Про Національну програму екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води
Верховна Рада України; Постанова, Програма від 27.02.1997123/97-ВР
Документ 123/97-вр, втратив чинність, поточна редакція — Втрата чинності від 01.01.2013, підстава 4836-17
 

Сторінки:  [ 1 ]  2  3  4  5
наступна сторінка »  

                                                          
П О С Т А Н О В А
ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
{ Постанова втратила чинність на підставі Закону
N 4836-VI ( 4836-17 ) від 24.05.2012, ВВР, 2013,
N 17, ст.146 }
Про Національну програму екологічного оздоровлення
басейну Дніпра та поліпшення якості питної води
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1997, N 41, ст.279, 1997, N 42 )

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
1. Затвердити Національну програму екологічного оздоровлення
басейну Дніпра та поліпшення якості питної води.
2. Кабінету Міністрів України забезпечити реалізацію
Національної програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та
поліпшення якості питної води.

Голова Верховної Ради України О.МОРОЗ
м. Київ, 27 лютого 1997 року
N 123/97-ВР
ЗАТВЕРДЖЕНА
Постановою Верховної Ради України
від 27 лютого 1997 року
N 123/97-ВР

НАЦІОНАЛЬНА ПРОГРАМА ЕКОЛОГІЧНОГО
ОЗДОРОВЛЕННЯ БАСЕЙНУ ДНІПРА ТА
ПОЛІПШЕННЯ ЯКОСТІ ПИТНОЇ ВОДИ
I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра
та поліпшення якості питної води (далі - Програма) спрямована на
реалізацію державної політики України у галузі охорони
навколишнього природного середовища (довкілля), використання
природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки у басейні
Дніпра.
Програма розроблялася під керівництвом Надзвичайної комісії з
проблем екологічного стану ріки Дніпра та якості питної води і
Міністерства охорони навколишнього природного середовища та
ядерної безпеки при сприянні Фонду відродження Дніпра за участю
всіх зацікавлених органів виконавчої влади та інших установ і
організацій.
Виняткова суспільна актуальність і доцільність розробки
Програми визначаються такими факторами: Дніпро - головна водна артерія України, значення якої у
становленні та розвитку української нації, суспільного виробництва
і для природного середовища країни не можна переоцінити; надмірне антропогенне навантаження, посилене наслідками
Чорнобильської катастрофи, порушило природну рівновагу, різко
знизило якість водноресурсного потенціалу та спричинило кризовий
екологічний стан багатьох територій у басейні Дніпра; розв'язання комплексної проблеми екологічного оздоровлення
басейну Дніпра необхідно здійснювати на якісно новому рівні
відповідно до радикальних змін характеру природокористування та
стратегії розвитку економіки країни; результати позитивного розв'язання проблеми матимуть високу
екологічну, економічну та соціальну ефективність на національному
та міжнародному рівнях; подальше затягування розв'язання проблеми завдає істотної
шкоди природному середовищу, здоров'ю населення та суспільству в
цілому; необхідність концентрації значних сил і ресурсів, довгочасний
характер проблеми та її масштабність у зв'язку із значним
територіальним ареалом басейну Дніпра зумовлюють очевидну
необхідність участі в її розв'язанні більшості областей України,
багатьох галузей господарства, громадськості, держав-сусідів
- Російської Федерації і Республіки Білорусь, міжнародної
спільноти.
Виконання завдань Програми має бути важливою складовою
формування та реалізації екологічної політики України на її шляху
до сталого розвитку та інтегрування у світове співтовариство.
II. ОСНОВНА МЕТА ПРОГРАМИ І СТРОКИ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ
Програма - це довгостроковий організаційно-економічний
документ, що визначає стратегію і шляхи розв'язання однієї з
найважливіших загальносуспільних проблем України - екологічного
оздоровлення водних об'єктів басейну Дніпра та поліпшення якості
питної води, яка є важливою складовою екологічної політики
суспільства, орієнтованої на створення безпечних умов життя людини
та відновлення природного середовища.
Основною метою Програми є відновлення і забезпечення сталого
функціонування екосистеми Дніпра, якісного водопостачання,
екологічно безпечних умов життєдіяльності населення і
господарської діяльності та захисту водних ресурсів від
забруднення та виснаження.
Головними передумовами формування стратегії Програми є
усвідомлення того, що: розв'язання проблеми екологічного оздоровлення басейну Дніпра
та поліпшення якості питної води є одним із невідкладних суспільно
значущих завдань; збереження тенденції до погіршення екологічного стану водних
об'єктів басейну Дніпра в майбутньому може загрожувати
біологічно-генетичною деградацією населення України і негативно
позначитися на економічних показниках розвитку господарства; в умовах напруженого водогосподарського балансу і
несприятливого екологічного стану в басейні Дніпра, що історично
склалися внаслідок структурних деформацій господарського комплексу
і недосконалої водоохоронної діяльності, неможливе екологічно
безпечне використання водних ресурсів без коригування існуючої
екологічної політики; структурну перебудову господарського комплексу необхідно
провадити з гарантуванням екологічної безпеки населення та
відновлення навколишнього середовища; незадовільний екологічний стан водних об'єктів поряд з
недосконалими технологіями водопідготовки є головною причиною
погіршення якості питної води та зумовлює фактори поширення різних
захворювань і погіршення здоров'я населення; забруднення водних джерел не повинно становити загрозу для
здоров'я людини; необхідне поетапне впровадження (замість принципу реагування)
превентивних заходів до охорони та відновлення водних ресурсів.
Забезпечення постійного і стабільного економічного розвитку
території басейну Дніпра, збалансованості процесів використання і
відтворення водних ресурсів можливо досягти за рахунок: реалізації природоохоронної політики, спрямованої на
зменшення антропогенного навантаження на природні, у тому числі й
на водні, об'єкти; впровадження екологічно безпечного використання водотоків та
водоймищ; забезпечення пріоритету екологічних критеріїв, показників та
вимог над економічними; застосування басейнового, комплексного та програмно-цільового
підходів до раціонального використання водних ресурсів на засадах
визнання факту їх обмеженості і забрудненості внаслідок діяльності
людини.
