Документ 440_002, чинний, поточна редакція — Набрання чинності від 20.11.1994


Договір
між Україною і Литовською Республікою
про правову допомогу та правові відносини
у цивільних, сімейних і кримінальних справах
( Договір ратифіковано Постановою ВР
N 3737-XII ( 3737-12 ) від 17.12.93 )

Дата підписання: 07.07.1993 Дата ратифікації: 17.12.1993 Дата набуття чинності: 20.11.1994
Україна і Литовська Республіка, які в подальшому іменуються
"Договірні Сторони", надаючи важливого значення розвитку співробітництва в області
надання правової допомоги у цивільних, сімейних та кримінальних
справах, домовились про таке:
Частина перша
Загальні положення
Стаття 1
Правовий захист
1. Громадяни однієї Договірної Сторони користуються на
території іншої Договірної Сторони у відношенні своїх особистих та
майнових прав таким же правовим захистом, як і її громадяни. 2. Громадяни однієї Договірної Сторони мають право вільно і
без перешкод звертатися до суду, прокуратури, нотаріальних контор
(далі іменуються "установи юстиції") і до інших установ іншої
Договірної Сторони, до компетенції яких відносяться цивільні,
сімейні та кримінальні справи, можуть виступати в них, подавати
клопотання, пред'являти позови і здійснювати інші процесуальні дії
за тих же умов, що і громадяни цієї держави. 3. Положення цього Договору поширюються також на юридичних
осіб, які утворені на території Договірних Сторін відповідно до їх
законодавства.
Стаття 2
Правова допомога
1. Установи юстиції Договірних Сторін надають взаємно правову
допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах, відповідно
до положень цього Договору. 2. Інші установи, що потребують правової допомоги на
території іншої держави, подають клопотання про неї через
відповідні установи юстиції.
Стаття 3
Обсяг правової допомоги
Правова допомога охоплює виконання процесуальних дій,
передбачених законодавством запитуваної Договірної Сторони,
зокрема, допит сторін, обвинувачених і підсудних, потерпілих,
свідків, експертів, проведення обшуку, експертиз, судового огляду,
вилучення та передачу речових доказів, порушення кримінального
переслідування та видачу осіб, які скоїли злочини, визнання і
виконання судових рішень з цивільних справ, вручення і пересилку
документів, надання за клопотанням іншої Сторони відомостей про
судимість обвинувачених.
Стаття 4
Порядок відносин
При наданні правової допомоги установи Договірних Сторін
зносяться одна з одною через свої центральні органи, якщо цим
Договором не передбачено інше. До центральних органів відносяться: з боку України - Міністерство юстиції, Генеральна
прокуратура; з боку Литовської Республіки - Міністерство юстиції,
Генеральна прокуратура.
Стаття 5
Мова
1. Клопотання про надання правової допомоги і додатки до
нього складаються мовою запитуючої Договірної Сторони і до них
додаються завірені копії перекладу на мову іншої Договірної
Сторони або російську мову. 2. Переклад завіряється офіційним перекладачем або
нотаріусом, або посадовою особою запитуючої установи, або
дипломатичним представництвом чи консульською установою запитуючої
Договірної Сторони.
Стаття 6
Оформлення документів
Клопотання про надання правової допомоги та інші документи,
що надсилаються установами юстиції та іншими установами в порядку
надання правової допомоги, мають бути засвідчені гербовою
печаткою.
Стаття 7
Форма доручення про надання правової допомоги
В дорученні про надання правової допомоги повинно бути
зазначено: 1) найменування запитуючої установи; 2) найменування запитуваної установи; 3) назва справи, з якої запитується правова допомога; 4) імена, прізвища сторін, обвинувачених, підсудних або
засуджених, потерпілих, їх громадянство, заняття та постійне місце
проживання або місце перебування; 5) прізвища та адреса їх уповноважених; 6) зміст доручення, а з кримінальних справ також опис
фактичних обставин скоєного злочину та його юридична кваліфікація.
Стаття 8
Порядок виконання
1. При виконанні доручення про надання правової допомоги
установа юстиції, до якої звернене доручення, застосовує
законодавство своєї держави. Однак, за клопотанням установи, від
якої воно виходить, вона може застосувати процесуальні норми
Договірної Сторони, від якої виходить доручення, оскільки вони не
суперечать законодавству її держави. 2. Якщо установа юстиції, до якої звернене доручення, не
компетентна його виконати, вона пересилає доручення компетентній
установі юстиції і повідомляє про це установу, від якої виходить
доручення. 3. У випадку отримання відповідного клопотання, установа
юстиції, до якої звернено доручення, повідомляє установу, від якої
виходить доручення, про час і місце виконання доручення в разі,
коли інша Сторона виявила бажання приймати участь або бути
присутньою при виконанні певних процесуальних дій. 4. Після виконання доручення установа юстиції, до якої
звернено доручення, надсилає документи установі, від якої виходить
доручення; в тому випадку, коли правова допомога не могла бути
надана, запитувана установа юстиції повертає доручення і сповіщає
про обставини, які перешкоджають його виконанню.
