Про психіатричну допомогу
Верховна Рада України; Закон від 22.02.20001489-III
Документ 1489-14, чинний, поточна редакція — Редакція від 09.06.2013, підстава 245-18
 

Сторінки:  [ 1 ]  2
наступна сторінка »  

                                                          
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про психіатричну допомогу
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, N 19, ст.143 )
{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 1364-IV ( 1364-15 ) від 09.12.2003, ВВР, 2004, N 15, ст.221
N 1033-V ( 1033-16 ) від 17.05.2007, ВВР, 2007, N 34, ст.445
N 4652-VI ( 4652-17 ) від 13.04.2012, ВВР, 2013, N 21, ст.208
N 4795-VI ( 4795-17 ) від 22.05.2012, ВВР, 2013, N 15, ст.106
N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012, ВВР, 2014, N 2-3, ст.41
N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012, ВВР, 2014, N 6-7, ст.80
N 5477-VI ( 5477-17 ) від 06.11.2012, ВВР, 2013, N 50, ст.693
N 245-VII ( 245-18 ) від 16.05.2013, ВВР, 2014, N 12, ст.178 }

{ У тексті Закону слова "Міністерство охорони здоров'я України"
в усіх відмінках замінено словами "центральний орган виконавчої
влади, що забезпечує формування державної політики у сфері
охорони здоров'я" у відповідному відмінку згідно із Законом
N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 }

Цей Закон визначає правові та організаційні засади
забезпечення громадян психіатричною допомогою виходячи із
пріоритету прав і свобод людини і громадянина, встановлює
обов'язки органів виконавчої влади та органів місцевого
самоврядування з організації надання психіатричної допомоги та
правового і соціального захисту осіб, які страждають на психічні
розлади, регламентує права та обов'язки фахівців, інших
працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому
значенні:
психічні розлади - розлади психічної діяльності, визнані
такими згідно з чинною в Україні Міжнародною статистичною
класифікацією хвороб, травм і причин смерті;
тяжкий психічний розлад - розлад психічної діяльності
(затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі,
емоцій, інтелекту чи пам'яті), який позбавляє особу здатності
адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і
поведінку;
психіатрична допомога - комплекс спеціальних заходів,
спрямованих на обстеження стану психічного здоров'я осіб на
підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими
законами, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування,
нагляд, догляд та медико-соціальну реабілітацію осіб, які
страждають на психічні розлади;
фахівець - медичний працівник (лікар, медична сестра,
фельдшер), психолог, соціальний працівник та інший працівник, який
має відповідну освіту та спеціальну кваліфікацію і бере участь у
наданні психіатричної допомоги;
комісія лікарів-психіатрів - два чи більше
лікарів-психіатрів, які колегіально приймають рішення з питань,
пов'язаних з наданням психіатричної допомоги;
психіатричний заклад - психоневрологічний, наркологічний чи
інший спеціалізований заклад, центр, відділення тощо всіх форм
власності, діяльність яких пов'язана з наданням психіатричної
допомоги;
законні представники - батьки (усиновителі), опікуни або інші
особи, уповноважені законом представляти інтереси осіб, які
страждають на психічні розлади, у тому числі здійснювати захист їх
прав, свобод і законних інтересів при наданні їм психіатричної
допомоги;
усвідомлена згода особи - це згода, вільно висловлена особою,
здатною зрозуміти інформацію, що надається доступним способом, про
характер її психічного розладу та прогноз його можливого розвитку,
мету, порядок та тривалість надання психіатричної допомоги, методи
діагностики, лікування та лікарські засоби, що можуть
застосовуватися в процесі надання психіатричної допомоги, їх
побічні ефекти та альтернативні методи лікування;
амбулаторна психіатрична допомога - психіатрична допомога, що
включає в себе обстеження стану психічного здоров'я осіб на
підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими
законами, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування,
нагляд, догляд, медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають
на психічні розлади, в амбулаторних умовах;
стаціонарна психіатрична допомога - психіатрична допомога, що
включає в себе обстеження стану психічного здоров'я осіб на
підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими
законами, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд,
догляд, медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на
психічні розлади, і надається в стаціонарних умовах понад
24 години підряд.
Стаття 2. Законодавство України про психіатричну допомогу
Законодавство України про психіатричну допомогу базується на
Конституції України ( 254к/96-ВР ) і складається з Основ
законодавства України про охорону здоров'я ( 2801-12 ), цього
Закону та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до
них.
Дія цього Закону поширюється на громадян України, іноземців
та осіб без громадянства, які перебувають в Україні.
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого
надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті,
що передбачені законодавством України про психіатричну допомогу,
то застосовуються правила міжнародного договору.
Стаття 3. Презумпція психічного здоров'я
Кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу,
доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та
в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Стаття 4. Принципи надання психіатричної допомоги
Психіатрична допомога надається на основі принципів
законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина,
добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня
наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування з
мінімальними соціально-правовими обмеженнями.
