Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний [...]
Верховна Рада України; Закон від 12.12.19911972-XII
Документ 1972-12, чинний, поточна редакція — Редакція від 05.12.2012, підстава 5460-17
 

                                                          
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом
імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний
захист людей, які живуть з ВІЛ
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 11, ст.152 )
{ Вводиться в дію Постановою ВР
N 1973-XII ( 1973-12 ) від 12.12.91, ВВР, 1992, N 11, ст.153 }
{ В редакції Закону
N 155/98-ВР від 03.03.98, ВВР, 1998, N 35, ст.235 }
{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 2776-III ( 2776-14 ) від 15.11.2001, ВВР, 2002, N 6, ст.41
N 1257-VI ( 1257-17 ) від 14.04.2009, ВВР, 2009, N 36-37, ст.514 }
{ В редакції Закону
N 2861-VI ( 2861-17 ) від 23.12.2010, ВВР, 2011, N 30, ст.274 }
{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 4565-VI ( 4565-17 ) від 22.03.2012, ВВР, 2012, N 51, ст.574
N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012, ВВР, 2014, N 2-3, ст.41 }
{ У тексті Закону слова "спеціально уповноважений центральний
орган виконавчої влади у галузі охорони здоров’я" в усіх
відмінках замінено словами "центральний орган виконавчої
влади, що забезпечує формування державної політики у сфері
охорони здоров’я" у відповідному відмінку згідно із Законом
N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 }

Цей Закон відповідно до норм міжнародного права визначає
порядок правового регулювання діяльності у сфері профілактики,
лікування, догляду і підтримки, необхідних для забезпечення
ефективної протидії поширенню хвороби, зумовленої вірусом
імунодефіциту людини, та відповідні заходи щодо правового і
соціального захисту людей, які живуть з ВІЛ.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому
значенні:
1) ВІЛ - вірус імунодефіциту людини, що зумовлює захворювання
на ВІЛ-інфекцію;
2) ВІЛ-інфікована особа - особа, в організмі якої виявлено
ВІЛ, але яка перебуває у стані безсимптомного носійства ВІЛ;
3) ВІЛ-статус особи - стан організму особи стосовно
відсутності чи наявності в ньому ВІЛ: негативний ВІЛ-статус особи
характеризується відсутністю в її організмі ВІЛ, позитивний
ВІЛ-статус особи характеризується наявністю в її організмі ВІЛ;
4) групи підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ - групи
населення, яким з урахуванням особливостей їх поведінки та
поведінки їхнього оточення загрожує підвищений ризик контакту з
джерелом ВІЛ. Визначення та перегляд переліку таких груп
( z0323-13 ) здійснюється центральним органом виконавчої влади, що
забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я
з урахуванням критеріїв ( z0323-13 ) та рекомендацій Всесвітньої
організації охорони здоров'я;
5) люди, які живуть з ВІЛ, - ВІЛ-інфіковані особи та особи,
які страждають на хворобу, зумовлену ВІЛ;
6) особа, яка страждає на хворобу, зумовлену ВІЛ, - особа, в
якої за результатами медичного та лабораторного обстеження
виявлено СНІД чи інші встановлені Міжнародною класифікацією хвороб
клінічні прояви хвороби, зумовленої ВІЛ;
7) партнер - статевий партнер ВІЛ-інфікованої особи або її
партнер із вживання наркотичних засобів та психотропних речовин
ін'єкційним способом;
8) постконтактна профілактика - короткостроковий курс
антиретровірусного лікування, метою якого є зниження вірогідності
інфікування ВІЛ особи, яка зазнала підвищеного ризику такого
інфікування;
9) синдром набутого імунодефіциту (СНІД) - стадія розвитку
хвороби, зумовленої ВІЛ (ВІЛ-інфекція), що характеризується
клінічними проявами, спричиненими глибоким ураженням імунної
системи людини під впливом ВІЛ;
10) хвороби, зумовлені ВІЛ (ВІЛ-інфекція), - комплекс
визначених Міжнародною класифікацією хвороб уражень організму
людини, зумовлених пов'язаними з впливом ВІЛ ушкодженнями імунної
системи, який на початковому етапі свого розвитку має характер
стану безсимптомного носійства ВІЛ, а за умови відсутності
відповідного лікування та впливу інших несприятливих для організму
ВІЛ-інфікованої особи обставин набуває клінічних проявів у вигляді
різноманітних інфекційних, паразитарних захворювань, злоякісних
пухлин, інших хвороб чи зумовленого ВІЛ синдрому набутого
імунодефіциту.
