Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки
Верховна Рада УРСР; Конституція, Закон від 20.04.1978888-IX
Документ 888-09, втратив чинність, поточна редакція — Втрата чинності від 28.06.1996, підстава 254/96-вр
 

Сторінки:  [ 1 ]  2  3
наступна сторінка »  

                                                          
Конституція
(Основний Закон)
України
( Конституція втратила чинність на підставі Закону
N 254/96-ВР від 28.06.96, ВВР, 1996, N 30, ст.142 )

Прийнята на позачерговій сьомій сесії
Верховної Ради Української РСР
дев'ятого скликання
20 квітня 1978 року
Зі змінами і доповненнями, внесеними
Законами Української РСР
від 27 жовтня 1989 року N 8303-11, Відомості ВР N 45,ст.624,
24 жовтня 1990 року N 404-12, Відомості ВР N 45,ст.606,
18 квітня 1991 року N 983-12, Відомості ВР N 19,ст.233,
21 травня 1991 року N 1048-12, Відомості ВР N 26,ст.294,
19 червня 1991 року N 1213а-12,Відомості ВР N 35,ст.467,
5 липня 1991 року N 1293-12, Відомості ВР N 33,ст.445,
Законами України
від 17 вересня 1991 року N 1554-12, Відомості ВР N 46,ст.619,
5 листопада 1991 року N 1791-12, Відомості ВР N 4(1992),
ст.12,
14 лютого 1992 року N 2113-12, Відомості ВР N 20,ст.271,
3 червня 1992 року N 2401а-12,Відомості ВР N 33,ст.473,
17 червня 1992 року N 2462-12, Відомості ВР N 35,ст.506,
17 червня 1992 року N 2463-12, Відомості ВР N 35,ст.507,
19 червня 1992 року N 2480-12, Відомості ВР N 35,ст.514,
27 жовтня 1992 року N 2734-12, Відомості ВР N 49,ст.670,
27 жовтня 1992 року N 2735-12, Відомості ВР N 49,ст.671,
18 листопада 1992 року N 2796-12, Відомості ВР N 2(1993),
ст.6,
19 грудня 1992 року N 2885-12, Відомості ВР N 9,ст.60
21 травня 1993 року N 3224-12, Відомості ВР N 27,ст.284
17 листопада 1993 року N 3622-12, Відомості ВР N 47,ст.436
20 січня 1994 року N 3851-12, Відомості ВР N 16, ст.92
24 лютого 1994 року N 4013-12, Відомості ВР N 26, ст.202
21 вересня 1994 року N 171/94-ВР,Відомості ВР N 40, ст.361
25 січня 1995 року N 24/95-ВР, Відомості ВР N 5, ст.31
31 жовтня 1995 року N 405/95-ВР, Відомості ВР N 42, ст.303

Преамбула Конституції виключена згідно з Законом N 1554-12
від 17.09.91

I. ОСНОВИ СУСПІЛЬНОГО ЛАДУ І ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
Г л а в а I
Політична система
Стаття 1. Україна є загальнонародна держава, яка виражає
волю й інтереси робітників, селян та інтелігенції, трудящих
республіки всіх національностей. (Із змінами, внесеними згідно з Законом N 1554-12 від 17.09.91)
Стаття 2. Вся влада в Україні належить народові. Народ здійснює державну владу через Ради народних депутатів,
які становлять політичну основу України. Всі інші державні органи підконтрольні і підзвітні Радам
народних депутатів.
Стаття 3. Організація і діяльність держави будуються на
засадах виборності всіх органів державної влади, підзвітності їх
народові, відповідальності кожного державного органу і службової
особи за доручену справу, обов'язковості рішень вищестоящих
органів для нижчестоящих згідно з розподілом їх повноважень. (Із змінами, внесеними згідно з Законом N 404-12 від 24.10.90)
Стаття 4. Держава Україна, всі її органи діють на основі
законності, забезпечують охорону правопорядку, інтересів
суспільства, прав і свобод громадян. Державні і громадські організації, службові особи зобов'язані
додержувати Конституції і законів України. (Із змінами, внесеними згідно з Законом N 1554-12 від 17.09.91)
Стаття 5. Найважливіші питання державного життя виносяться на
всенародне обговорення, а також ставляться на всенародне
голосування (референдум).
Стаття 6. Виключена згідно з Законом N 404-12 від 24.10.90
Стаття 7. Політичні партії, громадські організації і рухи
через своїх представників, обраних до Рад народних депутатів, та в
інших формах беруть участь у розробці і здійсненні політики
республіки, в управлінні державними і громадськими справами на
основі їх програм і статутів, відповідно до Конституції України і
чинних законів. Не допускається створення і діяльність партій, інших
громадських організацій і рухів, що ставлять за мету зміну шляхом
насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі
територіальної цілісності держави, а також підрив її безпеки,
розпалювання національної і релігійної ворожнечі. (Із змінами, внесеними Законом N 404-12 від 24.10.90)
Стаття 8. Трудові колективи беруть участь в обговоренні і
вирішенні державних і громадських справ, у плануванні виробництва
і соціального розвитку, в підготовці і розстановці кадрів, в
обговоренні і вирішенні питань управління підприємствами й
установами, поліпшення умов праці і побуту, використання коштів,
призначених для розвитку виробництва, а також на
соціально-культурні заходи і матеріальне заохочення. (Із змінами, внесеними згідно з Законом N 1554-12 від 17.09.91)
Стаття 9. Основним напрямом розвитку політичної системи
суспільства є дальше розгортання демократії: дедалі ширша участь
громадян в управлінні справами держави і суспільства,
вдосконалення державного апарату, підвищення активності
громадських організацій, зміцнення правової основи державного і
суспільного життя, утвердження свободи слова, постійне врахування
громадської думки. (Із змінами, внесеними згідно з Законом N 1554-12 від 17.09.91)