Стаття 5. Державні гарантії щодо забезпечення психіатричною
допомогою та соціального захисту осіб, які
страждають на психічні розлади
Держава гарантує:
фінансування надання психіатричної допомоги в обсязі,
необхідному для забезпечення гарантованого рівня та належної
якості психіатричної допомоги;
безоплатне надання медичної допомоги особам, які страждають
на психічні розлади, у державних та комунальних закладах охорони
здоров'я та безоплатне або на пільгових умовах забезпечення їх
лікарськими засобами і виробами медичного призначення в порядку,
встановленому Кабінетом Міністрів України;
грошову допомогу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів
України, особі, яка проживає разом з інвалідом I чи ІІ групи
внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії
медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, - на
догляд за ним. Розмір зазначеної допомоги розраховується як
різниця між трьома прожитковими мінімумами на кожного члена сім'ї
та середньомісячним сукупним доходом сім'ї за попередні шість
місяців, але не може бути більше, ніж мінімальна заробітна плата;
{ Абзац четвертий частини першої статті 5 із змінами, внесеними
згідно із Законом N 1364-IV ( 1364-15 ) від 09.12.2003; в редакції
Закону N 4795-VI ( 4795-17 ) від 22.05.2012 }
надання у державних та комунальних психіатричних закладах
безоплатної діагностичної, консультативної, лікувальної,
реабілітаційної допомоги в амбулаторних і стаціонарних умовах;
здійснення всіх видів експертизи психічного стану особи;
захист прав, свобод і законних інтересів осіб, які страждають
на психічні розлади;
вирішення в установленому законом порядку питань опіки та
піклування щодо осіб, які страждають на психічні розлади;
соціально-побутове влаштування інвалідів та осіб похилого
віку, які страждають на психічні розлади, а також догляд за ними;
здобуття безоплатно відповідної освіти особами, які
страждають на психічні розлади, у державних та комунальних
навчальних закладах;
встановлення обов'язкових квот робочих місць на
підприємствах, в установах та організаціях для працевлаштування
інвалідів внаслідок психічного розладу в установленому законом
порядку.
З метою забезпечення громадян різними видами психіатричної
допомоги та соціального захисту осіб, які страждають на психічні
розлади, органи виконавчої влади та органи місцевого
самоврядування відповідно до їх повноважень:
створюють мережу психіатричних закладів та організовують
надання психіатричної допомоги гарантованого рівня;
забезпечують належні умови для надання психіатричної допомоги
та реалізації прав, свобод і законних інтересів осіб, які
страждають на психічні розлади;
організовують за спеціальними програмами безоплатне
загальноосвітнє та професійно-технічне навчання осіб, які
страждають на психічні розлади;
створюють лікувально-виробничі підприємства, цехи, дільниці
тощо з полегшеними умовами праці для здійснення трудової
реабілітації, оволодіння новими професіями та працевлаштування
осіб, які страждають на психічні розлади;
організовують гуртожитки та інші місця проживання для осіб,
які страждають на психічні розлади і втратили соціальний зв'язок;
поліпшують житлові умови осіб, які страждають на психічні
розлади, в установленому законодавством порядку;
забезпечують виконання загальнодержавних та інших програм у
сфері надання психіатричної допомоги та соціального захисту осіб,
які страждають на психічні розлади;
здійснюють відповідно до законів інші заходи щодо соціального
та правового захисту осіб, які страждають на психічні розлади.
Стаття 6. Конфіденційність відомостей про стан психічного
здоров'я особи та надання психіатричної допомоги
Медичні працівники, інші фахівці, які беруть участь у наданні
психіатричної допомоги, та особи, яким у зв'язку з навчанням або
виконанням професійних, службових, громадських чи інших обов'язків
стало відомо про наявність у особи психічного розладу, про факти
звернення за психіатричною допомогою та лікування у психіатричному
закладі чи перебування в психоневрологічних закладах для
соціального захисту або спеціального навчання, а також інші
відомості про стан психічного здоров'я особи, її приватне життя,
не можуть розголошувати ці відомості, крім випадків, передбачених
частинами третьою, четвертою та п'ятою цієї статті.
Право на одержання і використання конфіденційних відомостей
про стан психічного здоров'я особи та надання їй психіатричної
допомоги має сама особа чи її законний представник.
За усвідомленою згодою особи або її законного представника
відомості про стан психічного здоров'я цієї особи та надання їй
психіатричної допомоги можуть передаватися іншим особам лише в
інтересах особи, яка страждає на психічний розлад, для проведення
обстеження та лікування чи захисту її прав і законних інтересів,
для здійснення наукових досліджень, публікацій в науковій
літературі, використання у навчальному процесі.