Розв'язання проблем екологічного оздоровлення басейну Дніпра
та поліпшення якості питної води в умовах дефіциту бюджетних
асигнувань і формування в країні ринкової економіки можливе за
умов: удосконалення механізму екологічного регулювання на засадах
раціонального поєднання ринкових і адміністративних важелів та
механізму реалізації заходів Програми; впровадження поетапного реалістичного підходу до розв'язання
проблем з визначенням пріоритетних дій та їх цільової
спрямованості; мобілізації місцевих ресурсів та ініціатив; посилення ролі громадської думки у прийнятті рішень з
важливих екологічних питань.
Реалізація стратегічної мети досягається впровадженням
комплексу узгоджених і взаємопов'язаних водоохоронних, правових,
економічних, організаційно-технічних та інших заходів, які
детально розробляються на кожному етапі реалізації Програми із
застосуванням програмно-цільових методів та відповідних
інформаційних технологій.
Програма має багатоцільовий характер, оскільки переслідує
декілька взаємопов'язаних стратегічних цілей. Складність структури
Програми, масштаби завдань, які мають вирішуватися, довгостроковий
характер передбачуваних інвестиційних циклів зумовлюють тривалий
період її реалізації (орієнтовно до 2010 року).
Передбачається поетапне досягнення стратегічних цілей: на
період до 2000 року - здійснення першочергових заходів
екологічного оздоровлення басейну Дніпра, які по закінченні
першого етапу мають уточнюватись уповноваженими органами
виконавчої влади; термін остаточної реалізації Програми
визначається економічними спроможностями держави щодо її
фінансування.
III. СУЧАСНИЙ ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН БАСЕЙНУ ДНІПРА
1. Загальні гідрологічні та водогосподарські дані Господарський комплекс у басейні Дніпра протягом десятиліть
розвивався без урахування економічних та екологічних наслідків для
України. В результаті склалася вкрай деформована галузева та
територіальна структура промисловості, в якій переважали базові
галузі паливно-енергетичного, металургійного, оборонного
комплексів та важкого машинобудування, що призвело до
гіпертрофованого розвитку великих промислових центрів
Придніпров'я, великих міст і агломерацій.
Основний обсяг промислового виробництва з переважанням
"брудних" галузей (металургійна, хімічна, вугільна), найбільші
енергетичні об'єкти та масиви зрошуваних земель сконцентровані в
басейні Дніпра, де місцеві водні ресурси значно менші від потреби
в них. Внаслідок цього в більшості економічних районів у межах
басейну Дніпра склалася передкризова та кризова водогосподарська
та гідроекологічна ситуація, коли самовідновлювальна здатність
Дніпра та багатьох річок басейну вже не забезпечує відновлення
порушеної екологічної рівноваги.
Дніпро є третьою на Європейському континенті річкою після
Дунаю та Волги за площею басейну (509 тис. кв. км) та четвертою за
довжиною (2200 км). У верхній течії Дніпро перетинає територію
Росії та Білорусі, на які припадає відповідно 19 та 23 відсотки
площі його басейну. В Україні Дніпро протікає своєю середньою та
нижньою течією з площею басейну 291,4 тис. кв. км.
Водні ресурси басейну Дніпра становлять близько 80 відсотків
водних ресурсів України. Середньобагаторічний об'єм стоку Дніпра в
гирлі становить 53 куб. км. У маловодні роки стік Дніпра
зменшується до 43,5 куб. км, а в надто маловодні (95 відсотків
забезпеченості) - до 30 куб. км. Із середньорічного об'єму стоку
Дніпра 32 відсотки формується на території Росії, близько 31 - на
території Білорусі. Стік, що формується в басейні Дніпра на
території України, в середній за водністю рік становить
19,7 куб. км, а в розрахунковий маловодний рік може зменшуватися
до 12 куб. км.
Прогнозні ресурси підземних вод у басейні Дніпра в межах
України становлять 12,8 куб. км, з яких 4,7 куб. км гідравлічно не
зв'язані з поверхневими водами. Обсяг розвіданих запасів підземних
вод на 1995 рік становив 2,6 куб. км на рік. Нерівномірність їх
розподілу знижує можливість використання до 1,2 куб. км.
Істотне значення в системі водопостачання мають також
водосховища і ставки на притоках Дніпра. В басейні Дніпра
нараховується 15380 приток різного порядку, загальна довжина
яких 67156 км, збудовано 504 водосховища із загальною площею
водного дзеркала 767 кв. км та об'ємом 2,2 куб. км, 12570 ставків
на малих річках сумарною площею 1086 кв. км і об'ємом 1,54 куб.
км. На Дніпрі створено каскад із шести водосховищ загальною площею
6950 кв. км та повним об'ємом акумульованої води 43,8 куб. км.
Будівництво водосховищ порушило екологічну рівновагу, докорінно
змінило умови водообміну. Порівняно з природними умовами він
уповільнився в 14-30 разів.
Розподіл водних ресурсів на території басейну дуже
нерівномірний. Найбільш забезпечена водними ресурсами верхня
частина басейну, де в середній за водністю рік на 1 кв. км площі
припадає 219 тис. куб. м/рік води. В басейні Десни і Прип'яті
питомі водні ресурси становлять 110-115 тис. куб. м/рік, а в
нижній частині басейну водозабезпеченість зменшується до 36 тис.
куб. м на рік на 1 кв. км.
Дніпро забезпечує водою не тільки водоспоживачів у межах
його басейну. Він є головним, а подекуди і єдиним джерелом
водопостачання великих промислових центрів півдня і південного
сходу України. Каналами Дніпро - Донбас, Північно-Кримським та
Каховським щорічно перекидається 5-6 куб. км стоку за межі
басейну. В цілому Дніпро забезпечує водою 2/3 території України,
у тому числі близько 30 млн. чол., 50 великих міст і промислових
центрів, близько 10 тис. підприємств, 2,2 тис. сільських і понад
1 тис. комунальних господарств, 50 великих зрошувальних систем і
4 атомні електростанції.