Стаття 9
Порядок вручення документів
1. Запитувана установа здійснює вручення документів
відповідно до правил, які діють в її державі, якщо документи, які
вручаються, складенні її мовою або забезпечені завіреним
перекладом. У тих випадках, коли документи складені не мовою
запитуючої Договірної Сторони або не забезпечені перекладом, вони
вручаються одержувачу, якщо він погоджується добровільно їх
прийняти. 2. У клопотанні про вручення повинні бути зазначені точна
адреса одержувача і назва документа, який вручається. Якщо
зазначена у клопотанні про вручення адреса виявилася неповною або
неточною, запитувана установа відповідно до свого законодавства
вживає заходів для встановлення точної адреси.
Стаття 10
Підтвердження вручення документів
Підтвердження вручення документів оформляється відповідно до
правил, які діють на території запитуваної Договірної Сторони. У
підтвердженні повинні бути зазначені час і місце вручення, а також
особа, якій вручено документ.
Стаття 11
Вручення документів і допит громадян
через дипломатичні представництва або консульські установи
Договірні Сторони мають право вручати документи і допитувати
власних громадян через свої дипломатичні представництва або
консульські установи. При цьому не можуть вживатися заходи
примусового характеру.
Стаття 12
Виклик за кордон свідків, потерпілих, цивільних позивачів
та відповідачів, їх представників, експертів
1. Якщо під час попереднього слідства або судового розгляду
на території однієї Договірної Сторони виникне необхідність в
особистій явці свідків, потерпілих, цивільних позивачів і
відповідачів, їхніх представників або експертів, що знаходяться на
території іншої Договірної Сторони, то слід звернутися до
відповідного органу цієї Сторони з дорученням про вручення
повістки. 2. Повістка не повинна вміщувати санкцій на випадок неявки
викликаного. 3. Особи, вказані в пункті 1 цієї статті, які незалежно від
їх громадянства, добровільно з'явилися на виклик до відповідного
органу іншої Договірної Сторони, не можуть на території цієї
Сторони бути притягнутими до кримінальної чи адміністративної
відповідальності, взяті під варту або бути покараними у зв'язку з
будь-якими діяннями, скоєними до перетинання її державного
кордону. Такі особи не можуть бути також притягнені до
кримінальної чи адміністративної відповідальності, взяті під варту
або бути покараними у зв'язку з їх свідченнями або висновками у
якості експертів або у зв'язку з діянням, яке є предметом
розгляду. 4. Цим привілеєм не користуються особи, вказані в пункті 1
цієї статті, якщо вони на протязі 15 днів з моменту повідомлення
їх про те, що їх присутність не є обов'язковою, не залишать
територію запитуючої Договірної Сторони. В цей строк не
зараховується час, на протязі якого особи не були в змозі залишити
територію запитуючої Договірної Сторони за незалежних від них
обставин. 5. Потерпілі, свідки і експерти, що з'явилися за викликом на
територію іншої Договірної Сторони, мають право на відшкодування
органом, що їх викликає, витрат, пов'язаних з переїздом та
перебуванням за кордоном, а також на відшкодування неотриманої
заробітної плати за дні відриву від роботи; експерти, крім того,
мають право на винагороду за проведення експертизи. У виклику
повинно бути зазначено, на які види оплати мають право викликані
особи. За їх клопотанням Договірна Сторона, від якої виходить
виклик, сплачує аванс на покриття відповідних витрат.
Стаття 13
Дійсність документів
1. Документи, які були на території однієї з Договірних
Сторін складені або засвідчені судом або офіційною особою
(постійним перекладачем, експертом і т.ін.) в межах їх компетенції
та встановленою формою і завірені гербовою печаткою, приймаються
на території іншої Договірної Сторони без будь-якого іншого
засвідчення. 2. Документи, які на території однієї Договірної Сторони
розглядаються як офіційні, користуються і на території іншої
Договірної Сторони доказовою силою офіційних документів.
Стаття 14
Витрати, пов'язані з наданням правової допомоги
1. Договірна Сторона, до якої звернене доручення, не буде
вимагати відшкодування витрат за надання правової допомоги.
Договірні Сторони самі несуть витрати, що виникли при наданні
правової допомоги на їх території. 2. Установа юстиції, до якої звернене доручення, повідомляє
установу, від якої виходить доручення, про суму витрат. Якщо
установа, від якої виходить доручення, стягне ці витрати з особи,
яка повинна їх відшкодувати, то стягнені суму надходять на користь
Договірної Сторони, яка їх стягла.
Стаття 15
Надання інформації
Центральні органи Договірної Сторони надають один одному за
проханням інформацію про чинне або яке раніше діяло в їх державах
законодавство і про питання його застосування установами юстиції.
Стаття 16
Надання юридичної допомоги громадянам
Громадянам однієї Договірної Сторони в судах і інших
установах іншої Договірної Сторони надається юридична допомога і
забезпечується судочинство за таких же умов і з тими же
перевагами, що і власним громадянам.