Г л а в а 2
(Дію глави припинено Законом Української РСР N 404-12
від 24.10.90 )
Економічна система
Стаття 10. Основу економічної системи України становить
соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної
(загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших
громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних
завдань. Держава охороняє соціалістичну власність і створює умови для
її примноження. Ніхто не має права використовувати соціалістичну власність з
метою особистої наживи та в інших корисливих цілях.
Стаття 11. Державна власність - спільне надбання всього
радянського народу, основна форма соціалістичної власності. У виключній власності держави є: земля, її надра, води, ліси.
Державі належать основні засоби виробництва в промисловості,
будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і
зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних,
комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд,
а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.
Стаття 12. Власністю колгоспів та інших кооперативних
організацій, їх об'єднань є засоби виробництва та інше майно,
необхідне їм для здійснення статутних завдань. Земля, яку займають колгоспи, закріплюється за ними в
безплатне і безстрокове користування. Держава сприяє розвиткові колгоспно-кооперативної власності
та її зближенню з державою. Колгоспи, як і інші землекористувачі, повинні ефективно
використовувати землю, бережно ставитися до неї, підвищувати її
родючість.
Стаття 13. Основу особистої власності громадян України
становлять трудові доходи. В особистій власності можуть бути
предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного
домашнього господарства, жилий будинок і трудові заощадження.
Особиста власність громадян і право її спадкоємства охороняються
державою. У користуванні громадян можуть бути ділянки землі, які
надаються в установленому законом порядку для ведення підсобного
господарства (включаючи тримання худоби і птиці), садівництва та
городництва, а також для індивідуального житлового будівництва.
Громадяни зобов'язані раціонально використовувати надані їм
земельні ділянки. Держава і колгоспи сприяють громадянам у веденні
підсобного господарства. Майно, що є в особистій власності або в користуванні
громадян, не повинно служити для одержання нетрудових доходів,
використовуватись на шкоду інтересам суспільства.
Стаття 14. Джерелом зростання суспільного багатства,
добробуту народу і кожної радянської людини є вільна від
експлуатації праця радянських людей. Відповідно до принципу соціалізму "Від кожного - за
здібностями, кожному - за працею" держава здійснює контроль за
мірою праці і споживання. Вона визначає розмір податку на доходи,
які підлягають оподаткуванню. Суспільно корисна праця та її результати визначають становище
людини в суспільстві. Держава, поєднуючи матеріальні і моральні
стимули, заохочуючи новаторство, творче ставлення до роботи,
сприяє перетворенню праці в першу життєву потребу кожної
радянської людини.
Стаття 15. Найвища мета суспільного виробництва при
соціалізмі - найповніше задоволення зростаючих матеріальних і
духовних потреб людей. Спираючись на творчу активність трудящих, соціалістичне
змагання, досягнення науково-технічного прогресу, вдосконалюючи
форми і методи керівництва економікою, держава забезпечує
зростання продуктивності праці, підвищення ефективності
виробництва і якості роботи, динамічний, планомірний і
пропорційний розвиток народного господарства.
Стаття 16. Економіка України є складовою частиною єдиного
народногосподарського комплексу, що охоплює всі ланки суспільного
виробництва, розподілу і обміну на території СРСР. Керівництво економікою здійснюється на основі державних
планів економічного і соціального розвитку, з урахуванням
галузевого і територіального принципів, при поєднанні
централізованого управління з господарською самостійністю й
ініціативою підприємств, об'єднань та інших організацій. При цьому
активно використовуються господарський розрахунок, прибуток,
собівартість, інші економічні підойми і стимули.
Стаття 17. В Україні відповідно до закону допускаються
індивідуальна трудова діяльність у сфері кустарно-ремісничих
промислів, сільського господарства, побутового обслуговування
населення, а також інші види діяльності, що грунтуються виключно
на особистій праці громадян і членів їх сімей. Держава регулює
індивідуальну трудову діяльність, забезпечуючи її використання в
інтересах суспільства.
Стаття 18. В інтересах нинішнього і майбутніх поколінь в
Україні здійснюються необхідні заходи для охорони і науково
обгрунтованого, раціонального використання землі та її надр,
водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, для збереження в
чистоті повітря і води, забезпечення відтворення природних
багатств і поліпшення середовища, яке оточує людину.

