Договір між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та [...]
Україна, Грузія; Договір, Міжнародний документ від 09.01.1995
Документ 268_542, чинний, поточна редакція — Ратифікація від 22.11.1995, підстава 451/95-вр
 

Сторінки:  [ 1 ]  2
наступна сторінка »  


Договір
між Україною та Республікою Грузія
про правову допомогу та правові відносини
у цивільних та кримінальних справах
( Договір ратифіковано Законом N 451/95-ВР від 22.11.95 )

Дата підписання: 09.01.1995 Дата ратифікації: 22.11.1995 Дата набуття чинності: 05.11.1996
Україна та Республіка Грузія, які надалі іменуються
"Договірні Сторони", надаючи важливого значення розвитку співробітництва в галузі
надання правової допомоги у цивільних та кримінальних справах, домовились про наступне:
Частина перша
Загальні положення
Стаття 1
Правовий захист
1. Громадяни однієї Договірної Сторони користуються на
території другої Договірної Сторони стосовно своїх особистих та
майнових прав таким самим правовим захистом, як і громадяни цієї
Договірної Сторони. Це відноситься також і до юридичних осіб, які створені
відповідно до законодавства однієї з Договірних Сторін. 2. Громадяни однієї Договірної Сторони мають право вільно і
без перешкод звертатися до суду, прокуратури, нотаріату (які
надалі іменуються "установами юстиції") та в інші установи другої
Договірної Сторони, до компетенції яких відносяться цивільні та
кримінальні справи, можуть виступати в них, порушувати клопотання,
подавати позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих
умовах, як і громадяни цієї Договірної Сторони. 3. Цивільними справами в розумінні даного Договору визнаються
також сімейні справи.
Стаття 2
Правова допомога
1. Установи юстиції Договірних Сторін надають взаємно правову
допомогу у цивільних та кримінальних справах відповідно до
положень даного Договору. 2. Установи юстиції здійснюють правову допомогу й іншим
установам, до компетенції яких відносяться справи, вказані у
пункті 1 цієї статті. 3. Інші установи, до компетенції яких відносяться справи,
вказані у пункті 1 цієї статті, надсилають прохання про правову
допомогу через установи юстиції.
Стаття 3
Обсяг правової допомоги
Правова допомога охоплює виконання процесуальних дій, що
передбачені законодавством запитуючої Договірної Сторони, зокрема,
допит сторін, обвинувачених та підсудних, потерпілих, свідків,
експертів, проведення експертиз, судового огляду, передачу речових
доказів, порушення кримінального переслідування та видачу осіб,
які скоїли злочини, визнання та виконання судових рішень у
цивільних справах, вручення та пересилання документів, надання на
прохання другої ДоговірноІ Сторони відомостей про судимість
обвинувачених.
Стаття 4
Порядок зносин
При здійсненні правової допомоги установи Договірних Сторін
зносяться одна з одною через Міністерство юстиції та Генеральну
Прокуратуру України і Міністерство юстиції та Прокуратуру
Республіки Грузія, якщо даним Договором не передбачено інше.
Стаття 5
Мова
1. Прохання про здійснення правової допомоги та додатки до
них складаються мовою запитуючої Договірної Сторони, до них
також додаються завірені копії перекладу на мову другої Договірної
Сторони або російську мову. 2. Переклад засвідчується офіційним перекладачем або
нотаріусом, або посадовою особою запитуючої установи, або
дипломатичним представництвом чи консульською установою запитуючої
Договірної Сторони.
Стаття 6
Оформлення документів
Документи, що надсилаються установами юстиції та іншими
установами в порядку надання правової допомоги, повинні бути
засвідчені підписом компетентної особи та скріплені гербовою
печаткою запитуючої установи.
Стаття 7
Форма доручення про надання правової допомоги
У дорученні про надання правової допомоги повинно бути
вказано: 1) найменування запитуючої установи; 2) найменування запитуваної установи; 3) найменування справи, по якій запитується правова допомога; 4) імена та прізвища сторін, обвинувачених, підсудних або
засуджених, їх громадянство, заняття та постійне місце проживання
або місцеперебування, а відносно юридичних осіб - їх найменування
та місцезнаходження; 5) прізвища та адреси їх уповноважених; 6) зміст доручення, а в кримінальних справах також опис
фактичних обставин скоєного злочину та його юридична кваліфікація
за Кримінальним кодексом запитуючої Договірної Сторони.
Стаття 8
Порядок виконання
1. При виконанні доручення про надання правової допомоги
установа юстиції, до якої звернене доручення, застосовує
законодавство своєї держави. Однак, на прохання установи, від якої
виходить доручення, вона може застосовувати процесуальні норми
Договірної Сторони, від якої виходить доручення, оскільки вони не
суперечать законодавству її держави. 2. Якщо установа юстиції, до якої звернене доручення, не
компетентна його виконати, вона пересилає доручення компетентній
установі юстиції та повідомляє про це установу, від якої виходить
доручення. 3. У випадку одержання відповідного клопотання, установа
юстиції, до якої звернене доручення, повідомляє установу, від якої
виходить доручення, про час та місце виконання доручення. 4. Після виконання доручення установа юстиції, до якої
звернене доручення, надсилає документи установі, від якої виходить
доручення; у тому випадку, коли правова допомога не могла бути
надана, запитувана установа юстиції повертає доручення та
повідомляє про обставини, що перешкоджають його виконанню.