Стаття 2. Принципи державної політики у сфері протидії
поширенню хвороб, зумовлених ВІЛ
1. Державна політика у сфері протидії поширенню хвороб,
зумовлених ВІЛ, реалізується шляхом організації виконання цього
Закону, інших нормативно-правових актів України, а також шляхом
розроблення, фінансового та матеріального забезпечення реалізації
загальнодержавних та інших програм, що передбачають здійснення
заходів з профілактики поширення ВІЛ-інфекції,
інформаційно-роз'яснювальної роботи щодо принципів здорового та
морального способу життя, духовних цінностей і відповідальної
поведінки у сфері сексуальних стосунків, розроблення навчальних,
просвітницьких та виховних програм з цих питань для середніх,
професійно-технічних і вищих навчальних закладів, здійснення
спеціальної підготовки медичного персоналу, проведення
фундаментальних і прикладних наукових досліджень, розвиток
міжнародного співробітництва у цій сфері.
Стаття 3. Законодавство України у сфері протидії поширенню
хвороб, зумовлених ВІЛ
1. Законодавство України у сфері протидії поширенню хвороб,
зумовлених ВІЛ, базується на Конституції України ( 254к/96-ВР ) і
складається з Основ законодавства України про охорону здоров'я
( 2801-12 ), законів України "Про забезпечення санітарного та
епідемічного благополуччя населення" ( 4004-12 ), "Про протидію
захворюванню на туберкульоз" ( 2586-14 ), цього Закону, інших
нормативно-правових актів. { Стаття 3 із змінами, внесеними згідно із Законом N 4565-VI
( 4565-17 ) від 22.03.2012 }
Стаття 4. Державні гарантії у сфері протидії поширенню
хвороб, зумовлених ВІЛ
1. Держава гарантує забезпечення:
1) пріоритетності в профілактиці поширення ВІЛ-інфекції
інформаційно-роз'яснювальної роботи з населенням щодо принципів
здорового та морального способу життя, духовних цінностей і
відповідальної поведінки у сфері сексуальних стосунків;
2) пропаганди здорового способу життя;
3) постійного моніторингу епідемічної ситуації та контролю за
здійсненням заходів із запобігання захворюванню на ВІЛ-інфекцію;
4) доступності та належної якості тестування з метою
виявлення ВІЛ-інфекції, у тому числі анонімного, з наданням
попередньої та подальшої консультативної допомоги, а також
забезпечення безпеки тестування для обстежуваної особи та
персоналу, який його проводить;
5) регулярного інформування населення, у тому числі через
засоби масової інформації, про причини зараження, шляхи передачі
ВІЛ-інфекції, важливість здорового та морального способу життя для
запобігання зараженню ВІЛ-інфекцією, заходи та засоби профілактики
захворювання на ВІЛ-інфекцію, а також про можливості діагностики
та лікування;
6) включення питань щодо профілактики ВІЛ-інфекції, здорового
та морального способу життя, духовних цінностей, відповідальної
поведінки у сфері сексуальних стосунків, традиційних сімейних
цінностей, лікування, догляду та підтримки людей, які живуть з
ВІЛ, та їх близьких, а також щодо неприпустимості дискримінації
таких людей та необхідності формування толерантного ставлення до
них до відповідних навчальних програм для середніх,
професійно-технічних та вищих навчальних закладів;
7) доступу населення до засобів профілактики, що дають змогу
запобігти зараженню і поширенню ВІЛ-інфекції статевим шляхом;
8) запобігання поширенню ВІЛ-інфекції серед осіб, які
вживають наркотичні засоби та психотропні речовини ін'єкційним
способом, за допомогою програм реабілітації таких осіб та програм
зменшення шкоди, що, серед іншого, передбачають використання
замісної підтримувальної терапії для осіб, які страждають на
наркотичну залежність, та створення умов для заміни використаних
ін'єкційних голок і шприців на стерильні з подальшою їх
утилізацією;
9) інформаційно-роз'яснювальної та реабілітаційної роботи, у
тому числі із залученням представників громадських, благодійних та
релігійних організацій, серед осіб, які вживають наркотичні засоби
та психотропні речовини ін'єкційним способом, з метою протидії
поширенню ВІЛ-інфекції;
10) вільного доступу до послуг з проведення постконтактної
профілактики осіб, які мали підвищений ризик контакту з ВІЛ під
час виконання професійних обов'язків, у разі сексуального
насильства та в інших випадках, з наданням відповідних
консультативних послуг у порядку, що затверджується центральним
органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної
політики у сфері охорони здоров'я;
11) вільного доступу до послуг з профілактики передачі