Допускається передача відомостей про стан психічного здоров'я
особи та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи або без
згоди її законного представника для:
1) організації надання особі, яка страждає на тяжкий
психічний розлад, психіатричної допомоги;
2) провадження досудового розслідування або судового розгляду
за письмовим запитом слідчого, прокурора та суду. { Пункт 2 частини четвертої статті 6 в редакції Закону N 4652-VI
( 4652-17 ) від 13.04.2012 }
У листку непрацездатності, що видається особі, яка страждає
на психічний розлад, діагноз психічного розладу вписується за
згодою цієї особи, а у разі її незгоди - лише причина
непрацездатності (захворювання, травма або інша причина).
Забороняється без згоди особи або без згоди її законного
представника та лікаря-психіатра, який надає психіатричну
допомогу, публічно демонструвати особу, яка страждає на психічний
розлад, фотографувати її чи робити кінозйомку, відеозапис,
звукозапис та прослуховувати співбесіди особи з медичними
працівниками чи іншими фахівцями при наданні їй психіатричної
допомоги.
Забороняється вимагати відомості про стан психічного здоров'я
особи та про надання їй психіатричної допомоги, за винятком
випадків, передбачених цим Законом та іншими законами.
Документи, що містять відомості про стан психічного здоров'я
особи та надання їй психіатричної допомоги, повинні зберігатися з
додержанням умов, що гарантують конфіденційність цих відомостей.
Вилучення оригіналів цих документів та їх копіювання може
здійснюватися лише у випадках, встановлених законом.
Стаття 7. Діагностика психічного розладу та лікування особи,
яка страждає на психічний розлад
Діагноз психічного розладу встановлюється відповідно до
загальновизнаних міжнародних стандартів діагностики та Міжнародної
статистичної класифікації хвороб, травм і причин смерті, прийнятих
центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування
державної політики у сфері охорони здоров'я для застосування в
Україні. Діагноз психічного розладу не може базуватися на незгоді
особи з існуючими в суспільстві політичними, моральними,
правовими, релігійними, культурними цінностями або на будь-яких
інших підставах, безпосередньо не пов'язаних із станом її
психічного здоров'я.
Методи діагностики та лікування і лікарські засоби, дозволені
центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування
державної політики у сфері охорони здоров'я, застосовуються лише з
діагностичною та лікувальною метою відповідно до характеру
психічних розладів і не можуть призначатися для покарання особи,
яка страждає на психічний розлад, або в інтересах інших осіб.
Забороняється визначати стан психічного здоров'я особи та
встановлювати діагноз психічних розладів без психіатричного огляду
особи, крім випадків проведення судово-психіатричної експертизи
посмертно.
Методи діагностики та лікування і лікарські засоби, що
становлять підвищений ризик для здоров'я особи, якій надається
психіатрична допомога, застосовуються за призначенням і під
контролем комісії лікарів-психіатрів: за усвідомленою згодою
особи; щодо особи віком до 14 років (малолітньої особи) - за
згодою її батьків чи іншого законного представника; щодо особи,
визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, - за згодою
її законного представника. { Частина четверта статті 7 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 1033-V ( 1033-16 ) від 17.05.2007 }
Перелік методів діагностики та лікування і лікарських
засобів, що становлять підвищений ризик для здоров'я особи,
встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує
формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Стаття 8. Забезпечення безпеки надання психіатричної
допомоги та запобігання небезпечним діянням
з боку осіб, які страждають на психічні розлади
Психіатрична допомога надається в найменш обмежених умовах,
що забезпечують безпеку особи та інших осіб, при додержанні прав і
законних інтересів особи, якій надається психіатрична допомога.
Заходи фізичного обмеження та (або) ізоляції особи, яка
страждає на психічний розлад, при наданні їй психіатричної
допомоги застосовуються за призначенням та під постійним контролем
лікаря-психіатра чи іншого медичного працівника, на якого
власником психіатричного закладу чи уповноваженим ним органом
покладені обов'язки з надання психіатричної допомоги, і
застосовуються лише в тих випадках, формах і на той час, коли
всіма іншими законними заходами неможливо запобігти діям особи, що
являють собою безпосередню небезпеку для неї або інших осіб. Про
форми та час застосування заходів фізичного обмеження та (або)
ізоляції робиться запис у медичній документації. Заходи фізичного
обмеження та (або) ізоляції застосовуються відповідно до правил,
встановлених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує
формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Органи внутрішніх справ зобов'язані подавати допомогу
медичним працівникам, за їх зверненням, у разі надання
психіатричної допомоги в примусовому порядку та забезпечувати
безпечні умови для доступу до особи та її психіатричного огляду.
Органи внутрішніх справ повинні запобігати діям з боку особи, якій
надається психіатрична допомога в примусовому порядку, що
загрожують життю і здоров'ю оточуючих та інших осіб, та вживати
заходи щодо забезпечення схоронності залишеного без нагляду майна
та житла особи, яка госпіталізується в примусовому порядку, а в
разі необхідності - проводити розшук особи, якій психіатрична
допомога повинна надаватися в примусовому порядку.