2. Використання водних ресурсів За даними державної статистичної звітності про використання
вод у 1995 році, з басейну Дніпра забрано 14,6 куб. км поверхневих
і підземних вод. З них на господарсько-побутові потреби
використано 2,2 куб. км, на виробничі - 6,5 куб. км, на зрошення -
2,7 куб. км, на сільськогосподарське водопостачання - 0,6 куб. км.
За даними Ради по вивченню продуктивних сил України Національної
академії наук, використання води питної якості на технологічні
потреби становить близько 50 відсотків. Приблизно 90 відсотків цих
витрат можна задовольнити за рахунок повторного використання води
в системах промислового та комунального водозабезпечення. Втрати
води під час транспортування становлять 10-20 відсотків,
нераціональне використання та втрати її у житловому фонді
становлять більш як 20 відсотків, у промисловості - 20-30
відсотків. Здебільшого ніде не ведеться інструментальний облік
використання води. За оцінкою лабораторії раціонального
використання водних ресурсів Київського державного технічного
університету будівництва та архітектури, лише за рахунок
раціонального використання води в усіх галузях у басейні Дніпра
можлива її економія в обсязі 8 куб. км на рік.
Промисловість є найводоємнішою галуззю господарства. Її
частка у використанні води в басейні Дніпра у 1995 році становила
49 відсотків загального водоспоживання, або 6 куб. км. Крім свіжої
води, у виробничих процесах використовується понад 28 куб. км води
у зворотних системах водопостачання.
Друге місце за споживанням водних ресурсів займає сільське
господарство, яке використовує 4,4 куб. км води, або 35 відсотків
загального водоспоживання. На відміну від промислового
виробництва, де безповоротне водоспоживання не перевищує 20
відсотків, у сільському господарстві безповоротне водоспоживання
становить 72,5 відсотка загального безповоротного водоспоживання у
басейні Дніпра.
Загальне безповоротне водоспоживання в басейні Дніпра у 1995
році становило 33,8 куб. км води, в тому числі: безповоротне водоспоживання галузей народного господарства України - 7,3 куб. км безповоротне водоспоживання за межами України - 2,0 куб. км втрати на випаровування з площі дзеркала ставків, водосховищ, каналів - 4,1 куб. км втрати на фільтрацію з Каховського водосховища - 1,2 куб. км санітарно-екологічний мінімум (попуски з Каховського водосховища в Дніпровський лиман) - 19,2 куб. км об'єм стоку Дніпра в маловодний рік (95% забезпеченості) - 35 куб. км.
3. Скидання забруднюючих речовин За даними державної статистичної звітності про використання
вод у 1995 році, у водні об'єкти басейну потрапило 7,4 куб. км
стічних вод. Із цієї кількості частка нормативно чистих вод
становить 4,7 куб. км, нормативно очищених - 0,6 куб. км,
забруднених - 2,0 куб.км. У цілому по басейну Дніпра потужність
очисних споруд перед скидом у водні об'єкти становить 3,5 куб. км
за рік. Проте нормативне очищення стічних вод забезпечується лише
частково (у 1995 році - 24 відсотки). Така ситуація склалася через
те, що очисні споруди основних забруднювачів - чорної металургії
та комунального господарства - не забезпечують нормативне очищення
стічних вод. Зі стічними водами тільки з точкових джерел у 1995
році скинуто 36 тис. т легкоокислюваних органічних речовин, 613 т
нафтопродуктів, 439 тис. т сульфатів, 527 тис. т хлоридів, 29 тис.
т нітратів, 27 т міді, 38 т цинку, 10 т нікелю, 11 т хрому, 2 т
фенолів та багато інших речовин.
Найбільшими забруднювачами водних об'єктів басейну Дніпра є
комунальне господарство, чорна та кольорова металургія,
коксохімія, важке, енергетичне, транспортне машинобудування та
сільське господарство. Так, тільки каналізаційні системи міст
Дніпропетровська і Запоріжжя щорічно скидають у Дніпро відповідно
196 та 172 млн. куб. м забруднених стічних вод. Найбільшими
промисловими об'єктами-забруднювачами є металургійний завод імені
Дзержинського (м. Дніпродзержинськ), комбінат "Запоріжсталь"
(м. Запоріжжя), металургійний завод імені Петровського
(м. Дніпропетровськ). Щорічно вони скидають у Дніпро відповідно
156, 104 та 98 млн.куб.м забруднених стічних вод. Однак фактично у
Дніпро та його водосховища скидається значно більше забруднених
стічних вод і забруднюючих речовин. Внаслідок об'єктивних
труднощів, що мають місце у народному господарстві, значно зросло
неконтрольоване скидання неочищених стічних вод з очисних споруд
підприємств і організацій, накопичувачів промислових та
сільськогосподарських стоків. Особливу занепокоєність викликає
зростання концентрації синтетичних поверхнево-активних речовин
(СПАР), які негативно впливають на якість води та життєдіяльність
гідробіонтів, але при цьому практично не знешкоджуються наявними
очисними спорудами. Зі стічними водами у водні об'єкти басейну
Дніпра потрапляють надмірна кількість біогенних речовин, важкі
метали, а також невластиві будь-яким природним водам штучні
неорганічні та органічні речовини токсичної групи (пестициди,
бенз-а-пірен).
Крім того, значно впливають на якість води забруднені донні
відклади, які за певних умов можуть стати джерелом вторинного
забруднення водних мас важкими металами, органічними сполуками,
нафтопродуктами та іншими речовинами.
Значну частку (до 10 відсотків) забруднення водних об'єктів
басейну Дніпра дають атмосферні опади. Однак цю проблему неможливо
розв'язати в межах одного басейну. Вона потребує розроблення
спеціальної програми зменшення забруднення повітряного басейну.