Стаття 9
Порядок вручення документів
1.Запитувана установа здійснює вручення документів відповідно
до правил, які діють в її державі, якщо документи, що підлягають
врученню, складені на її мові або забезпечені завіреним
перекладом. У тих випадках, коли документи складені не мовою
запитуючої Договірної Сторони або не забезпечені перекладом, вони
вручаються одержувачу, якщо він згоден добровільно їх прийняти. 2. У проханні про вручення повинні бути вказані точна адреса
одержувача та найменування документу, який підлягає врученню. Якщо
вказана у проханні про вручення адреса виявилась неповною або
неточною, запитувана установа згідно зі своїм законодавством
вживає заходи для установлення адреси.
Стаття 10
Підтвердження вручення документів
Підтвердження вручення документів оформлюється відповідно до
правил, що діють на території запитуваної Договірної Сторони. У
підтвердженні повинні бути зазначені час і місце вручення, а також
особа, якій вручено документ.
Стаття 11
Вручення документів та допит громадян через
дипломатичні представництва або консульські установи
Договірні Сторони мають право вручати документи та допитувати
власних громадян через свої дипломатичні представництва або
консульські установи. При цьому не можуть застосовуватися заходи
примусового характеру.
Стаття 12
Виклик за кордон потерпілого, свідка, експерта
1. Якщо під час попереднього слідства або судового розгляду
на території Договірної Сторони виникне необхідність в особистій
явці потерпілого, свідка, експерта, які знаходяться на території
другої Договірної Сторони, то слід звернутися до відповідного
органу цієї Договірної Сторони з дорученням про вручення повістки. 2. Судова повістка не повинна вміщувати санкцій на випадок
неявки викликаного. 3. Потерпілий, свідок, експерт, який, незалежно від його
громадянства, добровільно з'явився на виклик у відповідний орган
другої Договірної Сторони, не може на території цієї Договірної
Сторони бути притягнутий до кримінальної або адміністративної
відповідальності, взятий під варту або бути покараний у зв'язку з
будь-яким діянням, скоєним до перетинання ним державного кордону.
Такі особи не можуть бути також притягнутими до кримінальної або
адміністративної відповідальності, взяті під варту або бути
покараними у зв'язку з їх свідченнями або висновками як експертів
або у зв'язку з діянням, що є предметом розгляду. 4. Цим привілеєм не користується потерпілий, свідок, експерт,
якщо він протягом 15 днів з моменту повідомлення його про те, що
його присутність не є обов'язковою, не залишить територію
запитуваної Договірної Сторони. У цей строк не зараховується час,
протягом якого потерпілий, свідок, експерт не міг залишити
територію запитуючої Договірної Сторони з незалежних від нього
обставин. 5. Потерпілі, свідки, експерти, які з'явились за викликом на
територію другої Договірної Сторони, мають право на відшкодування
витрат органом, що їх викликає, пов'язаних з переїздом та
перебуванням за кордоном, а також на відшкодування неотриманої
заробітної плати за дні відриву від роботи; експерти, крім того,
мають право на винагороду за проведення експертизи. У виклику
повинно бути вказано, на які види виплат мають право викликані
особи. За їх клопотанням Договірна Сторона, від якої виходить
виклик, сплачує аванс на покриття відповідних витрат.
Стаття 13
Дійсність документів
1. Документи, що були складені або засвідчені відповідною
установою однієї з Договірних Сторін, скріплені печаткою та
засвідчені підписом компетентної особи, мають силу документа на
території другої Договірної Сторони без будь-якого іншого
засвідчення. Це стосується також копій та перекладів, що
засвідчені відповідним органом. 2. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін
визнаються дійсними, вважаються такими й на території другої
Договірної Сторони.
Стаття 14
Витрати, пов'язані з наданням правової допомоги
1. Кожна Договірна Сторона сплачує витрати, пов'язані з
наданням правової допомоги на своїй території. 2. Запитувана установа повідомляє запитуючій установі про
розмір витрат. Якщо запитувана установа стягне ці витрати з особи,
яка повинна їх відшкодувати, стягнені суми надходять на користь
тієї Договірної Сторони, яка їх стягнула.
Стаття 15
Надання інформації
Міністерство юстиції і Генеральна Прокуратура України та
Міністерство юстиції і Прокуратура Республіки Грузія надають один
одному на прохання інформацію про чинне або про те, що було раніше
чинне, в їх державах законодавство та щодо питань його
застосування установами юстиції.
Стаття 16
Безплатний правовий захист
У передбачених законодавством Договірних Сторін випадках
громадянам однієї Договірної Сторони в судах та інших установах
другої Договірної Сторони надається безплатна юридична допомога та
забезпечується безплатне судочинство за тих же самих умов і з тими
ж перевагами, як і громадянам цієї Договірної Сторони.