Стаття 9. Обмеження, пов'язані з виконанням окремих видів
діяльності
Особа може бути визнана тимчасово (на строк до п'яти років)
або постійно непридатною внаслідок психічного розладу до виконання
окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть
становити безпосередню небезпеку для неї або оточуючих.
З метою встановлення придатності особи до виконання окремих
видів діяльності (робіт, професій, служби) з особливими вимогами
до стану її психічного здоров'я вона підлягає обов'язковому
попередньому (перед початком діяльності) та періодичним (у процесі
діяльності) психіатричним оглядам. Порядок проведення попередніх і
періодичних психіатричних оглядів затверджується центральним
органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної
політики у сфері охорони здоров’я. { Частина друга статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 }
Рішення про визнання особи внаслідок психічного розладу
тимчасово або постійно непридатною до виконання окремих видів
діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити
безпосередню небезпеку для неї або оточуючих, приймається
відповідною лікарською комісією за участю лікаря-психіатра на
підставі оцінки стану психічного здоров'я особи відповідно до
переліку медичних психіатричних протипоказань і може бути
оскаржено до суду.
Перелік медичних психіатричних протипоказань щодо виконання
окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть
становити безпосередню небезпеку для особи або оточуючих,
затверджується Кабінетом Міністрів України і підлягає періодичному
(не рідше одного разу на п'ять років) перегляду.
Стаття 10. Психіатричні заклади, медичні працівники та інші
фахівці, які надають психіатричну допомогу
Психіатрична допомога надається психіатричними закладами всіх
форм власності, а також лікарями-психіатрами за наявності
ліцензії, отриманої відповідно до законодавства. Медичні
працівники, інші фахівці для допуску до роботи з особами, які
страждають на психічні розлади, повинні пройти спеціальну
підготовку та підтвердити свою кваліфікацію в порядку,
встановленому Кабінетом Міністрів України.
Професійна підготовка, перепідготовка та підвищення
кваліфікації медичних працівників, інших фахівців, які беруть
участь у наданні психіатричної допомоги, здійснюються відповідно
до законодавства.
Розділ II
ВИДИ ПСИХІАТРИЧНОЇ ДОПОМОГИ, ПІДСТАВИ ТА ПОРЯДОК
ЇЇ НАДАННЯ
Стаття 11. Психіатричний огляд
Психіатричний огляд проводиться з метою з'ясування: наявності
чи відсутності в особи психічного розладу, потреби в наданні їй
психіатричної допомоги, а також для вирішення питання про вид
такої допомоги та порядок її надання.
Психіатричний огляд проводиться лікарем-психіатром на
прохання або за усвідомленою згодою особи; щодо особи віком до 14
років (малолітньої особи) - на прохання або за згодою її батьків
чи іншого законного представника; щодо особи, визнаної у
встановленому законом порядку недієздатною, - на прохання або за
згодою її опікуна. У разі незгоди одного із батьків чи відсутності
батьків або іншого законного представника психіатричний огляд
неповнолітнього здійснюється за рішенням (згодою) органів опіки та
піклування, яке може бути оскаржено до суду. { Частина друга
статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1033-V
( 1033-16 ) від 17.05.2007 }
Психіатричний огляд особи може бути проведено без її
усвідомленої згоди або без згоди її законного представника у
випадках, коли одержані відомості дають достатні підстави для
обгрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного
розладу, внаслідок чого вона:
вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють
собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або
неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві
потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, або
завдасть значної шкоди своєму здоров'ю у зв'язку з
погіршенням психічного стану у разі ненадання їй психіатричної
допомоги.
Рішення про проведення психіатричного огляду особи без її
усвідомленої згоди або без згоди її законного представника
приймається лікарем-психіатром за заявою, яка містить відомості,
що дають достатні підстави для такого огляду. Із заявою можуть
звернутися родичі особи, яка підлягає психіатричному огляду,
лікар, який має будь-яку медичну спеціальність, інші особи.
Заява про психіатричний огляд особи без її усвідомленої згоди
або без згоди її законного представника повинна бути подана у
письмовій формі та містити відомості, що обгрунтовують
необхідність психіатричного огляду і вказують на відмову особи чи
її законного представника від звернення до лікаря-психіатра.
Лікар-психіатр має право робити запит щодо надання йому додаткових
медичних та інших відомостей, необхідних для прийняття
відповідного рішення.
У невідкладних випадках, коли за одержаними відомостями, що
дають достатні підстави для обгрунтованого припущення про
наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона:
вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою
безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна
самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні,
який забезпечує її життєдіяльність, заява про психіатричний огляд
особи може бути усною. У цих випадках рішення про проведення
психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без
згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром
самостійно і психіатричний огляд проводиться ним негайно.