ВІЛ-інфекції від ВІЛ-інфікованих вагітних жінок їхнім
новонародженим дітям;
12) проведення обов'язкового тестування з метою виявлення ВІЛ
в отримуваних від донорів крові (її компонентах), органах,
тканинах та інших біологічних матеріалах людини для забезпечення
запобігання передачі ВІЛ-інфекції під час використання зазначених
матеріалів у медичній практиці та в наукових дослідженнях;
13) реалізації послідовної політики, спрямованої на
формування толерантного ставлення до людей, які належать до груп
підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ, та людей, які живуть з
ВІЛ;
14) провадження інформаційної діяльності, спрямованої на
формування у населення стереотипу здорового та морального способу
життя, відповідальної поведінки у сфері сексуальних стосунків, на
усвідомлення високого ризику зараження ВІЛ через сексуальні
стосунки і в разі вживання наркотичних засобів та психотропних
речовин ін'єкційним способом, на формування толерантного ставлення
та неприпустимість дискримінації людей, які належать до груп
підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ, та людей, які живуть з
ВІЛ;
15) соціального захисту людей, які живуть з ВІЛ, членів їхніх
сімей, медичних, соціальних та інших працівників, зайнятих у сфері
запобігання захворюванню на ВІЛ-інфекцію, а також надання людям,
які живуть з ВІЛ, необхідної медичної допомоги та соціальних
послуг;
16) контролю за забезпеченням безпеки
лікувально-діагностичного процесу для пацієнтів та медичного
персоналу в закладах охорони здоров'я незалежно від форми
власності;
17) державного санітарно-епідеміологічного нагляду за
безпекою лікувально-діагностичного процесу в закладах охорони
здоров'я усіх форм власності, а також за проведенням заходів щодо
запобігання захворюванню на ВІЛ-інфекцію під час здійснення
приватної медичної практики, надання громадянам косметологічних,
перукарських та інших послуг, пов'язаних з можливістю порушення чи
порушенням цілісності шкіри та/або слизової оболонки організму;
18) участі організацій різних форм власності, у тому числі
громадських, благодійних, релігійних організацій та профспілок, в
інформаційній роботі щодо протидії поширенню ВІЛ-інфекції, у
наданні благодійної допомоги, медичних і соціальних послуг,
спрямованих на забезпечення лікування та профілактики
ВІЛ-інфекції, догляду, підтримки та соціального захисту людей, які
живуть з ВІЛ, на основі забезпечення доступу зазначених
організацій у порядку, встановленому законодавством, до участі у
виконанні державного замовлення на надання медичних і соціальних
послуг представникам групи підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ
та людям, які живуть з ВІЛ, на конкурсних засадах.
Стаття 5. Повноваження органів виконавчої влади, органів
місцевого самоврядування, підприємств, установ
та організацій щодо здійснення заходів
із запобігання захворюванню на ВІЛ-інфекцію
1. Повноваження щодо здійснення міжвідомчої координації
заходів із запобігання захворюванню на ВІЛ-інфекцію покладаються
на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально
небезпечних захворювань. { Частина перша статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 }
2. Заходи із запобігання захворюванню на ВІЛ-інфекцію
розробляють і здійснюють у межах своєї компетенції відповідні
центральні, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого
самоврядування, а також підприємства, установи та організації усіх
форм власності.
Розділ II
УМОВИ ТА ПОРЯДОК ВИЯВЛЕННЯ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ. НАДАННЯ
МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ВІЛ-ІНФІКОВАНИМ. РЕЄСТРАЦІЯ, ОБЛІК
ВІЛ-ІНФІКОВАНИХ ТА ЗДІЙСНЕННЯ МЕДИЧНОГО НАГЛЯДУ ЗА НИМИ
Стаття 6. Право особи на тестування з метою виявлення ВІЛ,
умови та порядок його проведення
1. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які
постійно проживають в Україні, особи, які звернулися за наданням
статусу біженця та яким надано статус біженця в Україні, інші
іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах
тимчасово перебувають на території України, мають право на
проведення тестування з метою виявлення ВІЛ (далі - тестування) з
одержанням кваліфікованої консультації до і після проведення
тестування, що здійснюється відповідно до протоколу проведення
такого тестування, затвердженого центральним органом виконавчої
влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони
здоров'я.