Стаття 17
Пересилка документів про реєстрацію актів
громадянського стану та інших документів
1. Органи реєстрації актів громадянського стану однієї
Договірної Сторони безпосередньо пересилають за клопотанням
установ юстиції другої Договірної Сторони виписки із записів актів
громадянського стану для службового користування. 2. Клопотання громадян однієї Договірної Сторони про висилку
свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану можна
пересилати безпосередньо відповідному органу реєстрації актів
громадянського стану другої Договірної Сторони. Ці документи
заявник отримує при посередництві тієї Договірної Сторони, орган
якої видав ці документи. 3. Документи про освіту, стаж роботи та інші, що стосуються
особистих та майнових прав та інтересів громадян, видаються і
пересилаються у порядку, передбаченому пунктом 2 цієї статті. 4. Документи, зазначені в пунктах 1-3 цієї статті,
пересилаються без перекладу і безплатно.
Стаття 18
Відмова в наданні правової допомоги
Правова допомога не надається, якщо її надання може
спричинити шкоду суверенітету чи безпеці або суперечить основним
принципам законодавства запитуваної Договірної Сторони.
Частина друга
Спеціальні положення
Розділ I
Правова допомога та правові відносини
у цивільних справах
Стаття 19
Звільнення від судових витрат
Громадяни однієї Договірної Сторони на території другої
Договірної Сторони звільняються від сплати судових витрат на тих
же підставах і в тому ж обсязі, що і громадяни даної Договірної
Сторони.
Стаття 20
Видача документів про особистий,
сімейний та майновий стан
1. Документ про особистий, сімейний та майновий стан, що
необхідний для одержання дозволу на звільнення від сплати судових
витрат, видається компетентним органом Договірної Сторони, на
території якої заявник має місце проживання або місцезнаходження. 2. Якщо заявник не має місця проживання або місцезнаходження
на території Договірних Сторін, тоді буде достатньо наявності
документа, виданого або завіреного дипломатичним представництвом
або консульською установою його держави. 3. Суд, який виніс рішення за клопотанням про звільнення від
сплати судових витрат, може запитати орган, який видав документ,
про додаткове роз'яснення.
Стаття 21
Компетенція судів
1. Якщо даний Договір не встановлює іншого, суди кожної з
Договірних Сторін компетентні розглядати цивільні справи, якщо
відповідач має на її території місце проживання. За позовами до
юридичних осіб вони компетентні, якщо на території цієї Договірної
Сторони знаходиться орган управління, представництво або філіал
юридичної особи. 2. Суди Договірних Сторін розглядають справи і в інших
випадках, якщо про це є письмова угода сторін. При наявності такої
угоди суд припиняє провадження у справі за заявою відповідача,
якщо така заява зроблена до наведення заперечень по суті позову.
Виключна компетенція судів не може бути змінена угодою сторін. 3. У випадку порушення провадження у справі між тими ж
сторонами, про той же предмет і на тих же підставах в судах обох
Договірних Сторін, що компетентні відповідно до даного Договору,
суд, який порушив справу пізніше, припиняє провадження.
Стаття 22
Правоздатність та дієздатність
1. Дієздатність та правоздатність фізичної особи визначається
законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа. 2. Правоздатність юридичної особи визначається законодавством
Договірної Сторони, на території якої вона заснована.
Стаття 23
Обмеження дієздатності або
визнання особи недієздатною
1. При обмеженні дієздатності особи або визнанні її
недієздатною застосовується законодавство та компетентні установи
Договірної Сторони, громадянином якої є дана особа. 2. Якщо установа однієї з Договірних Сторін встановить, що є
підстави для обмеження в дієздатності або визнання недієздатним
громадянина другої Договірної Сторони, місце проживання або
місцезнаходження якого знаходиться на території цієї Договірної
Сторони, тоді вона сповіщає про це відповідну установу другої
Договірної Сторони. Якщо установа, повідомлена таким чином,
заявить, що вона надає право виконати подальші дії установі місця
проживання або місцезнаходження даної особи, або не висловлюється
у тримісячний термін, тоді установа місця проживання або
місцезнаходження цієї особи може розглядати справу по обмеженню в
дієздатності або визнанню її недієздатною відповідно до
законодавства своєї держави, якщо підстави для цього
передбачаються також законодавством тієї Договірної Сторони,
громадянином якої є дана особа. Рішення про обмеження в
дієздатності або визнання недієздатною особи повинно бути
направлене відповідній установі другої Договірної Сторони. 3. Положення пунктів 1 і 2 цієї статті застосовуються також
при скасуванні обмеження в дієздатності особи або поновленні
громадянина в дієздатності. 4. У невідкладних випадках установа місця проживання або
місцеперебування особи, що підлягає обмеженню в дієздатності або
визнанню її недієздатною, яка є громадянином другої Договірної
Сторони, може сама вжити заходів, необхідних для захисту цієї
особи або її майна. Рішення, прийняті в зв'язку з цими заходами,
слід направити відповідній установі Договірної Сторони,
громадянином якої є дана особа; ці рішення підлягають скасуванню,
якщо установою цієї Договірної Сторони буде постановлено інше.