У випадках, коли відсутні дані, що свідчать про наявність
обставин, передбачених абзацами другим та третім частини третьої
цієї статті, заява повинна бути подана у письмовій формі та
містити відомості, що обгрунтовують необхідність проведення такого
огляду. У разі встановлення обгрунтованості заяви про
психіатричний огляд особи без її усвідомленої згоди або без згоди
її законного представника лікар-психіатр направляє до суду за
місцем проживання цієї особи заяву про проведення психіатричного
огляду особи в примусовому порядку. До заяви додається висновок
лікаря-психіатра, який містить обгрунтування про необхідність
проведення такого огляду, та інші матеріали. Психіатричний огляд
особи проводиться лікарем-психіатром у примусовому порядку за
рішенням суду.
Лікар-психіатр перед проведенням психіатричного огляду
зобов'язаний відрекомендуватися особі, яка підлягає огляду, або її
законному представнику як лікар-психіатр, назвати своє прізвище,
місце роботи та викласти мету огляду.
Дані психіатричного огляду з висновком про стан психічного
здоров'я особи, а також причини звернення до лікаря-психіатра та
медичні рекомендації фіксуються у медичній документації.
Умисне подання заяви про психіатричний огляд особи, що
містить завідомо неправдиві або неточні відомості щодо стану
психічного здоров'я цієї особи, тягне за собою відповідальність,
передбачену законом.
Стаття 12. Амбулаторна психіатрична допомога
Амбулаторна психіатрична допомога надається
лікарем-психіатром на прохання або за усвідомленою згодою особи;
щодо особи віком до 14 років (малолітньої особи) - на прохання або
за згодою її батьків чи іншого законного представника; щодо особи,
визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, - на
прохання або за згодою її опікуна. У разі незгоди одного із
батьків чи відсутності батьків або іншого законного представника
амбулаторна психіатрична допомога неповнолітньому здійснюється за
рішенням (згодою) органів опіки та піклування, яке може бути
оскаржено до суду. { Частина перша статті 12 із змінами, внесеними
згідно із Законом N 1033-V ( 1033-16 ) від 17.05.2007 }
Амбулаторна психіатрична допомога може надаватися без
усвідомленої згоди особи або без згоди її законного представника у
разі встановлення у неї тяжкого психічного розладу, внаслідок чого
вона завдасть значної шкоди своєму здоров'ю у зв'язку з
погіршенням психічного стану у разі ненадання їй психіатричної
допомоги. Амбулаторна психіатрична допомога особі без її
усвідомленої згоди або без згоди її законного представника
надається лікарем-психіатром в примусовому порядку за рішенням
суду.
Питання про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги
в примусовому порядку вирішується судом за місцем проживання
особи. Заява про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги
в примусовому порядку направляється до суду лікарем-психіатром. До
заяви, в якій повинні бути викладені підстави для надання особі
амбулаторної психіатричної допомоги без її усвідомленої згоди та
без згоди її законного представника, передбачені частиною другою
цієї статті, додається висновок лікаря-психіатра, який містить
обгрунтування про необхідність надання особі такої допомоги.
Особа, якій надається амбулаторна психіатрична допомога в
примусовому порядку, повинна оглядатися лікарем-психіатром не
рідше одного разу на місяць, а комісією лікарів-психіатрів - не
рідше одного разу на 6 місяців для вирішення питання про
продовження чи припинення надання їй такої допомоги.
У разі необхідності продовження надання особі амбулаторної
психіатричної допомоги в примусовому порядку понад 6 місяців
лікар-психіатр повинен надіслати до суду за місцем проживання
особи заяву про продовження надання особі амбулаторної
психіатричної допомоги в примусовому порядку. До заяви, в якій
повинні бути викладені підстави надання особі амбулаторної
психіатричної допомоги без її усвідомленої згоди та без згоди її
законного представника, передбачені частиною другою цієї статті,
додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить
обгрунтування про необхідність продовження надання особі такої
допомоги. В подальшому продовження надання особі амбулаторної
психіатричної допомоги в примусовому порядку проводиться кожного
разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців.
У разі погіршення стану психічного здоров'я особи, якій
надається амбулаторна психіатрична допомога в примусовому порядку,
та ухилення від виконання цією особою або її законним
представником рішення суду про надання особі амбулаторної
психіатричної допомоги в примусовому порядку психіатрична допомога
може надаватися на підставах та в порядку, передбачених статтями
14, 16 і 17 цього Закону.
Надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в
примусовому порядку припиняється за рішенням комісії
лікарів-психіатрів у разі видужання особи або такої зміни стану її
психічного здоров'я, що не потребує надання амбулаторної
психіатричної допомоги в примусовому порядку, або за рішенням суду
про відмову в продовженні надання особі амбулаторної психіатричної
допомоги в примусовому порядку.
Клопотання про припинення надання особі амбулаторної
психіатричної допомоги в примусовому порядку може направлятися до
суду особою, якій надається ця допомога, або її законним
представником через 3 місяці з часу ухвалення судом рішення про
надання або продовження надання особі такої допомоги.