Негативним фактором, що позначається на якості природних вод,
є низька ефективність наявних очисних споруд. Зокрема,
незадовільно працюють ті централізовані біологічні очисні споруди,
де велика частка води припадає на промислові стічні води, які
надходять на каналізаційні очисні споруди без попереднього
очищення на локальних очисних спорудах підприємств. У басейні
Дніпра практично немає локальних очисних споруд для вилучення
надлишку мінеральних речовин або знесолення води.
За станом на 1 січня 1994 року системами централізованого
водопостачання охоплено 100 відсотків міст, 89 відсотків селищ
міського типу та близько 20 відсотків сільських населених пунктів.
Централізованими системами каналізації забезпечено 94
відсотки міст, 50 відсотків селищ міського типу та близько 3
відсотків сільських населених пунктів. Дефіцит пропускної
спроможності комунальних очисних споруд біологічного очищення в
містах і селищах міського типу для припинення скидання забруднених
стічних вод у басейні Дніпра становить понад 442 тис. куб. м на
добу. Крім того, потребує заміни близько 2160 км аварійних систем
каналізації. В цілому по басейну споруд механічного очищення
стічних вод достатньо, але ними не забезпечені Житомирська,
Запорізька, Рівненська та Черкаська області.
Очисні споруди часто працюють із значним перевантаженням, а
подекуди в селищах із централізованим водопостачанням та селищах
міського типу їх зовсім немає або вони являють собою примітивні
поля фільтрації, які також часто перевантажені.
Крім перерахованих точкових джерел забруднень, значна
кількість забруднених речовин надходить до водних об'єктів від
дифузних джерел: з поверхневим змиванням із сільськогосподарських
угідь, з ферм та тваринницьких комплексів, із забрудненими
підземними водами, з територій населених пунктів тощо.
На 10 відсотках площі басейну діють системи осушення та
зрошення (53 великі зрошувальні системи на площі 1,5 млн. га і
значна кількість ділянок "малого зрошення"). Дренажні води
зрошувальних систем є потужним джерелом забруднення водних
об'єктів отрутохімікатами та мінеральними солями.
За даними Українського наукового центру охорони вод
(УкрНЦОВ), стік із сільгоспугідь у балансі надходження, зокрема
азоту та фосфору, до водних об'єктів басейну Дніпра становить
відповідно 28 та 7,4 відсотка. В цілому з території басейну Дніпра
за рік виноситься 19,1 тис. т азоту, 0,63 тис. т фосфору та 0,118
т пестицидів. Таким чином, сільське господарство є одним з
основних джерел надходження біогенних елементів. Значна
розораність земель, їх меліоративне освоєння, ерозія тощо
призводять до зростання надходження стоку із сільгоспугідь до
водних об'єктів.
Істотним фактором забруднення природного середовища в басейні
Дніпра є тваринницькі комплекси і ферми. Забруднюючими елементами
тваринницьких стоків є азот, фосфор, калій, органічні речовини,
метали, мікроорганізми. З відходами тваринництва передається понад
100 збудників хвороб тварин, небезпечних і для людини. Загальна
кількість азоту, фосфору та калію, які надходять зі стоками
тваринництва до Дніпра, становить відповідно: азоту - 9,7, фосфору
- 4,9, калію - 10,9 тис. тонн за рік. Крім того, до водних
об'єктів надходить значна кількість легкоокислюваних органічних
речовин. Небезпечним для водних об'єктів є те, що тваринництво
розвинуте переважно в басейнах малих та середніх річок. Отже,
навантаження вони витримують катастрофічно велике.
Значну частку в забруднення водних об'єктів басейну Дніпра
вносить змив з територій із високою щільністю міської забудови,
які займають 5 відсотків площі басейну. В цілому з них щорічно
потрапляє до водних об'єктів басейну в середньому 725 млн. куб. м
стічних вод. З ними надходить близько 1,13 млн. т завислих
речовин, 45 тис. т органічних забруднень, 11 тис. т
нафтопродуктів, 5 тис. т азоту, 1 тис. т фосфору та інші речовини.
Дифузні джерела завдають не меншої, а подекуди навіть більшої
шкоди, ніж точкові.
4. Стан підземних вод Унаслідок господарської діяльності триває інтенсивне
забруднення підземних вод. За даними Держкомгеології найбільш
забруднені ділянки знаходяться переважно біля великих промислових
та сільськогосподарських об'єктів, а також населених пунктів.
Найбільші порушення в природній гідрогеохімічній обстановці
спостерігаються в економічно розвинутих районах Дніпропетровської
та Запорізької областей з високим рівнем розвитку промисловості,
сільського господарства та великою густотою населення. Головними
джерелами забруднення є накопичувачі промислових та побутових
рідких і твердих відходів, мінералізовані шахтні та рудникові
води, мінеральні добрива та отрутохімікати, накопичувачі відходів
на тваринницьких комплексах і фермах.
У межах басейну розташовано близько 1000 фільтруючих
накопичувачів, 80 відсотків яких сконцентровано в південній
частині басейну. Сумарний обсяг зібраних у них
високомінералізованих вод досягає 1 куб. км, з них 77 відсотків
припадає на Дніпропетровську область. З накопичувачів до підземних
водоносних горизонтів переходять розчини солей, нафтопродукти,
ароматичні речовини тощо. Насиченість басейну Дніпра
накопичувачами промислових відходів та стоків, ступінь негативного
впливу їх та загроза небезпеки (до небезпечних належить 40, а до
особливо небезпечних - 15 відсотків промислових накопичувачів),
недосконалість існуючої нормативної бази (до накопичувачів
пред'являються ті ж технічні вимоги, що і до значно безпечніших
екологічно водогосподарських гідроспоруд, тому розробка та
реалізація проектів накопичувачів згідно з існуючими нормативами
не забезпечує відповідного рівня захисту грунтів, водного та
повітряного басейнів) зумовлюють необхідність розроблення
відповідних заходів щодо запобігання їх негативному впливу.