Стаття 24
Визнання безвісно відсутнім, оголошення
померлим та встановлення факту смерті
1. У справах про визнання безвісно відсутнім, оголошення
померлим та встановлення факту смерті компетентні установи тієї
Договірної Сторони, громадянином якої була особа у той час, коли
вона за останніми відомостями була живою. 2. Установи однієї Договірної Сторони можуть визнати
громадянина іншої Договірної Сторони безвісно відсутнім, померлим,
а також встановити факт його смерті за клопотанням осіб, що
проживають на її території, якщо їх права та інтереси ґрунтуються
на законодавстві цієї Договірної Сторони. 3. У випадках, які передбачені пунктами 1 та 2 цієї статті,
установи Договірних Сторін застосовують законодавство своєї
держави.
Стаття 25
Укладення шлюбу
1. Умови укладення шлюбу визначаються для кожної особи, яка
укладає шлюб, законодавством Договірної Сторони, громадянином якої
вона є. Крім того, повинні бути дотримані вимоги законодавства
Договірної Сторони, на території якої укладається шлюб відносно
перешкод укладення шлюбу. 2. Форма укладення шлюбу визначається законодавством
Договірної Сторони, на території якої укладається шлюб.
Стаття 26
Особисті та майнові правовідносини подружжя
1. Особисті та майнові правовідносини подружжя визначаються
законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мають
спільне місце проживання. 2. Якщо один з подружжя проживає на території однієї
Договірної Сторони, а другий - на території іншої Договірної
Сторони, і обидва мають одне й те ж громадянство, тоді їх особисті
та майнові правовідносини визначаються законодавством тієї
Договірної Сторони, громадянами якої вони є. 3. Якщо один з подружжя є громадянином однієї Договірної
Сторони, а другий - другої Договірної Сторони, і один з них
проживає на території однієї, а другий - на території другої
Договірної Сторони, тоді їх особисті та майнові правовідносини
визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої
вони мали своє останнє спільне місце проживання. 4. Якщо особи, що вказані у пункті 3 цієї статті, не мали
спільного місця проживання на територіях Договірних Сторін,
застосовується законодавство Договірної Сторони, установа якої
розглядає справу.
Стаття 27
Розірвання шлюбу та визнання шлюбу недійсним
1. У справах про розірвання шлюбу застосовується
законодавство та компетентні установи Договірної Сторони,
громадянами якої подружжя було на момент подання заяви. Якщо
подружжя має місце проживання на території другої Договірної
Сторони, компетентні також установи цієї Договірної Сторони. 2. Якщо на момент подання заяви про розірвання шлюбу один з
подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий -
другої Договірної Сторони, і один з них проживає на території
однієї, а другий - на території другої Договірної Сторони, тоді
компетентні установи обох Договірних Сторін. При цьому вони
застосовують законодавство своєї держави. 3. У справах про визнання шлюбу недійсним застосовується
законодавство Договірної Сторони, яке, відповідно до статті 25
даного Договору, застосовувалось при укладенні шлюбу. При цьому
компетентність судів визначається відповідно до пунктів 1 і 2 цієї
статті.
Стаття 28
Правовідносини між батьками та дітьми
1. Справи про встановлення та оспорювання батьківства, про
встановлення народження дитини від даного шлюбу вирішуються
відповідно до законодавства Договірної Сторони, громадянином якої
є дитина за народженням. 2. Правовідносини між батьками та дітьми визначаються
законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої вони
мають спільне місце проживання. 3. Якщо місце проживання будь-якого з батьків і дітей
знаходиться на території другої Договірної Сторони, тоді
правовідносини між ними визначаються законодавством Договірної
Сторони, громадянином якої є дитина. 4. Правовідносини між позашлюбною дитиною та її матір'ю і
батьком визначаються законодавством Договірної Сторони,
громадянином якої є дитина. 5. Для винесення рішення у правовідносинах, які вказані в
пунктах 1-4 цієї статті, компетентні суди Договірної Сторони,
законодавство якої повинно застосовуватись у цих випадках. 6. Якщо позивач та відповідач проживають на території однієї
Договірної Сторони, компетентні також суди цієї Договірної Сторони
з дотриманням положень пунктів 1 та 4 цієї статті.
Стаття 29
Усиновлення
1. При усиновленні застосовується законодавство тієї
Договірної Сторони, громадянином якої є усиновитель під час
подання клопотання. Якщо усиновитель є громадянином однієї
Договірної Сторони, а місце проживання має на території другої
Договірної Сторони, тоді застосовується законодавство цієї
Договірної Сторони. 2. Для усиновлення необхідно, якщо цього вимагає
законодавство тієї Договірної Сторони, громадянином якої є
усиновлюваний, згода усиновлюваного, його законного представника,
дозвіл компетентного державного органу, а також застосовуються
обмеження відносно усиновлення, пов'язаного зі зміною місця
проживання усиновлюваного на місце проживання в іншій державі. 3. Якщо дитину усиновлює подружжя, один з яких є громадянином
однієї Договірної Сторони, а другий - другої Договірної Сторони,
повинні бути дотримані вимоги, які передбачені законодавством обох
Договірних Сторін. Однак, якщо подружжя має місце проживання на
території однієї з Договірних Сторін, застосовується законодавство
цієї Договірної Сторони. 4. Положення вищенаведених пунктів відносяться відповідно до
скасування та визнання усиновлення недійсним. 5. У справах про усиновлення, скасування та визнання
усиновлення недійсним компетентним є орган тієї Договірної
Сторони, громадянином якої є усиновитель під час подання
клопотання. Якщо усиновлюваний є громадянином однієї Договірної
Сторони, а проживає на території другої Договірної Сторони, де має
місце проживання також усиновитель, тоді компетентним є також
орган цієї Договірної Сторони.