2. Тестування осіб віком від 14 років і старше проводиться
добровільно, за наявності усвідомленої інформованої згоди особи,
отриманої після надання їй попередньої консультації щодо
особливостей тестування, його результатів і можливих наслідків, з
дотриманням умов щодо конфіденційності персональних даних, у тому
числі даних про стан здоров'я особи.
3. Тестування дітей віком до 14 років та осіб, визнаних у
встановленому законом порядку недієздатними, проводиться на
прохання їх батьків або законних представників та за наявності
усвідомленої інформованої згоди. Батьки та законні представники
зазначених осіб мають право бути присутніми під час проведення
такого тестування, ознайомлені з його результатами та зобов'язані
забезпечити збереження умов конфіденційності даних про ВІЛ-статус
осіб, інтереси яких вони представляють.
Тестування дітей віком до 14 років, які позбавлені
батьківського піклування та перебувають під опікою у дитячих чи
навчальних закладах з повним державним утриманням, проводиться в
разі усвідомлення ними наслідків і переваг такого огляду на
прохання їх законних представників та за умови наявності
усвідомленої інформованої згоди таких осіб лише з метою
призначення дітям лікування, догляду та підтримки у зв'язку з
ВІЛ-інфекцією. Законні представники таких малолітніх осіб мають
право бути ознайомлені з результатами зазначеного тестування та
зобов'язані забезпечити збереження конфіденційності даних про
ВІЛ-статус осіб, інтереси яких вони представляють.
4. Безоплатне тестування з метою виявлення ВІЛ, відповідне
дотестове і післятестове консультування, підготовка і видача
висновку про результати такого тестування може здійснюватися
медичними закладами незалежно від форми власності та
підпорядкування, службами соціальної підтримки та іншими
організаціями, що працюють у сфері протидії поширенню хвороб,
зумовлених ВІЛ, мають відповідну ліцензію на здійснення такого
виду діяльності та акредитовану в установленому законодавством
порядку медичну лабораторію (далі - заклад, що проводив
тестування).
Для тестування використовуються тест-системи, що пройшли
випробування в акредитованих в установленому законодавством
порядку лабораторіях і мають документальне підтвердження щодо їх
якості.
5. Особа, яка пройшла тестування з метою виявлення ВІЛ, має
право на повторне проведення безоплатного тестування у порядку,
встановленому цим Законом та виданими відповідно до нього
нормативними актами.
6. Послідовність дій щодо встановлення діагнозу ВІЛ-інфекції
затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує
формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
7. За бажанням особи, яка звернулася для проведення
тестування з метою виявлення ВІЛ, таке тестування може бути
проведено анонімно.
Стаття 7. Повідомлення про результати тестування з метою
виявлення ВІЛ та післятестове консультування
ВІЛ-інфікованих осіб
1. Особі, в організмі якої за даними тестування виявлено ВІЛ,
повідомляється про це працівником, уповноваженим на це закладом,
що проводив тестування, з урахуванням вимог цього Закону щодо
конфіденційності зазначеної інформації, згідно з порядком,
установленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує
формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
2. Обов'язковою складовою тестування на ВІЛ є кваліфіковане
післятестове консультування, під час якого особа, в якої виявлено
ВІЛ, має бути поінформована про профілактичні заходи, необхідні
для підтримання здоров'я ВІЛ-інфікованої особи, запобігання
подальшому поширенню ВІЛ, про гарантії дотримання прав і свобод
людей, які живуть з ВІЛ, а також про кримінальну відповідальність
за свідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження та/або
зараження ВІЛ.
Під час проведення післятестового консультування працівник
закладу, що проводив тестування, має право запропонувати особі, у
якої виявлено ВІЛ, за її згодою повідомити її партнера (партнерів)
про ризик інфікування ВІЛ та надати рекомендації щодо необхідності
тестування на ВІЛ і застосування профілактичних заходів.
3. У разі виявлення ВІЛ у дітей віком до 14 років та осіб,
визнаних у встановленому законом порядку недієздатними,
уповноважений медичний працівник повідомляє про це батьків або
інших законних представників зазначених осіб. У такому разі
батькам або іншим законним представникам таких ВІЛ-інфікованих
осіб має бути надано відповідне консультування, спрямоване на
забезпечення прийняття ними належних інформованих рішень щодо
лікування, догляду та підтримки своїх підопічних та належне
забезпечення їхніх законних прав та інтересів.
