22, не враховуються при визначенні кількості відповідних працівників.

Стаття J

Термін ”зміна або доповнення” охоплює також включення до цієї Хартії нових статей.



вгору