Стаття 30
Опіка та піклування
1. У справах про опіку та піклування над громадянами
Договірних Сторін, оскільки даним Договором не передбачається
інше, компетентний орган опіки та піклування Договірної Сторони,
громадянином якої є особа, яка потребує опіки чи піклування. При
цьому застосовується законодавство цієї Договірної Сторони. 2. Правовідносини між опікуном або піклувальником та особою,
яка знаходиться під опікою або піклуванням, визначаються
законодавством Договірної Сторони, орган опіки та піклування якої
призначив опікуна чи піклувальника. 3. Якщо заходи щодо опіки чи піклування необхідні в інтересах
особи, яка знаходиться під опікою чи піклуванням, місце проживання
або місцезнаходження, або майно якої знаходиться на території
другої Договірної Сторони, тоді орган опіки та піклування цієї
Договірної Сторони терміново повинен повідомити компетентний,
відповідно до пункту 1 цієї статті, орган опіки та піклування
Договірної Сторони. 4. У невідкладних випадках орган опіки та піклування другої
Договірної Сторони може сам застосовувати необхідні заходи, однак
він повинен терміново повідомити про попередньо вжиті заходи
компетентний, згідно з пунктом 1 цієї статті, орган опіки та
піклування. Застосовані заходи залишаються чинними, поки цей орган
не винесе іншого рішення. 5. Компетентний, згідно з пунктом 1 цієї статті, орган опіки
та піклування може передати опіку або піклування відповідним
органам другої Договірної Сторони, якщо місце проживання або
місцеперебування, або майно особи, яка знаходиться під опікою чи
піклуванням, знаходиться на території цієї Договірної Сторони.
Передача дійсна лише у тому випадку, коли запитуваний орган дасть
згоду прийняти опіку чи піклування та повідомив про це запитуючий
орган. 6. Орган, який згідно з пунктом 5 цієї статті прийняв опіку
або піклування, здійснює їх відповідно до законодавства своєї
держави. Одначе, він не має права, виносити рішення у питаннях, що
стосуються особистого статусу особи, яка знаходиться під опікою
або піклуванням, але може дати дозвіл на укладення шлюбу,
необхідний згідно з законодавством Договірної Сторони,
громадянином якої є дана особа.
Стаття 31
Право власності
1. Право власності на нерухоме майно визначається
законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться
нерухоме майно. 2. Право власності на транспортні засоби, які підлягають
внесенню до державних реєстрів, визначається законодавством
Договірної Сторони, на території якої знаходиться орган, який
здійснив реєстрацію транспортного засобу. 3. Виникнення та припинення права власності або іншого
речового права на майно визначається законодавством Договірної
Сторони, на території якої майно знаходилось в момент, коли мали
місце дія або інша обставина, що стали підставою виникнення або
припинення такого права. Виникнення та припинення права власності
або іншого речового права на майно, яке є предметом угоди,
визначається законодавством місця здійснення угоди, якщо інше не
передбачено угодою сторін.
Стаття 32
Форма угоди
1. Форма угоди визначається законодавством місця її
укладення. 2. Форма угоди з приводу нерухомого майна та права на нього
визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої
знаходиться таке майно.
Стаття 33
Відшкодування шкоди
1. Зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, які
випливають з договорів та інших правомірних дій, визначаються
законодавством Договірної Сторони, на території якої мали місце
дія або інша обставина, що стали підставою для вимоги
відшкодування шкоди. 2. Якщо заподіювач шкоди і потерпілий є громадянами однієї
Договірної Сторони, застосовується законодавство Договірної
Сторони, до суду якої подано заяву. 3. У справах, згаданих у пунктах 1 і 2 цієї статті,
компетентний суд Договірної Сторони, на території якої мали місце
дія або інша обставина, що стали підставою для вимоги про
відшкодування шкоди. Потерпілий може подати позов також до суду
Договірної Сторони, на території якої проживає відповідач.
Стаття 34
Право успадкування
1. Право успадкування рухомого майна регулюється
законодавством Договірної Сторони, на території якої спадкодавець
мав останнє постійне місце проживання. 2. Право успадкування нерухомого майна регулюється
законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться
майно. 3. Громадяни однієї Договірної Сторони прирівнюються у правах
до громадян другої Договірної Сторони, які проживають на її
території, відносно здатності укладення або скасування заповіту на
майно, що знаходиться на території другої Договірної Сторони, або
на права, які повинні бути там здійснені, а також відносно
здатності набуття у спадщину майна або прав. Майно або права
переходять до них на тих самих умовах, що встановлено для громадян
Договірної Сторони, які проживають на її території.
Стаття 35
Перехід спадщини державі
Якщо за законодавством Договірних Сторін спадкове майно, що
успадковується державою за законом, переходить у власність
держави, тоді рухоме майно передається державі, громадянином якої
на момент смерті був спадкодавець, а нерухоме майно переходить у
власність держави, на території якої воно знаходиться.