4. Особа, у якої за результатами тестування виявлено ВІЛ,
батьки або уповноважені представники дітей до 14 років, у яких за
результатами тестування виявлено ВІЛ, зобов'язані надати
уповноваженому працівнику закладу, що проводив тестування,
письмове підтвердження у довільній формі за власним підписом щодо
отримання інформації про профілактичні заходи, необхідні для
підтримання здоров'я ВІЛ-інфікованої особи, запобігання подальшому
поширенню ВІЛ, про гарантії дотримання прав і свобод людей, які
живуть з ВІЛ, а також про кримінальну відповідальність за свідоме
поставлення іншої особи в небезпеку зараження та/або зараження
ВІЛ.
Стаття 8. Лабораторне дослідження донорської крові
та її компонентів
1. Обов'язковому лабораторному дослідженню на наявність
ВІЛ-інфекції підлягає кров (її компоненти), отримана від донорів
крові (її компонентів), органи, тканини та інші біологічні
матеріали людини, призначені для застосування в медичній практиці.
2. Переливання отриманої від донорів крові (її компонентів) і
використання в медичній практиці отриманих від донорів органів,
тканин та інших біологічних матеріалів людини дозволяються лише
після обов'язкового лабораторного дослідження на ВІЛ-інфекцію та
підтвердження відсутності збудника ВІЛ-інфекції у призначених для
зазначеного використання біологічних матеріалах.
3. У разі виникнення реальної загрози життю особи, єдиним
засобом врятування якої є термінове переливання крові, та
відсутності належним чином перевіреної донорської крові за
усвідомленою інформованою згодою хворого або його законного
представника допускається переливання крові, перевіреної на
ВІЛ-інфекцію з використанням тестів для експрес-діагностики, що
пройшли випробування в акредитованих в установленому
законодавством порядку лабораторіях і мають документальне
підтвердження щодо їх якості.
Факт переливання крові, перевіреної на ВІЛ-інфекцію з
використанням тестів для експрес-діагностики, та інформована згода
хворого або його законного представника на проведення такого
медичного втручання обов'язково письмово посвідчуються в медичній
документації хворого, а зразок такої крові терміново надсилається
для проведення відповідного лабораторного дослідження.
Якщо усвідомлену інформовану згоду хворого або згоду його
законного представника отримати неможливо, рішення про переливання
крові приймається консиліумом лікарів, а в разі неможливості
скликання консиліуму - лікарем, який надає медичну допомогу.
Стаття 9. Реєстрація та облік людей, які живуть з ВІЛ,
здійснення медичного нагляду за ними
1. Реєстрація, ведення обліку людей, які живуть з ВІЛ,
здійснення медичного нагляду за зазначеними особами забезпечуються
відповідними закладами охорони здоров'я державної та комунальної
форми власності, визначеними спеціально уповноваженим центральним
органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері
протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних
захворювань. { Частина перша статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 }
2. Реєстрація, ведення обліку людей, які живуть з ВІЛ,
здійснення медичного нагляду за такими особами та
епідеміологічного нагляду за ВІЛ-інфекцією здійснюються з
дотриманням умов щодо конфіденційності персональних даних, зокрема
про стан здоров'я, поваги до особистих прав і свобод людини,
визначених законодавством та міжнародними договорами України,
згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
3. Порядок ведення обліку людей, які живуть з ВІЛ, та
здійснення медичного нагляду за такими особами ( z1255-13 )
визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує
формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Стаття 10. Медична допомога людям, які живуть з ВІЛ
1. Надання медичної допомоги людям, які живуть з ВІЛ,
здійснюється в порядку, визначеному законом, іншими
нормативно-правовими актами і міжнародними договорами України,
згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
2. Люди, які живуть з ВІЛ, мають право на участь у допоміжних
репродуктивних технологіях за умови запобігання передачі
ВІЛ-інфекції від батьків майбутній дитині.
Стаття 11. Додаткові заходи, яких може вживати лікар,
для запобігання поширенню ВІЛ
1. Якщо післятестове консультування не привело до змін у
поведінці людини, яка живе з ВІЛ, необхідних для максимального
зменшення ризику передачі ВІЛ партнеру (партнерам), то лікар, який
надає медичні послуги такій особі у зв'язку із хворобою,
зумовленою ВІЛ, повинен повторно роз'яснити їй заходи, яких вона
мусить вживати для запобігання подальшому поширенню ВІЛ, а також
запропонувати за її згодою повідомити її партнера (партнерів) про
те, що він (вона, вони) піддавався ризику інфікування ВІЛ, та
надати рекомендації щодо необхідності тестування на ВІЛ і
застосування профілактичних заходів для недопущення інфікування
ВІЛ.