Стаття 13. Госпіталізація особи до психіатричного закладу
Особа госпіталізується до психіатричного закладу добровільно
- на її прохання або за її усвідомленою згодою. Особа віком до 14
років (малолітня особа) госпіталізується до психіатричного закладу
на прохання або за згодою її батьків чи іншого законного
представника. Особа, визнана у встановленому законом порядку
недієздатною, госпіталізується до психіатричного закладу на
прохання або за згодою її опікуна. У разі незгоди одного із
батьків або відсутності батьків чи законного представника
госпіталізація неповнолітнього до психіатричного закладу
проводиться за рішенням (згодою) органу опіки та піклування, яке
може бути оскаржено до суду. Згода на госпіталізацію фіксується у
медичній документації за підписом особи або її законного
представника та лікаря-психіатра. { Частина перша статті 13 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 1033-V ( 1033-16 ) від
17.05.2007 }
Госпіталізація особи у випадках, передбачених частиною першою
цієї статті, здійснюється за рішенням лікаря-психіатра.
Особа може бути госпіталізована до психіатричного закладу в
примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього
Закону, а також у випадках проведення експертизи стану психічного
здоров'я особи або застосування до особи, яка страждає на
психічний розлад і вчинила суспільно небезпечне діяння,
примусового заходу медичного характеру на підставах та в порядку,
передбачених законами України.
Стаття 14. Підстави для госпіталізації особи до
психіатричного закладу в примусовому порядку
Особа, яка страждає на психічний розлад, може бути
госпіталізована до психіатричного закладу без її усвідомленої
згоди або без згоди її законного представника, якщо її обстеження
або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при
встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого
вона:
вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють
собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або
неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві
потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.
Стаття 15. Огляд особи віком до 14 років (малолітньої особи)
та особи, визнаної недієздатною, госпіталізованих
до психіатричного закладу на прохання або за
згодою їх законних представників
{ Назва статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1033-V
( 1033-16 ) від 17.05.2007 }
Особа віком до 14 років (малолітня особа) та особа, визнана у
встановленому законом порядку недієздатною, госпіталізовані до
психіатричного закладу на прохання або за згодою їх законних
представників, підлягають обов'язковому протягом 48 годин з часу
госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів психіатричного
закладу для прийняття рішення про необхідність подальшого
перебування цих осіб у психіатричному закладі та надання їм
стаціонарної психіатричної допомоги. { Частина перша статті 15 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 1033-V ( 1033-16 ) від
17.05.2007 }
При подальшому перебуванні в психіатричному закладі зазначені
в цій статті особи підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів
не рідше одного разу на місяць для вирішення питання про
необхідність продовження чи припинення надання їм стаціонарної
психіатричної допомоги.
У разі виявлення комісією лікарів-психіатрів зловживань,
допущених законними представниками особи віком до 14 років
(малолітньої особи) або особи, визнаної у встановленому законом
порядку недієздатною, власник психіатричного закладу або
уповноважений ним орган повідомляє про це органи опіки та
піклування за місцем проживання особи, яку було госпіталізовано.
{ Частина третя статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1033-V ( 1033-16 ) від 17.05.2007 }
Стаття 16. Огляд осіб, госпіталізованих до психіатричного
закладу в примусовому порядку
Особа, яку було госпіталізовано до психіатричного закладу за
рішенням лікаря-психіатра на підставах, передбачених статтею 14
цього Закону, підлягає обов'язковому протягом 24 годин з часу
госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів психіатричного
закладу для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У
випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не
висловлює бажання залишитися в психіатричному закладі, ця особа
підлягає негайній виписці.
У випадках, коли госпіталізація особи до психіатричного
закладу в примусовому порядку визнається доцільною, представник
психіатричного закладу, в якому перебуває особа, протягом 24 годин
направляє до суду за місцем знаходження психіатричного закладу
заяву про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в
примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього
Закону.
До заяви, в якій повинні бути викладені підстави
госпіталізації особи до психіатричного закладу в примусовому
порядку, передбачені статтею 14 цього Закону, додається висновок
комісії лікарів-психіатрів, який містить обгрунтування про
необхідність такої госпіталізації.
До винесення судом рішення лікування може проводитися за
рішенням лікаря-психіатра (комісії лікарів-психіатрів).
Керівник психіатричного закладу зобов'язаний негайно
повідомити про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в
примусовому порядку членів її сім'ї, інших родичів або її
законного представника. У разі відсутності відомостей про
наявність членів сім'ї, інших родичів або законного представника в
особи, яку госпіталізовано, а також про їх місце проживання
повідомляються органи внутрішніх справ за місцем проживання цієї
особи.