Стаття 36
Форма заповіту
Форма заповіту визначається законодавством Договірної
Сторони, громадянином якої був спадкодавець на момент складання
заповіту. Однак, достатньо, щоб було дотримано законодавство
Договірної Сторони, на території якої був складений заповіт. Це
положення застосовується і відносно скасування заповіту.
Стаття 37
Компетентність у справах про успадкування
1. Провадження у справах про успадкування рухомого майна, за
винятком випадків, передбачених пунктом 2 цієї статті, провадять
установи Договірної Сторони, на території якої спадкодавець мав
останнє постійне місце проживання. 2. Якщо все рухоме успадковане майно знаходиться на території
Договірної Сторони, де спадкодавець не мав останнього постійного
місця проживання, тоді за заявою спадкоємця або відказоодержувача,
якщо з цим згодні всі спадкоємці, провадження по справі про
успадкування провадять установи цієї Договірної Сторони. 3. Провадження у справах про успадкування нерухомого майна
провадять установи Договірної Сторони, на території якої
знаходиться це майно. 4. Положення цієї статті застосовуються і до спорів у справах
про успадкування.
Стаття 38
Заходи щодо охорони спадщини
1. Компетентні органи однієї Договірної Сторони застосовують
згідно з своїм законодавством заходи, необхідні для охорони
спадкового майна, яке знаходиться на її території, залишеного
громадянином другої Договірної Сторони. 2. Органи, відповідальні за застосування заходів по охороні
спадщини після смерті громадянина другої Договірної Сторони,
зобов'язані негайно повідомити консула цієї Договірної Сторони про
смерть спадкодавця та про осіб, які заявили про свої права на
спадщину, про відомі їм обставини, що стосуються осіб, які мають
право на спадщину і про місце їх перебування, про наявність
заповіту, про розмір та вартість спадщини, а також про те, які
заходи застосовані щодо охорони спадщини. 3. На вимогу дипломатичного представництва або консульської
установи їм передається спадкове рухоме майно та документи
померлого. 4. Дипломатичне представництво або консульська установа
однієї Договірної Сторони мають право представляти інтереси
громадян цієї Договірної Сторони у питаннях успадкування перед
органами другої Договірної Сторони без особливого доручення, якщо
ці громадяни через відсутність або з інших поважних причин не
взмозі своєчасно захищати свої права та інтереси і не призначили
уповноваженого. 5. Якщо громадянин однієї Договірної Сторони помер під час
поїздки по території другої Договірної Сторони, де він не мав
постійного місця проживання, тоді речі, що знаходилися при ньому,
за описом передаються дипломатичному представництву або
консульській установі Договірної Сторони, громадянином якої був
померлий.
Стаття 39
Видача спадщини
1. Якщо рухоме спадкове майно або грошова сума, виручена від
продажу рухомого або нерухомого майна, підлягає після закінчення
спадкового провадження передачі спадкоємцям, місце проживання або
місцеперебування яких знаходиться на території другої Договірної
Сторони, тоді спадкове майно або виручена грошова сума передаються
дипломатичному представництву або консульській установі цієї
Договірної Сторони. 2. Установа, що компетентна у справах про успадкування, дає
розпорядження про видачу спадкового майна дипломатичному
представництву або консульській установі. 3. Це майно може бути передане спадкоємцям, якщо: 1) всі вимоги кредиторів спадкодавця, які заявлені у строк,
встановлений законодавством Договірної Сторони, де знаходиться
спадкове майно, сплачені або забезпечені; 2) сплачені або забезпечені всі пов'язані з успадкуванням
збори; 3) компетентні установи дали, якщо необхідно, дозвіл на вивіз
спадкового майна. 4. Переведення грошових сум здійснюється відповідно до
діючого на території Договірних Сторін законодавства.
Розділ II
Визнання та виконання рішень
Стаття 40
Визнання та виконання рішень у цивільних
справах, а також у кримінальних справах
в частині відшкодування шкоди
1. Договірні Сторони взаємно визнають та виконують рішення
установ юстиції у цивільних справах, що набули чинності, а також
вироки в частині відшкодування шкоди, заподіяної злочином. 2. На території Договірних Сторін визнаються також без
спеціального провадження рішення органів опіки та піклування,
органів реєстрації актів громадянського стану та інших установ у
цивільних справах, які не потребують за своїм характером
виконання.
Стаття 41
Розгляд клопотань про дозвіл виконання рішень
1. Розгляд клопотань про дозвіл виконання рішень входить до
компетенції судів Договірної Сторони, на території якої повинно
бути здійснене виконання. 2. Клопотання про дозвіл виконання подається до суду, що
виніс рішення по першій інстанції, який супроводжує його до суду,
компетентного винести рішення у клопотанні. 3. Реквізити клопотання визначаються законодавством
Договірної Сторони, на території якої повинно бути здійснене
виконання. 4. До клопотаня про дозвіл виконання необхідно прикласти: 1) завірену судом копію рішення, офіційний документ про те,
що рішення набуло чинності, якщо це не випливає з тексту самого
рішення, а також довідку про його виконання, якщо рішення раніше
виконувалось на території Договірної Сторони; 2) документ, з якого випливає, що відповідачу, який не взяв
участі у процесі, було своєчасно та в належній формі хоча б один
раз вручено повідомлення про виклик до суду; 3) завірені переклади документів, що вказані у підпунктах 1
та 2 цього пункту. 5. Якщо у суду при видачі дозволу на виконання виникне
сумнів, він може запитати у особи, яка порушила клопотання про
виконання рішення, пояснень, а також опитати боржника по суті
клопотання та у випадку необхідності запитати роз'яснень у суду,
який виніс рішення.