Термінового розв'язання потребує проблема
техногенно-екологічного забруднення деяких територій басейну,
спричиненого антропогенною (промисловою, військовою тощо)
діяльністю. Так, надзвичайно складна екологічна обстановка
склалася у районах міст Узина із загальною площею забруднення
нафтопродуктами близько 100 кв. км, Білої Церкви, де під загрозою
існування опинився дендрологічний парк "Олександрія".
У гірничодобувних районах Дніпропетровської, Запорізької,
Донецької та Полтавської областей порушення природних
гідрохімічних умов пов'язано переважно з надходженням до підземних
високомінералізованих дренажних, рудникових та шахтних вод. Так,
загальна площа забруднення підземних вод у районі Кривбасу
становить близько 300 кв. км, максимальна мінералізація їх досягає
12,3 г/л. Фільтрація шахтних вод з накопичувачів у Західному
Донбасі спричиняє підвищення мінералізації підземних вод до
1,5 г/л, а на Самарському, Первомайському та Вербському
водозаборах - до 12 грамів на літр.
Таким чином, у басейні Дніпра сформувалися великі осередки
забруднених підземних вод, зокрема в районах: Дніпропетровська - Дніпродзержинська - стічними водами
об'єктів хімічної і металургійної промисловості; Новомосковська - Павлограда - шахтними водами і відходами
тваринницьких комплексів; Кривого Рога - шахтними водами та стічними водами
металургійних заводів; Житомира - Рівного - стічними водами підприємств хімічної і
легкої промисловості, а також господарсько-побутовими стічними
водами.
5. Радіаційне забруднення Винятковою особливістю сучасного екологічного стану басейну
Дніпра є те, що локальні ситуації, зумовлені неупорядкованим і
екологічно небезпечним водокористуванням на більшості території
басейну, загострюються Чорнобильською катастрофою. В умовах
хімічного забруднення водотоків і водосховищ у басейні Дніпра
негативний вплив радіації на стан здоров'я населення різко
зростає. За даними Держкомгідромету, за рахунок водного фактора
колективна доза опромінення населення в басейні Дніпра за роки
після аварії зросла на 3-13 відсотків. На території басейнів
Прип'яті та Дніпра зосереджено близько 450 тис. кюрі цезію-137 та
майже 70 тис. кюрі стронцію-90. Потенційне надходження
радіонуклідів із забруднених територій за рахунок поверхневого
змивання за рік може становити 1-2 відсотки для стронцію-90 і
0,1-0,3 - для цезію-137. Хоча у 1994 році спостерігалося зменшення
концентрації ізотопів у водосховищах у 100 разів порівняно з 1986
роком, однак вона все ж у 35 разів перевищує рівень, що передував
катастрофі.
Водосховища каскаду є своєрідними накопичувачами
радіоактивного забруднення. Концентрація цезію-137 від Київського
до Каховського водосховища знижується на два порядки, стронцію-90
- майже удвічі. Від загальної кількості стронцію, що надходить до
Київського водосховища, 27 відсотків переймається в
Кременчуцькому, 11 - у Канівському водосховищах, а 23 відсотки
залишається в Київському.
Нагромадження радіонуклідів та інших забруднюючих речовин
переважно в донних відкладах створює передумови для тривалого їх
перерозподілу через стік усіх водосховищ Дніпровського каскаду.
За висновками Національної академії наук, Держкомгеології та
Держкомгідромету, прискорене переміщення радіонуклідів у басейні
Дніпра в напрямку Каховського водосховища і Чорного моря може
статися під час повені високої водності із забезпеченістю 10 і
нижче відсотків. До зростання надходжень радіонуклідів в атмосферу
і біосферу може призвести їх вітро-пилове підняття внаслідок
обміління або осушення водних джерел.
6. Негативні природні явища Ситуація в басейні Дніпра ускладнюється значним рівнем
розвитку ерозійних процесів та берегоруйнування. Розораність
території водозбору досягла 65 відсотків, а в Херсонській області
і басейнах деяких малих річок - 80-85 відсотків, тоді як
оптимальний рівень становить 40 відсотків. Лісистість території
басейну в середньому досягає 14 відсотків, тоді як оптимальний
рівень становить 30 відсотків. Площа еродованих земель лише за
останні 25 років збільшилась на 28 відсотків, загальний вміст
гумусу в грунті зменшився на 10 відсотків. Продукти ерозії,
потрапляючи у водні об'єкти, призводять до їх забруднення
органічними сполуками, мінеральними добривами, зокрема поживними
речовинами - азотом та фосфором, а також до замулення.
Протяжність берегової лінії дніпровських водосховищ становить
3079 км, причому 1110,9 км - абразійно-ерозійні береги, які
потребують закріплення. Всього необхідно закріпити 302,7 км
берегів водосховищ. Внаслідок руйнування берегів уже втрачено 6176
га землі. За останні 35 років до водосховищ надійшло 337 млн. куб.
м продуктів руйнування берегів.
У зонах водосховищ тривають процеси підтоплення та затоплення
земель. На незахищених масивах у зонах впливу водосховищ площі
підтоплених земель становлять 90 тис. га, а на незахищеному
мілководді - близько 133 тис. гектарів. Нині в басейні вже
підтоплено понад 100 міст та селищ міського типу. З цими процесами
пов'язані такі негативні явища, як трансформація земель,
деградація рослинного і тваринного світу, замулення та
заболочення, евтрофікація водойм. Це зони екологічного
неблагополуччя, які потребують до себе першорядної уваги.
7. Стан малих річок Довжина притоків у басейні Дніпра становить 67156 км. Майже
ніде у водоохоронних зонах не витримується режим господарювання.