Стаття 17
Пересилка документів про реєстрацію актів
громадянського стану і інших документів
1. Відділи запису актів громадянського стану однієї
Договірної Сторони безпосередньо пересилають за клопотанням
установ юстиції іншої Договірної Сторони для службового
користування виписки з книг запису актів громадянського стану. 2. Клопотання громадян однієї Договірної Сторони про висилку
свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану можна
пересилати безпосередньо відповідному відділу запису актів
громадянського стану іншої Договірної Сторони. Ці документи
заявник отримує за посередництвом дипломатичного представництва
або консульської установи тієї Договірної Сторони, орган якої
видав ці документи, при стягненні відповідної оплати. 3. Документи про освіту, трудовий стаж або інші, що
стосуються особистих або майнових прав і інтересів громадян,
видаються та пересилаються в порядку, передбаченому в пункті 2
цієї статті. 4. Документи, зазначені в пунктах 1-3 цієї статті,
пересилаються без перекладу і безкоштовно.
Стаття 18
Відмова у наданні правової допомоги
Правова допомога не надається, якщо її надання може
спричинити шкоду суверенітету чи безпеці або суперечить основним
принципам законодавства запитуваної Договірної Сторони.
Частина друга
Спеціальні положення
Розділ I
Правова допомога та правові відносини
у цивільних і сімейних справах
Стаття 19
Звільнення від судових витрат
Громадяни однієї Договірної Сторони та території іншої
Договірної Сторони підлягають звільненню від оплати судових витрат
на тих же підставах і в тому ж обсязі, що і громадяни цієї
держави.
Стаття 20
Видача документів про особистий, сімейний та майновий стан
1. Документ про особистий, сімейний та майновий стан,
необхідний для отримання дозволу про звільнення від оплати судових
витрат видається відповідною установою Договірної Сторони, на
території якої заявник має місце проживання або місцеперебування. 2. Якщо заявник не має місця проживання або місця перебування
на території Договірних Сторін, то достатньо документа, виданого
або завіреного дипломатичним представництвом або консульською
установою його держави. 3. Суд, що виносить рішення за клопотанням про звільнення від
оплати судових витрат, може запитати орган, що видав документ, про
додаткове пояснення.
Стаття 21
Компетенція судів
1. Якщо цей Договір не встановляє іншого, суди кожної з
Договірних Сторін компетентні розглядати цивільні та сімейні
справи, коли відповідач має на її території місце проживання. За
позовами до юридичних осіб вони компетентні, коли на території
цієї Сторони знаходиться орган управління, представництво або
філіал юридичної особи. 2. Суди Договірних Сторін розглядають справи і в інших
випадках, якщо про це є письмова угода сторін. При наявності такої
угоди суд за місцем проживання відповідача припиняє провадження по
справі за його заявою, якщо така заява зроблена до подання
заперечень по суті позову. Виключна компетенція судів не може бути
змінена угодою сторін. 3. У випадку порушення провадження по справі між тими ж
сторонами, по тому ж предмету і за тієї ж підстави в судах обох
Договірних Сторін, компетентних у відповідності з цим Договором,
суд, який порушив справу пізніше, припиняє провадження.
Стаття 22
Правоздатність та дієздатність
1. Дієздатність фізичної особи визначається законодавством
Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа. 2. Провоздатність юридичної особи визначається законодавством
Договірної Сторони, на території якої вона заснована.
Стаття 23
Обмеження в дієздатності або визнання недієздатним
1. При обмеженні в дієздатності або визнанні недієздатним
застосовується законодавство і є компетентними установи тієї
Договірної Сторони, громадянином якої є особа, відносно якої
вирішується питання про обмеження в дієздатності або визнання
недієздатною. 2. Якщо установа однієї Договірної Сторони встановить, що є
підстави для обмеження в дієздатності або визнанні недієздатним
громадянина іншої Договірної Сторони, місце проживання або
місцеперебування якого знаходиться на території цієї Договірної
Сторони, то вона повідомляє про це відповідну установу іншої
Договірної Сторони. Якщо установа, що повідомлена таким способом,
заявить, що надає право виконати подальші дії установі за місцем
проживання або місцем перебування цієї особи, або не висловиться в
трьохмісячний строк, то установа за місцем проживання чи місцем
перебування цієї особи може вести справу про обмеження в
дієздатності або визнання її недієздатною відповідно до
законодавства своєї держави, якщо причина обмеження в дієздатності
або визнання недієздатним передбачається також законами тієї
Договірної Сторони, громадяном якої є ця особа. Рішення про
обмеження в дієздатності або визнання недієздатним повинно бути
надіслане відповідній установі іншої Договірної Сторони. 3. Положення пунктів 1 та 2 цієї статті застосовуються також
при скасуванні обмеження в дієздатності або відновленні
громадянина в дієздатності. 4. У невідкладних випадках, установа за місцем проживання або
місцем перебування громадянина іншої Договірної Сторони, що
підлягає обмеженню в дієздатності або визнанню недієздатним, може
сама вжити заходів, необхідних для захисту цієї особи або її
майна. Рішення, яке прийняте у зв'язку з цими заходами,
надсилається відповідній установі Договірної Сторони, громадянином
якої є ця особа. Таке рішення підлягає скасуванню, якщо установою
цієї Договірної Сторони буде постановлено інше.