Стаття 17. Продовження госпіталізації особи в примусовому
порядку
Перебування особи в психіатричному закладі в примусовому
порядку може здійснюватися лише протягом часу наявності підстав,
за якими було проведено госпіталізацію.
Особа, яку було госпіталізовано до психіатричного закладу в
примусовому порядку, повинна оглядатися комісією
лікарів-психіатрів не рідше одного разу на місяць з метою
встановлення наявності підстав для продовження чи припинення такої
госпіталізації.
У разі необхідності продовження госпіталізації в примусовому
порядку понад 6 місяців представник психіатричного закладу повинен
направити до суду за місцем знаходження психіатричного закладу
заяву про продовження такої госпіталізації. До заяви, в якій
повинні бути викладені підстави госпіталізації особи до
психіатричного закладу в примусовому порядку, передбачені статтею
14 цього Закону, додається висновок комісії лікарів-психіатрів,
який містить обгрунтування про необхідність продовження такої
госпіталізації. В подальшому продовження госпіталізації особи в
психіатричному закладі проводиться кожного разу на строк, який не
може перевищувати 6 місяців.
Клопотання про припинення госпіталізації в примусовому
порядку можуть направлятися до суду особою, яку було
госпіталізовано в примусовому порядку, або її законним
представником через кожні 3 місяці з часу ухвалення судом рішення
про продовження такої госпіталізації.
Стаття 18. Виписка особи з психіатричного закладу
Виписка з психіатричного закладу здійснюється у разі
завершення обстеження чи експертизи психічного стану особи або
видужання особи чи такої зміни стану її психічного здоров'я, що не
потребує подальшого лікування в стаціонарних умовах. Виписка
особи, добровільно госпіталізованої до психіатричного закладу,
здійснюється за письмовою заявою цієї особи або її законного
представника чи за рішенням лікаря-психіатра.
Особі, яку було госпіталізовано до психіатричного закладу
добровільно, або її законному представнику може бути відмовлено у
виписці цієї особи з психіатричного закладу, якщо комісією
лікарів-психіатрів будуть встановлені підстави госпіталізації в
примусовому порядку, передбачені статтею 14 цього Закону. У цьому
випадку питання про госпіталізацію особи в примусовому порядку,
продовження госпіталізації та виписка вирішуються відповідно до
статей 16 і 17, частин другої та третьої статті 22 цього Закону та
частини третьої цієї статті.
Виписка особи, яку було госпіталізовано до психіатричного
закладу в примусовому порядку, здійснюється за рішенням комісії
лікарів-психіатрів або за рішенням суду про відмову в продовженні
такої госпіталізації.
Виписка особи, яка вчинила суспільно небезпечні діяння та
щодо якої судом було застосовано примусові заходи медичного
характеру, здійснюється за рішенням суду.
Стаття 19. Примусові заходи медичного характеру
Примусові заходи медичного характеру застосовуються за
рішенням суду у випадках та в порядку, встановлених Кримінальним
( 2341-14 ), Кримінальним процесуальним ( 4651-17 ) кодексами
України, цим Законом та іншими законами. { Частина перша статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 4652-VI ( 4652-17 ) від 13.04.2012 }
За рішенням суду застосовуються такі примусові заходи
медичного характеру:
1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому
порядку;
2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним
наглядом;
3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим
наглядом;
4) госпіталізація до психіатричного закладу з суворим
наглядом.
Продовження, зміна або припинення застосування примусових
заходів медичного характеру здійснюються судом за заявою
представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає
особі таку психіатричну допомогу, на підставі висновку комісії
лікарів-психіатрів.
Особи, до яких застосовані примусові заходи медичного
характеру, підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше
одного разу на 6 місяців для вирішення питання про наявність
підстав для звернення до суду із заявою про припинення або про
зміну застосування такого заходу. У разі відсутності підстав для
припинення або зміни застосування примусового заходу медичного
характеру представник психіатричного закладу (лікар-психіатр),
який надає особі таку психіатричну допомогу, направляє до суду
заяву, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який
містить обгрунтування про необхідність продовження застосування
примусового заходу медичного характеру. У разі необхідності
продовження застосування примусового заходу медичного характеру
понад 6 місяців представник психіатричного закладу
(лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу,
повинен направити до суду за місцем знаходження психіатричного
закладу заяву про продовження застосування примусового заходу
медичного характеру. До заяви додається висновок комісії
лікарів-психіатрів, який містить обгрунтування про необхідність
продовження надання особі такої психіатричної допомоги. В
подальшому продовження застосування примусового заходу медичного
характеру проводиться кожного разу на строк, який не може
перевищувати 6 місяців.
Питання про зміну або припинення застосування примусового
заходу медичного характеру вирішується судом у разі такої зміни
стану психічного здоров'я особи, за якої відпадає необхідність
застосування раніше призначеного заходу або виникає необхідність у
призначенні іншого примусового заходу медичного характеру.