Г л а в а 3
Соціальний розвиток і культура
Стаття 19. Виключена згідно з Законом N 2480-12 від 19.06.92
Стаття 20. Держава ставить собі за мету розширення реальних
можливостей для застосування громадянами своїх творчих сил,
здібностей і обдаровань, для всебічного розвитку особи. (Із змінами, внесеними згідно з Законом N 1554-12 від 17.09.91)
Стаття 21. Держава дбає про поліпшення умов і охорону праці,
її наукову організацію, про скорочення, а надалі і повне
витіснення важкої фізичної праці на основі комплексної механізації
і автоматизації виробничих процесів у всіх галузях народного
господарства.
Стаття 22. В Україні послідовно втілюється в життя програма
перетворення сільськогосподарської праці в різновид
індустріальної; розширення в сільській місцевості мережі закладів
народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі і
громадського харчування, побутового обслуговування і комунального
господарства; перетворення сіл у благоустроєні селища.
Стаття 23. На основі зростання продуктивності праці держава
неухильно здійснює курс на підвищення рівня оплати праці, реальних
доходів трудящих. З метою повнішого задоволення потреб радянських людей
створюються суспільні фонди споживання. Держава за широкою участю
громадських організацій і трудових колективів забезпечує зростання
і справедливий розподіл цих фондів.
Стаття 24. В Україні діють і розвиваються державні системи
охорони здоров'я, соціального забезпечення, торгівлі і
громадського харчування, побутового обслуговування і комунального
господарства. Держава заохочує діяльність кооперативних та інших
громадських організацій у всіх галузях обслуговування населення.
Вона сприяє розвиткові масової фізичної культури і спорту.
Стаття 25. В Україні існує і вдосконалюється єдина система
народної освіти, яка забезпечує загальноосвітню і професійну
підготовку громадян, служить духовному і фізичному розвиткові
молоді, готує її до праці і громадської діяльності. (Із змінами, внесеними згідно з Законом N 1554-12 від 17.09.91)
Стаття 26. Відповідно до потреб суспільства держава
забезпечує планомірний розвиток науки і підготовку наукових
кадрів, організує впровадження результатів наукових досліджень у
народне господарство та інші сфери життя.
Стаття 27. Держава дбає про охорону, примноження і широке
використання духовних цінностей для морального й естетичного
виховання громадян, підвищення їх культурного рівня. В Україні всемірно заохочується розвиток професіонального
мистецтва і народної художньої творчості. (Із змінами, внесеними згідно з Законом N 1554-12 від 17.09.91)

Г л а в а 4
Зовнішньополітична діяльність України і захист
Вітчизни
Стаття 28. Україна у зовнішньополітичній діяльності керується цілями, завданнями та принципами зовнішньої політики,
визначеними Конституцією України. В Україні пропаганда війни забороняється. (Із змінами, внесеними згідно з Законом N 404-12 від 24.10.90)
Стаття 29. Відповідно до Конституції України захист
Вітчизни належить до найважливіших функцій держави і є справою
всього народу. Порядок проходження військової служби громадянами України
визначається законодавством України. (Із змінами, внесеними згідно з Законами N 404-12 від 24.10.90,
N 1554-12 від 17.09.91)
Стаття 30. Обов'язки державних органів, громадських
організацій, службових осіб і громадян щодо забезпечення безпеки
країни та зміцнення її обороноздатності визначаються
законодавством України. (Із змінами, внесеними згідно з Законами N 404-12 від 24.10.90,
N 2480-12 від 19.06.92)

II. ДЕРЖАВА І ОСОБА
Г л а в а 5
Громадянство України.
Рівноправність громадян
Стаття 31. В Україні існує єдине громадянство. Підстави і порядок набуття і втрати українського громадянства
визначаються Законом "Про громадянство України". На підставі двосторонніх міждержавних договорів допускається
подвійне громадянство. Громадяни України за кордоном користуються захистом і
заступництвом держави. (Із змінами, внесеними згідно з Законом N 2480-12 від 19.06.92)
Стаття 32. Громадяни України є рівними перед законом
незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і
національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до
релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших
обставин. Рівноправність громадян України забезпечується в усіх галузях
економічного, політичного, соціального і культурного життя.
Стаття 33. Жінка і чоловік мають в Україні рівні права. Здійснення цих прав забезпечується наданням жінкам рівних з
чоловіками можливостей у здобутті освіти і професійної підготовки,
у праці, винагороді за неї і просуванні по роботі, у
громадсько-політичній і культурній діяльності, а також
спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок;
створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з
материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною
підтримкою материнства та дитинства, включаючи надання оплачуваних
відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям, поступове
скорочення робочого часу жінок, які мають малолітніх дітей.
Стаття 34. Громадяни України різних рас і національностей
мають рівні права. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих
чи непрямих переваг громадян за расовими і національними ознаками,
так само як і всяка проповідь расової або національної
винятковості, ворожнечі або зневаги - караються за законом. (Із змінами, внесеними згідно з Законом N 2480-12 від 19.06.92)
Стаття 35. Іноземним громадянам і особам без громадянства в
Україні гарантуються передбачені законом права і свободи, в тому
числі право на звернення до суду та інших державних органів для
захисту належних їм особистих, майнових, сімейних та інших прав. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають
на території України, зобов'язані поважати та додержувати
Конституції та законів України. (Із змінами, внесеними згідно з Законом N 2480-12 від 19.06.92)
Стаття 36. Україна надає право притулку іноземцям, яких
переслідують за захист інтересів трудящих і справи миру, за участь
у революційному і національно-визвольному русі, за прогресивну
громадсько-політичну, наукову або іншу творчу діяльність.