Стаття 24
Визнання безвісно відсутнім, оголошення померлим
і встановлення факту смерті
1. По справам про визнання безвісно відсутнім і оголошення
померлим або про встановлення факту смерті є компетентними
установи тієї Договірної Сторони, громадянином якої була особа в
той час, коли вона за останніми відомостями була живою. 2. Установи однієї Договірної Сторони можуть визнати
громадянина іншої Договірної Сторони безвісно відсутнім або
померлим, а також встановити факт його смерті за клопотанням осіб,
які проживають на її території, якщо права і інтереси ґрунтуються
на законодавстві цієї Договірної Сторони. 3. У випадках, передбачених в пунктах 1 та 2 цієї статті,
установи Договірних Сторін застосовують законодавство своєї
держави.
Стаття 25
Укладення шлюбу
1. Умови укладення шлюбу визначаються для кожної із осіб, що
вступають до шлюбу, законодавством Договірної Сторони,
громадянином якої вона є. Крім того, повинні бути дотримані вимоги
законодавства Договірної Сторони, на території якої укладається
шлюб, відносно перешкод до укладання шлюбу. 2. Форма укладання шлюбу визначається законодавством
Договірної Сторони, на території якої укладається шлюб.
Стаття 26
Особисті та майнові правовідносини подружжя
1. Особисті та майнові правовідносини подружжя визначаються
законодавством Договірної Сторони, на території якої воно має
постійне місце проживання. 2. Якщо один з подружжя проживає на території однієї
Договірної Сторони, а другий - на території іншої Договірної
Сторони і притому вони обоє мають одне і те ж громадянство, то їх
особисті та майнові правовідносини визначаються законодавством
тієї Договірної Сторони, громадянами якої вони є. 3. Якщо один з подружжя є громадянином однієї Договірної
Сторони, а другий - іншої Договірної Сторони і один з них проживає
на території однієї, а другий - на території іншої Договірної
Сторони, то їх особисті та майнові правовідносини визначаються
законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мали
своє останнє спільне місце проживання. 4. Якщо особи, вказані в пункті 3 цієї статті, не мали
спільне місце проживання на територіях Договірних Сторін,
застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, установа
якої розглядає справу.
Стаття 27
Розірвання шлюбу та визнання шлюбу недійсним
1. По справам про розірвання шлюбу застосовується
законодавство і компетентні установи Договірної Сторони,
громадянами якої подружжя було до моменту подання заяви. Якщо
подружжя має місця проживання на території іншої Договірної
Сторони, компетентні також установи цієї Договірної Сторони. 2. Якщо на момент подання заяви про розірвання шлюбу один з
подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий -
іншої Договірної Сторони і один з них проживає на території
однієї, а другий - на території іншої Договірної Сторони, то
компетентні установи обох Договірних Сторін. При цьому вони
застосовують законодавство своєї держави. 3. По справам про визнання шлюбу недійсним застосовується
законодавство Договірної Сторони, яке відповідно до статті 25
цього Договору застосовувалось при укладенні шлюбу. При цьому
компетентність судів визначається відповідно на підставі пунктів 1
та 2 цієї статті.
Стаття 28
Правовідносини між батьками та дітьми
1. Справи про встановлення і оспорювання батьківства та про
встановлення народження дитини від даного шлюбу вирішуються
відповідно до законодавства Договірної Сторони, громадянином якої
є дитина від народження. 2. Правовідносини між батьками і дітьми визначаються
законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої вони
мають спільне місце проживання. 3. Якщо місце проживання будь-кого з батьків і дітей
знаходиться на території іншої Договірної Сторони, то
правовідносини між ними визначаються законодавством Договірної
Сторони, громадянином якої є дитина. 4. Правовідносини між позашлюбною дитиною і її матір'ю та
батьком визначаються законодавством Договірної
Сторони, громадянином якої є дитина. 5. Для винесення рішень щодо правовідносин, вказаних в
пунктах 1-4 цієї статті, компетентні суди Договірної Сторони,
закони якої повинні застосовуватися у таких випадках. 6. Якщо позивач і відповідач проживають на території однієї
Договірної Сторони, компетентні також суди цієї Договірної Сторони
з дотриманням положень, зазначених в пунктах 1 і 4 цієї статті.
Стаття 29
Усиновлення
1. При усиновленні застосовується законодавство Договірної
Сторони, громадянином якої є усиновитель. Якщо усиновитель має
постійне місце проживання на території іншої Договірної Сторони,
застосовується також законодавство цієї Сторони. 2. Якщо дитина усиновлюється подружжям, один з яких є
громадянином однієї, а другий - громадянином іншої Договірної
Сторони, то усиновлення повинно відповідати вимогам законодавства,
що діє на території обох Договірних Сторін. Однак, якщо подружжя
має постійне місце проживання на території однієї з Договірних
Сторін, то застосовується законодавство цієї Договірної Сторони. 3. Якщо дитина є громадянином однієї Договірної Сторони, а
усиновитель - громадянином іншої Договірної Сторони, то
застосовується законодавство Договірної Сторони, громадянином якої
є дитина, в частині згоди дитини, її законного представника,
дозволу компетентного державного органу, а також обмеження
усиновлення у зв'язку зі зміною місця проживання усиновленого на
місце проживання в іншій державі. 4. Виносити рішення про усиновлення компетентна установа
Договірної Сторони, громадянином якої є усиновитель. Якщо
усиновитель має постійне місце проживання на території іншої
Договірної Сторони, виносити рішення про усиновлення компетентна
установа цієї Сторони. 5. У випадку, передбаченому пунктом 2 цієї статті,
компетентною є установа Договірної Сторони, на території якої
подружжя має постійне місце проживання. 6. Положення пунктів 1-5 застосовується відповідно при
скасуванні усиновлення або визнанні його недійсним.