Стаття 42
Порядок виконання рішень
1. Порядок виконання регулюється законодавством Договірної
Сторони, на території якої повинно бути здійснене виконання. 2. Відносно судових витрат, пов'язаних з виконанням,
застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої
рішення повинно бути приведене до виконання.
Стаття 43
Відмова у визнанні та виконанні судових рішень
У визнанні судового рішення або у дозволі виконання може бути
відмовлено: 1) якщо особа, яка порушила клопотання, або відповідач у
справі не брав участі у процесі внаслідок того, що йому або його
уповноваженому не був своєчасно та належним чином вручений виклик
до суду; 2) якщо по тому ж правовому спору між тими ж сторонами на
території Договірної Сторони, де повинно бути визнане та виконане
рішення, було вже раніше винесене рішення, що набуло чинності, або
якщо установою цієї Договірної Сторони було раніше порушено
провадження у даній справі; 3) якщо згідно з положеннями даного Договору, а у випадках,
не передбачених даним Договором, відповідно до законодавства
Договірної Сторони, на території якої рішення повинно бути
визнаним та виконаним, справа відноситься до виключної компетенції
її установ.
Стаття 44
Визнання мирових угод
Положення статей 40-43 даного Договору про судові рішення
застосовуються і до мирових угод, затверджених судом.
Стаття 45
Вивезення речей та переказ грошових сум
Положення даного Договору про виконання рішень не торкаються
законодавства Договірних Сторін про переказ грошових сум та про
вивезення предметів, придбаних у результаті виконання.
Розділ III
Правова допомога та правові відносини
у кримінальних справах
Стаття 46
Обов'язковість порушення
кримінального переслідування
1. Кожна Договірна Сторона на прохання другої Договірної
Сторони порушує відповідно до свого законодавства кримінальне
переслідування відносно своїх громадян, підозрюваних у скоєнні
злочинів на території другої Договірної Сторони. 2. Матеріали попереднього розслідування, а також заяви про
кримінальне переслідування, що подані відповідно до законодавства
однієї Договірної Сторони в її компетентні установи в належні
строки, дійсні і на території другої Договірної Сторони. 3. Особи, яким злочином завдано матеріальних збитків, у
зв'язку з чим направлене клопотання про порушення кримінального
переслідування, можуть брати участь у справі, якщо ними
пред'явлені вимоги про відшкодування збитків.
Стаття 47
Прохання про порушення кримінального переслідування
1. Прохання про порушення кримінального переслідування
повинно бути складене у письмовій формі і містити: 1) найменування запитуючої установи; 2) опис діяння, у зв'язку з яким направлено прохання про
порушення кримінального переслідування; 3) по можливості більш точне зазначення часу та місця скоєння
діяння; 4) текст закону запитуючої Договірної Сторони, на підставі
якого діяння визнається злочином; 5) прізвище та ім'я підозрюваної особи, відомості про його
громадянство, місце проживання або місцеперебування та інші
відомості про його особу, а також, по можливості, опис зовнішності
цієї особи, її фотографію та відбитки пальців; 6) заяви потерпілого у кримінальній справі, що порушується
за заявою потерпілого та про відшкодування матеріальних збитків,
якщо такі є; 7) відомості про розмір завданого матеріального збитку. До прохання додаються матеріали попереднього розслідування та
докази, що є у розпорядженні запитуючої Договірної Сторони. При
передачі предметів, що є знаряддям злочину, або потрапили до
злочинця в результаті такого злочину, слід враховувати положення
пункту 3 статті 59. 2. Якщо особа в момент направлення прохання про порушення
кримінального переслідування згідно з пунктом 1 статті 46
утримується під вартою на території Договірної Сторони, яка
направляє прохання про порушення такого переслідування, вона
доставляється на територію другої Договірної Сторони. Відправлення
по етапу особи, яка утримується під вартою на території другої
Договірної Сторони, санкціонується відповідною посадовою особою.
Передача такої особи здійснюється із застосуванням пункту 1 статті
57 даного Договору.
Стаття 48
Видача осіб у зв'язку з кримінальним переслідуванням
1. Договірні Сторони зобов'язуються відповідно до положень
даного Договору на прохання видавати одна одній осіб, які
знаходяться на їх території для притягнення до кримінальної
відповідальності або для приведення до виконання вироку. 2. Видача здійснюється за діяння, що відповідно до
законодавства обох Договірних Сторін є злочинами і за скоєння яких
передбачається покарання у вигляді позбавлення волі на строк
більш, як один рік, або інше більш тяжке покарання. Видача для
приведення вироку до виконання здійснюється у випадку засудження
за скоєння таких злочинів до позбавлення волі на строк більше
шести місяців або іншого більш тяжкого покарання.