Г л а в а 6
Основні права, свободи і обов'язки
громадян України
Стаття 37. Громадяни України мають усю повноту
соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод,
проголошених і гарантованих Конституцією та законами України. Використання громадянами прав і свобод не повинно завдавати
шкоди інтересам суспільства і держави, правам інших громадян. (Із змінами, внесеними згідно з Законом N 2480-12 від 19.06.92)
Стаття 38. Громадяни України мають право на працю, - тобто на
одержання гарантованої роботи з оплатою праці відповідно до її
кількості та якості і не нижче встановленого державою мінімального
розміру, - включаючи право на вибір професії, роду занять і роботи
відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки,
освіти та з урахуванням суспільних потреб. Це право забезпечується системою господарства, неухильним
зростанням продуктивних сил, безплатним професійним навчанням,
підвищенням трудової кваліфікації і навчанням нових
спеціальностей, розвитком систем професійної орієнтації і
працевлаштування. (Із змінами, внесеними згідно з Законом N 2480-12 від 19.06.92)
Стаття 39. Громадяни України мають право на відпочинок. Це право забезпечується встановленням для робітників і
службовців робочого тижня, що не перевищує 40 годин, скороченим
робочим днем для ряду професій і виробництв, скороченою тривалістю
роботи в нічний час; наданням щорічних оплачуваних відпусток, днів
щотижневого відпочинку, а також розширенням мережі
культурно-освітніх і оздоровчих закладів, розвитком масового
спорту, фізичної культури і туризму; створенням сприятливих
можливостей для відпочинку за місцем проживання та інших умов
раціонального використання вільного часу. Тривалість робочого часу і відпочинку колгоспників
регулюється колгоспами. (Змінено згідно з Законом N 3622-12 від 17.11.93)
Стаття 40. Громадяни України мають право на охорону здоров'я. Це право забезпечується безплатною кваліфікованою медичною
допомогою, що подається державними закладами охорони здоров'я;
розширенням мережі закладів для лікування і зміцнення здоров'я
громадян; розвитком і вдосконаленням техніки безпеки і виробничої
санітарії; проведенням широких профілактичних заходів; заходами
щодо оздоровлення навколишнього середовища; особливим піклуванням
про здоров'я підростаючого покоління, включаючи заборону дитячої
праці, не зв'язаної з навчанням і трудовим вихованням;
розгортанням наукових досліджень, спрямованих на запобігання та
зниження захворюваності, на забезпечення довголітнього активного
життя громадян.
Стаття 41. Громадяни України мають право на матеріальне
забезпечення в старості, в разі хвороби, повної або часткової
втрати працездатності, а також втрати годувальника. Це право гарантується соціальним страхуванням робітників,
службовців і колгоспників, допомогою по тимчасовій
непрацездатності; виплатою за рахунок держави і колгоспів пенсій
за віком, інвалідністю і в зв'язку з втратою годувальника;
працевлаштуванням громадян, які частково втратили працездатність;
піклуванням про громадян похилого віку і про інвалідів; іншими
формами соціального забезпечення.
Стаття 42. Громадяни України мають право на житло. Це право забезпечується розвитком і охороною державного і
громадського житлового фонду, сприянням кооперативному та
індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під
громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення
програми будівництва благоустроєних жител, а також невисокою
платою за квартиру і комунальні послуги. Громадяни України повинні
дбайливо ставитись до наданого їм житла.
Стаття 43. Громадяни України мають право на освіту. Це право забезпечується безплатністю всіх видів освіти,
здійсненням загальної обов'язкової середньої освіти молоді,
широким розвитком професійно-технічної, середньої спеціальної та
вищої освіти на основі зв'язку навчання з життям, з виробництвом;
розвитком заочної і вечірньої освіти; наданням державних стипендій
та пільг учням і студентам; безплатною видачею шкільних
підручників; можливістю навчання в школі рідною мовою; створенням
умов для самоосвіти.
Стаття 44. Громадяни України мають право на користування
досягненнями культури. Це право забезпечується загальнодоступністю цінностей
вітчизняної та світової культури, які є в державних і громадських
фондах; розвитком і рівномірним розміщенням культурно-освітніх
закладів; розвитком телебачення і радіо, книговидавничої справи і
періодичної преси, мережі безплатних бібліотек; розширенням
культурного обміну з зарубіжними державами.
Стаття 45. Громадянам України гарантується свобода наукової,
технічної і художньої творчості. Вона забезпечується широким
розгортанням наукових досліджень, винахідницької та
раціоналізаторської діяльності, розвитком літератури і мистецтва.
Держава створює необхідні для цього матеріальні умови, подає
підтримку добровільним товариствам і творчим спілкам, організує
впровадження винаходів і раціоналізаторських пропозицій у народне
господарство та інші сфери життя. Права авторів, винахідників і раціоналізаторів охороняються
державою. (Із змінами, внесеними згідно з Законом N 2480-12 від 19.06.92)
Стаття 46. Громадяни України мають право брати участь в
управлінні державними і громадськими справами, в обговоренні і
прийнятті законів та рішень загальнодержавного й місцевого
значення. Це право забезпечується можливістю обирати і бути обраними до
Рад народних депутатів та інших виборних державних органів, брати
участь у всенародних обговореннях і голосуваннях, у народному
контролі, у роботі державних органів, громадських організацій та
органів громадської самодіяльності, у зборах трудових колективів і
за місцем проживання.
Стаття 47. Кожний громадянин України має право вносити в