Землі цих зон розорюються до урізу води. Там розміщуються
тваринницькі ферми, літні табори худоби, пункти для приготування
розчинів мінеральних добрив та отрутохімікатів, не проводяться
належні агролісомеліоративні заходи. Це призводить до того, що
водоохоронні зони майже ніде не виконують відведену їм роль буфера
на шляху забруднень, а часто самі перетворюються в джерело
забруднень.
Малі річки басейну Дніпра, які становлять понад 90 відсотків
річкової мережі басейну, несуть надзвичайне антропогенне
навантаження. Об'єм водозабору з них досягає 2,1 куб. км за рік.
Водою з малих річок забезпечується 18 відсотків усіх
народногосподарських потреб у басейні. До дрібної гідрографічної
мережі скидається 15 відсотків усіх стічних вод у басейні і 6
відсотків - забруднених. Висока розораність земель, надмірна
насиченість їх просапними культурами, недостатня лісистість
водозборів посилюють ерозійні процеси, забруднення і замулення
річок та водойм продуктами ерозії. Так, розораність земель у
басейнах малих річок досягає 70-80 відсотків їх площі. Лісистість
басейнів навіть у Поліссі, за невеликим винятком, нижча від
оптимального рівня і становить 20-30 відсотків, а на водозборах
річок Липи, Чорногузки, Полкви - 5-10 відсотків, тоді як
оптимальний рівень - 35-40 відсотків. У басейнах річок степової і
лісостепової зон басейну Дніпра площа лісів удвічі-втричі менша
від оптимального рівня. Площа земель з природним ландшафтом скрізь
менша від оптимального рівня. Ситуація ускладнюється тим, що в
останні роки простежується тенденція до активного відведення
берегів та заплав річок під дачне будівництво, садівництво та
городництво.
8. Якість води Перелічені фактори в сукупності призвели до деградації всієї
екосистеми басейну Дніпра, зокрема до погіршення якості води.
Аналіз багаторічних спостережень показав, що найпоширенішими
забруднюючими речовинами річок басейну Дніпра є нітрити, азот
амонійний, біогенні та органічні речовини, важкі метали,
нафтопродукти і феноли. Виявлена концентрація їх свідчить про
порушення норм якості води, прийнятих для водойм
рибогосподарського та культурно-побутового призначення.
У зв'язку зі спадом виробництва забруднення водосховищ Дніпра
в цілому зменшилось. Однак спостерігається тенденція до збільшення
у воді вмісту легкоокислюваних органічних сполук, азоту
амонійного, азоту нітритного.
За рівнем хімічного і бактеріального забруднення вода
більшості річок басейну Дніпра класифікується як забруднена та
брудна.
За даними Держкомгідромету, у 1994 році перевищення гранично
допустимих концентрацій (ГДК) забруднюючих речовин для водойм
рибогосподарського призначення спостерігалось практично на всіх
річках басейну. Так, середньорічний вміст забруднюючих речовин у
Дніпрі поблизу с. Неданчичі становив: легкоокислюваних органічних
сполук - 2 ГДК, азоту амонійного - 2,6 ГДК, азоту нітритного - 2,4
ГДК. Зафіксовано забруднення Дніпра біля с. Неданчичів та
м. Херсона фенолами і сполуками важких металів. Більшість притоків Дніпра забруднені переважно азотом
амонійним і нітритним, нафтопродуктами, фенолами, сполуками важких
металів. Найвища забрудненість сполуками важких металів
спостерігалась на таких річках, як Горинь, Тетерів, Гнилоп'ять,
Псьол, Самара, Рось, Інгулець. Максимальна концентрація сполук
міді в окремих випадках коливалась у межах 34-96 ГДК, цинку та
марганцю - 10-91 ГДК. У воді Ірші, Ірпеню, Унави, Сейму
підвищується вміст азоту амонійного, фенолів, нафтопродуктів. Зріс
вміст азоту амонійного і в Десні. Крім того, тут спостерігався
високий рівень забруднення цинком - до 19 ГДК, марганцем - до 12
ГДК, нафтопродуктами - до 32 ГДК. У Росі збільшився вміст азоту
амонійного, спостерігались випадки значного забруднення сполуками
цинку, марганцю, нафтопродуктами. Вода в Сулі, Удаї, Пслі, Хоролі,
Ворсклі, Мерлі, Орелі, Берестовій, Самарі, Вовчій забруднена
легкоокисними органічними речовинами, фенолами, сполуками міді,
марганцю. Вода у Мокрій Московці забруднена азотом амонійним,
нітритним, сполуками важких металів. На річках Самарі, Вовчій,
Солоній протягом року спостерігалися випадки надмірного
забруднення сульфатами.
Київське та Канівське водосховища забруднені переважно азотом
амонійним (його концентрація в окремі періоди досягала 14 ГДК),
фенолами (до 14 ГДК), сполуками міді (до 8 ГДК), цинку (до 13 ГДК)
та марганцю (до 10 ГДК). Порівняно з попередніми роками в цих
водосховищах дещо збільшився рівень забрудненості азотом
амонійним, фенолами, легкоокисними органічними речовинами.
Рівень забрудненості води Кременчуцького та
Дніпродзержинського водосховищ становив: азотом нітритним - у
межах 1-2 ГДК, СПАР - до 2, сполуками міді - 1-12, цинку - 1-10,
марганцю - 1-17 ГДК. Спостерігались випадки значного забруднення
Кременчуцького водосховища азотом нітритним (11 ГДК), а також обох
водосховищ сполуками міді - 30-59 ГДК, цинку - 11-30 ГДК та
марганцю - 10-88 ГДК.
Основними забруднювачами Дніпровського водосховища були
сполуки міді (до 11 ГДК), цинку (до 32 ГДК), марганцю (до 10 ГДК)
та феноли (до 8 ГДК). Забруднення сполуками цинку інколи досягало
96 ГДК.
Середньорічна концентрація забруднюючих речовин досягала в
Каховському водосховищі: фенолів - 1-2 ГДК, сполук міді - 6-11
ГДК, цинку - 7-12 ГДК. Висока концентрація сполук цинку (13-25
ГДК) спостерігалась поблизу Запоріжжя та Нікополя.
