Кодекс законів про працю України
Верховна Рада УРСР; Кодекс України, Закон, Кодекс від 10.12.1971322-VIII

Кодекс законів про працю України (Текст резюме від 31.03.2005)


Кодекс законів про працю України

Дата набуття чинності
1 червня 1972 року

Кодекс законів про працю України (надалі - Кодекс) визначає правові засади і гарантії права на працю.

Він визначає порядок укладення та зміст колективного договору, порядок його реєстрації та строк дії.

Трудовий договір визначається як угода між працівником і власником підприємства, установи, організації. За цим договором працівник зобов'язується виконувати роботу, а власник - виплачувати заробітну плату і забезпечувати необхідні умови праці. Трудовий договір може бути:
1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;
2) таким, що укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;
3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Для перевірки, чи відповідає працівник роботі, яку йому доручають виконувати, може бути встановлено випробування. Строк випробування при прийнятті на роботу не може перевищувати шести місяців.

Працівник може бути тимчасово переведений на іншу роботу, яка не обумовлена трудовим договором, для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, виробничих аварій, а також інших обставин, які становлять загрозу життя людей.

Кодекс містить виключний перелік підстав, коли припиняється трудовий договір. Він може бути припинений як за ініціативою власника, так і за ініціативою працівника.

Тривалість робочого часу працівників в Україні не може перевищувати 40 годин на тиждень. Одночасно, визначається скорочена тривалість робочого часу для деяких категорій працівників - 36 або 24 години на тиждень. Також визначається тривалість роботи в нічний час та надається можливість працівнику працювати неповний робочий час (неповний робочий день або неповний робочий тиждень).

Встановлюється Кодексом перелік святкових та неробочих днів, коли працівники не працюють. Також, кожному працівникові надається право на щорічну основну відпустку, яка не може бути менше як 24 календарних дні. Деяким категоріям працівників надаються щорічні додаткові відпустки.

Кодекс передбачає встановлення для працівників норм праці - норми виробітку, часу, обслуговування, чисельності. Норми праці встановлюються для працівників відповідно до досягнутого рівня техніки, технології, організації виробництва і праці. Запровадження, заміна і перегляд норм праці провадиться власником за погодженням з представником профспілкової організації. Норми праці встановлюються на невизначений строк і діють до моменту їх перегляду. Про запровадження нових і зміну чинних норм праці власник повідомляє працівників не пізніш як за один місяць до запровадження.

Що стосується заробітної плати, то вона повинна виплачуватись працівникові у розмірі не нижче мінімальної заробітної плати. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України. Також Кодекс встановлює порядок оплати праці в надурочний час, у святкові і неробочі дні, у нічний час.

Кодекс встановлює гарантії для деяких категорій працівників:
обраних на виборні посади;
які виконують державні або громадські обов'язки;
при переїзді на роботу в іншу місцевість;
при службових відрядженнях;
для донорів.

Встановлюються випадки відрахування із заробітної плати працівників. Але розмір відрахувань не може перевищувати 20%, 50% або 70% заробітної плати працівника.

Кодекс встановлює порядок матеріальної відповідальності працівника за шкоду, яку він заподіяв підприємству, установі, організації.
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з
таких заходів стягнення:
догана;
звільнення.

Власник повинен забезпечити безпечні та нешкідливі умови праці для працівника. Забороняється вводити в експлуатацію підприємства, цехи, які не відповідають вимогам охорони праці. Передбачається видача працівнику спеціального одягу, інших засобів індивідуального захисту, мила, знешкоджуючих засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування.

Окрема глава Кодексу присвячена праці жінок. Визначається, до яких видів робіт забороняється залучати жінок, встановлюється обмеження на працю жінок у нічний час. Також забороняється залучати вагітних жінок та жінок, що мають дітей віком до трьох років до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні і направлення їх у відрядження.

Що стосується праці молоді, то особи молодше 16 років не можуть прийматися на роботу. І визначається перелік робіт, на яких забороняється застосовувати працю осіб молодше 18 років. Працівникам віком до 18 років надається щорічна відпустка у зручний для них час.

Кодекс встановлює пільги для працівників, які поєднують роботу з навчанням в навчальних закладах, незалежно від рівня освіти.

При виникненні трудового спору, він може бути вирішений у комісії по трудових спорах (обирається трудовим колективом підприємства, установи, організації з числом працюючих не менш як 15 чоловік) або у суді.

Працівникам - громадянам України - надається право створювати професійні спілки. Права професійних спілок визначається Законом України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”.

Окремий розділ Кодексу визначає питання загальнообов'язкового державного соціального страхування та пенсійного забезпечення працівників. Основними джерелами коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування є внески власників підприємств, установ, організацій та працівників. Одночасно право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку із втратою годувальника, а також за вислугу років надається працівнику та членам його сім'ї.

Державний нагляд за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях здійснюють центральні органи виконавчої влади:
з питань нагляду за охороною праці;
з ядерної та радіаційної безпеки;
з питань пожежного нагляду;
з питань санітарно-епідеміологічної безпеки.
Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про працю здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами. Місцеві державні адміністрації і органи місцевого самоврядування мають право здійснювати відповідні повноваження у галузі охорони праці. Також право здійснювати громадський контроль за додержанням законодавства про працю мають професійні спілки та їх об'єднання.

Особи, які порушують законодавство про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.