державні органи і громадські організації пропозиції про поліпшення
їх діяльності, критикувати недоліки в роботі. Службові особи зобов'язані у встановлені строки розглядати
пропозиції та заяви громадян, давати на них відповіді і вживати
необхідних заходів. Переслідування за критику забороняється. Особи, які
переслідують за критику, притягаються до відповідальності.
Стаття 48. Відповідно до інтересів народу і з метою зміцнення
та розвитку конституційного ладу громадянам України гарантуються
свободи: слова, друку, зборів, мітингів, вуличних походів і
демонстрацій. Здійснення цих політичних свобод забезпечується наданням
трудящим та їх організаціям громадських будинків, вулиць і площ,
широким розповсюдженням інформації, можливістю використання преси,
телебачення і радіо. (Із змінами, внесеними згідно з Законом N 2480-12 від 19.06.92)
Стаття 49. Громадяни України мають право об'єднуватись у
політичні партії, інші громадські організації, брати участь у
рухах, що сприяють задоволенню їх законних інтересів. Здійснення цього права не підлягає жодним обмеженням, крім
тих, які передбачаються законом і є необхідними для інтересів
державної чи суспільної безпеки, громадського порядку або захисту
прав та свобод громадян. Політичним партіям і громадським організаціям гарантуються
умови для виконання своїх статутних завдань. (Із змінами, внесеними згідно з Законом N 404-12 від 24.10.90)
Стаття 50. Громадянам України гарантується свобода совісті,
тобто право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати
ніякої, відправляти релігійні культи, висловлювати релігійні або
атеїстичні погляди. Розпалювання ворожнечі і ненависті у зв'язку з
релігійними віруваннями забороняється. Церква в Україні відокремлена від держави і школа - від
церкви. (Із змінами, внесеними згідно з Законом N 1213а-12 від 19.06.91)
Стаття 51. Сім'я перебуває під захистом держави. Шлюб грунтується на добровільній згоді жінки та чоловіка;
подружжя є повністю рівноправним у сімейних відносинах. Держава виявляє піклування про сім'ю шляхом створення і
розвитку широкої мережі дитячих закладів, організації і
вдосконалення служби побуту та громадського харчування, виплати
допомоги в разі народження дитини, надання допомоги і пільг
багатодітним сім'ям, а також інших видів допомоги сім'ї.
Стаття 52. Громадянам України гарантується недоторканність
особи. Ніхто не може бути арештований інакше як на підставі
судового рішення або з санкції прокурора.
Стаття 53. Громадянам України гарантується недоторканність
житла. Ніхто не має права без законної підстави увійти в житло
проти волі осіб, які проживають у ньому.
Стаття 54. Особисте життя громадян, таємниця листування,
телефонних розмов і телеграфних повідомлень охороняються законом.
Стаття 55. Поважання особи, охорона прав і свобод громадян -
обов'язок усіх державних органів, громадських організацій і
службових осіб. Громадяни України мають право на судовий захист від посягань
на честь і гідність, життя і здоров'я, на особисту свободу та
майно.
Стаття 56. Громадяни України мають право оскаржити дії
службових осіб, державних і громадських органів. Скарги повинні
бути розглянуті в порядку і в строки, встановлені законом. Громадянин має право у встановленому законом порядку
оскаржити до суду рішення, дії або бездіяльність державних
органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської
діяльності, якщо він вважає, що цим порушено його права і
свободи. ( Частина друга статті 56 в редакції Закону N 405/95-ВР
від 31.10.95 ) Громадяни України мають право на відшкодування втрати,
заподіяної незаконними діями державних і громадських організацій,
а також службових осіб при виконанні ними службових обов'язків.
Стаття 57. Здійснення прав і свобод є невіддільним від
виконання громадянином своїх обов'язків. Громадянин України зобов'язаний додержувати Конституції
та законів України. (Із змінами, внесеними згідно з Законом N 2480-12 від 19.06.92)
Стаття 58. Обов'язок і справа честі кожного здатного до праці
громадянина України - сумлінна праця в обраній ним галузі
суспільно корисної діяльності, додержання трудової дисципліни.
(Із змінами, внесеними згідно з Законом N 2480-12 від 19.06.92)
Стаття 59. Виключена згідно з Законом N 2480-12 від 19.06.92
Стаття 60. Громадянин України зобов'язаний оберігати інтереси
держави, сприяти зміцненню її могутності й авторитету. Захист Вітчизни є священний обов'язок кожного громадянина
України. Зрада Батьківщини - найтяжчий злочин перед народом. (Із змінами, внесеними згідно з Законом N 2480-12 від 19.06.92)
Стаття 61. Військова служба в рядах Збройних Сил - почесний
обов'язок громадян України. (Із змінами, внесеними згідно з Законом N 2480-12 від 19.06.92)
Стаття 62. Обов'язок кожного громадянина України - поважати
національну гідність інших громадян, зміцнювати дружбу націй і
народностей України. (Із змінами, внесеними Законом N 2480-12 від 19.06.92)
Стаття 63. Громадянин України зобов'язаний поважати права і
законні інтереси інших осіб, бути непримиренним до антигромадських
вчинків, всемірно сприяти охороні громадського порядку.
Стаття 64. Громадяни України зобов'язані піклуватися про
виховання дітей, готувати їх до суспільно корисної праці, ростити
гідними членами соціалістичного суспільства. Діти зобов'язані
піклуватися про батьків і надавати їм допомогу.
Стаття 65. Громадяни України зобов'язані берегти природу,
охороняти її багатства.
Стаття 66. Турбота про збереження історичних пам'яток та
інших культурних цінностей - обов'язок громадян України.
Стаття 67. Інтернаціональний обов'язок громадянина України -
сприяти розвиткові дружби і співробітництва з народами інших
країн, підтриманню і зміцненню загального миру.