2. Якщо проведене лікарем повторне роз'яснення необхідності
вжиття зазначених у частині першій цієї статті профілактичних
заходів не привело до змін у поведінці людини, яка живе з ВІЛ,
необхідних для максимального зменшення ризику передачі ВІЛ іншим
особам, а також якщо людина, яка живе з ВІЛ, відмовилася надати
згоду на попередження лікарем її партнера (партнерів) про те, що
він (вона, вони) піддавався ризику інфікування ВІЛ, лікар має
право без згоди цієї особи повідомити зазначеного партнера
(партнерів) про те, що він (вона, вони) піддавався ризику
інфікування ВІЛ, та надати рекомендації щодо необхідності
тестування на ВІЛ і застосування профілактичних заходів для
недопущення інфікування ВІЛ.
При наданні такого повідомлення забороняється розкривати дані
людини, яка живе з ВІЛ, внаслідок контакту з якою партнер
(партнери) міг інфікуватися, а також повідомляти будь-які
обставини, які можуть розкрити дані цієї особи.
3. Дані щодо поведінки людини, яка живе з ВІЛ, а також про
наявність чи відсутність змін у її поведінці можуть бути
добровільно надані нею у відповідь на запитання лікаря або
отримані з джерел та у спосіб, що не заборонені законом.
Стаття 12. Обов'язки людей, які живуть з ВІЛ
1. Люди, які живуть з ВІЛ, зобов'язані:
1) вживати заходів для запобігання поширенню ВІЛ-інфекції,
запропонованих органами охорони здоров'я;
2) повідомляти осіб, які були їхніми партнерами до виявлення
факту інфікування, про можливість їх зараження;
3) відмовитися від донорства крові, її компонентів, інших
біологічних рідин, клітин, органів і тканин для їх використання у
медичній практиці.
2. У разі невиконання обов'язків, визначених у частині першій
цієї статті, люди, які живуть з ВІЛ, з числа іноземців, а також
осіб без громадянства, які своєю поведінкою створюють загрозу
здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України,
можуть бути видворені за межі України в порядку, встановленому
законом.
Розділ III
ПРАВА ТА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ЛЮДЕЙ,
ЯКІ ЖИВУТЬ З ВІЛ, ТА ЧЛЕНІВ ЇХНІХ СІМЕЙ
Стаття 13. Право людей, які живуть з ВІЛ, на інформацію.
Захист інформації про позитивний ВІЛ-статус
людини від розголошення та розкриття
третім особам
1. Усі люди, які живуть з ВІЛ, мають право на безперешкодне
ознайомлення з інформацією про стан свого здоров'я, що
зберігається в закладах охорони здоров'я.
2. Усі люди, які живуть з ВІЛ, мають право бути
поінформованими про послуги із забезпечення необхідної їм
психологічної, соціальної та правової підтримки і за бажанням
одержати таку підтримку у спосіб, що не зумовить розкриття їх
ВІЛ-статусу.
3. Відомості про результати тестування особи з метою
виявлення ВІЛ, про наявність або відсутність в особи ВІЛ-інфекції
є конфіденційними та становлять лікарську таємницю. Медичні
працівники зобов'язані вживати необхідних заходів для забезпечення
належного зберігання конфіденційної інформації про людей, які
живуть з ВІЛ, та захисту такої інформації від розголошення та
розкриття третім особам.
4. Передача медичним працівником відомостей, зазначених у
частині третій цієї статті, дозволяється лише:
особі, стосовно якої було проведено тестування, а у випадках
та за умов, установлених частиною третьою статті 6 цього Закону, -
батькам чи іншим законним представникам такої особи;
іншим медичним працівникам та закладам охорони здоров'я -
винятково у зв'язку з лікуванням цієї особи;
іншим третім особам - лише за рішенням суду в установлених
законом випадках.
Передача відомостей, зазначених у частині третій цієї статті,
іншим медичним працівникам та закладам охорони здоров'я
допускається виключно за наявності усвідомленої інформованої згоди
людини, яка живе з ВІЛ, на передачу таких відомостей, наданої в
письмовому вигляді, і лише для цілей, пов'язаних з лікуванням
хвороб, зумовлених ВІЛ, та у разі, якщо поінформованість лікаря
щодо ВІЛ-статусу пацієнта має істотне значення для його лікування.