Стаття 30
Опіка та піклування
1. По справах про опіку та піклування над громадянами
Договірних Сторін, оскільки Договором не передбачається інше, є
компетентним орган опіки та піклування Договірної Сторони,
громадянином якої є особа, що потребує опіки чи піклування. При
цьому застосовується законодавство цієї Договірної Сторони. 2. Правовідносини між опікуном або піклувальником і особою,
що знаходиться під опікою чи піклуванням, визначаються
законодавством Договірної Сторони, орган опіки та піклування якої
призначив опікуна чи піклувальника. 3. Якщо заходи щодо опіки або піклування необхідні в
інтересах особи, яка знаходиться під опікою або піклування, місце
проживання чи перебування або майно якої знаходиться на території
іншої Договірної Сторони, то орган опіки та піклування цієї
Договірної Сторони терміново повинен сповістити компетентний
згідно з пунктом 1 цієї статті орган опіки та піклування
Договірної Сторони. 4. У невідкладних випадках орган опіки та піклування іншої
Договірної Сторони може сам вжити необхідних заходів, але він
повинен негайно повідомити про вжиті попередньо заходи
компетентний згідно з пунктом 1 цієї статті орган опіки та
піклування. Вжиті заходи залишаються в силі доти, доки цей орган
не винесе іншого рішення. 5. Компетентний згідно з пунктом 1 цієї статті орган опіки та
піклування може передати опіку та піклування відповідним органам
іншої Договірної Сторони, якщо місце проживання чи перебування або
майно особи, що є під опікою чи піклуванням знаходиться в цій
державі. Передача дійсна лише в тому випадку, коли запитуваний
орган погодиться прийняти опіку або піклування і повідомить про це
запитуючий орган. 6. Орган, який згідно з пунктом 5 цієї статті прийняв опіку
чи піклування, здійснює їх відповідно до законодавства своєї
держави. Він не має права, однак, виносити рішення з питань, що
стосуються особистого статусу особи, яка знаходиться під опікою чи
піклуванням, але може дати дозвіл на вступ до шлюбу, необхідний за
законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.
Майнові правовідносини
Стаття 31
Право власності
1. Право власності на нерухоме майно визначається за
законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться
нерухоме майно. 2. Право власності на транспортні засоби, які підлягають
внесенню в державні реєстри, визначається законодавством
Договірної Сторони, на території якої знаходиться орган, що
реєстрував транспортний засіб. 3. Виникнення та припинення права власності або іншого
речового права на майно визначається законодавством Сторони, на
території якої майно знаходилось в момент, коли мали місце дія або
інші обставини, що стали підставою виникнення чи припинення такого
права. Виникнення і припинення права власності або іншого речового
права на майно, що є предметом угоди, визначається законодавством
місця здійснення угоди, якщо інше не передбачено угодою сторін.
Стаття 32
Форма угоди
1. Форма угоди визначається законодавством місця її
здійснення. 2. Форма угоди з приводу нерухомого майна і прав на нього
визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої
знаходиться таке майно.
Стаття 33
Відшкодування збитків
1. Обов'язки про відшкодування збитків, крім тих, що
випливають із договорів і інших правомірних дій, визначаються
законодавством Договірної Сторони, на території якої мав місце
вчинок або інші обставини, що стали підставою для вимоги
відшкодування збитків. 2. Якщо заподіювач збитків і потерпілий є громадянами однієї
Договірної Сторони, застосовується законодавство Договірної
Сторони, до суду якої подано заяву. 3. По справах, згаданих в пунктах 1 та 2 цієї статті,
компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мав місце
вчинок чи інші обставини, які були підставою для вимог про
відшкодування збитків. Потерпілий може подати позов також в суд
Договірної Сторони, на території якої має місце проживання
відповідач.
Успадкування
Стаття 34
Принцип зрівнювання в правах
Громадяни однієї Договірної Сторони прирівнюються в правах до
громадян іншої Договірної Сторони, які проживають на її території,
у відношенні здатності складання або скасування заповіту на майно,
яке знаходиться на території іншої Договірної Сторони, чи прав,
які мають бути там здійснені, а також у відношенні здатності
набуття за спадщиною майна або прав. Майно чи права переходять до
них за тих же умов, які встановлені для власних громадян
Договірної Сторони, які проживають на її території.
Стаття 35
Право успадкування
1. Право успадкування рухомого майна регулюється
законодавством Договірної Сторони, на території якої спадкодавець
мав постійнє місце проживання. 2. Право успадкування нерухомого майна регулюється
законодавством Договірної Сторони, на території якої майно
знаходиться.
Стаття 36
Перехід майна державі
Якщо відповідно до законодавства Договірних Сторін спадкове
майно, що успадковується державою за законом, переходить у
власність держави, то рухоме майно передається
державі, громадянином якої в момент смерті був спадкодавець, а
нерухоме майно переходить у власність держави, на території якої
воно знаходиться.