Дослідження концентрації головних іонів та біогенних речовин
у річках басейну Дніпра свідчать, що антропогенний фактор істотно
впливає на вміст азоту та фосфору, особливо в річках лісостепової
та степової зон. Частка антропогенної складової азоту в загальному
вмісті мінерального азоту у воді змінюється від 0,4 (верхів'я
Інгульця) до 92 відсотків (р. Вовча), а загального фосфору - від
0,02 (р. Ворскла) до 86 відсотків (р. Базавлук).
В останні роки спостерігається стала тенденція до зменшення
концентрації гідрокарбонатів кальцію при такому ж стабільному
зростанні у воді концентрації сульфатів, хлоридів, магнію, натрію
і калію. Внаслідок цього хімічний тип води, що відображає
багаторічний природний гідрохімічний режим тієї чи іншої річки,
змінюється на інший, не характерний для неї. Зміна природного
хімічного типу води може відбутися найближчим часом у межах усього
басейну, особливо в північній частині України. В цілому це
негативно позначиться на усталених екологічних зв'язках.
Забруднення води в басейні Дніпра призвело до порушення
природних процесів самоочищення водних об'єктів і значно
ускладнило проблему одержання якісної питної води на водопровідних
станціях. Водопровідні очисні споруди вже не можуть перешкодити
надходженню до питної води значної кількості неорганічних та
органічних забруднюючих речовин, спільна дія яких на організм
людини, особливо в умовах радіаційного навантаження, викликає
загрозу здоров'ю населення.
Як показали дослідження, стан водопровідних очисних споруд
нині такий, що більшість хімічних сполук з води практично не
усувається, особливо коли їх вміст перевищує гранично допустимі
концентрації.
Проблема загострюється тим, що існуючі технології підготовки
питної води передбачають широке застосування хлору, зокрема для
знешкодження продуктів розпаду фітопланктону, внаслідок чого в
питній воді утворюється велика кількість токсичних канцерогенних
хлорорганічних сполук, що мають кумулятивну дію. Неякісна вода є
однією з причин того, що в останні роки в Україні спостерігається
зростання рівня таких захворювань, як виразкова хвороба шлунку,
жовчокам'яна хвороба, хвороби органів дихання тощо.
9. Принципи і засади водно-екологічної та водогосподарської
політики щодо водосховищ Дніпровського каскаду Аналіз екологічного стану басейну Дніпра та його тенденцій
дає підставу зробити висновок, що переважно екстенсивне
водоспоживання майже в усіх галузях господарства (за запасами
водних ресурсів у розрахунку на одиницю площі і на одного жителя
Україна займає одне з останніх місць серед країн Європи, а за
водоємністю валового суспільного продукту перевищує їх у кілька
разів), зростання загальних обсягів непродуктивних витрат води,
помітне скорочення потенціалу водних ресурсів внаслідок
забруднення і виснаження водних джерел зумовлюють необхідність
вжиття широкомасштабних екологічних та господарських заходів щодо
використання вод.
Забезпечення екологічної рівноваги та повне задоволення
потреб населення і народного господарства у якісній воді має
досягатися шляхом поліпшення якості води та водного режиму річок,
раціонального використання води підприємствами всіх галузей
господарства та шляхом відтворення водних ресурсів.
Важливу роль у відтворенні водних ресурсів та забезпеченні
ними потреб водокористувачів відіграє і відіграватиме регулювання
річкового стоку та його територіального розподілу за допомогою
каскаду дніпровських водосховищ, стан яких непокоїть громадськість
країни і від якого залежить розв'язання екологічних проблем
Дніпра.
Зі створенням каскаду водосховищ було розв'язано проблеми
забезпечення водою населення, промисловості та сільського
господарства, збільшення об'єму водоспоживання і рівномірнішого
його розподілу протягом року, оскільки 70 відсотків об'єму стоку
на Дніпрі припадає на час весняної повені, забезпечено роботу
гідроелектричних, теплових та атомних станцій, водного транспорту,
рекреаційного господарства, захист долини річки від катастрофічних
повеней тощо.
Водночас створення великих водосховищ на Дніпрі було
пов'язано із затопленням значних площ земель, зміною
гідрологічного, гідрохімічного та гідробіологічного режимів річки,
структурно-функціональним перетворенням екосистеми з річкової на
озерно-річкову з відповідним сповільненням водообміну та
самоочищення вод, значними витратами води на випаровування та
інфільтрацію тощо. У зв'язку з цим виникли пропозиції щодо
поетапного спуску водосховищ з метою повернути Дніпру його
первозданність, а затоплені землі - для сільськогосподарського
використання.
Варто зазначити, що дніпровськими водосховищами затоплено
709,9 тис. га земель, з них 197,6 тис. га - піщані землі та землі,
не придатні для використання, 261,5 тис.га - ліси та мілколісся,
177,6 тис. га - сінокоси та пасовища і 73,2 тис. га - орні землі,
сади, садиби. Луги або інші продуктивні землі займають близько 30
відсотків затопленої території. Затоплені землі були представлені
бідними луго-болотними грунтами з вмістом гумусу близько 1,5
відсотка.
У той же час під водосховища було вилучено менш як 10
відсотків з понад 3 млн. га земель, які вибули із
сільськогосподарського обороту в Україні в 1950-1990 роках, у тому
числі орних земель - менш як 4 відсотки. На відміну від земель,
вилучених під промислові, комунальні та транспортні потреби,
значна частина мілководдя (із загальної площі затоплених
водосховищами земель мілководдя з глибинами до двох метрів
займають площу близько 150 тис. га, або 20 відсотків, а з
глибинами до одного метра - 70 тис. га, або 10 відсотків) має
велике рибогосподарське та продовольче значення, оскільки на ній
відбувається нерест та нагул молоді риби, гніздяться водоплавні та
болотні птахи, живуть цінні хутряні звірі (ондатри, видри, бобри
тощо). Після створення каскаду водосховищ вилов риби в Дніпрі зріс
із 2 тис. т до 18,5 тис. т щорічно, вартість цієї продукції в
грошовому виразі перевищує 33 млн. грн. Зважаючи також на
іригаційне значення водосховищ, можна констатувати збереження
балансу сільськогосподарських угідь.