III. ДЕРЖАВНИЙ І ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ
Г л а в а 7
Україна - незалежна держава
Стаття 68. Україна - незалежна демократична правова держава.
(Із змінами, внесеними згідно з Законами N 404-12 від 24.10.90,
N 2113-12 від 14.02.92)
Стаття 69. Виключена згідно з Законом N 2113-12 від 14.02.92
Стаття 70. Територія України є єдиною, неподільною,
недоторканою і цілісною. Будь-які зміни території і державних
кордонів України без згоди народу України не дозволяються. (Із
змінами, внесеними згідно з Законом N 2480-12 від 19.06.92) Стаття 71. На території України забезпечується верховенство
законів республіки. (Із змінами, внесеними згідно з Законом N 404-12 від 24.10.90)
Стаття 72. Виключена згідно з Законом N 2113-12 від 14.02.92
Стаття 73. Державною мовою України є українська мова. Україна забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя.
В роботі державних, партійних, громадських органів,
підприємств, установ і організацій, розташованих у місцях
проживання більшості громадян інших національностей, можуть
використовуватися поряд з державною мовою і інші національні мови. Україна виявляє державну турботу про вільний розвиток і вживання усіх національних мов, якими користується населення
республіки. Порядок застосування української та інших мов в Україні
визначається законом. (Із змінами, внесеними згідно з Законами N 8303-11 від 27.10.89,
N 2480-12 від 19.06.92)
Стаття 74. Україна вступає у відносини з іноземними
державами, укладає з ними договори і обмінюється дипломатичними і
консульськими представниками, бере участь у діяльності
міжнародних організацій. (Із змінами, внесеними згідно з Законами N 8303-11 від 27.10.89,
N 1554-12 від 17.09.91, N 2480-12 від 19.06.91)