Стаття 37
Форма заповіту
Форма заповіту визначається законами Договірної Сторони,
громадянином якої був заповідач на момент складання заповіту.
Однак, достатньо, щоб було дотримано законодавство Договірної
Сторони, на території якої був складений заповіт. Це положення
застосовується і відносно скасування заповіту.
Стаття 38
Компетентність по справах про успадкування
1. Провадження по справах про успадкування рухомого майна, за
винятком випадків, передбачених пунктом 2 цієї статті, провадять
установи Договірної Сторони, на території якої спадкодавець мав
останнє постійне місце проживання. 2. Якщо все рухоме успадковане майно знаходиться на території
Договірної Сторони, на якій спадкодавець не мав останнього
постійного місця проживання, то за заявою спадкоємця чи
відмовника, коли з цим згодні всі спадкоємці, провадження по
справі про успадкування провадять установи цієї Договірної
Сторони. 3. Провадження по справах про успадкування нерухомого майна
провадять установи Договірної Сторони, на території якої це майно
знаходиться. 4. Положення цієї статті застосовуються відповідно і до
спорів по справах про успадкування.
Стаття 39
Заходи щодо охорони спадщини
1. Органи однієї Договірної Сторони приймають відповідно до
свого законодавства заходи, необхідні для охорони спадкового
майна, що знаходиться на його території, залишене громадянином
іншої Договірної Сторони. 2. Органи, які відповідають за вжиття заходів щодо охорони
спадщини після смерті громадянина іншої Договірної Сторони,
зобов'язані негайно повідомити консула цієї Договірної Сторони про
смерть спадкодавця і про осіб, які заявили про свої права на
спадщину, про відомі їм обставини, що стосуються осіб, які мають
право на спадщину і про місце їх перебування, про наявність
заповіту, про розмір і вартість спадщини, а також про те, які
вжиті заходи щодо охорони спадщини. 3. За вимогою дипломатичного представництва або консульської
установи йому передається спадкове рухоме майно та документи
померлого.
Стаття 40
Повноваження дипломатичного представництва
і консульської установи
1. Дипломатичне представництво або консульська установа
однієї Договірної Сторони має право представляти інтереси громадян
цієї Сторони з питань успадкування перед органами іншої Договірної
Сторони без особливого доручення, якщо ці громадяни із-за
відсутності або з інших поважних причин неспроможні своєчасно
захищати свої права та інтереси і не призначили уповноваженого. 2. Якщо громадянин однієї Договірної Сторони помер під час
поїздки по території іншої Договірної Сторони, де він не мав
постійного місця проживання, то речі, що знаходилися при ньому,
без будь-яких формальностей, передаються дипломатичному
представництву або консульській установі Договірної Сторони,
громадянином якої був померлий.
Стаття 41
Видача спадщини
1. Якщо рухоме спадкове майно або грошова сума, виручена від
продажу рухомого або нерухомого спадкового майна, підлягає після
закінчення спадкового провадження передачі спадкоємцям, місце
проживання чи місцеперебування яких знаходиться на території іншої
Договірної Сторони, то спадкове майно чи виручена грошова сума
передаються дипломатичному представництву чи консульській установі
цієї Договірної Сторони. 2. Установа Договірної Сторони, де знаходиться успадковане
майно чи виручена грошова сума, компетентна по справах про
успадкування, дає розпорядження про видачу спадкового майна
дипломатичному представництву чи консульській установі. 3. Це майно може бути передане спадкоємцям, якщо: 1) всі вимоги кредиторів спадкодавця, подані в строк,
встановлений законодавством Договірної Сторони, де знаходиться
успадковане майно, оплачені чи забезпечені; 2) виплачені або забезпечені всі пов'язані з успадкуванням
збори; 3) компетентні установи дали, якщо це необхідно, дозвіл на
вивезення успадкованого майна. 4. Переказ грошових сум проводиться відповідно до чинного на
територіях Договірних Сторін законодавства.
Визнання та виконання рішень
Стаття 42
Визнання та виконання рішень з цивільних
і сімейних справ, а також з кримінальних справ
в частині відшкодування шкоди
Договірні Сторони взаємно визнають і виконують рішення, що
набрали законної сили, устав юстиції з цивільних і сімейних справ,
а також вироки в частині відшкодування збитків, заподіяних
злочином. На території Договірних Сторін визнаються також без
спеціального провадження рішення органів опіки та піклування,
органів запису актів громадянського стану і інших установ з
цивільних і сімейних справ, які не потребують за своїм характером
виконання.
Стаття 43
Розгляд клопотань про дозвіл виконання рішень
1. Розгляд клопотань про дозвіл виконання рішень належить до
компетенції судів Договірної Сторони, на території якої повинно
бути здійснене виконання. 2. Клопотання про дозвіл виконання подається в суд, що виніс
рішення по справі в першій інстанції, який супроводжує його до
суду, компетентного винести рішення по клопотанню. 3. Реквізити клопотання визначаються законодавством
Договірної Сторони, на території якої повинно бути здійснено
виконання. 4. До клопотання про дозвіл виконання необхідно додати: 1) завірену судом копію рішення, офіційний документ про
набрання рішенням законної сили, якщо це не випливає із тексту
самого рішення; 2) документ, із якого витікає, що відповідачу, який не брав
участі у процесі, було своєчасно і в належній формі хоча б один
раз вручено сповіщення про виклик до суду; 3) завірені переклади документів, зазначені в підпунктах 1 та
2 цього пункту. 5. Якщо у суду при видачі дозволу на виконання виникне
сумнів, він може зажадати у особи, яка подала клопотання про
виконання рішення, пояснення, а також опитати боржника по суті
клопотання і, при необхідності, запитати пояснення у суду, який
виніс рішення.