Дослідження, проведені на затоплених водосховищами протягом
15 років землях, дали змогу встановити, що грунти набули
негативних для землеробства властивостей: зросла їх кислотність,
збільшилася рухливість оксидів заліза та алюмінію, погіршилися
фізико-хімічні показники. Зусилля, спрямовані на
сільськогосподарське освоєння цих земель, дали низькі результати:
врожайність кормових культур у перші роки досягала не більш як 4-5
центнерів кормових одиниць з гектара і не покривала витрат на
рекультивацію. В результаті вжиття комплексу спеціально
розроблених агромеліоративних прийомів вдалося дещо збільшити
врожайність, однак лише на 40-50 відсотків початкової.
Затрати на меліорацію осушених земель на ділянках мілководдя
можуть окупитися лише через 20-40 років за умови вкладання
додаткових коштів. Це ж стосується і освоєння земель, що були
затоплені, під будівництво населених пунктів, шляхів, ліній
електропередачі та зв'язку.
Щодо повернення Дніпру його первозданного стану, то, як
показали розрахунки, виконані УкрНЦОВ для Київського водосховища,
його спуск призведе до зростання забруднення органічними сполуками
в 3-4 рази. У районі Дніпродзержинська, Дніпропетровська та
Запоріжжя річка перетвориться в стічну канаву з вмістом органічних
сполук до 20-30 міліграмів на літр.
Інші наслідки спуску водосховищ для народного господарства
також можуть бути катастрофічними. Повної перебудови потребує
система водопостачання численних населених пунктів і підприємств,
розташованих на берегах Дніпра та його водосховищ. Як показали
розрахунки водогосподарського балансу, виконані Укрводпроектом, 45
відсотків водоспоживачів після спуску водосховищ залишаться без
води практично протягом усього року, за винятком періоду весняної
повені. Використання води народним господарством зменшиться з 10,4
млрд. куб. м до 4,7 млрд. куб. метрів.
Залишиться без води місто Київ, оскільки Деснянська та
Дніпровська водопровідні (I та II черга) станції можуть працювати
лише при відмітках рівня води у нижньому б'єфі Київської ГЕС не
нижче 89,3 метра. Зупиняться водозабори 1, 3, 4, 5 київських ТЕЦ.
Залишаться без води також міста Черкаси та Світловодськ, зокрема
Черкаське ВО "Азот", Черкаська ТЕЦ, Кременчуцький нафтопереробний
завод, Полтавський рибокомбінат, 19 сільськогосподарських
водозаборів, а також канал Дніпро - Інгулець (потужністю
42 куб. м/с) з Кременчуцького водосховища.
Припинять свою роботу 7 комунальних та 17
сільськогосподарських водозаборів, а також канал Дніпро - Донбас
(потужністю 120 куб. м/с -перша черга, 32 куб. м/с - друга черга),
до якого надходить вода із Дніпродзержинського водосховища.
Зупиняться водозабори, які забезпечують питною водою міста
Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Новомосковськ та Запоріжжя. Не
подаватиметься вода на Придніпровську та Дніпродзержинську ДРЕС,
Дніпропетровський завод імені Дзержинського, "Запоріжсталь",
Дніпропетровський металургійний завод імені Петровського,
"Південмаш". А загалом припинить свою роботу близько 40
водозаборів потужністю 150 куб. м/с, а також 35
сільськогосподарських водозаборів потужністю 32 куб. м/с, які
беруть воду з Дніпровського водосховища.
Зупиняться водозабори, які забезпечують питною водою
Нікополь, Марганець та інші міста, а також водозабори промислового
водопостачання Нікопольського південно-трубного заводу та близько
50 невеликих сільськогосподарських водозаборів. Припинять роботу
Північно-Кримський (потужністю 294 куб. м/с), Головний Каховський
(зрошувальний) канали та канал Дніпро - Кривий Ріг (потужністю 41
куб. м/с), які беруть воду з Каховського водосховища.
На думку експертів, енергетична система України, незважаючи
на те, що на частку гідроелектростанцій припадає лише 5-7
відсотків виробітку електроенергії, не може повноцінно
функціонувати без цих електростанцій, оскільки вони виконують
роль аварійного резерву потужності енергосистеми країни, а також
є основним регулятором частоти та потужності енергосистеми
України, знімаючи пікове навантаження на неї. Інакше двічі на
добу (вранці та ввечері) довелося б відключати від енергосистеми
третину енергоспоживачів.
Недовиробіток електроенергії у разі зупинки
гідроелектростанцій становитиме 9774 млн. квт.год, що в грошовому
обчисленні дорівнюватиме близько 9 млн. грн. Крім того, балансова
вартість гребель водосховищ та агрегатів електростанцій становить
163 млн. грн.
Спуск водосховищ порушить усталений транспортний шлях і
зумовить необхідність вжиття масштабних заходів щодо переведення
вантажів на залізницю, будівництва спеціальних транспортних вузлів
тощо. Припиниться експлуатація більшості суден АСК Укррічфлоту,
оскільки лише невелика частина суден (4 типи з 34, що
експлуатуються) має осадку з вантажем менш як 1,9 м (саме таку
глибину матиме Дніпро після спуску водосховищ), для підтримання
якої на всій довжині річки (500 км) необхідно поглибити русло на
0,5 м, тобто вилучити 25 млн. куб. м грунту. Зупиняться всі
туристичні судна, оскільки вони мають осадку з вантажем більш як
2,5 метра.

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...

Сторінки:  [ 1 ]  2  3  4  5
наступна сторінка »