Стаття 49
Відмова у видачі
1. У проханні про видачу може бути відмовлено, якщо: 1) особа, відносно якої направлене прохання про видачу, є
громадянином запитуваної Договірної Сторони або особою, якій у цій
державі надано право притулку; 2) кримінальне переслідування відповідно до законодавства
обох Договірних Сторін порушується тільки за скаргою потерпілого; 3) на момент отримання прохання кримінальне переслідування
відповідно до законодавства запитуваної Договірної Сторони не може
бути порушено або вирок не може бути приведеним до виконання
внаслідок закінчення строку давності або на іншій законній
підставі; 4) відносно особи, про видачу якої направлено прохання, на
території запитуваної Договірної Сторони за той же злочин було
винесено вирок або постанову про припинення провадження у справі,
що набули чинності; 5) злочин, у зв'язку з яким направлено прохання про видачу,
здійснений на території запитуваної Договірної Сторони. 2. При відмові у видачі запитувана Договірна Сторона
повідомляє запитуючій Договірній Стороні підстави відмови.
Стаття 50
Відстрочка видачі
Якщо відносно особи, про видачу якої направлене прохання,
здійснюється кримінальне переслідування або вона відбуває
покарання за інший злочин на території запитуваної Договірної
Сторони, видачу може бути відстрочено до закінчення кримінального
переслідування, відбуття покарання, звільнення від кримінальної
відповідальності з будь-якої законної підстави.
Стаття 51
Тимчасова видача
Якщо відстрочка видачі, передбачена статтею 50, може
спричинити закінчення строку давності кримінального переслідування
або утруднити розслідування злочину, тоді за обґрунтованим
клопотанням може бути здійснено видачу на час за умови, що видану
особу буде негайно повернено після проведення процесуальних дій,
для яких її було видано, і не пізніш, як три місяці від дня
видачі.
Стаття 52
Видача за клопотанням декількох держав
Якщо клопотання про видачу однієї і тієї ж особи надійшли від
декількох держав, то питання про те, яке з них полягає
задоволенню, вирішує запитувана Договірна Сторона.
Стаття 53
Межі кримінального переслідування виданої особи
1. Без згоди запитуваної Договірної Сторони видану особу не
може бути притягнено до кримінальної відповідальності або піддано
покаранню у зв'язку з злочином іншим, ніж той, який був підставою
для видачі. 2. Особу не може бути також видано третій державі без згоди
запитуваної Договірної Сторони. 3. Не вимагається згода запитуваної Договірної Сторони, якщо
видана особа не залишила протягом 15 днів після закінчення
кримінального переслідування, відбуття покарання або звільнення з
будь-якої законної підстави територію запитуючої Договірної
Сторони або якщо вона добровільно повернулася туди вже після того,
як вона її залишила. У цей строк не зараховується час, протягом
якого видана особа не могла залишити територію запитуючої
Договірної Сторони з незалежних від неї підстав.
Стаття 54
Прохання про видачу
1. Прохання про видачу повинно бути складене у письмовій
формі і містити: 1) найменування запитуючої установи; 2) опис скоєного злочину та текст закону запитуючої
Договірної Сторони, на підставі якого діяння визнається злочином; 3) прізвище та ім'я особи, відносно якої направлене прохання
про видачу, відомості про його громадянство, місце проживання або
місцеперебування та інші відомості про його особу, а також, по
можливості, опис зовнішності цієї особи, його фотографію та
відбитки пальців; 4) відомості про розмір заподіяної матеріальної шкоди. 2. До прохання про видачу для здійснення кримінального
переслідування повинна бути додана завірена копія постанови про
взяття під варту. 3. До прохання про видачу для приведення вироку до виконання
повинні бути додані завірена копія вироку з довідкою про те, що
він набув чинності, та текст кримінального закону, на підставі
якого особу засуджено. Якщо засуджений вже відбув частину
покарання або частково відшкодував шкоду, повідомляються також
відомості про це. 4. Запитувана Договірна Сторона може додатково запитати
відомості, якщо прохання про видачу не містить всіх необхідних
даних, вказаних у цій статті. Друга Договірна Сторона повинна
відповісти на це прохання у строк, що не перевищує один місяць.
Цей строк може бути продовжений на 15 днів за наявності поважних
причин. 5. Якщо запитуюча Договірна Сторона не надасть в установлений
строк додаткових відомостей, запитувана Договірна Сторона може
звільнити особу, яка взята під варту згідно зі статтею 55.
Стаття 55
Взяття під варту для видачі
Після прийняття рішення про видачу запитувана Договірна
Сторона негайно вживає заходів щодо взяття під варту особи,
відносно якої направлене прохання про видачу.
Стаття 56
Взяття під варту до отримання прохання про видачу
1. У випадках, що не терплять зволікань, запитувана Договірна
Сторона може взяти особу під варту і до отримання від запитуючої
Договірної Сторони копії постанови про взяття під варту або
вироку, що набув чинності (виписки з вироку), які винесені судом
відносно даної особи. При цьому необхідно зазначити, що прохання
про видачу буде вислано негайно.

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...

Сторінки:  [ 1 ]  2
наступна сторінка »