Стаття 44
Порядок виконання рішень
1. Порядок виконання регулюється законодавством Договірної
Сторони, на території якої повинно бути здійснене виконання. 2. У відношенні судових витрат, пов'язаних з виконанням,
застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої
рішення повинно бути приведене до виконання.
Стаття 45
Відмова у визнанні та виконанні судових рішень
У визнанні судового рішення або в дозволі виконання може бути
відмовлено: 1) якщо особа, яка подала клопотання, або відповідач по
справі не брав участі у процесі внаслідок того, що йому або його
уповноваженому не був своєчасно і належним чином вручений виклик
до суду; 2) якщо по тому ж правовому спору між тими ж сторонами на
території Договірної Сторони, де повинно бути визнане і виконане
рішення, було вже раніше винесено рішення, що набрало законної
сили, або якщо установою цієї Договірної Сторони було раніше
порушено провадження по даній справі; 3) якщо згідно з положенням цього Договору, а у випадках, не
передбачених цим Договором, відповідно до законодавства Договірної
Сторони, на території якої рішення повинно бути визнане і
виконане, справа відноситься до виняткової компетенції її установ.
Стаття 46
Визнання і виконання мирових угод
Положення статей 42-45 цього Договору про судові рішення
застосовуються і до мирових угод, затверджених судом.
Стаття 47
Вивезення речей та переказ грошових сум
Положення цього Договору про виконання рішень не торкаються
законодавства Договірних Сторін про переказ грошових сум і про
вивезення предметів, придбаних в результаті виконання.
Розділ II
Правова допомога і правові відносини
з кримінальних справ
Стаття 48
Порушення та перейняття кримінального переслідування
1. Кожна Договірна Сторона за проханням іншої Договірної
Сторони забов'язана порушити або перейняти відповідно до свого
законодавства кримінальне переслідування у відношенні свого
громадянина, підозрюваного в скоєнні злочину на території іншої
Договірної Сторони. 2. Заяви про кримінальне переслідування, подані відповідно до
законів однієї Договірної Сторони в її компетентні установи в
належні строки, дійсні і на території іншої Договірної Сторони. 3. Особи, яким злочином завдано матеріальних збитків, у
зв'язку з чим направлено клопотання про порушення кримінального
переслідування, можуть брати участь в справі, якщо ними
пред'явлені вимоги про відшкодування збитків.
Стаття 49
Клопотання про порушення або перейняття
кримінального переслідування
1. Клопотання про порушення або перейняття кримінального
переслідування повинно бути складене в письмовій формі і містити: 1) назву запитуючої установи; 2) опис вчинку, що складає злочин і в зв'язку з яким
подається клопотання про порушення або перейняття кримінального
переслідування; 3) можливо більш точні посилання на час і місце скоєння
діяння; 4) текст закону запитуючої Договірної Сторони, на підставі
якого діяння визначається злочином; 5) прізвище та ім'я підозрюваної особи, відомості про її
громадянство, місце проживання або перебування і інші дані про
особу, а також, по можливості, опис зовнішності цієї особи, її
фотокартку і відбитки пальців; 6) заяву потерпілого з кримінальної справи, порушеної за
заявою потерпілого, і про відшкодування матеріальних збитків, коли
такі є; 7) відомості про розмір заподіяної матеріальної шкоди. 2. У разі, коли запитуючою Стороною було порушено кримінальне
переслідування, до клопотання додаються матеріали попереднього
розслідування і докази, які є в розпорядженні запитуючої
Договірної Сторони. Передача речей, які є предметами злочину і потрапили до
злочинця в результаті такого злочину, провадиться відповідно до
статті 61 цього Договору.
Стаття 50
Видача осіб у зв'язку з кримінальним переслідуванням
1. Договірні Сторони зобов'язуються, відповідно до положень
цього Договору, за клопотанням видавати одна одній осіб, які
знаходяться на їх території, для притягнення до кримінальної
відповідальності або звернення вироку до виконання. 2. Видача проводиться за вчинки, які відповідно до
законодавства обох Договірних Сторін є злочинами і за скоєння яких
передбачається покарання у вигляді позбавлення волі на строк
більше одного року або іншого більш тяжкого покарання. 3. Видача для звернення вироку до виконання проводиться у
випадку засудження за скоєння злочинів до позбавлення волі на
строк більше шести місяців чи іншого більш тяжкого покарання.