Стаття 75. Виключена згідно з Законом N 2480-12 від 19.06.91
Г л а в а 7-1
(доповнено згідно з Законом N 1213а-12 від 19.06.91)
Автономна Республіка Крим
Стаття 75-1. Автономна Республіка Крим є складовою частиною
України і самостійно вирішує питання, віднесені до її відання. ( Зі змінами, внесеними згідно з Законом України N 171/94-ВР від
21.09.94 )

Г л а в а 8
Адміністративно-територіальний устрій України
Стаття 76. Віданню України підлягає визначення обласного,
районного поділу і вирішення інших питань
адміністративно-територіального устрою республіки.
Стаття 77. В Україні є Автономна Республіка Крим і області:
Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська,
Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська,
Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська,
Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська,
Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька і Чернігівська. Містами республіканського підпорядкування в Україні є Київ і
Севастополь. (Із змінами, внесеними згідно з Законами N 1213а-12 від 19.06.91,
N 171/94-ВР від 21.09.94 )

IV. РАДИ НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ УКРАЇНИ
І ПОРЯДОК ЇХ ОБРАННЯ
Г л а в а 9
Система і принципи діяльності Рад народних депутатів
(в редакції Закону N 8303-11 від 27.10.89 )
Стаття 78. Ради народних депутатів - Верховна Рада України,
Верховна Рада Автономної Республіки Крим і місцеві Ради народних
депутатів - обласні, районні, міські, районні в містах, селищні
та сільські Ради народних депутатів - становлять єдину систему
представницьких органів державної влади України. (Із змінами, внесеними згідно з Законами N 1213а-12 від 19.06.91,
N 171/94-ВР від 21.09.94 ).
Стаття 79. Строк повноважень Рад народних депутатів - п'ять
років. Вибори народних депутатів призначаються не пізніш як за
чотири місяці до закінчення строку повноважень відповідних Рад.
Стаття 80. Найважливіші питання республіканського і місцевого
значення вирішуються на сесіях Верховної Ради України, Верховної
Ради Автономної Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів
або виносяться ними на референдуми. Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки
Крим і місцеві Ради народних депутатів обирають голів Рад,
утворюють постійні комісії, створюють відповідно органи
державного управління, виконавчі і розпорядчі, а також інші
підзвітні їм органи. Службові особи, які обираються або призначаються Радами
народних депутатів, за винятком суддів і арбітрів арбітражних
судів, не можуть займати свої посади більш як два строки підряд. Будь-яка службова особа може бути достроково звільнена з
посади, яку вона займає, в разі неналежного виконання нею своїх
службових обов'язків. (Із змінами, внесеними згідно з Законами N 1213а-12 від 19.06.91,
N 171/94-ВР від 21.09.94 ).
Стаття 81. Ради народних депутатів утворюють органи народного
контролю, який поєднує державний контроль з громадським контролем
трудящих на підприємствах, в установах і організаціях. Органи народного контролю перевіряють виконання вимог
законодавства, державних програм і завдань; ведуть боротьбу з
порушеннями державної дисципліни, проявами місництва, відомчого
підходу до справи, з безгосподарністю і марнотратством, тяганиною
і бюрократизмом; координують роботу інших контрольних органів;
сприяють удосконаленню структури і роботи державного апарату.
Стаття 82. Ради народних депутатів безпосередньо і через
створювані ними органи керують усіма галузями державного,
господарського, соціального і культурного будівництва, приймають
рішення, забезпечують їх виконання, здійснюють контроль за
проведенням рішень у життя.
Стаття 83. Діяльність Рад народних депутатів будується на
основі колективного, вільного, ділового обговорення і вирішення
питань, гласності, регулярної звітності виконавчих і розпорядчих
органів, інших створюваних Радами органів перед ними та
населенням, широкого залучення громадян до участі в їх роботі. Ради народних депутатів і створювані ними органи враховують
громадську думку, виносять на обговорення громадян найважливіші
питання загальнодержавного і місцевого значення, систематично
інформують громадян про свою роботу і прийняті рішення.

Г л а в а 10
Виборча система
(в редакції Закону N 8303-11 від 27.10.89)
Стаття 84. Вибори народних депутатів проводяться по
одномандатних або багатомандатних виборчих округах на основі
загального, рівного і прямого виборчого права при таємному
голосуванні.
Стаття 85. Вибори народних депутатів є загальними: право
обирати і бути обраними мають громадяни України, які досягли 18
років. Громадянин України не може бути одночасно народним депутатом
більш як у двох Радах народних депутатів. Особи, які входять до складу Ради Міністрів України,
виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів, за винятком
голів цих органів, керівники відомств, відділів і управлінь
виконавчих комітетів місцевих Рад, судді і державні арбітри не
можуть бути депутатами в Раді, якою вони призначаються або
обираються. Судді і арбітри арбітражних судів не можуть бути народними
депутатами. У виборах не беруть участі психічно хворі громадяни, визнані
судом недієздатними, особи, які тримаються в місцях позбавлення
волі, а також особи, які знаходяться за рішенням суду в місцях
примусового лікування. (Із змінами, внесеними згідно з Законом N 1213а-12 від 19.06.91)
Стаття 86. Вибори народних депутатів є рівними: кожний
виборець має один голос; виборці беруть участь у виборах на рівних
засадах.
Стаття 87. Вибори народних депутатів є прямими: народні
депутати обираються громадянами безпосередньо.
Стаття 88. Голосування на виборах народних депутатів є
таємним: контроль за волевиявленням голосуючих не допускається.
Стаття 89. Право висування кандидатів у народні депутати
належить трудовим колективам, громадським організаціям, колективам
професійно-технічних, середніх спеціальних і вищих навчальних
закладів, зборам виборців за місцем проживання і
військовослужбовців по військових частинах. Кожний учасник передвиборних зборів може пропонувати для
обговорення будь-які кандидатури, в тому числі і свою. До виборчих бюлетенів може бути включено будь-яку кількість
кандидатів. Кандидати в депутати беруть участь у виборчій кампанії на
рівних засадах. Витрати, пов'язані з підготовкою і проведенням виборів
народних депутатів, проводяться виборчими комісіями з єдиного
централізованого фонду, створюваного за рахунок державних коштів,
коштів підприємств, громадських та інших організацій з метою
забезпечення рівних умов для кожного кандидата в народні депутати.
Стаття 90. Підготовка до виборів народних депутатів
здійснюється відкрито і гласно. Проведення виборів організують виборчі комісії, які
утворюються з представників трудових колективів, громадських
організацій, колективів професійно-технічних, середніх
спеціальних і вищих навчальних закладів, зборів виборців за
місцем проживання і військовослужбовців по військових частинах. Громадянам України, трудовим колективам і громадським
організаціям гарантується можливість вільного і всебічного
обговорення політичних, ділових і особистих якостей кандидатів у
народні депутати, а також право агітації за чи проти кандидата на
зборах, у пресі, по телебаченню, радіо. Порядок проведення виборів народних депутатів визначається
законами України. (Із змінами, внесеними згідно з Законом N 2480-12 від 19.06.92)
Стаття 91. Виборці дають накази своїм депутатам. Відповідні Ради народних депутатів розглядають накази,
враховують їх при розробленні планів економічного і соціального
розвитку та складанні бюджету, а також при підготовці рішень в
інших питаннях, організують виконання наказів та інформують
громадян про їх реалізацію.