5. Розкриття медичним працівником відомостей про позитивний
ВІЛ-статус особи партнеру (партнерам) дозволяється, якщо:
1) людина, яка живе з ВІЛ, звернеться до медичного працівника
з відповідним письмово підтвердженим проханням;
2) людина, яка живе з ВІЛ, померла, втратила свідомість або
існує ймовірність того, що вона не опритомніє та не відновить свою
здатність надавати усвідомлену інформовану згоду.
Стаття 14. Рівність перед законом та заборона дискримінації
людей, які живуть з ВІЛ, та осіб, які належать
до груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ
1. Люди, які живуть з ВІЛ, та особи, які належать до груп
підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ, - громадяни України,
іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в
Україні, особи, які звернулися за наданням статусу біженця та яким
надано статус біженця в Україні, шукачі притулку, іноземці та
особи без громадянства, які на законних підставах тимчасово
перебувають на території України, користуються всіма правами та
свободами, передбаченими Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами
України, іншими нормативно-правовими актами України.
2. Держава гарантує надання всім людям, які живуть з ВІЛ, та
особам, які належать до груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ,
рівних з іншими громадянами можливостей для реалізації їхніх прав,
зокрема в частині можливості адміністративного та судового захисту
своїх прав.
3. Дискримінація особи на підставі наявності в неї
ВІЛ-інфекції, а також належності людини до груп підвищеного ризику
інфікування ВІЛ забороняється. Дискримінацією вважається дія або
бездіяльність, що у прямий чи непрямий спосіб створює обмеження,
позбавляє належних прав особу або принижує її людську гідність на
підставі однієї чи кількох ознак, пов'язаних з фактичною чи
можливою наявністю в неї ВІЛ, або дає підстави віднести особу до
груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ.
Стаття 15. Інші права людей, які живуть з ВІЛ
1. Крім загальних прав і свобод людини і громадянина, люди,
які живуть з ВІЛ, мають також право на:
1) відшкодування шкоди, пов'язаної з обмеженням їхніх прав
унаслідок розголошення чи розкриття інформації про їх позитивний
ВІЛ-статус;
2) безоплатне забезпечення антиретровірусними препаратами та
лікарськими засобами для лікування опортуністичних інфекцій у
порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у
галузі охорони здоров'я.
2. Люди, які живуть з ВІЛ, беруть участь у пов'язаних з
ВІЛ-інфекцією наукових дослідженнях, випробуваннях відповідних
медичних засобів і методів, навчальному процесі, фотографуванні,
відео- та кінозйомці тільки за їх письмовою згодою.
Стаття 16. Захист права на працю та інших соціальних прав
людей, які живуть з ВІЛ, їхніх рідних і близьких
1. Звільнення з роботи, відмова у прийнятті на роботу,
відмова у прийомі до освітніх, медичних закладів, до закладів
соціальної опіки і піклування та соціальних служб, а також відмова
у наданні медичної допомоги та соціальних послуг, обмеження інших
прав людей, які живуть з ВІЛ, на підставі їх ВІЛ-позитивного
статусу, а також обмеження прав їхніх рідних і близьких на цій
підставі забороняється.
2. Неправомірні дії посадових осіб, які порушують права
людей, які живуть з ВІЛ, їхніх рідних і близьких, можуть бути
оскаржені до суду.
Стаття 17. Відшкодування шкоди, завданої здоров'ю особи
в разі зараження ВІЛ-інфекцією
1. Особи, зараження яких ВІЛ-інфекцією сталося внаслідок
переливання крові (її компонентів), біологічних рідин, пересадки
клітин, тканин та органів людини, виконання медичних маніпуляцій
або виконання службових обов'язків, мають право на відшкодування в
судовому порядку завданої їх здоров'ю шкоди.
Стаття 18. Права батьків ВІЛ-інфікованих дітей і дітей,
які страждають на хворобу, зумовлену ВІЛ
1. Батьки ВІЛ-інфікованих дітей і дітей, які страждають на
хворобу, зумовлену ВІЛ, та особи, які їх замінюють, мають право
на:
1) спільне перебування у стаціонарному відділенні лікарні з
дітьми віком до 14 років із звільненням на цей час від роботи та
виплатою допомоги по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з
доглядом за хворою дитиною;
2) одержання додаткової щорічної відпустки тривалістю 10 днів
у літній чи інший зручний для них час до досягнення дітьми
18-річного віку.