Стаття 51
Відмова про видачу
У клопотанні про видачу може бути відмовлено, якщо: 1) особа, у відношенні якої подане клопотання про видачу, є
громадянином запитуваної Договірної Сторони або особою, якій у цій
державі надане право притулку; 2) кримінальне переслідування відповідно до законодавства
обох Договірних Сторін порушується в суді тільки за окремою
скаргою потерпілого; 3) на момент отримання клопотання кримінальне переслідування
відповідно до законодавства запитуваної Договірної Сторони не може
бути порушено або вирок не може бути звернений до виконання
внаслідок закінчення строку давності чи за іншою законною
підставою; 4) у відношенні особи, про видачу якої направлено клопотання,
на території запитуваної Договірної Сторони за той же злочин був
винесений вирок або постанова про закриття провадження по справі,
що набрали законної сили; 5) злочин, у зв'язку з яким подане клопотання про видачу,
вчинено на території запитуваної Договірної Сторони. При відмові у видачі запитувана Сторона повідомляє запитуючу
Сторону про підстави відмови.
Стаття 52
Відстрочка видачі
Якщо особа, у відношенні якої подане клопотання про видачу,
притягнена до кримінальної відповідальності або відбуває покарання
за інший злочин на території запитуваної Договірної Сторони або
тяжко захворіла, видача може бути відстрочена до закінчення
кримінального переслідування, відбуття покарання або звільнення
від нього з будь-яких законних підстав, або до видужання особи.
Стаття 53
Видача на строк
Якщо відстрочка видачі, передбачена статтею 52, може потягти
за собою закінчення строку давності кримінального переслідування
або серйозно утруднити розслідування злочину, по обґрунтованому
клопотанню може бути проведена видача на термін при умові, що
видана особа негайно буде повернена після проведення процесуальних
дій, для яких вона була видана, і не пізніше трьох місяців від дня
видачі.
Стаття 54
Видача за клопотанням декількох держав
Якщо клопотання про видачу однієї і тієї ж особи надійшли від
декількох держав, то питання про те, яке з них підлягає
задоволенню вирішує запитувана Договірна Сторона з врахуванням
тяжкості скоєних злочинів.
Стаття 55
Межі кримінального переслідування виданої особи
1. Без згоди запитуваної Договірної Сторони видана особа не
може бути притягнена до кримінальної відповідальності або піддана
покаранню у зв'язку із злочином іншим, ніж той, який був підставою
для видачі. 2. Особа не може бути видана третій державі без згоди
запитуваної Договірної Сторони. 3. Не потрібна згода запитуваної Договірної Сторони, коли
видана особа не залишила протягом 15 днів після закінчення
кримінального переслідування, відбуття покарання або звільнення з
будь-якої законної підстави територію запитуючої Договірної
Сторони або якщо вона добровільно повернулась туди вже після того,
як вона її залишила. В цей строк не зараховується час, на протязі
якого видана особа не могла залишити територію запитуючої
Договірної Сторони за незалежних від неї обставин.
Стаття 56
Клопотання про видачу
1. Клопотання про видачу повинно бути складене у письмовій
формі і містити: 1) найменування запитуючої установи; 2) опис вчиненого злочину та текст закону запитуючої
Договірної Сторони, на підставі якого вчинок визнається злочином; 3) прізвище та ім'я особи, у відношенні якої направлене
клопотання про видачу, відомості про її громадянство, місце
проживання або місцеперебування та інші відомості про особу, а
також, по можливості, опис зовнішності цієї особи, її фотокартку
та відбитки пальців; 4) відомості про розмір заподіяної матеріальної шкоди. 2. До клопотання про видачу для проведення кримінального
переслідування повинна бути додана завірена копія постанови про
взяття під варту з описом фактичних обставин справи. До клопотання про видачу для проведення вироку до виконання,
повинні бути додані завірена копія вироку з довідкою про набуття
ним законної сили і текст кримінального закону, на підставі якого
особа засуджена. Якщо засуджений вже відбув частину покарання, про
це також повідомляється. 3. Запитувана Договірна Сторона може зажадати додаткові
відомості, якщо клопотання про видачу не містить необхідних даних.
Інша Договірна Сторона повинна відповісти в строк, що не перевищує
одного місяця; цей строк може бути продовжений до 15 днів при
наявності поважних причин. Якщо запитуюча Договірна Сторона не
подасть до встановленого строку додаткових відомостей, запитувана
Договірна Сторона може звільнити особу, яка була згідно зі статтею
57 взята під варту.
Стаття 57
Взяття під варту для видачі
Після прийняття рішення про видачу запитувана Договірна
Сторона негайно вживає заходів до взяття під варту особи, у
відношенні якої направлене клопотання про видачу.
Стаття 58
Взяття під варту до отримання клопотання про видачу
1. У випадку, що не потребує зволікань, запитувана Договірна
Сторона може взяти особу під варту і до отримання передбаченого
статтею 56 клопотання про видачу на підставі отриманої від
запитуючої Договірної Сторони копії постанови про взяття особи під
варту або вироку, що набрав законної сили (витягу з вироку),
винесених у відношенні цієї особи. При цьому повинно зазначатися,
що клопотання про видачу буде вислане негайно. Копії постанови про
взяття особи під варту або вироку, що набрав законної сили (витягу
з вироку) у відношенні цієї особи передаються будь-яким способом,
що забезпечує передачу всіх реквізитів документів (факс і таке
інше).


Якщо Ви побачили помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl-Enter. Будемо вдячні!

вгору