Стаття 20. Експертиза психічного стану особи
Експертиза психічного стану особи (медико-соціальна
експертиза втрати працездатності, військово-лікарська та інші)
проводиться на підставах та в порядку, передбачених законами та
прийнятими відповідно до них іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 21. Судово-психіатрична експертиза
Судово-психіатрична експертиза в адміністративних, цивільних
справах, у кримінальному провадженні призначається і проводиться
на підставах та в порядку, передбачених законом. { Стаття 21 із змінами, внесеними згідно із Законом N 245-VII
( 245-18 ) від 16.05.2013 }
Стаття 22. Порядок судового розгляду заяв про надання
психіатричної допомоги в примусовому порядку
Заява лікаря-психіатра про проведення психіатричного огляду
особи в примусовому порядку розглядається судом за місцем
проживання цієї особи у триденний строк з дня її надходження.
Заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію
особи до психіатричного закладу в примусовому порядку
розглядається судом за місцем знаходження психіатричного закладу
протягом 24 годин з дня її надходження.
Заяви лікаря-психіатра про надання особі амбулаторної
психіатричної допомоги в примусовому порядку, про продовження
надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому
порядку розглядаються судом за місцем проживання особи у
десятиденний строк з дня їх надходження. Заяви представників
психіатричних закладів про продовження госпіталізації в
примусовому порядку розглядаються судом за місцем знаходження
психіатричного закладу у десятиденний строк з дня їх надходження.
Судові справи щодо надання психіатричної допомоги в
примусовому порядку розглядаються в присутності особи, щодо якої
вирішується питання про надання їй такої допомоги. Участь при
розгляді цих справ прокурора, лікаря-психіатра чи представника
психіатричного закладу, що подав заяву, та законного представника
осіб, щодо яких розглядаються питання, пов'язані з наданням їм
психіатричної допомоги, є обов'язковою.
Особа, щодо якої суд розглядає справу про надання
психіатричної допомоги в примусовому порядку, має право на
безоплатну правову допомогу в порядку, встановленому законом, що
регулює надання безоплатної правової допомоги, протягом розгляду
справи в суді. { Статтю 22 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом N 5477-VI
( 5477-17 ) від 06.11.2012 - зміна набирає чинності поетапно після
початку діяльності центрів з надання безоплатної вторинної
правової допомоги - див. розділ II Закону N 5477-VI ( 5477-17 )
від 06.11.2012 }
Стаття 23. Поміщення особи до психоневрологічного закладу
для соціального захисту або спеціального навчання
Підставою для поміщення особи, яка страждає на психічний
розлад, до психоневрологічного закладу для соціального захисту є
особиста заява особи та висновок лікарської комісії за участю
лікаря-психіатра; для неповнолітнього віком до 18 років або особи,
визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, - заява
батьків або іншого законного представника та рішення органу опіки
та піклування, прийняте на підставі висновку лікарської комісії за
участю лікаря-психіатра. Висновок повинен містити відомості про
наявність у особи психічного розладу та необхідність утримання її
в психоневрологічному закладі для соціального захисту.
Органи опіки та піклування повинні вживати заходів для
охорони майнових інтересів особи, яка перебуває в
психоневрологічному закладі для соціального захисту.
Підставою для поміщення до психоневрологічного закладу для
спеціального навчання неповнолітнього віком до 18 років, який
страждає на психічний розлад, є заява його батьків чи іншого
законного представника та висновок комісії за участю
лікаря-психіатра, психолога і педагога. Висновок повинен містити
відомості про наявність у неповнолітнього психічного розладу та
необхідність його навчання в умовах психоневрологічного закладу
для спеціального навчання.
Власник психоневрологічного закладу для соціального захисту
або спеціального навчання чи уповноважений ним орган зобов'язаний
не рідше одного разу на рік організовувати проведення огляду осіб,
які перебувають у них, лікарською комісією за участю
лікаря-психіатра, комісією за участю лікаря-психіатра, психолога і
педагога з метою вирішення питання щодо подальшого їх утримання у
цих закладах або щодо можливості перегляду рішень про
недієздатність тих, хто такими визнаний.
Стаття 24. Переведення і виписка з психоневрологічного
закладу для соціального захисту або
спеціального навчання
Переведення особи з психоневрологічного закладу для
соціального захисту або спеціального навчання до будинку-інтернату
(пансіонату) для громадян похилого віку та інвалідів або до
навчального закладу іншого типу здійснюється на підставі висновку
лікарської комісії за участю лікаря-психіатра, комісії за участю
лікаря-психіатра, психолога і педагога про відсутність медичних
показань для проживання особи у психоневрологічному закладі для
соціального захисту або спеціального навчання.
Підставою для виписки особи з психоневрологічного закладу для
соціального захисту або спеціального навчання є:
особиста заява особи за наявності висновку комісії
лікарів-психіатрів про можливість особи задовольняти свої основні
життєві потреби;

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...

Сторінки:  [ 1 ]  2
наступна сторінка »