Стаття 19. Державна допомога ВІЛ-інфікованим дітям і дітям,
які страждають на хворобу, зумовлену ВІЛ
1. ВІЛ-інфікованим дітям і дітям, які страждають на хворобу,
зумовлену ВІЛ, призначається щомісячна державна допомога у
розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Розділ IV
СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ МЕДИЧНИХ ТА ІНШИХ ПРАЦІВНИКІВ,
ВИКОНАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ОБОВ'ЯЗКІВ ЯКИХ ПОВ'ЯЗАНЕ З ПІДВИЩЕНИМ
РИЗИКОМ ЩОДО ІНФІКУВАННЯ ВІЛ
Стаття 20. Захист від зараження ВІЛ-інфекцією при виконанні
професійних обов'язків
1. Власники або уповноважені ними органи управління
організацій, персонал яких проводить діагностичні дослідження на
ВІЛ-інфекцію, надає медичну допомогу та соціальні послуги людям,
які живуть з ВІЛ, або контактує з кров'ю чи біологічними
матеріалами людини, забрудненими ними інструментарієм, обладнанням
чи предметами, зобов'язані забезпечити працівників необхідними
засобами індивідуального захисту згідно з переліком та
нормативами ( z1978-13 ), встановленими центральним органом
виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у
сфері охорони здоров'я, а також організувати проведення
відповідного інструктажу таких працівників щодо використання
відповідних засобів індивідуального захисту.
2. Під час виконання робіт, зазначених у частині першій цієї
статті, працівники, виконання професійних обов'язків яких
пов'язане з підвищеним ризиком, зобов'язані користуватися
відповідними засобами індивідуального захисту.
3. Типова інструкція щодо порядку використання працівниками,
зазначеними у частині першій цієї статті, засобів індивідуального
захисту ( z1979-13 ) затверджується центральним органом виконавчої
влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони
здоров'я.
4. Власники або уповноважені ними органи управління
організацій, персонал яких виконує роботи, зазначені у частині
першій цієї статті, зобов'язані забезпечити створення умов для
проведення екстреної постконтактної профілактики працівникам, які
під час виконання зазначених робіт отримали пошкодження шкірного
покриву чи слизової оболонки унаслідок фізичного контакту із
забрудненими кров'ю чи біологічними матеріалами людини
інструментами, обладнанням чи іншими предметами або зазнали
безпосереднього відкритого фізичного контакту з кров'ю чи
біологічними матеріалами людини, та умови для проходження такими
працівниками за їх бажанням тестування.
5. Порядок проведення екстреної постконтактної профілактики
( z1980-13 ) у випадках, зазначених у частині четвертій цієї
статті, затверджується центральним органом виконавчої влади, що
забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Стаття 21. Особливості оплати праці, надання відпусток
та пенсійного забезпечення окремих категорій
працівників, які мають підвищений ризик
інфікування ВІЛ
1. Працівникам, зайнятим у сфері надання медичної
допомоги людям, які живуть з ВІЛ, лабораторною діагностикою
ВІЛ-інфекції, проведенням наукових досліджень з використанням
інфікованого матеріалу, виробництвом біологічних препаратів для
діагностики, лікування та профілактики ВІЛ-інфекції,
встановлюється доплата до заробітної плати, надається право на
пенсію за віком на пільгових умовах та щорічну додаткову відпустку
в порядку, встановленому законодавством.
Стаття 22. Порядок підтвердження зв'язку зараження
ВІЛ-інфекцією з виконанням працівником
своїх професійних обов'язків
1. ВІЛ-інфекція, якою заразилася особа внаслідок виконання
професійних обов'язків, належить до професійних захворювань.
2. Порядок підтвердження зв'язку зараження ВІЛ-інфекцією з
виконанням працівником своїх професійних обов'язків затверджується
центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування
державної політики у сфері охорони здоров'я.
Стаття 23. Поліпшення житлових умов медичних та інших
працівників, які заразилися ВІЛ-інфекцією
внаслідок виконання своїх професійних обов'язків
1. Медичні та інші працівники, які заразилися ВІЛ-інфекцією
внаслідок виконання професійних обов'язків, мають право на
першочергове поліпшення житлових умов у порядку, встановленому
законодавством.
Розділ V
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ
ЗАПОБІГАННЯ ПОШИРЕННЮ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ
Стаття 24. Відповідальність за порушення законодавства
у сфері захисту прав людей, які живуть з ВІЛ,
та відповідальність за завідоме створення
ризику небезпеки зараження чи зараження
ВІЛ-інфекцією іншої особи
1. Порушення законодавства у сфері запобігання поширенню
ВІЛ-інфекції тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову,
адміністративну або кримінальну відповідальність у встановленому
законом порядку.

Президент України Л.КРАВЧУК
м. Київ, 12 грудня 1991 року
N 1972-XII

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...