Г л а в а 11
Народний депутат
Стаття 92. Депутати є повноважними представниками народу в
Радах народних депутатів. Беручи участь в роботі Рад, депутати вирішують питання
державного, господарського і соціально-культурного будівництва,
організують проведення рішень Рад у життя, здійснюють контроль за
роботою державних органів, підприємств, установ і організацій. У своїй діяльності депутат керується загальнодержавними
інтересами, враховує запити населення виборчого округу,
добивається втілення в життя наказів виборців.
Стаття 93. Депутат здійснює свої повноваження, як правило, не
пориваючи з виробничою або службовою діяльністю. На час сесії Верховної Ради України, Верховної Ради
Автономної Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів, а
також для здійснення депутатських повноважень в інших випадках,
передбачених законом, депутат звільняється від виконання
виробничих або службових обов'язків з відшкодуванням витрат,
пов'язаних з депутатською діяльністю, за рахунок коштів
відповідно республіканського або місцевого бюджету. (Із змінами, внесеними згідно з Законами N 8303-11 від 27.10.89,
N 1213а-12 від 19.06.91, N 171/94-ВР від 21.09.94 ).

Стаття 94. Депутат має право запиту до відповідних державних
органів і службових осіб, які зобов'язані дати відповідь на запит
сесії Ради. Депутат має право звертатися до всіх державних і громадських
органів, підприємств, установ, організацій у питаннях депутатської
діяльності і брати участь у розгляді поставлених ним питань.
Керівники відповідних державних і громадських органів,
підприємств, установ і організацій зобов'язані невідкладно
приймати депутата і розглядати його пропозиції у встановлені
строки.
Стаття 95. Депутатові забезпечуються умови для
безперешкодного й ефективного здійснення його прав і обов'язків. Недоторканість депутатів, а також інші гарантії депутатської
діяльності встановлюються законодавством України. (із змінами, внесеними згідно з Законом N 2480-12 від 19.06.92)
Стаття 96. Депутат зобов'язаний звітувати про свою роботу і
роботу Ради перед виборцями, а також перед колективами та
громадськими організаціями, які висунули його кандидатом у
депутати. Депутат, який не виправдав довір'я виборців, може бути в
будь-який час відкликаний за рішенням більшості виборців у
встановленому законом порядку.

V. ОРГАНИ ЗАКОНОДАВЧОЇ І ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ
УКРАЇНИ
Г л а в а 12
Верховна Рада України
(в редакції Закону N 8303-11 від 27.10.90)
Стаття 97. Єдиним органом законодавчої влади України є
Верховна Рада України. Верховна Рада України правомочна розглядати і вирішувати
будь-яке питання, що не входить згідно з Конституцією до
компетенції органів державної виконавчої чи судової влади, а також
не є таким, що вирішується виключно всеукраїнським референдумом;
(Із змінами, внесеними згідно з Законом N 2113-12 від 14.02.92) До виключного відання Верховної Ради України належить: 1) прийняття Конституції України, внесення до неї змін; 2) прийняття рішень з питань державного устрою України; (із змінами, внесеними згідно з Законом N 2113-12 від 14.02.92)
3) вирішення питань, пов'язаних із зміною державних кордонів
України;
(Із змінами, внесеними згідно з Законом N 2113-12 від 14.02.92)

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...

Сторінки:  [ 1 ]  2  3
наступна сторінка »